Товариство з обмеженою відповідальністю "Енергобудмонтажсервіс" звернулось до Господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Біогазенерго" про стягнення, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог від 15.11.2016 - 350529,69 грн. заборгованості за договором поставки № 1-040713 від 04.07.2013, а саме: 177194,46 грн. - основного боргу, 13821,17 грн. - 3% річних та 159514,06 інфляційних втрат.

Рішенням Господарського суду Київської області від 12.12.2016 у справі № 911/3166/16 (суддя Щоткін О.В.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 11.04.2017 (головуючий суддя - Дідиченко М.А., судді - Руденко М.А., Пономаренко Є.Ю.) позовні вимоги задоволено частково, присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Біогазенерго" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергобудмонтажсервіс" 177 194, 46 грн. основного боргу, 13 690, 09 грн. 3% річних, 148 757, 65 грн. збитків від інфляції.

Не погоджуючись із прийнятими у справі судовими рішеннями, Товариство з обмеженою відповідальністю "Біогазенерго" звернулось із касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами статті 854 Цивільного кодексу України, статті 321 Господарського кодексу України, статті 43 Господарського процесуального кодексу України, просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 12.12.2016 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 11.04.2017 в частині задоволених позовних вимог з прийняттям нового рішення про відмову у позові, а в частині відмови у задоволенні позовних вимог - оскаржувані судові рішення просить залишити без змін.

Розглянувши матеріали касаційної скарги, заслухавши пояснення представника відповідача, перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій та підтверджується матеріалами справи, 04.07.2013 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Енергобудмонтажсервіс" (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Біогазенерго" (покупець) було укладено договір поставки №1-040713, відповідно до умов якого постачальник зобов'язався поставляти та передавати у власність покупця обладнання (далі - товар), а покупець зобов'язався приймати і оплачувати такий товар в найменуванні, кількості і за ціною, згідно узгоджених сторонами специфікацій, які є невід'ємними частинами цього договору (п. 1.1 договору).

Відповідно до п. 2.2 договору оплата коштів за поставку товару здійснюється у безготівковій формі. Порядок розрахунку узгоджується сторонами та вказується у специфікації, відповідній певному замовленню партії товару та/або її частини.

Пунктом 6.2.2 договору передбачено, що покупець зобов'язався оплачувати товар на умовах, визначених цим договором та/або додатками до нього.

Цей договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками і діє до 31.12.2013, але в будь-якому випадку до повного і належного виконання сторонами своїх зобов'язань (п. 11.1 договору).

Специфікацією (Додаток № 2 до договору) сторони визначили товар, який поставляється, його кількість та ціну. Сторони також погодили термін поставки: протягом 30-ти календарних днів з моменту отримання передоплати на розрахунковий рахунок постачальника. Умови оплати: 50% передоплати від вартості товару, 30% по факту отримання товару, 20% після завершення будівельно-монтажних робіт з прокладання кабельних ліній та підписання актів виконаних робіт, але в будь-якому випадку не пізніше 20 календарних днів по завершенню вищезазначених робіт.

Так, відповідно до зазначеної Специфікації, постачальник передає у власність покупця кабель кількістю 6 600,00 м. та 1 500,00 м. на загальну суму 1 186 686, 00 грн.

Як встановлено судами, на виконання умов договору позивач поставив відповідачу товар за наступними видатковими накладними: від 08.01.2014 № 1 на суму 520 247, 52 грн., від 14.11.2013 № 121 на суму 562 032,00 грн., від 30.07.2013 № 81 на суму 106 279, 92 грн., які підписані в двосторонньому порядку повноважними представниками сторін та скріплені їх печатками, завірені копії яких залучені до матеріалів справи.

Окрім цього, 24.09.2013 між сторонами було укладено договір підряду № 5-240913 (спец. № 2), відповідно до умов якого відповідач, як замовник доручив, а позивач, як підрядник, зобов'язався виконати будівельні, електромонтажні та пусконалагоджувальні роботи, а саме: прокладання кабельних ліній 10 кВ від ПС "Запрудка" до КТП 10/0,4 кВ 2*2500 та від ПС "Запрудка" до РП-10 кВ "Теплова електростанція потужністю 18МВт з використанням біопалива в смт. Іванків Київської області".

На виконання зазначеного договору підряду позивач виконав передбачені договором роботи з використанням поставленого за договором поставки обладнання, що підтверджується актами приймання виконаних будівельних робіт за березень 2014 року, які підписані в двохсторонньому порядку повноважними представниками сторін без будь яких застережень і зауважень та скріплені печатками сторін.

Спір у справі, що переглядається, виник у зв'язку з відмовою відповідача здійснити остаточну оплату, у розмірі 20%, за поставлений за договором від 04.07.2013 № 1-040713 та обумовлений Специфікацією (додаток №2 до договору поставки) товар, незважаючи на те, що строк виконання цього обов'язку у відповідача настав.

Розглядаючи спір по суті, місцевий господарський суд, позицію якого підтримала апеляційна інстанція, керуючись приписами статей 526, 599, 625, 692, 712 Цивільного кодексу України, статті 265 Господарського кодексу України, з огляду на встановлені судом обставини неналежного виконання відповідачем взятих за договором поставки від 04.07.2013 № 1-040713 обов'язків щодо проведення остаточного розрахунку за поставлений товар після завершення будівельних, електромонтажних та пусконалагоджувальних робіт, дійшов висновку про наявність фактичних та відповідно правових підстав для задоволення позовних вимог, з чим погоджується колегія суддів Вищого господарського суду України.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Зазначена норма кореспондується з приписами статті 193 Господарського кодексу України.

Частиною 1 статті 265 Господарського кодексу України унормовано, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

До відносин поставки, не врегульованих Господарським кодексом України (436-15) , застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України (435-15) про договір купівлі-продажу (частина 6 статті 265 Господарського кодексу України).

Відповідно до частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно вимог статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Як встановлено судами та підтверджується матеріалами справи, у вересні 2013 року між сторонами у справі було укладено договір підряду № 5-240913, відповідно до умов якого відповідач - замовник доручає, а позивач - підрядник зобов'язується виконати будівельні, електромонтажні та пусконалагоджувальні роботи теплової електростанції.

На виконання вказаного договору підряду позивач виконав передбачені договором роботи з використанням поставленого за договором поставки від 04.07.2013 № 1-040713 обладнання, що підтверджується актами приймання виконаних будівельних робіт за березень 2013 та листопад 2013 року, які підписані в двохсторонньому порядку повноважними представниками сторін без будь-яких застережень і зауважень та скріплені печатками сторін. Завірені копії договору підряду та зазначених актів залучені до матеріалів справи.

Таким чином, оскільки пусконалагоджувальні та будівельно-монтажні роботи по поставленому позивачем обладнанню відповідачу відповідно до умов договору поставки були завершені в листопаді 2013, а згідно умов Специфікації (додаток №2 до договору поставки від 04.07.2013 № 1-040713) відповідач зобов'язаний був здійснити остаточні розрахунки з позивачем за поставлене обладнання упродовж 20 календарних днів по завершенню зазначених робіт, суди першої та апеляційної інстанції дійшли обґрунтованого висновку про те, що строк виконання обов'язку відповідача з проведення остаточного розрахунку за поставлений товар настав.

Водночас, колегія суддів відхиляє доводи заявника касаційної скарги стосовно відсутності у останнього обов'язку розрахуватися за поставлений товар зроблені відповідачем з посиланням на відсутність у договорі підряду № 5-240913 від 24.09.2013 прив'язки до договору поставки, що відповідно свідчить про відсутність доказів проведення саме тих будівельно-монтажних робіт, про які згадується у Специфікації до договору поставки № 1-040713 від 04.07.2013.

Так, заявник не наводить доказів того, що підрядні роботи згадані у Специфікації № 2 до договору від 04.07.2013 № 1-040713 були здійснені на виконання іншого договору підряду, а не договору від 24.09.2013 № 5-240913. Натомість, договір підряду містить посилання на специфікацію № 2 (арк. 10).

За приписами статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Як встановлено судами та підтверджується матеріалами справи, товар було поставлено позивачем відповідачу ще у липні-листопаді 2013 року та січні 2014 року. Однак, за цей товар відповідач не розрахувався, хоча обов'язок розрахуватися у останнього виник як на підставі договору, так і в силу наведених норм статей 530, 692 Цивільного кодексу України. При цьому, відповідачем не наведено обставин, з якими договір або закон пов'язують відстрочення оплати за придбаний товар (погодження сторонами відкладальної обставини, прострочка кредитора тощо).

Таким чином, колегія суддів вважає обґрунтованими висновки судів першої та апеляційної інстанцій стосовно того, що обов'язок відповідача розрахуватися за поставлений йому товар за договором від 04.07.2013 № 1-040713 є таким, що настав.

Отже, судами першої та апеляційної інстанцій обґрунтовано задоволено вимоги позивача про стягнення основного боргу у сумі 177 194, 46 грн.

Враховуючи те, що відповідач порушив строки виконання грошового зобов'язання щодо здійснення розрахунку за поставлений товар, позивач просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати в сумі 159 514, 06 грн. (за період з 12.04.2014 по 15.11.2016) та 3% річних в сумі 13 821, 17 грн. (за період з 12.04.2014 по 15.11.2016) з простроченої суми грошового зобов'язання.

Згідно з частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, відповідно до Специфікації (Додаток № 2 до договору № 1-040713), відповідач повинен був розрахуватися у строк до 20.04.2014. Таким чином, прострочення щодо оплати поставленого товару починається з 21.04.2014.

Перевіривши розрахунок 3% річних та збитків від інфляції наданий позивачем, суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що інфляційні втрати та 3% річних підлягають частковому задоволенню в сумі 148 757, 65 грн. та 13 690, 09 грн. відповідно, з чим також погоджується колегія суддів Вищого господарського суду України.

Враховуючи межі перегляду справи і повноваження касаційної інстанції щодо переоцінки доказів, встановлені статтею - 111-7 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів не вбачає підстав для скасування оскаржуваних Товариством з обмеженою відповідальністю "Біогазенерго" судових рішень.

За таких обставин, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що постанову Київського апеляційного господарського суду від 11.04.2017 та рішення Господарського суду Київської області від 12.12.2016 у справі № 911/3166/16 слід залишити без змін, а касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Біогазенерго" - без задоволення.

У силу приписів статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір за розгляд касаційної скарги покладається на скаржника.

Керуючись статтями - 111-5, - 111-7, - 111-9, - 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України -

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Біогазенерго" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 11.04.2017 у справі № 911/3166/16 залишити без задоволення.