до 1. Публічного акціонерного товариства "Завод по обробці кольорових металів" 2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Київський торговий дім "Завод по обробці кольорових металів" 3. Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговый дом "Артемовский завод по обработке цветных металов"

про стягнення 121800133,82 грн.

за участю представників сторін:

позивача: Поліщук Ю.В.

відповідача-1: не з'явилися

відповідача-2: не з'явилися

відповідача-3: Шапошников О.О.

Публічне акціонерне товариство "Укрсоцбанк" звернулося до Господарського суду Київської області з позовом до Публічного акціонерного товариства "Завод по обробці кольорових металів", Товариства з обмеженою відповідальністю "Київський торговий дім "Завод по обробці кольорових металів", Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговый дом "Артемовский завод по обработке цветных металов" про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Разом з позовною заявою позивачем до суду подано заяву про забезпечення позову, в якій позивач просив суд з метою забезпечення позову до вирішення спору по суті накласти арешт на грошові кошти відповідачів, виявлені державним виконавцем при виконанні судового рішення про забезпечення позову, в межах суми стягнення, а саме: 4183778,51 дол. США, 161684,81 Євро та 7987660,70 грн.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 23.09.2016 у справі № 911/3107/16 (суддя Шевчук Н.Г.) заяву Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" № б/н від 21.09.2016 про забезпечення позову задоволено; накладено арешт на грошові кошти Публічного акціонерного товариства "Завод по обробці кольорових металів", Товариства з обмеженою відповідальністю "Київський торговий дім "Завод по обробці кольорових металів", Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговый дом "Артемовский завод по обработке цветных металов", виявлені державним виконавцем, в межах суми стягнення у розмірі 4183778,51 дол. США, 161684,81 Євро та 7987660,70 грн.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 06.04.2017 (колегія суддів у складі: головуючого судді Калатай Н.Ф., суддів Агрикової О.В, Пашкіної С.А.) ухвалу Господарського суду Київської області у справі № 911/3107/16 від 23.09.2016 про задоволення заяви Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" про забезпечення позову скасовано; в задоволенні заяви Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" про забезпечення позову відмовлено.

Не погоджуючись із постановою суду апеляційної інстанції, Публічне акціонерне товариство "Укрсоцбанк" звернулося до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 06.04.2017 у справі № 911/3107/16 і передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, скаржник посилається на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, вважаючи що судом порушені норми ст.ст. 15, 16, 20, 589 Цивільного кодексу України, ст. 20 Господарського кодексу України, ст. 33 Закону України "Про іпотеку" та ст. 20 Закону України "Про заставу", оскільки погашення заборгованості, яка є предметом стягнення у справі № 911/3107/16, за рахунок заставленого майна є правом, а не обов'язком позивача, і позивач не позбавлений права задовольнити свої вимоги за рахунок коштів як самого позичальника, так і його поручителів. Скаржник також вказує на порушення норм процесуального права в частині дотримання судом обов'язку повідомлення відповідача-3, який є іноземним суб'єктом господарювання, про час та місце розгляду справи, а також вважає, що судом апеляційної інстанції безпідставно не прийнято докази, подані ним на стадії апеляційного перегляду ухвали місцевого господарського суду.

До Вищого господарського суду України надійшов відзив Приватного акціонерного товариства "Завод по обробці кольорових металів" на касаційну скаргу, в яких відповідач-1 просить оскаржуване судове рішення залишити без змін, касаційну скаргу - без задоволення.

Сторони згідно з приписами статті - 111-4 Господарського процесуального кодексу України були належним чином повідомлені про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак відповідачі-1, 2 не скористалися передбаченим законом правом на участь у перегляді справи в суді касаційної інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при ухваленні оскаржуваного судового акту, вважає касаційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, предметом позову у справі є позовні вимоги про стягнення солідарно з Публічного акціонерного товариства "Завод по обробці кольорових металів", Товариства з обмеженою відповідальністю "Київський торговий дім "Завод по обробці кольорових металів", Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговый дом "Артемовский завод по обработке цветных металов" заборгованості за укладеним між позивачем як кредитором та відповідачем-1 як позичальником генеральним договором про здійснення кредитування № 06.13-15/53 від 05.04.2013, виконання зобов'язань за яким забезпечено укладеними позивачем з відповідачем-2 та відповідачем-3 договорами поруки від 05.04.2013.

Обґрунтовуючи необхідність вжиття заходів забезпечення позову позивач зазначає про те, що заборгованість відповідача-1 є значною, відповідачі продовжують не виконувати взяті на себе договірні зобов'язання перед позивачем, а тому позивач має всі підстави побоюватись того, що у разі прийняття господарським судом рішення на користь позивача рішення відповідачами виконане не буде. Позивач вважає, що в часи фінансової нестабільності в Україні, проведення антитерористичної операції на сході країни, анексію Криму, закриття російського ринку для українських виробників існують об'єктивні побоювання, що грошові кошти, які є у відповідачів на момент пред'явлення позову, можуть бути виведені з їх банківських рахунків або можуть бути обтяжені правами третіх осіб, що зробить неможливим виконання рішення про стягнення грошових коштів та призведе до неповоротної втрати грошових коштів позивачем. Вказані побоювання позивач пов'язує з публікацією відповідачем-1 річної інформації емітента цінних паперів, з якої вбачається як значне зменшення вартості чистих активів та прибутку підприємства, так і наявність великої кількості інших кредитних зобов'язань, а також інформації про збиткову діяльність групи компаній, до якої входять відповідачі, які можуть оголосити себе банкрутом, про що прямо вказується у інтернет-публікаціях.

Також позивач зазначає, що відповідно до інформації, наявної у Єдиному державному реєстрі судових рішень, відповідач-1 є учасником судових проваджень у спорах про стягнення з нього значних сум на користь інших кредиторів, зокрема у справі № 905/3332/15, порушеній за позовом ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" про стягнення з ПАТ "Завод по обробці кольорових металів" заборгованості в сумі 161602651,88 грн., що також свідчить про складнощі, які можуть виникнути при виконанні рішення суду у разі задоволення вимог позивача.

На підтвердження вказаних обставин позивачем до заяви про забезпечення позову додано копію ухвали Господарського суду Донецької області від 29.08.2016 справі 905/3332/15, роздруківку з Єдиного державного реєстру судових рішень, відповідні роздруківки інформації з мережі Інтернет.

Задовольняючи заяву позивача та вживаючи заходи забезпечення позову, місцевий господарський суд погодився із доводами позивача, викладеними у поданій заяві та виходив з того, що припущення позивача про те, що грошові кошти на момент виконання рішення господарського суду можуть зникнути чи зменшитись, є обґрунтованим.

Апеляційний господарський суд, переглядаючи в повному обсязі ухвалу суду першої інстанції в порядку ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, не погодився із висновками суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні заяви виходив з того, що сам лише факт порушення проти відповідача-1 судових справ за позовами різних юридичних осіб не свідчить ані про те, що він перебуває у скрутному фінансовому становищі, тобто не має достатньо коштів для виконання своїх зобов'язань, ані про те, що вказані позовні вимоги будуть задоволені, ані про те, що відповідач-1, навіть у випадку задоволенні всіх позовів, включаючи позов у цій справі, не буде мати можливості виконати рішення судів; виконання зобов`язань відповідача-1 за генеральним договором про здійснення кредитування № 06.13-15/53 від 05.04.2013, окрім поручительства відповідачів-2, 3, забезпечено також іпотекою та заставами, доказів того, що вказані договори були розірвані або визнані недійсними в порядку, встановленому законом, матеріали справи не містять, як не містять і доказів того, що позивач не є іпотеко- і заставодержателем вказаного майна і майнових прав.

За таких обставин суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що позивачем не доведено обґрунтованість його побоювань, що невжиття заявлених ним у заяві заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду у цій справі, а виконання рішення суду, у випадку вирішення спору на користь позивача, є забезпеченим, окрім поручительств відповідачів-2, 3, іпотечним та заставним майном і майновими правами, які належать відповідачу-1.

Колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується із вказаними висновками суду апеляційної інстанції з огляду на таке.

Відповідно до ст. 66 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою сторони, прокурора або з власної ініціативи має право вжити передбачених статтею 67 цього Кодексу заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Заходи до забезпечення позову застосовуються господарським судом як гарантія реального виконання рішення суду і є засобом запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи.

Згідно із ч. 1 ст. 67 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується:

накладанням арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачу;

забороною відповідачеві вчиняти певні дії;

забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору;

зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

Пунктом 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 16 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову" (v0016600-11) зазначено, що особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 33 ГПК, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист якого просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії. Обрані заходи до забезпечення позову не повинні мати наслідком повне припинення господарської діяльності суб'єкта господарювання, якщо така діяльність, у свою чергу, не призводитиме до погіршення стану належного відповідачеві майна чи зниження його вартості.

Умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Врахувавши вищенаведені норми законодавства, оцінивши доводи позивача, наведені в обґрунтування заяви про забезпечення позову, врахувавши наявність інших забезпечувальних зобов'язань відповідача-1 на користь позивача та виходячи із недоведеності позивачем обставин, з якими законодавство пов'язує можливість вжиття заходів забезпечення позову, суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку про те, що місцевим господарським судом неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, та передчасно вжито заходи забезпечення позову, у зв'язку із чим обґрунтовано відмовив у задоволенні заяви про вжиття заходів забезпечення позову.

Матеріали справи свідчать про те, що господарським судом апеляційної інстанції в порядку ст. 43, 101 Господарського процесуального кодексу України всебічно, повно і об'єктивно досліджено матеріали справи в їх сукупності і вірно застосовано норми процесуального та матеріального права.

Викладені у касаційній скарзі доводи скаржника не спростовують обґрунтованих висновків суду апеляційної інстанції про відсутність підстав вжиття заходів забезпечення позову та зводяться до заперечень щодо здійсненої судом оцінки доказів у справі та доведення інших обставин, ніж ті, що були встановлені апеляційним господарським судом, в той час як згідно з вимогами ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Колегія суддів вважає також необґрунтованими посилання скаржника на недотримання судом апеляційної інстанції норм ст.ст. 4, 4-2, 77, 79, 123, 125 Господарського процесуального кодексу України щодо повідомлення відповідача-3 про час та місце розгляду справи, оскільки як свідчать матеріали справи судом апеляційної інстанції в порядку, передбаченому Угодою про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності від 20.03.1992, було направлено до Арбітражного суду Московської області доручення про вручення відповідачеві-3 ухвали про призначення апеляційного розгляду скарги.

Наведені обставини свідчать про те, що апеляційним господарським судом відповідно до вимог процесуального законодавства було вжито заходів щодо належного повідомлення відповідача-3 про час та місце розгляду справи, однак як свідчить зміст ухвали Арбітражного суду Московської області від 18.01.2017, відповідач-3 не з'явився на виклик суду для вручення судових документів, а повідомлення суду про вручення судових документів було повернуто до суду у зв'язку із закінченням строку зберігання поштового відправлення.

З огляду на встановлені судами обставини справи та з урахуванням наведених приписів процесуального закону, касаційна інстанція, перевіривши відповідно до ч. 2 ст. 111-5 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у постанові суду апеляційної інстанції, дійшла висновку про відсутність підстав для її зміни чи скасування.