У жовтні 2016 року Публічне акціонерне товариство "Укртрансгаз" в особі філії "Управління магістральних газопроводів "Київтрансгаз" (далі - Товариство) звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Київенерго" (далі - ПАТ "Київенерго") про стягнення 634 343,93 грн. основного боргу, пені в розмірі 883 824,06 грн. та 3% річних у сумі 77 217,62 грн. за неналежне виконанням відповідачем грошового зобов'язання за договором на транспортування природного газу магістральними трубопроводами № 1210000532 від 01.11.2012.

Рішенням господарського суду міста Києва від 17.01.2017 (суддя Карабань Я.А.) позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з ПАТ "Київенерго" на користь Товариства 689 712,92 грн. пені, 59 663,51 грн. 3% річних та 11 240,65 грн. судового збору. В іншій частині позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 19.04.2017 (колегія суддів у складі: Агрикова О.В. - головуючий, судді: Чорногуз М.Г., Жук Г.А.) рішення господарського суду від 17.01.2017 скасовано частково. Резолютивну частину рішення викладено в наступній редакції: "Провадження в частині стягнення з ПАТ "Київенерго" на користь Товариства основного боргу в розмірі 634 343,93 грн. припинити. Позовні вимоги задовольнити частково. Стягнути з ПАТ "Київенерго" на користь Товариства 474 329,37 грн. пені, 32 454,18 грн. 3% річних та 7 601,75 грн. витрат по сплаті судового збору за розгляд справи судом першої інстанції. В іншій частині позовних вимог - відмовити".

У касаційній скарзі позивач просить скасувати постанову апеляційного господарського суду від 19.04.2017 в частині відмови у задоволенні позову про стягнення з відповідача пені в розмірі 409 494,69 грн. (різниця між заявленою позивачем до стягнення сумою пені та задоволеною Київським апеляційним господарським судом), трьох процентів річних у розмірі 44 763,44 грн. (різниця між заявленою позивачем до стягнення сумою 3% річних та задоволеною Київським апеляційним господарським судом), а також стягнення з позивача на користь відповідача 17 962,08 грн. судового збору за апеляційний перегляд даної справи та прийняти у скасованій частині нове рішення про задоволення позову і стягнути з відповідача на користь позивача витрати по сплаті судового збору за подання позову у розмірі 23 930,78 грн. та апеляційної скарги у розмірі 26 323,86 грн.

В обґрунтування касаційної скарги Товариство стверджує, що господарськими судами при прийнятті оскаржуваних рішень порушено вимоги ст.ст. - 4-2, 22, 32, 42, 43 ГПК України, ст.ст. 526, 536, 550, 611, 625, 653, 654 ЦК України, ст.ст. 188, 193, 198, 231, 231 ГК України. Зокрема вважає, що при оцінці доказів у справі апеляційний господарський суд помилково взяв до уваги графіки погашення заборгованості, які оформлені додатками до листів відповідача, у той час як вказані графіки погашення заборгованості не є додатковими угодами до укладеного сторонами договору, а тому вони не можуть змінювати умови договору в частині порядку і строків оплати наданих послуг. При цьому касатор наголошує на тому, що зазначені графіки містять прогнозовані, а не обов'язкові платежі, ними не встановлено відповідальності за невиконання або неналежне виконання відповідачем зобов'язань щодо сплати прогнозованих платежів.

У касаційній скарзі відповідач просить скасувати постанову апеляційного господарського суду від 19.04.2017, рішення господарського суду міста Києва від 17.01.2017, а справу направити на новий розгляд до господарського суду міста Києва.

Відповідач стверджує, що господарськими судами при прийнятті оскаржуваних рішень порушено вимоги ст.ст. 82, 84, 104, 105 ГПК України, ст.ст. 625, 653, 654 ЦК України, ст.ст. 180, 181, 188 ГК України, п. 16 Правил постачання природного газу, які затверджені постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30.09.2015 № 2496 (z1382-15) . Зокрема, відповідач зауважив на тому, що господарський суд першої інстанції під час вирішення спору не врахував, що позивачем нараховано відповідачу пеню та відсотки річних за період з 11.03.2016 по 23.10.2016, тоді як з 09.03.2016 сторонами в установленому законом порядку погоджено зміну строків оплати за договором за вказані періоди на підставі відповідних графіків погашення заборгованості, тому підстави для стягнення відповідних штрафних санкцій відсутні. Касатор звертає увагу на те, що господарський суд апеляційної інстанції мотивуючи постанову у справі, послався на контррозрахунок відповідача, тоді як документ на який послався суду фактично є розрахунком позовних вимог у справі № 910/13163/13. Вказані обставини, на думку касатора, призвели до стягнення з відповідача і по справі № 910/13163/13 і по справі № 910/19845/16 аналогічних сум за інший період, а не той, що заявлявся позивачем у даній справі. Також, касатор вважає, що висновок апеляційної інстанції про погашення відповідачем суми основного боргу в розмірі 634 343,83 грн. на підставі платіжного доручення від 17.11.2016 не ґрунтується на фактичних обставинах справи. Крім того, касатор зазначив про те, що господарські суди обох інстанції не врахували, що позивачем було нараховано відповідачу пеню та 3% річних з порушенням ст. 625 ЦК України та п. 7.3 укладеного сторонами договору, оскільки період прострочення щодо оплати послуг з транспортування природного газу за січень, лютий, червень, липень, серпень 2016 року "для власних потреб" позивачем зазначено з 11.03.2016-30.03.2016 та з 21.07.2016-23.10.2016 (разом 90 днів) та за квітень-серпень 2016 року "для виробництва теплової енергії" з 21.05.2016-17.10.2016 (разом 54 дні), тобто разом період прострочення за розрахунками позивача склав 144 дні. Отже, з розрахунку позивача періоди прострочення частково співпадають, тому в періоди коли вони співпадають на одну й ту саму суму боргу штрафні санкції нараховані не за кожен день, а за два дні. При цьому, на думку відповідача, дані факти підтверджуються розрахунком, що наведений в оскаржуваному рішенні першої інстанції, з яким ПАТ "Київенерго" повністю погоджується та в якому загальний період прострочення складає 84 дні, тобто на 60 днів менше ніж в розрахунку позивача.

Перевіривши правильність застосування господарськими судами норм процесуального та матеріального права, Вищий господарський суд України вважає касаційні скарги такими, що підлягають частковому задоволенню з огляду на наступне.

Господарськими судами попередніх інстанцій під час розгляду справи встановлені такі фактичні обставини:

- 01.11.2012 Дочірньою компанією "Укртрансгаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (газотранспортне підприємство) та ПАТ "Київенерго" (замовник) був укладений договір на транспортування природного газу магістральними трубопроводами № 1210000532;

- відповідно до п. 1.1. договору газотранспортне підприємство зобов'язувалось надати замовнику послуги з транспортування магістральними трубопроводами природного газу замовника від пунктів приймання-передачі газу в магістральні трубопроводи до пунктів призначення - газорозподільних станцій (ГРС), (далі - послуги), а замовник зобов'язувався внести плату за надані послуги в розмірі, у строки та порядку, передбачені умовами договору;

- п. 3.1. договору передбачено, що послуги з транспортування газу оформлюються газотранспортним підприємством і замовником актами наданих послуг з транспортування газу магістральними трубопроводами (далі - акти наданих послуг);

- у п. 3.4 договору сторони узгодили, що акти наданих послуг є підставою для проведення остаточних розрахунків замовника з газотранспортним підприємством;

- за умовами п. 5.4 договору вартість фактично наданих газотранспортним підприємством замовнику послуг за звітний місяць визначається на підставі акта наданих послуг;

- п. 5.5 договору сторони передбачили, що оплата вартості послуг за транспортування газу здійснюється замовником (крім гарантованого постачальника) шляхом перерахування грошових коштів на рахунок газотранспортного підприємства на умовах 100 відсотків попередньої оплати за десять днів до початку місяця, у якому буде здійснюватися транспортування газу. Замовник самостійно визначає розмір суми платежу попередньої оплати як добуток тарифу та планового обсягу газу на відповідний місяць. Остаточний розрахунок за надані у звітному місяці послуги проводиться Замовником до двадцятого числа місяця, наступного за звітним, відповідно до акта наданих послуг та з урахуванням раніше перерахованих коштів;

- додатковою угодою № 8 від 17.11.2015 сторони дійшли згоди викласти п. 1.3 договору в наступній редакції: "Річний плановий обсяг транспортування природного газу замовника протягом 2016 року складає 2 267 230 тис. м-3";

- п. 11.1 договору, в редакції додаткової угоди № 8 від 17.11.2015 визначено, що договір набирає чинності з дня його підписання сторонами та укладається на строк до 31 грудня 2016 року;

- 16.06.2016 сторонами була укладена додаткова угода № 9 до договору (далі - додаткова угода № 9), згідно з умовами якої сторони дійшли згоди викласти перший абзац п. 3.1 договору в наступній редакції: "Послуги з транспортування газу оформлюються газотранспортним підприємством і замовником актами наданих послуг з транспортування газу, що використовується замовником для власних потреб та для виробництва теплової енергії для усіх категорій споживачів, магістральними трубопроводами (далі - акти наданих послуг)";

- п. 3 додаткової угоди № 9 передбачено, що ця додаткова угода набирає чинності з дати її укладання та розповсюджує свою дію на відносини, що склались між сторонами з 01.05.2016;

- позивачем на виконання умов договору надано відповідачу послуги загальною вартістю 339 742 385,28 грн., що підтверджується актами надання послуг з транспортування природного газу магістральними трубопроводами:

- № 01-16-1210000532 від 31.01.2016 на суму 47 118 073,79 грн.;

- № 02-16-1210000532 від 29.02.2016 на суму 42 419 911,96 грн.;

- № 03-16-1210000532 від 31.03.2016 на суму 44 441 148,16 грн.;

- № 04-16-1210000532 від 30.04.2016 на суму 46 541 413,45 грн.;

- № 04-16-1210000532 від 30.04.2016 на суму 16 334 742,52 грн.;

- № 04-16-1210000532 від 30.04.2016 на суму 28 892,64 грн.;

- № 05-16-1210000532 від 31.05.2016 на суму 5 935 472,64 грн. (для власних потреб);

- № 05-16-1210000532 від 31.05.2016 на суму 30 432 583,75 грн. (для виробництва теплової енергії);

- № 05-16-1210000532 від 31.05.2016 на суму 13 074,92 грн. (для виробництва теплової енергії);

- № 06-16-1210000532 від 30.06.2016 на суму 9 163 662,68 грн. (для власних потреб);

- № 06-16-1210000532 від 30.06.2016 на суму 23 975 498,50 грн. (для виробництва теплової енергії);

- № 06-16-1210000532 від 30.06.2016 на суму 17 996,21 грн. (для виробництва теплової енергії);

- № 07-16-1210000532 від 31.07.2016 на суму 16 962 191,40 грн. (для власних потреб);

- № 07-16-1210000532 від 31.07.2016 на суму 21 251 507,27 грн. (для виробництва теплової енергії);

- № 07-16-1210000532 від 31.07.2016 на суму 18 792,77 грн. (для виробництва теплової енергії);

- № 08-16-1210000532 від 31.08.2016 на суму 12 087 140,78 грн. (для власних потреб);

- № 08-16-1210000532 від 31.08.2016 на суму 22 982 098,32 грн. (для виробництва теплової енергії);

- № 08-16-1210000532 від 31.08.2016 на суму 18 183,52 грн. (для виробництва теплової енергії).

Предметом даного спору є стягнення з відповідача заборгованості, пені та річних за порушення строків оплати наданих йому послуг. При цьому, відповідач не заперечує ні проти факту надання послуг, ні проти їх обсягів, а вважає, що в даному випадку ним не порушено строки оплати послуг, оскільки між сторонами з березня 2016 року по серпень 2016 року підписувалися графіки погашення заборгованості за послуги з транспортування природного газу магістральними трубопроводами, у зв'язку з чим сторонами погоджено зміну строків оплат по договору, тому підстави для стягнення з відповідача пені та річних відсутні.

Приймаючи рішення, господарський суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем допущено порушення виконання зобов'язання в частині здійснення своєчасної оплати щодо послуг наданих у січні, лютому, квітні, травні, червні, липні та серпні 2016 року. При цьому, послуги, надані протягом серпня 2016 року, оплачені відповідачем 18.10.2016, тобто до звернення позивача до суду із даним позовом (31.10.2016) та порушення провадження в даній справі (02.11.2016), відтак, вимога позивача щодо стягнення з відповідача основного боргу в розмірі 634 343,93 грн. задоволенню не підлягає. Вимоги позивача щодо стягнення з відповідача пені та трьох процентів річних господарський суд першої інстанції визнав частково обґрунтованими та здійснивши перерахунок задовольнив їх в розмірі меншому, ніж визначено позивачем, а саме: пеню у розмірі 689 712,92 грн.; три проценти річних - 59 663,51 грн.

Скасовуючи частково рішення господарського суду першої інстанції, апеляційний господарський суд виходив з того, що після звернення позивача до суду з даним позовом відповідач 17.11.2016 сплатив частину основної заборгованості у розмірі 2 500 000,00 грн., тому в частині позовних вимог про стягнення з відповідача суми основного боргу у розмірі 634 343,93 грн. слід провадження припинити у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору на підставі п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України. Крім того, суд апеляційної інстанції зазначив про те, що при прийнятті рішення судом першої інстанції не було враховано, що графіками погашення заборгованості сторони фактично змінили порядок і строк проведення розрахунків за транспортування природного газу щодо обсягів, зафіксованих у вказаних графіках. З огляду на вказані обставини, позовні вимоги про стягнення пені та 3% річних підлягають задоволенню за контррозрахунком відповідача, а саме, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню пеня у сумі 474 329,37 грн. та 3% річних у сумі 32 454,18 грн.

Наведені висновки господарських судів попередніх інстанцій Вищий господарський суд України вважає передчасними, з огляду на таке:

Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у ст.ст. 32- 34, 43, 82, 84 ГПК України, визначено обов'язковість встановлення господарським судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, розрахунків, з яких господарський суд виходив при вирішенні позову.

Відповідно, вказані норми зобов'язують господарський суд у кожному конкретному випадку оцінювати наявні докази в їх сукупності, з урахуванням повноти встановлення всіх обставин справи, які необхідні для правильного вирішення спору, на основі вичерпних і достеменно підтверджених висновків.

Як встановлено господарськими судами і не заперечується сторонами, сума основної заборгованості була оплачена відповідачем, однак сторони не дійшли згоди щодо фактичної дати погашення заборгованості.

При цьому господарський суд першої інстанції, зазначивши у рішенні про сплату відповідачем суми основного боргу у розмірі 634 343,93 грн. 18.10.2016 не вказав на підставі яких доказів встановлено цей.

Господарський суд апеляційної інстанції, зазначивши у оскарженій постанові про те, що відповідачем сплачено основну заборгованість 17.11.2016 на підставі платіжного доручення № 2116692890, за яким сплачено 2 500 000,00 грн., у свою чергу не вказав на чому ґрунтується висновок про те, що до вказаної суми входить в тому числі і 634 343,93 грн. основної заборгованості, яка заявлялася позивачем у даній справі.

Встановлення вказаної фактичної обставини має значення для правильного вирішення справи, оскільки дата погашення основної заборгованості має значення, як для перевірки обґрунтованості розрахунку так і для прийняття відповідного процесуального рішення щодо позовних вимог у частині заявленої суми.

Що стосується вирішення справи у частині стягнення пені в розмірі 883 824,06 грн. та 3% річних у сумі 77 217,62 грн., то відповідні висновки господарських судів попередніх інстанцій у цій частині позовних вимог також не можуть бути визнані обґрунтованими з огляду на таке:

Згідно з ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Статтею 611 ЦК України та статтею 230 ГК України встановлено такий правовий наслідок порушення зобов'язання як сплата неустойки.

Відповідно до частин першої і третьої статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

В силу ст. 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Як встановили господарські суди попередніх інстанцій, сторони домовились, що у разі порушення відповідачем строків оплати, передбачених розділом 5 договору, з відповідача стягуєтеся пеня в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу (п. 7.3 договору).

Згідно з ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошових зобов'язань на вимогу кредитора, зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, для правильного вирішення даного спору в частині стягнення з відповідача пені та 3% річних господарським судам необхідно було встановити наявність/відсутність з боку відповідача порушення строків оплати щодо кожного акта наданих послуг, та у випадку наявності з боку відповідача такого порушення перевірити обґрунтованість заявлених позивачем до стягнення сум річних та пені.

Відповідач стверджував про те, що на спірні правовідносини сторін розповсюджуються вимоги Правил постачання природного газу, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30.09.2015 № 2496 (z1382-15) (далі - Правила), які регулюють відносини, які виникають між постачальниками та споживачами природного газу, з урахуванням їх взаємовідносин з операторами газорозподільної системи/газотранспортної системи.

Зокрема пунктом 16 Правил передбачено, що у разі виникнення у споживача заборгованості за договором постачання природного газу за домовленістю сторін (постачальника та споживача) може бути укладений графік погашення заборгованості, який оформлюється додатком до договору або окремим договором про реструктуризацію заборгованості.

Господарські суди попередніх інстанцій, встановивши факт укладення сторонами 16.06.2016 додаткової угоди № 9, згідно з умовами якої сторони дійшли згоди викласти перший абзац п. 3.1 договору в наступній редакції: "Послуги з транспортування газу оформлюються газотранспортним підприємством і замовником актами наданих послуг з транспортування газу, що використовується замовником для власних потреб та для виробництва теплової енергії для усіх категорій споживачів, магістральними трубопроводами", не надали оцінки цим обставинам у контексті застосування приписів Правил, що унеможливили обґрунтоване встановлення фактичних обставин щодо наявності або відсутності порушення відповідачем строків виконання зобов'язань.

Вищий господарський суд України вважає за необхідне зауважити на тому, що цивільне законодавство базується на принципі обов'язкового виконання сторонами зобов'язань за договором. За загальним правилом, закріпленим у ч. 1 ст. 651 ЦК України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Так, порядок зміни та розірвання господарських договорів визначений положеннями ст. 188 ГК України. Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 188 ГК України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором.

У цьому зв'язку, господарські суди дійшовши протилежних висновків щодо врахування чи не врахування під час вирішення спору наданих відповідачем графіків погашення заборгованості відповідача перед позивачем не перевірили чи були ці графіки укладені з дотриманням (недотриманням) відповідної процедури внесення змін до договору, передбаченої ст.ст. 181, 188 ГК України та не навели відповідних мотивів у оскаржених судових рішеннях.

Зокрема, господарськими судами попередніх інстанцій, всупереч вимог ст. 43 ГПК України, не досліджено факти наявності або відсутності підписів обох сторін на відповідних графіках та не встановлено, з урахуванням умов додаткової угоди № 9, щодо заборгованості за які послуги з транспортування газу (для власних потреб або для виробництва теплової енергії) ці графіки складалися.

Враховуючи, що вказані обставини залишилися без належного з'ясування господарськими судами, ствердження відповідача у касаційній скарзі про те, що зазначені графіки змінюють порядок розрахунків між сторонами є по суті переоцінкою доказів, що в силу вимог ч. 2 ст. - 111-7 ГПК України перебуває поза межами перегляду справи в суді касаційної інстанції. Оскільки господарськими судами попередніх інстанцій допущені процесуальні порушення щодо оцінки доказів у справі, касаційна скарга відповідача підлягає частковому задоволенню, оскільки встановлення фактичних обставин справи не входить до меж перегляду справи в касаційній інстанції, а без належного встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення, справи правова оцінка спірних правовідносин судом касаційної інстанції є передчасною.

Також Вищий господарський суд України вважає за необхідне звернути увагу на те, що господарський суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення пені та 3% річних підлягають задоволенню за контррозрахунком відповідача (т. 1, а.с. 52-53). Водночас, поклавши в основу оскарженої постанови зазначений контррозрахунок, господарський суд апеляційної інстанції не перевірив ким здійснений такий розрахунок, за який період у в ньому нараховані пеня та 3% річних і чи співпадає він з періодом, за який позивачем заявлені позовні вимоги.

В свою чергу господарський суд першої інстанції, здійснюючи власний розрахунок заявлених у позові до стягнення сум, дійшов висновку про те, що розмежування актів наданих послуг та складення їх окремо щодо природного газу, який використовується відповідачем для власних потреб та для виробництва теплової енергії, не змінює визначений договором строк оплати вказаних послуг та не впливає на порядок зарахування оплат, встановлений п. 5.5 договору, а тому здійснив розрахунок заявлених до стягнення сум без врахуванням кожного акта наданих послуг окремо.

Однак, господарським судом першої інстанції не надано оцінки всім мовам договору - зокрема п. 3.4 договору у якому сторони узгодили, що акти наданих послуг є підставою для проведення остаточних розрахунків замовника з газотранспортним підприємством.

Зі змісту зазначеного пункту договору випливає, що момент прострочення відповідачем виконання зобов'язання встановлюється щодо кожного підписаного акта окремо (як за актами наданих послуг з транспортування природного газу магістральними трубопроводами для виробництва теплової енергії так і за актами наданих послуг з транспортування природного газу магістральними трубопроводами для власних потреб), і як наслідок, пеня та 3% річних також має нараховуватись на суму боргу за кожним актом наданих послуг з транспортування природного газу окремо, тоді як з наведеного у судовому рішенні розрахунку заборгованості не вбачається, що господарським судом здійснено власний розрахунок сум боргу пені та річних щодо кожного підписаного сторонами акта окремо.

Враховуючи наведене Вищий господарський суд України дійшов висновку, що як місцевий, так і апеляційний господарські суди припустились неправильного застосування приписів ч. 1 ст. 4-7 ГПК України (1798-12) щодо прийняття судового рішення суддею за результатами обговорення усіх обставин справи та ч. 1 ст. 43 цього Кодексу стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, що відповідно до ч. 1 ст. - 111-10 ГПК України є підставою для скасування оскаржених судових рішень.