Національне антикорупційне бюро України звернулося до Господарського суду Черкаської області із позовом до Публічного акціонерного товариства "Азот" та Публічного акціонерного товариства "Черкасиобленерго" про визнання недійсною угоди у формі заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог від 21.06.2016 № 202-09/45.

Позовні вимоги обґрунтовані невідповідністю спірної угоди вимогам Закону України "Про електроенергетику" (575/97-ВР) , Правилам користування електричною енергією, а також інтересам держави і суспільства.

Господарський суд Черкаської області рішенням від 14 березня 2017 року (суддя Спаських Н.М.) у задоволенні позову Національного антикорупційного бюро України відмовив повністю.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 07 червня 2017 року (головуючий суддя Майданевич А.Г., судді Гаврилюк О.М., Коротун О.М.), рішення місцевого господарського суду скасовано та прийнято нове рішення, яким позовні вимоги задоволені в повному обсязі та визнано недійсною угоду у формі заяви публічного акціонерного товариства "Азот" про зарахування зустрічних однорідних вимог № 202-09/45 від 21 червня 2016 року.

Не погоджуючись із прийнятою у справі постановою суду апеляційної інстанції, публічне акціонерне товариство "Азот" звернулося до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову апеляційного господарського суду від 07.06.2017, а рішення місцевого господарського суду від 14.03.2017 року залишити в силі. Доводи касаційної скарги зводяться до порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, зокрема, статей 151, 26 Закону України "Про електроенергетику", статей 203, 205, 215, 228, 601, 602 Цивільного кодексу України.

Також заявник зазначає про те, що у позивача відсутні підстави для звернення із позовом.

Крім того, товариство вказує на те, що Верховний Суд України у постанові від 24.06.2015 № 3-255гс15 дійшов висновку, що зобов'язання з оплати заборгованості за договором, який передбачає сплату коштів на рахунок зі спеціальним режимом використання, може бути припинено шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог.

Заслухавши пояснення учасників судового засідання, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи, проаналізувавши застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 24.05.2005 ВАТ "Черкасиобленерго" (як постачальник електричної енергії) та ВАТ "Азот", (як споживач), уклали договір постачання електричної енергії № 524-213/24, за яким постачальник електричної енергії зобов'язався постачати електричну енергію споживачу, а останній - оплачувати її вартість постачальнику та здійснювати інші платежі згідно з умовами цього договору та такими додатками до нього як "Порядок розрахунків" та "Графік зняття показників засобів обліку електричної енергії".

В подальшому ВАТ "Черкасиобленерго" та ВАТ "Азот" на вимогу пункту 5 розділу XVII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про акціонерні товариства" (514-17) були перейменовані у ПАТ "Черкасиобленерго" та ПАТ "Азот".

Згідно пункту 9.4 договору постачання електричної енергії від 24.05.2005 № 524-213/24 цей договір набирає чинності з дня його підписання і діє до 31.12.2005. Договір вважається продовженим на кожний наступний календарний рік, якщо за місяць до закінчення терміну дії договору жодною із сторін не буде заявлено про припинення його дії або перегляд його умов.

На підставі пункту 9.4 договору постачання електричної енергії від 24.05.2005 № 524-213/24 строк дії цього договору щорічно продовжувався протягом 2005 - 2016 років.

Судами попередніх інстанцій було встановлено, що за поставлену на виконання договору постачання електричної енергії від 24.05.2005 № 524-213/24 ПАТ "Черкасиобленерго" у січні 2016 року активну електричну енергію ПАТ "Азот" не оплатив 15 000 000,00 грн. вартості спожитої електричної енергії, що призвело до утворення заборгованості.

25.05.2016 ПАТ "Азот", як позикодавець, та ПАТ "Черкасиобленерго", як позичальник, уклали між собою договір про надання безвідсоткової поворотної фінансової допомоги № 188-304.

За договором про надання безвідсоткової поворотної фінансової допомоги від 25.05.2016 № 188-304 ПАТ "Азот" надало ПАТ "Черкасиобленерго" безвідсоткову поворотну фінансову допомогу в сумі 15 000 000,00 грн. строком до 15.06.2016.

Заявою від 21.06.2016 № 202-09/45, адресованою ПАТ "Черкасиобленерго", ПАТ "Азот" заявило про зарахування зустрічних однорідних вимог, а саме вимоги ПАТ "Азот" до ПАТ "Черкасиобленерго" про повернення безвідсоткової поворотної фінансової допомоги в сумі 15 000 000,00 грн. і вимоги ПАТ "Черкасиобленерго" до ПАТ "Азот" про оплату боргу за поставлену у січні 2016 року активну електричну енергію у сумі 15 000 000,00 грн. та про припинення зобов'язань між цими особами щодо сплати вказаної суми коштів.

Звертаючись із позовом до суду, Національне антикорупційне бюро України зазначало, що угода у формі заяви ПАТ "Азот" про зарахування зустрічних однорідних вимог № 202-09/45 від 21.06.2016 суперечить положенням частини другої статті 151 Закону України "Про електроенергетику" та є такою, що завідомо суперечить інтересам держави, а тому просило визнати її недійсною.

Місцевий господарський суд прийняв рішення від 14.03.2017 року, яким у задоволенні позову відмовив, прийшовши до висновку про відсутність підстав для визнання угоди недійсною з мотивів його невідповідності вимогам законодавства чи укладеності з наміром порушення прав держави.

Скасовуючи рішення місцевого суду, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що в даному випадку внаслідок здійсненого за заявою ПАТ "Азот" від 21.06.2016 № 202-09/45 зарахування зустрічних однорідних вимог відповідачі знехтували вимоги Закону України "Про електроенергетику" (575/97-ВР) і Правил користування електричною енергією щодо оплати поставленої електричної енергії виключно шляхом перерахування коштів споживачем на поточний рахунок із спеціальним режимом використання енергопостачальника і фактично провели розрахунки за поставлену електричну енергію в іншому форматі без використання поточного рахунку із спеціальним режимом використання енергопостачальника і тим самим уникнули перерахування коштів із такого поточного рахунку за відповідним алгоритмом оптового ринку електричної енергії, що в силу статті 26 Закону України "Про електроенергетику" не вважається оплатою спожитої ПАТ "Азот" у січні 2016 року електричної енергії. В зв'язку з цим, апеляційний господарський суд зазначив, що судом першої інстанції надано неналежну оцінку обставинам справи, що призвело до прийняття невірного рішення.

Колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, виходячи з наступного.

Згідно частини 1 статті 1 Закону України "Про Національне антикорупційне бюро України", який набрав чинності 25.01.2015, Національне бюро є державним правоохоронним органом, на який покладається попередження, виявлення, припинення, розслідування та розкриття корупційних правопорушень, віднесених до його підслідності, а також запобігання вчиненню нових.

Пунктом 13 частини 1 статті 17 Закону України "Про Національне антикорупційне бюро України" Національному бюро та його працівникам для виконання покладених на них обов'язків, які визначені у статті 16 цього Закону, надається право за наявності підстав, передбачених законом, подавати до суду позови про визнання недійсними угод у порядку, встановленому законодавством України.

Відповідно до статті 2 Господарського процесуального кодексу України господарський суд порушує справи за позовними заявами, зокрема, державних та інших органів, які звертаються до господарського суду у випадках, передбачених законодавчими актами У країни.

Отже, у разі звернення Національного бюро з відповідними позовами про визнання угод недійсними, за умови, що такий спір пов'язаний зі здійсненням суб'єктами господарювання господарської діяльності, та з урахуванням дотримання суб'єктного складу сторін, визначеного статтями 1, 2, 21 Господарського процесуального кодексу України, такі спори підлягають розгляду господарськими судами (Інформаційний лист Вищого господарського суду України № 01-06/680/17 від 27.03.2017 (v0680600-17) "Про деякі питання застосування положень пункту 13 частини 1 статті 17 Закону України "Про Національне антикорупційне бюро України").

Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією (254к/96-ВР) та законами України.

З огляду на це суд має надати оцінку підставам, з яких подано позов Національним бюро, зокрема, шляхом дослідження причинно - наслідкового зв'язку між оспорюваною угодою і виконанням Національним бюро покладених на нього завдань та (або) обов'язків, визначених Законом України "Про Національне антикорупційне бюро України" (1698-18) .

Так, господарським судам слід враховувати, що такі позови можуть подаватися Національним бюро для попередження, виявлення, припинення, розслідування та розкриття кримінальних правопорушень, а також запобігання вчиненню нових за наслідками порушення відповідного кримінального провадження (з внесенням даних до Єдиного реєстру досудових розслідувань).

При цьому треба брати до уваги, що підслідність Національного бюро визначено частиною п'ятою статті 216 Кримінального процесуального кодексу України, згідно з якою детективи Національного бюро здійснюють досудове розслідування злочинів, передбачених статтями 191, 2062, 209, 210, 211, 354 (стосовно працівників юридичних осіб публічного права), 364, 3661, 368, 3682, 369, 3692, 410 Кримінального кодексу України (2341-14) .

Таким чином, Національне бюро як орган, що створений для захисту інтересів держави, має право на звернення до суду із зазначеними позовами з огляду на імперативні приписи Закону України "Про Національне антикорупційне бюро України" (1698-18) і на виконання покладених на нього завдань та (або) обов'язків (Інформаційний лист Вищого господарського суду України № 01-06/680/17 від 27.03.2017 (v0680600-17) "Про деякі питання застосування положень пункту 13 частини першої статті 17 Закону України "Про Національне антикорупційне бюро України").

Національне антикорупційного бюро України наявність підстав для подання позову обґрунтовує необхідністю попередження, виявлення, припинення та запобігання вчиненню корупційного правопорушення, ознаки якого позивач убачив у спірних правовідносинах при здійсненні досудового розслідування у кримінальному провадженні № 52016000000000236 з попередньою правовою кваліфікацією за частиною 5 статті 191 Кримінального кодексу України.

Отже, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновком апеляційного суду що надання Національному антикорупційному бюро України статусу належного позивача у даній справі.

Розглядаючи справи за позовами Національного бюро про визнання угод недійсними, суди мають досліджувати такі угоди в контексті статті 203 Цивільного кодексу України, яка визначає загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, частини 3 статті 228 Цивільного кодексу України, статті 207 Господарського кодексу України та інших норм чинного законодавства України, які містять підстави недійсності угод.

Отже, під час вирішення такого спору судам, зокрема, необхідно встановлювати такі обставини:

- наявність або відсутність підстав для визнання недійсною спірної угоди, передбачених нормами, на які посилається позивач, мотивуючи позовні вимоги;

- правові норми, які підлягають застосуванню до цих спірних правовідносин;

- відповідність або невідповідність змісту цієї угоди ЦК України (435-15) та ГК України (436-15) , іншим актам законодавства, інтересам суспільства, його моральним засадам.

При цьому суд повинен дослідити наявні у справі докази, з'ясувати обставини, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених цими доказами. Відповідна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 04.11.2015 № 6-923цс15.

Стаття 601 Цивільного кодексу України та частина 3 статті 203 Господарського кодексу України передбачають можливість припинення зобов'язання зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги і, що таке зарахування може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

Відповідно до частин 1-3 статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов'язки лише для особи, яка його вчинила. Односторонній правочин може створювати обов'язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами.

Виходячи із викладених обставин справи та норм Цивільного і Господарського кодексів України (436-15) , апеляційний господарський суд дійшов вірного висновку, що зарахуванням між відповідачами зустрічних однорідних вимог за заявою ПАТ "Азот" від 21.06.2016 № 202-09/45, як дія цього товариства, внаслідок якої припиняються зобов'язання обох відповідачів, є одностороннім правочином в розумінні статті 202 Цивільного кодексу України, для вчинення якого достатньо вказаної заяви.

Стаття 602 Цивільного кодексу України містить невичерпний перелік випадків коли зарахування зустрічних вимог не допускається:

1) про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю;

2) про стягнення аліментів;

3) щодо довічного утримання (догляду);

4) у разі спливу позовної давності;

4 1) за зобов'язаннями, стороною яких є неплатоспроможний банк, крім випадків, установлених законом;

5) в інших випадках, встановлених договором або законом.

Згідно з частиною 5 статті 203 Господарського кодексу України не допускається зарахування вимог, щодо яких за заявою другої сторони належить застосувати строк позовної давності і строк цей минув, а також в інших випадках, передбачених законом.

А відтак, судом апеляційної інстанції вірно вказано, що норми Цивільного кодексу України (435-15) та Господарського кодексу України (436-15) безпосередньо не забороняють зарахування вказаних у заяві ПАТ "Азот" від 21.06.2016 № 202-09/45 зустрічних однорідних вимог, які є такими, проте передбачають можливість такої заборони у випадках, встановлених договором або законом. Закон України "Про електроенергетику" (575/97-ВР) , як зазначено у його преамбулі, визначає правові, економічні та організаційні засади діяльності в електроенергетиці і регулює відносини, пов'язані з виробництвом, передачею, розподілом, постачанням і використанням енергії, забезпеченням енергетичної безпеки України, конкуренцією та захистом прав споживачів і працівників галузі.

Статтею 1 Закону України "Про електроенергетику" термін "поточні рахунки із спеціальним режимом використання оптового ринку електричної енергії" визначає як рахунки суб'єктів господарської діяльності, що здійснюють постачання електричної енергії на закріпленій території та оптове постачання електричної енергії, відкриті в уповноваженому банку і призначені виключно для накопичення коштів, отриманих за електричну енергію від споживачів, та розрахунків з учасниками оптового ринку електричної енергії, а термін "алгоритм оптового ринку електричної енергії" - як порядок розподілу уповноваженим банком коштів з поточних рахунків із спеціальним режимом використання без платіжних доручень, який встановлюється національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг;

Згідно з частиною 1 статті 15 Закону України "Про електроенергетику" купівля всієї електричної енергії, виробленої на електростанціях, потужність чи обсяг відпуску яких перевищують граничні показники (крім випадків, передбачених цим Законом), та весь її оптовий продаж здійснюються на оптовому ринку електричної енергії України. Функціонування інших оптових ринків електричної енергії в Україні забороняється.

Частина 2 статті 151 Закону України "Про електроенергетику" передбачає, що споживачі, які купують електричну енергію у енергопостачальників, що здійснюють господарську діяльність з постачання електричної енергії на закріпленій території, вносять плату за поставлену їм електричну енергію виключно на поточний рахунок із спеціальним режимом використання енергопостачальника в уповноваженому банку. У разі перерахування споживачами коштів за електричну енергію на інші рахунки отримувачі повинні повернути ці кошти за заявою споживача або за власною ініціативою в триденний термін з моменту їх отримання. У разі неповернення споживачу у цей термін коштів, сплачених на інші, не на поточні рахунки із спеціальним режимом використання, ці суми підлягають вилученню до Державного бюджету України як санкція за вчинене правопорушення і не зараховуються як оплата електричної енергії. Зарахування коштів до Державного бюджету України не звільняє їх отримувача від повернення цих коштів споживачу електричної енергії.

Вказані норми тотожні нормам, викладеним у пункті 6.3 Правил користування електричною енергією, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 31.07.1996 № 28 (z0417-96) з урахуванням внесених до них у подальшому змін і доповнень.

Згідно частини 3 статті 151 Закону України "Про електроенергетику" кошти з поточних рахунків із спеціальним режимом використання енергопостачальників, що здійснюють господарську діяльність з постачання електричної енергії на закріпленій території, перераховуються згідно з алгоритмом оптового ринку електричної енергії виключно на: поточний рахунок із спеціальним режимом використання оптового постачальника електричної енергії; поточний рахунок підприємства, яке здійснює розподіл електричної енергії місцевими (локальними) електричними мережами; поточний рахунок енергопостачальника; поточний рахунок із спеціальним режимом використання для погашення заборгованості оптового постачальника електричної енергії".

Аналогічний порядок розрахунків за закуплену на оптовому ринку електричну енергію із застосуванням поточних рахунків із спеціальним режимом використання оптового постачальника електричної енергії стаття 151 Закону України "Про електроенергетику" передбачає і для енергопостачальників, підприємств, що здійснюють передачу електричної енергії, та всіх підприємствами, що здійснюють розподіл електричної енергії.

Частиною 8 статті 26 Закону України "Про електроенергетику" встановлено, що споживач, якому електрична енергія постачається енергопостачальником, що здійснює господарську діяльність з постачання електричної енергії на закріпленій території, зобов'язаний оплачувати її вартість виключно коштами шляхом їх перерахування на поточний рахунок із спеціальним режимом використання енергопостачальника. У разі проведення споживачем розрахунків в інших формах та/або сплати коштів на інші рахунки такі кошти не враховуються як оплата спожитої електричної енергії.

Разом з цим, апеляційним судом встановлено, що угода у формі заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог є такою, що вчинена з порушенням принципу справедливості, норм чинного законодавства, а саме ч. 2 ст. 15-1 Закону України "Про електроенергетику" та суперечить інтересам держави.

А відтак, суд дійшов вірного висновку, що здійснене за заявою ПАТ "Азот" від 21.06.2016 № 202-09/45 зарахування зустрічних однорідних вимог, як односторонній правочин, суперечить вимогам статей 15, 26 Закону України "Про електроенергетику" і пункту 6.3 Правил користування електричною енергією (z0417-96) .

Із змісту Закону України "Про електроенергетику" (575/97-ВР) випливає, що встановлений ним порядок розрахунків за закуплену на оптовому ринку електричну енергію спрямований на забезпечення стабільного фінансового стану електроенергетики, відповідальності суб'єктів електроенергетики та споживачів за порушення цього порядку, надійного (безперебійного) постачання споживачам електричної енергії і енергетичної безпеки як складових економічних основ держави України, у чому безперечно є інтерес держави і суспільства.

Отже, порушення відповідачами встановленого Законом України "Про електроенергетику" (575/97-ВР) і Правилами користування електричною енергією порядку розрахунків за поставлену електричну енергію не відповідає інтересам держави і суспільства щодо забезпечення стабільного фінансового стану електроенергетики і відповідальності суб'єктів електроенергетики та споживачів за порушення цього порядку, забезпечення надійного (безперебійного) постачання споживачам електричної енергії і енергетичної безпеки України.

Частина 1 статті 215 Цивільного кодексу України визначає, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до частини 1 статті 203 Цивільного кодексу України зі змінами, внесеними згідно із Законом України від 02.12.2010 № 2756-VI (2756-17) , зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Частиною 3 статті 228 Цивільного кодексу України зі змінами і доповненнями, внесеними згідно із Законом України від 02.12.2010 № 2756-VI (2756-17) , встановлено, що у разі недодержання вимог щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним.

Згідно з частиною 1 статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Необхідною умовою для визнання господарського договору недійсним як такого, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства (частина перша статті 207 Господарського кодексу України), є наявність наміру хоча б у однієї з сторін щодо настання відповідних наслідків. Для прийняття рішення зі спору необхідно встановлювати, у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення господарського договору, якою із сторін і в якій мірі виконано зобов'язання, а також наявність наміру у кожної із сторін ( Постанова Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 №11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" (v0011600-13) ).

Як вбачається з викладеного завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета вчинення одностороннього правочину щодо зарахування зустрічних однорідних вимог і його наслідки полягала у тому щоб обійти встановлений Законом України "Про електроенергетику" (575/97-ВР) і Правилами користування електричною енергією порядок оплати поставленої електричної енергії, оплатити її без використання передбаченого цим порядком рахунку із спеціальним режимом використання енергопостачальника і тим самим уникнути перерахування коштів із такого поточного рахунку за відповідним алгоритмом оптового ринку електричної енергії та залишити усю отриману публічним акціонерним товариством "Черкасиобленерго" суму коштів фінансової допомоги у своєму розпорядженні, що призвело до неотримання іншими учасниками оптового ринку електричної енергії України своїх частин від цієї суми коштів згідно з алгоритмом.

Наявність таких намірів у відповідачів є очевидною, оскільки вони усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність зарахування зустрічних однорідних вимог у спірних правовідносинах і суперечність його мети інтересам держави і суспільства та прагнули настання вказаних вище протиправних наслідків.

Твердження ПАТ "Черкасиобленерго" про його непричетність до порушення інтересів держави і суспільства, враховуючи, що зарахування зустрічних однорідних вимог було здійснено ПАТ "Азот" в односторонньому порядку, судом апеляційної інстанції обґрунтовано відхилено з огляду на те, що ПАТ "Черкасиобленерго" було зацікавлене у вчиненні такого правочину, оскільки прагнуло отримати усі надані йому кошти фінансової допомоги у своє розпорядження і тому сприяло вчиненню цього правочину, про що свідчить його бездіяльність після отримання від ПАТ "Азот" заяви від 21.06.2016 № 202-09/45 про зарахування зустрічних однорідних вимог і його правова позиція, викладена у відзиві на позов, свідчить про опосередковану зацікавленість останнього у вказаному правочині.

За таких обставин висновок апеляційного суду про те, що, угода у формі заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог є такою, що вчинена з порушенням норм чинного законодавства, а саме частини 2 статті 151 Закону України "Про електроенергетику", суперечить інтересам держави та підлягає визнанню недійсною є правомірним, а відтак постанова апеляційного суду відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для її скасування немає.

Відповідно до статті - 111-7 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

З огляду на викладене, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги Публічного акціонерного товариства "Азот", оскільки доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів, а відтак постанову Київського апеляційного господарського суду від 07.06.2017 року у справі № 925/3/17 слід залишити без змін.