Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі Одеської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (адміністрація Одеського морського порту)

на постанову

Одеського апеляційного господарського суду від 14.06.2017

№ 916/896/16 Господарського суду Одеської області

Приватного підприємства "Конкорд"

стягнення 12 768, 13 грн.

за участю представників:

Каракай І.М. - предст., дов. від 14.04.2017

відповідача

не з 'явився

Державне підприємство "Адміністрація морських портів України" в особі Одеської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (адміністрація Одеського морського порту) подало до господарського суду позов про стягнення з приватного підприємства "Конкорд" боргу у розмірі 12768,13 грн за договором № 2189-П-ОДФ-15 від 10.09.2015. Позов обґрунтовано вимогами статей 509, 526, 530, 610, 629 Цивільного кодексу України та мотивовано неналежним виконанням відповідачем зобов'язань з оплати, які виникли та визначені відповідно до умов вказаного договору.

Відповідач проти задоволення позову заперечив, зазначаючи, що передача відходів у січні 2016 року здійснювалась не на виконання умов договору № 2189-П-ОДФ-15 від 10.09.2015, а, відтак, підстави для здійснення оплати відповідно до умов саме за вказаним договором відсутні.

Справа розглядалась судами неодноразово.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 23.03.2017 (суддя Демешин О.А.) у задоволенні позову відмовлено повністю.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 14.06.2017 (судді: Принцевська Н.М. - головуючий, Діброва Г.І., Гладишева Т.Я.) рішення місцевого господарського суду залишено без змін.

Додатковим рішенням Господарського суду Одеської області від 22.06.2017 вирішено питання про розподіл судових витрат.

Не погоджуючись з висновками судів попередніх інстанцій, позивач подав до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить скасувати судові рішення у справі та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити. Касаційну скаргу вмотивовано доводами про порушення судами норм матеріального та процесуального права, а саме: статей 11, 14- 16, 526, 530, 546, 549, 610, 625, 626, 629, 631, 642 Цивільного кодексу України, статей 20, 193 Господарського кодексу України, статей 1, 2, 4, 12, 32, 43, 85, 103, 104 Господарського процесуального кодексу України. Скаржник зазначає, що суди надали невірну оцінку наявним в матеріалах справи доказам, які свідчать про продовження правовідносин між сторонами за договором № 2189-П-ОДФ-15 від 10.09.2015 та передачі відходів у спірний період саме на підставі цього договору.

Відповідач явку представника в судове засідання не забезпечив, відзив на касаційну скаргу не надав; про час та місце розгляду касаційної скарги повідомлений належним чином.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача, присутнього у судовому засіданні, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті - 111-7 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суди попередніх інстанцій встановили, що 10.09.2015 Державне підприємство "Одеський морський торгівельний порт" та Приватне підприємство "КОНКОРД" уклали Договір № 1289-П-ОДФ-15, за змістом якого на виконання вимог Закону України "Про морські порти України" (4709-17) , Міжнародної конвенції по запобіганню забрудненню з суден 1974 МАРПОЛ 73/78, пунктів 23, 24 Правил охорони внутрішніх морських вод і територіального моря України від забруднення та засмічення, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України № 431, відповідно до умов цього Договору позивач передає відповідачу відходи, а відповідач приймає такі відходи і сплачує позивачу їх вартість у розмірі та порядку, передбаченому умовами цього Договору.

Пунктом 1.2 Договору встановлено, що під відходами сторони розуміють: 1.2.1. - відпрацьовані паливно-мастильні матеріали та їх суміші (ПММ- відпрацьовані масла, некондиційне паливо і т.д.);

1.2.2. - суднові нафтовмісні залишки, осади - відходи, які утворюються на суднах в результаті сепарації паливно-мастильних матеріалів.

Такі відходи знімаються з борту судна спеціалізованими плавзасобами (судно типу ПС) позивача та передаються відповідачу для подальшої утилізації;

1.2.3. Нафтопродукти забруднені і некондиційні, зібрані в результаті аварійних розливів в акваторії і території позивача;

1.2.4. Нафтовмісні тирса, ганчір`я (обтиральний матеріал), пісок;

1.2.5. Відпрацьовані автомобільні фільтри (паливні та масляні).

За умовами пункту 2.5 Договору за результатами прийому-передачі відходів, переданих позивачем відповідачу оформляється Довідка - Акт прийому-передачі відходів.

Згідно з розділом 4 Договору оплата за відходи, зазначені у пунктах 1.2.1, 1.2.2 та 1.2.3 цього Договору здійснюється відповідачем шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок позивача протягом 10 календарних днів з моменту підписання сторонами Довідки - Акта прийому-передачі відходів та отримання рахунку від позивача з розрахунку базової ціни, яка не може бути нижчою:

- за відходи, зазначені в п. 1.2.1 цього Договору - за ціною не нижче 2 900 грн. (з ПДВ) за один кубічний метр;

- за відходи, зазначені в п. 1.2.2 цього Договору - за ціною не нижче 230 грн. (з ПДВ) за один кубічний метр;

- за відходи, зазначені в п. 1.2.3 цього Договору - за ціною не нижче 380 грн. ( з ПДВ) за один кубічний метр.

Фактична ціна за відходи, зазначені в пунктах 1.2.1, 1.2.2. та 1.2.3 визначається перед кожною конкретною операцією відвантаження за результатами процедури розгляду комерційних пропозицій підприємства та інших ліцензованих підприємств, які надають аналогічні послуги за відповідними договорами з Адміністрацією. Відходи, зазначені в пунктах 1.2.4 та 1.2.5 цього Договору приймаються відповідачем для подальшої утилізації за власний рахунок.

Додатковою угодою від 04.12.2015 сторони, зокрема, виклали у новій редакції пункт 4.1 Договору, а саме: "Оплата за відходи, зазначені у пунктах 1.2.1, 1.2.2 та 1.2.3 цього Договору здійснюється відповідачем шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок позивача протягом 10 календарних днів з моменту підписання сторонами Довідки - Акта прийому-передачі відходів та отримання рахунку від позивача з розрахунку базової ціни: за відходи, зазначені в п. 1.2.1 цього Договору - 2900 грн. (з ПДВ) за один кубічний метр; за відходи, зазначені в п. 1.2.2 цього Договору - 380 грн. (з ПДВ) за один кубічний метр; за відходи, зазначені в п.1.2.3 цього Договору - 380 грн. ( з ПДВ) за один кубічний метр.

Пунктом 10.3 Договору сторони погодили, що договір набуває чинності з моменту його підписання та скріплення печатками сторін (за їх наявності) та діє до 31 грудня 2015 року.

Після закінчення строку дії Договору, зазначеного у пункті 10.3 цього договору, сторони можуть продовжити термін дії Договору шляхом підписання Додаткової угоди (пункт 10.5).

Також суди встановили, що листом від 13.01.2016 за № 09А/10 відповідач звернувся до позивача з проханням забезпечити відвантаження нафтовмісних відходів для подальшої утилізації з т/х "ПС-399" на автотранспорт в період 13-14.01.2016 на причалі № 24; у листі відповідач гарантував оплату згідно з майбутнім договором по використанню інфраструктури.

Відповідно до наявних в матеріалах справи доказів, зокрема, довідки-акта прийому-передачі відходів № 1 від 16.01.2016, підписаного сторонами по справі та звіту по прийому-передачі відходів для подальшої утилізації за період 01.01.2016-20.01.2016 вбачається, що Одеська філія ДП "Адміністрація морських портів України" передала, а ПП "КОНКОРД" прийняло для подальшої утилізації відходи.

09.03.2016 позивач склав рахунок-фактуру № 580019 від 09.03.2016 на суму 12768,13 грн., підставою для оплати якого зазначив договір № 1289-П-ОДФ-15 від 10.09.2015.

Враховуючи, що відповідач оплату за вказаним рахунком-фактурою не здійснив, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача заборгованості за передані 16.01.2016 відходи, обчисливши її у відповідності до умов договору № 1289-П-ОДФ-15, вважаючи, що правовідносини за цим договором сторони продовжили на січень 2016 року за взаємною згодою.

Відмовляючи у задоволенні позову, місцевий господарський суд, з висновком якого погодився і суд апеляційної інстанції, встановив, що строк дії договору № 1289-П-ОДФ-15 сторони не продовжили, додаткова угода, яка передбачена пунктом 10.5 договору, не підписувалась, натомість матеріали справи свідчать, що приймання передача відходів у січні 2016 здійснювалась не на виконання умов вказаного договору, тому підстави для здійснення розрахунків саме відповідно до умов цього договору відсутні.

При цьому суди взяли до уваги, що звіт по прийому-передачі відходів для подальшої утилізації за період 01.01.2016-20.01.2016, довідка-акт прийому-передачі відходів № 1 від 16.01.2016, а також товарно-транспортна накладна від 16.01.2016 містять посилання саме на лист № 09А/10 від 13.01.2016, в якому відповідач гарантував оплату згідно з майбутнім договором по використанню інфраструктури, яким характер правовідносин та порядок розрахунків між сторонами суттєво змінені.

Судова колегія зазначає, що за змістом статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, належними та допустимими доказами.

Цивільні зобов'язання виникають з підстав, передбачених статтею 11 Цивільного кодексу України, зокрема, з договорів та інших правочинів; зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного Кодексу України (435-15) , інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України.

За приписами статті 631 Цивільного кодексу України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.

Частиною сьомою статті 180 Господарського кодексу України передбачено, що строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору. На зобов'язання, що виникли у сторін до укладення ними господарського договору, не поширюються умови укладеного договору, якщо договором не передбачено інше. Закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.

Суди попередніх інстанцій достеменно встановили, що договір № 1289-П-ОДФ-15 від 10.09.2015 є припиненим з 31.12.2015 у зв'язку з закінчення строку його дії, передача відходів у січні 2016 року здійснювалась не на виконання цього договору, а відтак дійшли обґрунтованого висновку щодо відсутності підстав для розповсюдження його умов на правовідносини, що виникли після закінчення строку його дії.

З касаційної скарги вбачається, що заявник не погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо припинення договору № 1289-П-ОДФ-15 від 10.09.2015 у зв'язку з закінченням строку його дії та вважає, що суди не надали належну оцінку листу позивача від 18.12.2015 за № 09А/3-612/1 з пропозицією продовжити термін дії вказаного договору шляхом підписання додаткової угоди. Втім, як вбачається з тексту судових рішень, цей лист досліджено та оцінено судами у сукупності з іншими доказами; зокрема, зазначено, що матеріали справи не містять доказів ні направлення ні отримання вказаного листа; проект додаткової угоди, яка передбачалась спірним договором, також відсутній, а відтак підстави вважати вказаний договір продовженим на січень 2016 року відсутні.

Доводи, викладені заявником в касаційній скарзі, вказаних висновків не спростовують, а посилання позивача на прийняття відповідачем пропозиції з продовження договору від 10.09.2015 шляхом вчинення відповідачем дій, які засвідчують таке бажання в порядку статті 642 Цивільного кодексу України (складання Звіту по прийому відходів, Довідки-Акта прийому-передачі відходів) спростовуються змістом цих документів, складених відповідно до листа № 09А/10 від 13.01.2016 з пропозицією інших умов та відповідно не можуть бути доказами прийняття пропозиції позивача.

Судове рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Перевіривши у відповідності до частини 2 статті - 111-5 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні господарського суду та постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів дійшла висновків про те, що суди в порядку статей 43, 99, 101 Господарського процесуального кодексу України розглядаючи справу, розглянули всебічно, повно та об'єктивно в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності, дослідили подані сторонами в обґрунтування своїх вимог та заперечень докази відповідно до положень статей 33 та 34 Господарського процесуального кодексу України, вірно застосували норми матеріального та процесуального права.

Доводи скаржника про порушення судами норм матеріального та процесуального права суперечать дійсним обставинам справи та приписам чинного законодавства, не спростовують обґрунтованих висновків суду, фактично зводяться до переоцінки обставин, встановлених судом та не приймаються колегією суддів до уваги з огляду на положення статті - 111-7 Господарського процесуального кодексу України; підстав для скасування судових рішень з мотивів, наведених у касаційній скарзі, не вбачається.

Керуючись статтями 43, - 111-7, пунктом 1 статті - 111-9, статтями - 111-10, - 111-11 Господарського процесуального кодексу України Вищий господарський суд України

Касаційну скаргу Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі Одеської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (адміністрація Одеського морського порту) залишити без задоволення.

Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 14.06.2017 у справі № 916/896/16 Господарського суду Одеської області та рішення Господарського суду Одеської області від 23.03.2017 залишити без змін.