Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого

Гольцової Л.А. (доповідач)

суддів

Барицької Т.Л., Іванової Л.Б.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу

Фермерського господарства "Престиж Агролюкс"

на рішення та на постанову

Господарського суду Черкаської області від 11.01.2017 Київського апеляційного господарського суду від 25.05.2017

у справі № 925/1324/16

Господарського суду

Черкаської області

за позовом

Товариства з обмеженою вдповідальністю "Аванхімікл"

до Фермерського господарства "Престиж Агролюкс"

про стягнення 2590327 грн

за участю представників:

позивача: повідомлений, але не з'явився;

відповідача: повідомлений, але не з'явився;

Рішенням Господарського суду Черкаської області від 11.01.2017 у справі № 925/1324/16 (суддя - Дорошенко М.В.) позов задоволено частково. Суд стягнув з відповідача на користь позивача 25164,22 грн штрафу, 546395,70 грн процентів, 834067,75 грн курсової різниці. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 25.05.2017 (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Зубець Л.П,, судді - Алданова С.О., Мартюк А.І.) рішення Господарського суду Черкаської області від 11.01.2017 у справі № 925/1324/16 залишено без змін.

Не погоджуючись з зазначеними судовими актами, ФГ "Престиж Агролюкс" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати повністю, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, скаржник послався на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Відповідачем, в порядку ст. - 121-1 ГПК України, подано заяву про зупинення виконання судового рішення у даній справі, проте колегія суддів Вищого господарського суду України відмовляє в задоволенні заяви, оскільки не знаходить підстав для її задоволення.

Позивач надав відзив на касаційну скаргу, в якому заперечує проти її задоволення, просить прийняті у даній справі судові рішення залишити без змін.

Усіх учасників судового процесу відповідно до ст. - 111-4 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційних скарг.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм судами попередніх інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне.

Місцевим та апеляційним господарськими судами під час розгляду справи встановлено, що між позивачем (Продавець) та відповідачем Покупець) 25.02.2013 укладено договір купівлі-продажу № 9, за умовами якого Продавець зобов'язався передати Покупцеві, а Покупець зобов'язався прийняти та оплатити вартість засобів захисту рослин (товар) відповідно до умов цього договору (додаткових угод та специфікацій).

Конкретний асортимент, кількість, ціна, строк поставки та умови оплати товару визначаються у специфікаціях до цього договору, які є його невід'ємною частиною. Ціна товару встановлюється за домовленістю сторін і при цьому сторони визначають грошовий еквівалент зобов'язання у іноземній валюті - доларах США. Оплата товару здійснюється у гривнях згідно з розділом 4 цього договору (п. 3.1 договору). Право власності на товар переходить до Покупця в момент одержання ним товару, супровідних документів та підписання накладних на передачу товару (п. 5.1 договору).

Умови оплати товару, порядок та строки здійснення платежів зазначаються у специфікаціях до договору (п. 4.1 договору).

Пунктами 4.2, 4.3, 4.4 договору визначено, що товарний кредит з відстрочкою платежу по даному договору надається на умовах сплати 0,1 % річних за користування товарним кредитом, якщо інший розмір процентів не встановлений умовами оплати товару у специфікації до договору. Нарахування процентів по договору здійснюється на суму товарного кредиту, тобто на суму вартості товару, що передавався на умовах товарного кредиту, за період з моменту фактичного відвантаження товару до моменту сплати Покупцем суми вартості товару, отриманого на умовах товарного кредиту. Нарахування процентів здійснюється щомісяця в останній робочій день поточного місяця. Продавець виставляє рахунок - фактуру на суму нарахованих процентів, а також підписується акт виконаних робіт між сторонами. Період нарахування процентів починається з дня фактичного надання товарного кредиту в перший період, а в наступному - з першого календарного дня поточного місяця і закінчується останнім календарним днем поточного місяця. Момент фактичного відвантаження товару - дата вказана у видатковій накладній. Якщо буде мати місце факт, що передбачений п.п.4.6, 4.7 даного договору: (курс гривні до іноземної валюти - (долар США) збільшиться більше ніж на 1 % від курсу, що визначений у специфікації до договору), то відповідно і нарахування процентів за користування товарним кредитом здійснюється на уже проіндексовану суму вартості товару (платежу у гривні) за договором, яка встановлюється згідно з п.п.4.6, 4.7 договору. При розрахунку процентів день надання та погашення товарного кредиту вважається як один день, при цьому день надання товарного кредиту включається до розрахунку, а день погашення не включається. При розрахунку процентів кількість днів в місяці приймається за фактичну кількість днів, а в році - 365. У випадку прострочення погашення товарного кредиту, проценти нараховуються на суму заборгованості за товарним кредитом і за весь період прострочення, до моменту погашення товарного кредиту. Моментом погашення вважається дата зарахування грошових коштів на розрахунковий рахунок Продавця.

Згідно п.п. 4.6, 4.7 договору, оплата вартості товару та нарахованих процентів проводиться в гривнях. Сторони домовились про зміну ціни на товар у наступний спосіб: якщо у період часу з моменту підписання специфікації до відвантаження (поставки товару) та протягом всього періоду користування покупцем товарним кредитом, офіційний курс гривні до іноземної валюти - (долар США) збільшиться більше ніж на 1% від курсу, що визначений у специфікації до договору на момент її підписання, Покупець зобов'язаний сплатити Продавцю проіндексовану суму вартості товару у гривні за договором, як проданого на умовах товарного кредиту, так і на інших умовах. Проіндексована сума вартості товару у гривні встановлюється згідно з формулами, визначеними сторонами.

При наявності факту надання товарного кредиту за договором, Покупець зобов'язаний на письмовий запит Продавця в п'ятиденний термін після одержання запиту надавати всі необхідні документи для аналізу фінансового стану Покупця, а саме бухгалтерський баланс (форма №1) за останні дві звітні дати, звіт про фінансові результати (форма № 2) за останні дві звітні дати, розшифровку дебіторської та кредиторської заборгованості, перелік основних засобів на поточну дату та сприяти Продавцю в здійсненні цього аналізу (п.6.1 договору).

Згідно з п.п.7.1-7.3, 7.5 договору, у випадку порушення Покупцем строків оплати, обумовлених у специфікації(ях) до договору, він (Покупець) оплачує Продавцю неустойку у вигляді штрафу у розмірі 15,5% річних від суми поставки товару, (регулюється ч.2 ст. 549 ЦК України та ч.6 ст. 232 ГК України). У разі несвоєчасного погашення заборгованості за товарним кредитом згідно з умовами оплати, з дати виникнення простроченої заборгованості на протязі 10 днів на суму заборгованості нараховуються відсотки за користування товарним кредитом з розрахунку 40% річних за час прострочення оплати (регулюється до ч.2 ст. 231 ГК України та ст. 536 ЦК України). У разі несвоєчасного погашення заборгованості за товарним кредитом, згідно з умовами оплати понад 10 календарних днів з дати виникнення простроченої заборгованості, на суму заборгованості нараховуються відсотки за користування товарним кредитом з розрахунку 60% річних за час прострочення оплати, починаючи з 10 дня заборгованості. За порушення строків надання документів, передбачених п.6.1 договору, Покупець сплачує Продавцю штраф у розмірі 5% від загальної суми договору.

Пунктом 13.1 договору передбачено, що останній набирає сили з моменту підписання обома сторонами і діє до 31.12.2013, а в частині розрахунків - до повного виконання Покупцем своїх зобов'язань за цим договором.

Судами встановлено, що на виконання умов договору позивач передав відповідачу засоби захисту рослин загальною вартістю 519523,74 грн. Сторонами складено та підписано акт звірки враєморозрахунків станом на 15.06.2015 за договором від 25.02.2013 згідно якого, заборгованість відповідача становить 519523,74 грн.

09.11.2015 відповідач перерахував позивачу 16239,38 грн в рахунок оплати придбаного за договором товару (платіжне доручення від 09.11.2015 №521), внаслідок чого, заборгованість відповідача з оплати вартості отриманого від позивача товару склала 503284,36 грн.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач просив стягнути з відповідача заборгованість за договором купівлі-продажу в загальній сумі 2590327,18 грн, з яких: 503284,36 грн - основний борг, 330684,40 грн - інфляційні втрати, 25164,22 грн і 40152,78 грн - штраф, 587778,44 грн - проценти за товарним кредитом, 1103262,98 грн. - курсова різниця. При чому:

- 503284,36 грн - борг за продані позивачем відповідачу товари, що становить різницю між загальною вартістю поставлених товарів в сумі 519523,74 грн і сплаченою відповідачем за платіжним дорученням від 09.11.2015 №521 сумою 16239,38 грн;

- 330684,40 грн - інфляційні втрати, нараховані на суму боргу, визначену за вказаними у специфікаціях цінами на товар, за період прострочення оплати товарів з 15.10.2013 по травень 2016 року;

- 25164,22 грн - штраф відповідно до п.7.5 договору за порушення строків надання передбачених в п.6.1 цього договору документів фінансової звітності у розмірі 5% від суми боргу в сумі 503284,36 грн;

- 40152,78 грн - штраф відповідно до п.7.1 договору за порушення встановлених у специфікаціях строків оплати товару, нарахованого у розмірі 15,5% річних від суми боргу 259761,87 грн за період прострочення з 15.10.2013 по 14.04.2014 і від суми боргу 259761,87 грн за період прострочення з 15.11.2013 по 14.05.2014;

- 587778,44 грн - проценти, передбачені в п.п.7.2, 7.3 договору у розмірі 40% і 60% річних за прострочення погашення товарного кредиту, нарахованих за період з 15.10.2013 по 01.09.2016 у сумі 1091062,80 грн, в часткове погашення якої позивач зарахував 503284,36 грн вартості отриманої від відповідача у серпні 2015 року озимої пшениці;

- 1103262,98 грн - курсова різниця, передбачена в п.4.6 договору, нарахованої відповідно до офіційного курсу Національного банку України гривні до долара США, встановленого станом на 01.09.2016.

Приймаючи рішення у справі, суди першої та апеляційної інстанції, керуючись положеннями ЦК України (435-15) , ГК України (436-15) дійшли висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача 25164,22 грн штрафу, 546395,70 грн процентів, 834067,75 грн курсової різниці. В задоволенні решти позовних вимог судами відмовлено.

При цьому, суди попередніх інстанцій виходили з наступного.

03.08.2015 між сторонами укладено додаткову угоду до договору купівлі-продажу, в якій сторони дійшли згоди викласти п.4.10 договору у наступній редакції: "Розрахунок за договором може проводитись: у безготівковій формі шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок Продавця; шляхом відвантаження товарно-матеріальних цінностей (в тому числі с/г продукції); із застосуванням векселя".

Отже, умовами додаткової угоди від 03.08.2015 до договору, сторони передбачили можливість виконання відповідачем своїх зобов'язань щодо оплати переданих йому позивачем у власність товарів у іншій ніж грошовій формі, а саме товарно-матеріальними цінностями, у тому числі і сільськогосподарською продукцією.

На виконання зазначеної додаткової угоди, відповідач згідно з товарно-транспортними накладними від 02.08.2015 № 28, від 03.08.2015 № 31, від 04.08.2015 № 36 та від 05.08.2015 № 40 відвантажив позивачу 162,120 тонн озимої пшениці, яка була прийнята, але не зарахована як виконання відповідачем зобов'язань за договором купівлі-продажу у зв'язку з ненаданням видаткової накладної.

Зважаючи на те, що товарно-транспортна накладна є єдиним для всіх учасників транспортного процесу юридичним документом, призначеним для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи, суди дійшли висновку, що прийняття позивачем за товарно-транспортними накладними 162,120 тонн озимої пшениці за узгодженою сторонами ціною 503284,36 грн свідчить про прийняття позивачем часткового виконання відповідачем зобов'язань за договором купівлі-продажу.

Водночас, необхідність надання відповідачем позивачу видаткової накладної на озиму пшеницю, ані чинним законодавством, ані умовами договору купівлі-продажу не передбачалась, у зв'язку з чим, позивач був зобов'язаний у день одержання озимої пшениці зарахувати її в рахунок часткового виконання відповідачем зобов'язань за вказаним договором.

У даному випадку, відвантаження відповідачем позивачу у серпні 2015 року озимої пшениці не є грошовою формою розрахунків, а тому вся вартість одержаної позивачем від відповідача озимої пшениці в сумі 503284,36 грн підлягає зарахуванню в рахунок часткового виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором купівлі-продажу по оплаті поставленого позивачем товару. З огляду на зазначене, суди обґрунтовано визначили відсутність правових підстав для задоволення вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 503284,36 грн основного боргу у зв'язку з виконанням вказаного зобов'язання відповідачем.

Відносно вимог щодо стягнення інфляційних втрат, нарахованих на суму боргу, визначену за вказаними у специфікаціях цінами на товар, за період прострочення оплати товарів з 15.10.2013 по травень 2016 року, то суди відмовили в задоволенні зазначеної вимоги пославшись на відсутність підстав для такого стягнення.

Що стосується вимоги про стягнення штрафу відповідно до п.7.1 договору за порушення встановлених у специфікаціях строків оплати товару, нарахованого у розмірі 15,5% річних від суми боргу 259761,87 грн за період прострочення з 15.10.2013 по 14.04.2014 і від суми боргу 259761,87 грн за період прострочення з 15.11.2013 по 14.05.2014, то суди, встановили, що позивач звернувся до суду з позовом 24.10.2016, тобто поза межами законодавчо встановленого строку позовної давності (ч. 2 ст. 258 ЦК України), у зв'язку з чим, враховуючи заяву відповідача про застосування строку позовної давності та відсутність пояснень позивача щодо поважності причин пропуску такого строку, в цій частині вимог позов задоволенню не підлягає.

При цьому, частково задовольняючи позовні вимоги, суди послались на те, що оскільки відповідачем не було своєчасно оплачено вартість поставленого йому товару, позивач набув право на стягнення курсової різниці, відсотків за користування товарним кредитом, нарахованих за прострочення сплати заборгованості за товарним кредитом та штрафу за ненадання фінансових документів у визначений договором строк.

При цьому суди зазначили, що право на стягнення курсової різниці виникло у позивача у день фактичного погашення відповідачем боргу в сумі 503284,36 грн, а саме 05.08.2015, тобто з цієї дати почався перебіг строку позовної давності і задовольнили таку вимогу частково на суму 834067,75 грн, оскільки здійснений позивачем розрахунок заявленої до стягнення суми курсової різниці не відповідає встановленим у даній справі обставинам щодо погашення відповідачем 05.08.2015 боргу за поставлений позивачем товар у сумі 503284,36 грн., а також офіційно встановленому курсу гривні до долара США станом на дату погашення (05.08.2015) в сумі 21,71 грн за один долар.

Вимога про стягнення процентів за користування товарним кредитом підлягає задоволенню частково, з огляду на пропуск позивачем строку позовної давності.

В частині задоволених позовних вимог, суди виходили з того, що початком перебігу строку позовної давності за вимогою про стягнення курсової різниці є день погашення боргу 05.08.2015, а оскільки позивач звернувся до суду з позовом 24.10.2016, трирічний строк позовної давності не сплив. Також суди послались на те, що за вимогою про стягнення штрафу (п. 7.5 договору) строк позовної давності не сплив, оскільки перебіг даного строку почався з шостого дня після 18.11.2015, тобто 24.11.2015 - день отримання відповідачем листа позивача від 30.10.2015 № 26 (вимога про сплату заборгованості). В частині вимог щодо стягнення процентів за товарний кредит, суди визначили початком перебігу строку позовної давності день подачі позивачем позовної заяви, а саме 24.10.2016.

Однак, з такими висновками судів попередніх інстанцій, колегія суддів Вищого господарського суду України повністю погодитись не може, виходячи з наступного.

Так, згідно зі ст. 256, 257 ЦК України, позовна давність - це строк, встановлений для захисту цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність становить три роки.

Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

При цьому, визначення початкового моменту перебігу позовної давності має важливе значення, оскільки від нього залежить і правильність обчислення позовної давності, і захист порушеного права.

Відповідно до умов договору сторони у специфікаціях встановили як строк дії договору - до моменту виконання покупцем в повному обсязі взятих на себе зобов'язань, так і строки виконання зобов'язань зі щомісячним погашенням платежів.

Таким чином, умовами договору та специфікаціями строки сплати визначено місяцями.

Отже, поряд з установленням строку дії договору сторони встановили й строки виконання боржником окремих зобов'язань (внесення щомісячних платежів), що входять до змісту зобов'язання, яке виникло на основі договору.

У справі, яка переглядається, судами встановлено, що згідно з умовами специфікацій оплата товару здійснюється у певний строк, а на залишок заборгованості Продавець надає Покупцю товарний кредит з відстрочкою платежу до відповідних місяців.

Оскільки умовами договору передбачені окремі самостійні зобов'язання, які деталізують обов'язок боржника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового платежу, а отже, і початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення.

Аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду України від 19.03.2014 у справі № 6-20цс14, від 06.04.2016 у справі 6-2520цс15, яка, відповідно до приписів ст. - 111-28 ГПК України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Проте суди припустилися помилки в застосуванні зазначених правових норм і зазначеного не врахували, отже висновки судів є передчасними, а тому незаконними.

Разом із тим слід погодитися із висновками судів про те, що відсутні правові підстави для стягнення інфляційних втрат виходячи із наступного.

Відповідно до приписів ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Курсова різниця - це різниця, яка є наслідком перерахунку однакової кількості одиниць іноземної валюти в національну валюту України при різних валютних курсах, що виникає в зв'язку із знеціненням грошових коштів.

Втрати пов'язані з інфляційними процесами в державі за своєю правовою природою є компенсацією за понесені збитки, спричинені знеціненням грошових коштів.

Фактично сума, що виникає в зв'язку з курсовою різницею, і є інфляційними втратами, а тому правові підстави для додаткового нарахування інфляційних втрат відсутні.

Касаційна інстанція перевіряє юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду та постанові апеляційного господарського суду (ч. 2 ст. - 111-5 ГПК України).

Відповідно до абз. 2 п. 1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення" (v0006600-12) , рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору (п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 (v0006600-12) ).

Господарським судам слід виходити з того, що рішення може ґрунтуватись лише на тих доказах, які були предметом дослідження і оцінки судом. При цьому, необхідно мати на увазі, що, згідно зі ст. 43 ГПК України, наявні докази підлягають оцінці у їх сукупності і жодний доказ не має для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

За наведених підстав, враховуючи порушення місцевим та апеляційним господарськими судами приписів ст. 43 ГПК України щодо оцінки доказів, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом та ч. 1 ст. 4-7 ГПК України (1798-12) , якою визначено, що судове рішення приймається суддею за результатами обговорення усіх обставин справи, колегія суддів касаційної інстанції вважає, що господарські суди попередніх інстанцій повинні були з'ясувати усі обставини справи, що входять до предмету доказування у цій справі та мають значення для її розгляду, хоча б сторони та інші учасники судового процесу й не посилалися на відповідні обставини.

Оскільки, в силу приписів ст. - 111-7 ГПК України, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, а лише на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів касаційної інстанції дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення місцевого господарського суду та постанова господарського суду апеляційної інстанції - скасуванню в частині вирішення спору про стягнення курсової різниці, відсотків за користування товарним кредитом, штрафу за ненадання фінансових документів з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи господарському суду слід взяти до уваги наведене в цій постанові, вжити всі передбачені законом засоби для всебічного, повного і об'єктивного встановлення обставин справи, прав і обов'язків сторін і, в залежності від встановленого та у відповідності з чинним законодавством, вирішити спір.

Керуючись статтями 108, - 111-5, - 111-7, - 111-9 - 111-12 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,-

Касаційну скаргу Фермерського господарства "Престиж Агролюкс" задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Черкаської області від 11.01.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 25.05.2017 у справі № 925/1324/16 скасувати в частині вирішення спору про стягнення курсової різниці, відсотків за користування товарним кредитом, штрафу за ненадання фінансових документів.

Справу № 925/1324/16 у зазначені частині направити на новий розгляд до Господарського суду Черкаської області.

В іншій частині Рішення Господарського суду Черкаської області від 11.01.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 25.05.2017 у справі № 925/1324/16 залишити без змін.