Публічне акціонерне товариство "Київенерго" звернулось з позовом до Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" про внесення змін до п. 6.1 розділу 6 договору купівлі-продажу природного газу від 09.12.2013 № 1246/14-БО-41 "Порядок та умови проведення розрахунків", з моменту затвердження НКРЕКП постанови від 30.10.2014 № 211 (v0211874-14) "Про затвердження реєстру нормативів перерахування коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання теплопостачальних і теплогенеруючих організацій як плата за теплову енергію та/або надані комунальні послуги з централізованого опалення і централізованого постачання гарячої води від усіх категорій споживачів та як плата теплопостачальних організацій за вироблену теплогенеруючими організаціями теплову енергію, на листопад 2014 року", а саме з 30.10.2014, виклавши його в наступній редакції: "6.1. Оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами в межах, порядку та строки, що передбачені нормами ст. 19-1 Закону України "Про теплопостачання" та постанови Кабінету Міністрів України від 18.06.2014 № 217 "Про затвердження Порядку розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з постачальником природного газу, на якого покладено спеціальні обов'язки" (217-2014-п) (зі змінами та доповненнями), в редакції, чинній на момент проведення такого розрахунку. Покупцем в платіжних дорученнях зазначається інформація, що передбачена п. 6.3 договору, а також наступна інформація про призначення платежу: "Розподіл коштів за теплову енергію на виконання Постанови КМУ № 217 від 18.06.2014 (217-2014-п) . Реєстр від ___.___.20__року №. За газ отриманий у 20___році".

Рішенням Господарського суду міста Києва від 23.08.2016, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 10.11.2016, позовні вимоги задоволено частково; внесено зазначені зміни до п. 6.1 розділу 6 договору купівлі-продажу природного газу від 09.12.2013 № 1246/14-БО-41 з 13.06.2016, тобто з моменту отримання позивачем відповіді відповідача. В іншій частині, тобто щодо внесення змін до п.6.1 договору з 30.10.2014, судом відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 01.03.2017 постанову Київського апеляційного господарського суду від 10.11.2016 скасовано та скеровано справу на новий розгляд до апеляційної інстанції.

Здійснивши новий розгляд справи Київський апеляційний господарський суд постановою від 18.05.2017, рішення Господарського суду міста Києва від 23.08.2016 скасував, прийняв нове рішення, яким в позові відмовив.

Публічне акціонерне товариство "КИЇВЕНЕРГО" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення від 23.08.2016 і постанову від 18.05.2017 у даній справі скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити. Скаржник посилається на те, що поза увагою судів залишилась та обставина, що між сторонами з 25.11.2014 розрахунки проводились у спосіб передбачений постановою Кабінету Міністрів України № 217 від 18.06.2014 (217-2014-п) . Скаржник, посилаючись на висновки Вищого господарського суду України викладені в постанові від 20.09.2016 зі справи № 911/617/15, вважає, що суди мали визнати спірний договір в частині проведення розрахунків недійсним на підставі п.1 ч.1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України. Тому, на думку скаржника, судами порушено ст. 6, ч.1 ст. 203, ч.1 ст. 215, ст. 627 Цивільного кодексу України і ч.5 ст. 188 Господарського кодексу України, оскільки рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Відзив на касаційну скаргу до суду не надходив.

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при винесенні оскаржуваних судових актів, знаходить необхідним в задоволенні касаційної скарги відмовити, враховуючи наступне.

З матеріалів справи слідує, що між позивачем та відповідачем 09.12.2013 укладено договір №1246/14-БО-41 купівлі-продажу природного газу, за умовами п. 1.1 якого відповідач - продавець, зобов'язався передати у власність позивачу - покупцю, у 2014 році природний газ, ввезений на митну територію України Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711210000, а позивач зобов'язався прийняти та оплатити цей природний газ, на умовах цього договору.

Пунктами 2.1, 2.1.1 договору сторони погодили, що відповідач передає позивачу для СВП "Київські ТЕЦ" ПАТ "Київенерго" з 01.01.2014 по 31.12.2014 газ обсягом до 197 360 тис.куб.м. Обсяги газу, що планується передати за цим договором, можуть змінюватися сторонами протягом місяця продажу в установленому порядку.

Згідно із спірним п. 6.1 договору оплата за газ здійснюється позивачем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Пунктом 11.1 договору визначено, що він набуває чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін, і діє в частині реалізації газу до 31.12.2014, а в частині розрахунків - до їх повного здійснення.

Відповідно до ч.2 ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ), підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори.

Частиною 1 статті 509 названого Кодексу встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ч. 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 627 ЦК України встановлено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 188 Господарського кодексу України (далі - ГК України (436-15) ) зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Частиною 1 статті 651 ЦК України також передбачено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Як встановлено апеляційним судом, пунктом 10.3. договору встановлено, що усі зміни і доповнення до цього договору оформлюються письмово та підписуються уповноваженими представниками сторін, крім випадку, зазначеного в п.10.4 цього договору.

При розгляді даного спору апеляційним судом з'ясовано, що за наслідками розгляду іншої справи № 910/31608/15 Господарським судом міста Києва рішенням від 17.02.2016, яке набрало законної сили, стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Київенерго" на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" заборгованість в розмірі 173 586 013,56 грн., інфляційні втрати в розмірі 80 277 366,86 грн., 3% річних в розмірі 6 684 175,69 грн. та пеню в розмірі 30 412 575,61 грн., у зв'язку із неналежним виконанням Публічним акціонерним товариством "Київенерго" свого грошового зобов'язання за договором № 1246/14-БО-41 від 09.12.2013 за спожитий природний газ в період з січня 2014 року по грудень 2014 року та систематичним порушенням встановленого договором строку його виконання.

Однак, 18.05.2016, тобто після набрання законної сили рішенням Господарського суду міста Києва у справі № 910/31608/15, позивачем на адресу відповідача була направлена додаткова угода до договору на купівлю-продаж природного газу № 1246/14-БО-41 від 09.12.2013, у якій позивачем запропоновано внести зміни до п.6.1 розділу 6 "Порядок та умови проведення розрахунків", а саме виклавши його в редакції, аналогічній до заявленої в даному позові.

Як на підставу внесення змін, позивач вказував на те, що Постановою Кабінету Міністрів України № 217 від 18.06.2014 (217-2014-п) та порядком проведення оплати теплової енергії, затвердженим постановою НКРЕКП від 30.10.2014 № 211 (v0211874-14) і введенням її в дію, змінено порядок проведення розрахунків за спожитий за договором природний газ, що не відповідає умовам, передбаченим пунктом 6.1 договору.

У зв'язку із відмовою відповідача укласти додаткову угоду позивачем заявлено даний позов.

Відповідно до ст. 652 ЦК України у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

Апеляційним судом, при вирішенні даного спору, вірно застосовані правові позиції Верховного Суду України, викладені в постановах від 19.02.2014 у справі № 6-167цс13, від 21.02.2011 у справі № 3-10гс11, у яких суд зазначив, що у разі коли сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов: 1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; 2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; 3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; 4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

Зміна договору у зв'язку з істотною зміною обставин допускається за рішенням суду у виняткових випадках, коли розірвання договору суперечить суспільним інтересам або потягне для сторін шкоду, яка значно перевищує затрати, необхідні для виконання договору на умовах, змінених судом.

Зі змісту вказаної норми вбачається, що укладаючи договір сторони розраховують на його належне виконання і досягнення поставлених ним цілей. Проте, в ході виконання договору можуть виявлятися обставини, які не могли бути враховані сторонами при укладенні договору, але істотно впливають на інтереси однієї чи обох сторін.

При укладенні договору та визначенні його умов сторони повинні розумно оцінювати ті обставини, при яких він буде виконуватися.

Інтереси сторін можуть порушуватися будь - якою зміною обставин, що виникають у ході виконання договору, проте, лише істотна зміна обставин визнається підставою для вимоги про зміну чи розірвання договору. Зміна обставин вважається істотною, тільки якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

Тобто закон пов'язує можливість внесення змін до договору безпосередньо не з наявністю істотної зміни обставин, а з наявністю чотирьох умов, визначених ч. 2 ст. 652 ЦК України, при істотній зміні обставин.

Разом з тим, дані правовідносини регулюються Законом України "Про теплопостачання" (2633-15) та іншими нормативно-правовими актами, які є обов'язковими для виконання всіма суб'єктами відносин у сфері виробництва, транспортування, постачання і використання теплової енергії.

Згідно із ст. 19-1 Закону України "Про теплопостачання" оплата теплової енергії, для виробництва якої повністю або частково постачається природний газ гарантованим постачальником, здійснюється споживачами теплової енергії та теплопостачальними організаціями, які купують теплову енергію для її подальшого постачання споживачам, шляхом перерахування коштів на рахунки із спеціальним режимом використання, які відкривають теплопостачальні та теплогенеруючі організації для зарахування коштів, у тому числі від теплопостачальних організацій, які отримують теплову енергію для її подальшого постачання споживачам, в уповноваженому банку. Оплата теплової енергії шляхом перерахування коштів на інші рахунки забороняється.

На виконання вимог ст. 19-1 Закону України "Про теплопостачання" Кабінетом Міністрів України була прийнята постанова № 217 від 18.06.2014 (217-2014-п) "Про затвердження порядку розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з гарантованим постачальником природного газу".

Вказаною постановою Кабінету Міністрів України (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 18 грудня 2015 № 1086 (1086-2015-п) ) врегульовано механізм розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з постачальником природного газу, на якого покладено спеціальні обов'язки.

Відповідно до п.п. 8, 9 постанови № 217 від 18.06.2014 (217-2014-п) усі категорії споживачів, яким здійснюється продаж теплової енергії та/або надання комунальних послуг з централізованого опалення, централізованого постачання гарячої води, сплачують їх вартість шляхом перерахування коштів виключно на спеціальні рахунки, відкриті теплопостачальними і теплогенеруючими організаціями та їх структурними підрозділами в уповноваженому банку для відповідної категорії споживачів; уповноважений банк здійснює перерахування коштів, що надходять на спеціальні рахунки, відкриті теплопостачальними і теплогенеруючими організаціями, згідно з реєстром нормативів перерахування коштів, що надходять як плата за теплову енергію та/або надані комунальні послуги з централізованого опалення, централізованого постачання гарячої води від усіх категорій споживачів та як плата теплопостачальних організацій за вироблену теплогенеруючими організаціями теплову енергію, що затверджується Комісією.

Оцінюючи мотиви заявлених позовних вимог, апеляційна інстанція правомірно виходила з того, що договірні відносини між сторонами на час укладення договору купівлі-продажу природного газу регулювались Законом України "Про засади функціонування ринку природного газу" (2467-17) , а порядок розрахунків за поставлений газ відповідно постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2008 № 1082 (1082-2008-п) "Про питання удосконалення схем розрахунків за використану електроенергію та природний газ", якою було затверджено порядок відкриття поточних рахунків із спеціальним режимом використання для зарахування коштів, що надходять як плата за послуги з теплопостачання, та проведення розрахунків за спожитий природний газ. Даний порядок регулював також і порядок встановлення нормативів відрахування коштів.

У подальшому постанова Кабінету Міністрів України № 1082 від 03.12.2008 (1082-2008-п) втратила чинність, у зв'язку із прийняттям Кабінетом Міністрів України постанови № 217 від 18.06.2014 (217-2014-п) , на яку посилається позивач, упродовж всього розгляду даного спору, в тому числі і в касаційній скарзі.

Проте, доводи скаржника не можуть стати підставою для скасування постанови у справі, оскільки апеляційним судом встановлено, що позивач, укладаючи договір купівлі-продажу ще в 2013 розі, був обізнаний про особливий порядок розрахунків між сторонами із застосуванням рахунків із спеціальним режимом, а тому його твердження щодо настання істотної зміни обставин у вигляді особливого порядку розрахунків, визначеного постановою Кабінету Міністрів України № 217 від 18.06.2014 (217-2014-п) , обґрунтовано відхилені апеляційним судом.

Як встановлено судом, постановою Кабінету Міністрів України № 217 від 18.06.2014 (217-2014-п) лише частково змінено порядок та умови відкриття та здійснення розрахунків за теплову енергію з використанням рахунків із спеціальним режимом, які використовувалися сторонами на моменту укладання договору купівлі-продажу 1246/14-БО-41 від 09.12.2013.

Отже, апеляційна інстанція підставно визнала, що в розумінні ст.ст. 32- 34 Господарського процесуального кодексу України, позивач не довів, що спірний п.6.1, без внесення до нього змін на виконання постанови КМУ № 217 від 18.06.2014 (217-2014-п) , істотно впливає на його інтереси, порушує співвідношення майнових інтересів сторін, позбавило позивача того, на що він розраховував при укладенні договору, і ситуація в аспекті проведення розрахунків за отриманий газ змінилася настільки, що, якби позивач міг передбачити прийняття Кабінетом Міністрів України вказаної постанови, позивач не укладав би договір або уклав би його на інших умовах.

Відтак, оскільки апеляційним судом, в межах повноважень, наданих йому Господарським процесуальним кодексом України (1798-12) , встановлено, що:

- строк договору в частині поставки природного газу закінчився 31.12.2014, остаточне проведення розрахунків за спожитий у 2014 р. газ позивач відповідно до умов договору мав здійснити до 14.01.2015;

- судовим рішенням у справі № 910/31608/15, яке набрало законної сили, встановлено факт порушення Публічним акціонерним товариством "Київенерго" строків проведення розрахунків за спірним договором за спожитий в 2014 році природний газ, які на момент ухвалення оскаржуваного рішення у справі № 910/11803/16 вже минули.

Апеляційний суд підставно визнав, що намагання позивача внести зміни у договір № 1246/14-БО-41 в частині строків проведення розрахунків вже після того, як вони закінчилися, є спробою позивача уникнути відповідальності за порушення ним виконання грошового зобов'язання за договором, наявність та розмір якого встановлені судовим рішенням у справі № 910/31608/15.

Тому, як зазначалось вище, доводи касаційної скарги не можуть стати підставою для скасування постанови у справі, оскільки, по-перше стосуються переоцінки доказів у справі, яка знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції, а по-друге, посилання на недоведеність обставин справи не можуть мати наслідком прийняття касаційною інстанцією нового рішення, оскільки неповнота судового розгляду є підставою для направлення справи на повторний судовий розгляд, а прийняття нового рішення може мати місце лише при порушенні судами норм матеріального права, чого, при винесенні постанови від 18.05.2017, касаційним судом не виявлено.