за участю представників сторін: від Приватного акціонерного товариства "Краплинка" - Голубенко О.В.; від Товариства з обмеженою відповідальністю "МАК БРОК-ІНВЕСТ" - Бойко Д.В.; від Товариства з обмеженою відповідальністю "Телара" - Цвик А.О.; від Публічного акціонерного товариства "Сбербанк" - Гей В.Г., Волощук О.М.; арбітражний керуючий Сокольвак М.В.

Ухвалою Господарського суду Вінницької області від 26.10.2015 порушено провадження у справі № 902/1406/15 про банкрутство приватного акціонерного товариства "Київський завод безалкогольних напоїв "Росинка" (далі - боржник) у порядку загальних норм Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (2343-12) (у редакції Закону України від 22.12.2011 № 4212-VI (4212-17) , далі - Закон про банкрутство).

Ухвалою господарського суду Вінницької області від 26 квітня 2017 року у справі № 902/1406/15 змінено найменування боржника у справі з Приватного акціонерного товариства " Київський завод безалкогольних напоїв " Росинка" на Приватне акціонерне товариство " Краплинка" ( код 00382496, вул. Театральна, 20, офіс 406 м. Вінниця).

Ухвалою Господарського суду Вінницької області 29.12.2015, залишеною без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 02.03.2016 та постановою Вищого господарського суду України від 03.08.2016, з поміж іншого, кредитором боржника на суму 620 862 803,57 грн. визнано товариство з обмеженою відповідальністю "Телара" (далі - ТОВ "Телара").

У січні 2016 року Публічне акціонерне товариство "Сбербанк", а в березні 2016 року розпорядник майна арбітражний керуючий Сокольвак М.В. звернулися до суду першої інстанції з тотожними заявами про визнання недійсним в порядку ст. 20 Закону про банкрутство договору купівлі-продажу цінних паперів від 06.07.2015 № БВ48-15, укладеного між боржником та конкурсним кредитором - ТОВ "Телара" (далі - спірний договір), а також про застосування до спірного правочину наслідків, передбачених ч. 2 ст. 20 Закону про банкрутство.

Обидві заяви містили тотожне мотивування, яке зводилось до наявності спеціальних підстав для визнання недійсним договору, передбачених абз. 3, 4, 5 ч. 1 ст. 20 Закону про банкрутство. Одночасно заявниками було наведено визначені загальними нормами цивільного законодавства (ст.ст. 203, 215 ЦК України) правові підстави для визнання правочину недійсним, а саме: договір від імені боржника підписаний особою, яка не мала повноважень на його підписання, оскільки такий правочин є значним, а отже в силу ст.ст. 33, 70 Закону України "Про акціонерні товариства" його укладенню повинно передувати прийняття відповідного рішення загальними зборами акціонерів боржника. Крім того, спірний договір від імені ТОВ "Телара" підписаний директором ОСОБА_10, який є зацікавленою особою стосовно боржника в розумінні ст. 1 Закону про банкрутство, оскільки до березня 2015 року перебував на посаді Голови правління боржника; предмет спірного договору не відповідає статутним цілям та предмету діяльності боржника, до видів діяльності якого не входить проведення операцій з цінними паперами.

Ухвалою Господарського суду Вінницької області від 26.04.2017 (суддя Міліціанов Р.В.) у задоволенні заяв ПАТ "Сбербанк" та розпорядника майна боржника арбітражного керуючого Сокольвака М.В. про визнання недійсним договору від 06.07.2015 №Б.В48-15 відмовлено.

Суд першої інстанції виходив з відсутності передбачених ст. 20 Закону про банкрутство спеціальних підстав для визнання недійсним спірного правочину, оскільки цінні папери в якості активів відображені у первинних бухгалтерських документах боржника та були придбані боржником за ціною, нижче ринкової, з метою отримання прибутку від подальшого перепродажу цих активів. При цьому, укладенню такого правочину передувало прийняття відповідного рішення загальними зборами акціонерів боржника, а Статутом боржника не заборонено укладення такого правочину. Що стосується підписання договору зацікавленою особою, то ні Закон про банкрутство, ні норми цивільного законодавства не містять такої підстави для визнання правочину недійсним.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 06.06.2017 (судді: Павлюк І.Ю. - головуючий, Демидюк О.О., Крейбух О.Г.) ухвалу суду першої інстанції від 26.04.2017 скасовано, прийнято нове рішення, яким заяви ПАТ "Сбербанк" та розпорядника майна боржника арбітражного керуючого Сокольвака М.В. про визнання недійсним договору задоволено. Визнано недійсним договір купівлі-продажу цінних паперів від 06.07.2015 №БВ48-15, укладений між боржником та ТОВ "Телара"; застосовано до вказаного договору наслідки, передбачені ч. 2 ст. 20 Закону про банкрутство; стягнуто з ТОВ "Телара" на користь боржника 400 000 грн.

Не погоджуючись із прийнятою постановою, ТОВ "Телара", ТОВ "МАК БРОК-ІНВЕСТ" та боржник звернулися до Вищого господарського суду України з касаційними скаргами, в яких просять скасувати постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 06.06.2017 та залишити в силі ухвалу Господарського суду Вінницької області від 26.04.2017.

В обґрунтування своєї правової позиції ТОВ "Телара" посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права, зокрема, приписів ст.ст. 20 Закону про банкрутство, ст.ст. 86, 99, 106 Господарського процесуального кодексу України та вказує на відсутність передбачених Законом про банкрутство підстав для визнання спірного договору недійсним.

Доводи касаційної скарги боржника стосуються порушення судом апеляційної інстанції норм ст. 20 Закону про банкрутство, ст.ст. 3, 6 Цивільного кодексу України, ст.ст. 32- 36, 43 ГПК України. Боржник, зокрема, вказує на відсутність причинно-наслідкового зв'язку між його неплатоспроможністю та укладенням спірного договору. При цьому судом при дослідженні фінансового стану боржника на момент вчинення правочину помилково враховано пасив у вигляді довгострокових зобов'язань зі сплати кредиту, строк виконання яких на момент укладення договору ще не настав. Крім того, укладення договору погоджено загальними зборами акціонерів боржника та узгоджується з положеннями його Статуту.

ТОВ "МАК БРОК-ІНВЕСТ" в касаційній скарзі вказує на порушення судом норм процесуального права, зокрема, ст. 101 ГПК України.

ПАТ "Сбербанк" та арбітражний керуючий Сокольвак М.В. проти вимог касаційних скарг заперечують з підстав, викладених у відзивах.

ПАТ "Сбербанк" подано клопотання про відкладення розгляду справи з посиланням на недостатність часу для ознайомлення зі змістом поданих касаційних скарг. Вищий господарський суд України відхиляє зазначене клопотання з наступних підстав.

Обставиною, яка зумовлює відкладення розгляду справи є неможливість вирішення справи в даному судовому засіданні з врахуванням підстав, наведених в ст. 77 ГПК України. Як вбачається, копії всіх трьох касаційних скарг на виконання вимог ст. 111-1 ГПК України були надіслані скаржниками на адресу в тому числі ПАТ "Сбербанк" ще до звернення до суду касаційної інстанції з відповідними скаргами, тобто завчасно.

Про факт ознайомлення зі змістом касаційних скарг свідчить і поданий до суду касаційної інстанції відзив ПАТ "Сбербанк" на касаційні скарги. У зв'язку з чим, суд не вбачає у наведених заявником обставинах об'єктивної перешкоди для касаційного перегляду судового рішення у справі.

Заслухавши пояснення учасників судового засідання, обговоривши доводи касаційних скарг, перевіривши наявні матеріали справи, проаналізувавши застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційні скарги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено судами, 06.07.2015 між боржником (покупець) та ТОВ "Телара" (продавець) було укладено договір № БВ48-15 купівлі-продажу цінних паперів, за умовами якого боржник придбав у власність за ціною 600 019 620 грн. іменні інвестиційні сертифікати UA40000167878 в кількості 30 495 штук номінальною вартістю 1 000 грн.

Відповідно до п.2.1 договору покупець зобов'язаний сплатити продавцю цінні папери за ціною, встановленою у договорі, шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок продавця на умовах розстрочення, згідно графіка, у строк до 30.10.2015 року.

У пункті 2.4. договору передбачено, що покупець набуває права власності на цінні папери з моменту зарахування цінних паперів на його рахунок у цінних паперах Депозитарною установою.

Пунктом 7.2. договору визначено, що у разі ініціювання будь-якою особою провадження у справі про банкрутство покупця, або невиконання/неналежного виконання покупцем своїх зобов'язань за договором купівлі - продажу цінних паперів, або погіршення фінансового стану покупця, дія умови про розстрочення платежу втрачає свою чинність з дати настання такої обставини та покупець зобов'язаний сплатити заборгованість за цінні папери на наступний день після дати настання такої обставини. Уся наявна заборгованість з наступного дня за датою настання вказаних обставин є простроченою.

Факт виконання договору з боку продавця в частині передачі у власність покупця визначених даним договором цінних паперів 06.07.2015 підтверджується дослідженими судами первинними документами та не заперечується сторонами.

У свою чергу боржник фактично на виконання умов договору перерахував ТОВ "Телара" в рахунок оплати за цінні папери лише частину коштів в сумі 400 000 грн., що підтверджується довідкою ПАТ КБ "Євробанк" № 01-13.4/5117-БТ від 25.12.2015.

Звертаючись у межах справи про банкрутство із заявою про визнання вказаного договору недійсним, заявники посилалися на приписи ст. 20 Закону про банкрутство та вказували, що: укладення спірного договору менше ніж за рік до порушення справи про банкрутство призвело до неможливості виконання боржником зобов'язань перед іншими кредиторами; придбання майна за цінами, вище ринкових відбулося в момент, коли майна боржника вже було недостатньо для задоволення вимог кредиторів; сплата кредитору за договором відбулася в день, коли сума вимог кредиторів перевищувала вартість майна. Одночасно заявниками було наведено визначені загальними нормами цивільного законодавства (ст.ст. 203, 215 ЦК України) правові підстави для визнання правочину недійсним, які полягали у його підписанні неуповноваженою та заінтересованою стосовно боржника особою, а також всупереч статутній діяльності боржника.

У силу ч. 1 ст. 20 Закону про банкрутство правочини (договори) або майнові дії боржника, які були вчинені після порушення провадження у справі про банкрутство або протягом одного року, що передував порушенню справи про банкрутство, можуть бути відповідно визнані недійсними або спростовані господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство, якщо, зокрема, боржник до порушення справи про банкрутство взяв на себе зобов'язання, в результаті чого, він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим.

Слід зазначити, що метою визнання недійсним правочину (договору) зі спеціальних підстав, визначених ст. 20 Закону про банкрутство, є встановлення факту відчуження майна боржника у підозрілий період (після порушення провадження у справі про банкрутство або протягом одного року, що передував її порушенню) та наявність вичерпного переліку обставин, прямо визначених положеннями ст. 20 Закону про банкрутство.

Суд апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові виходив з того, що внаслідок укладення спірного договору боржник взяв на себе зобов'язання в сумі 600 019 620 грн., що призвело до збільшення загального обсягу його зобов'язань у більш ніж два рази порівняно з даними документів його фінансової звітності за перше півріччя 2015 року (загальна сума зобов'язань - 371 351 000,00 грн.), а отже унеможливило виконання грошових зобов'язань перед іншими кредиторами, що підпадає під ознаки недійсності правочину, встановлені абз. 3 ч. 1 ст. 20 Закону про банкрутство.

Проте судом апеляційної інстанції не враховано, що придбані боржником цінні папери перебувають у власності боржника, тобто одночасно є його активом на згадану суму, а отже підлягають включенню до ліквідаційної маси.

Також відповідно до здійсненого на виконання ч. 3 ст. 22 Закону про банкрутство звіту розпорядника майна арбітражного керуючого Сокольвака М.В. за результатами проведення аналізу фінансово-господарської діяльності боржника за період з 31.12.2012 по 30.09.2015 (тобто в період укладення спірного договору) причиною неплатоспроможності ПАТ "КЗБН "Росинка" стало коливання курсу національної валюти та значне збільшення внаслідок цього кредитних зобов'язань в іноземній валюті перед ПАТ "Сбербанк", анексія АР Крим, військові дії на території Луганської і Донецької областей, оскільки дані регіони займали значну частку споживачів продукції боржника. Отже, спірний договір згідно з цим звітом не був причиною неплатоспроможності боржника.

Щодо ринкової вартості цінних паперів то судом першої інстанції на підставі адміністративних даних фондових бірж за 2015 рік встановлено, що ринкова ціна цінних паперів UA 4000167878 з 17.06.2015 - 20 000 гривень за один цінний папір, з 29.07.2015 - 21 000 гривень за один цінний папір, з 20.11.2015 - 22 000 гривень за один цінний папір.

Також відповідно до звіту про незалежну оцінку ринкової вартості цінних паперів UA 4000167878, виконаного суб'єктом оціночної діяльності ОСОБА_14, у період укладення спірного договору ринкова вартість об'єкта оцінки становить 20 000 при номінальній вартості одного цінного паперу 1 000 грн.

За спірним договором цінні папери придбані боржником за ціною 19 676 грн. за 1 шт., тобто нижче ринкової вартості на момент придбання з метою їх подальшого перепродажу та, відповідно, отримання прибутку. При цьому судом першої інстанції було встановлено вчинення боржником дій з часткового перепродажу придбаних цінних паперів.

Вищезазначене в сукупності свідчить, що спірний правочин не був збитковим для боржника в момент його укладення, а навпаки, укладений ним, як господарюючим суб'єктом, на власний комерційний ризик саме з метою отримання прибутку (стаття 42 Господарського кодексу України).

У випадку ж, коли договір у подальшому стає збитковим для боржника, у тому числі внаслідок порушення справи про його банкрутство, то частиною 10 ст. 28 Закону про банкрутство встановлений механізм відмови від таких правочинів керуючим санацією в процедурі санації.

Натомість суд апеляційної інстанції, спростовуючи висновки суду першої інстанції щодо вартості цінних паперів, послався на ст. 41, абз. 2 ч. 4 ст. 51, ст. 56 Закону України "Про інститути спільного інвестування" та зазначив про невідповідність формування вартості спірних інвестиційних сертифікатів вимогам вказаного Закону, а також встановлення законодавчої заборони на оплату цінних паперів інституту спільного інвестування у розстрочку.

Проте такий висновок суду зроблений внаслідок неправильного застосування норм матеріального права, оскільки статті 51, 55 та 56 Закону України "Про інститути спільного інвестування" регламентують порядок придбання цінних паперів безпосередньо в їх емітента (розміщення цінних паперів) та порядок їх викупу (сплата емітентом інвестору вартості чистих активів з припиненням права власності інвестора на цінні папери).

У той же час обіг цінних паперів - інвестиційних сертифікатів врегульовано ст. 61 Закону України "Про інститути спільного інвестування" - цінні папери інституту спільного інвестування закритого типу підлягають вільному обігу на ринку цінних паперів.

Отже, поняття розрахункової вартості, яким оперував суд апеляційної інстанції, застосовується при розміщенні та викупі цінних паперів, а при обігу цінних паперів на фондовому ринку їх ціна визначається за біржовим курсом.

Зазначене також підтверджується дослідженим судом першої інстанції листом Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку № 10/01/7836 від 25.04.2017.

Оскільки боржником були придбані цінні папери, які перебували у вільному обігу, то визначення їх ринкової вартості за біржовим курсом є правомірним та узгоджується з нормами чинного законодавства.

Більше того, суд апеляційної інстанції в якості доказу завищення вартості цінних паперів послався на рецензію на Звіт про незалежну оцінку ринкової вартості цінних паперів у вигляді інвестиційних сертифікатів, іменних, бездокументарної форми існування, емітент - ТОВ "КУА "Довіра", виконану ОСОБА_15 Вказана рецензія долучена ПАТ "Сбербанк" до справи лише на стадії апеляційного провадження без зазначення поважних причин неподання цього документа до суду першої інстанції. Зазначене свідчить про порушення судом апеляційної інстанції вимог ст. 101 ГПК України.

З приводу застосування положень абзацу 5 ч.1 ст.20 Закону про банкрутство - сплати боржником кредитору в рахунок виконання спірного договору 400 000 грн. у день, коли сума вимог кредиторів боржнику перевищувала вартість майна, необхідно зазначити таке. Вказаною нормою Закону про банкрутство передбачено спростування окремої майнової дії боржника (у даному випадку - сплати боржником кредитору 400 000 грн.), проте у даному провадженні предметом розгляду є визнання недійсним договору купівлі - продажу цінних паперів у цілому, а не окремої майнової дії боржника, яка сама по собі не свідчить про недійсність усього договору.

За таких обставин висновок суду апеляційної інстанції про наявність правових підстав для визнання спірного договору недійсним з підстав, передбачених ст. 20 Закону про банкрутство, є незаконним та необгрунтованим.

Щодо посилань апеляційного господарського суду на невідповідність спірного правочину вимогам ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу України у зв'язку з його підписанням від імені боржника Головою правління за відсутності згоди загальних зборів акціонерів боржника, підписанням від імені ТОВ "Телара" заінтересованою особою щодо боржника, а також невідповідності цього договору видам діяльності боржника слід відмітити наступне.

Як встановлено судом першої інстанції, згідно з розділом 5 Статуту боржника, для вирішення статутних завдань предметом та цілями діяльності Товариства в Україні та за її межами визначається будь-яка фінансово-господарська діяльність, яка не суперечить чинному законодавству України.

Отже, укладення договору № БВ48-15 від 06.07.2015 не суперечить статутним цілям боржника, а свобода договору гарантована ст.ст. 3, 6 Цивільного кодексу України.

Стосовно порушення статті 70 Закону України "Про акціонерні товариства ", як підстави недійсності договору, то укладенню спірного договору передувало його схвалення акціонерами ПрАТ "КЗБН "Росинка", що підтверджується протоколом № 21 позачергових загальних зборів ПрАТ "КЗБН"Росинка" від 19.05.2015.

Підписання ж договору від імені ТОВ "Телара" директором ОСОБА_10, як заінтересованою особою стосовно ПрАТ "КЗБН "Росинка" в розумінні ст. 1 Закону про банкрутство, не визначається підставою для недійсності правочину ні спеціальними нормами Закону про банкрутство, ні положеннями загального цивільного законодавства.

Так, Законом про банкрутство (2343-12) лише встановлено певні обмеження щодо заінтересованих осіб при укладенні в провадженні у справі про банкрутство договорів, участі у процесі продажу майна боржника, виконання повноважень арбітражного керуючого (ст.ст. 28, 44, 49, 114 Закону про банкрутство).

Більше того, судом апеляційної інстанції не враховано, що правовим наслідком застосування приписів ст. 20 Закону про банкрутство є повернення до ліквідаційної маси активів боржника, відчужених боржником в "підозрілий період", проте на підставі законного з точки зору цивільного законодавства правочину. При цьому спірне правовідношення в процедурі банкрутства не припиняється (тобто правочин не знищується юридично), а сторона правочину має право вибору: погашення боргу в першу чергу в процедурі банкрутства або виконання зобов'язання боржником в натурі після припинення провадження у справі про банкрутство (ч. 3 ст. 20 Закону про банкрутство).

За наявності також невідповідності правочину вимогам Цивільного (435-15) та (або) Господарського кодексів України (436-15) , такий правочин може бути визнаний недійсним в позовному провадженні на підставі норм загального цивільного законодавства. У такому випадку відповідно до приписів ст. 216 Цивільного кодексу України правовим наслідком визнання правочину недійсним є повернення сторін у первісне становище, яке існувало до укладення такого правочину (реституція). Визначальним тут є принцип, згідно з яким недійсний правочин не створює для сторін чи інших осіб правових наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Отже, правові наслідки недійсності правочину за ст. 20 Закону про банкрутство та на підставі загальних норм цивільного законодавства є взаємовиключними, що унеможливлює одночасний розгляд цих підстав в одному провадженні.

За таких умов, оскаржувана постанова підлягає скасуванню як така, що прийнята з неправильним застосуванням норм матеріального і процесуального права, а законна та обґрунтована ухвала суду першої інстанції - залишенню в силі з підстав, зазначених вище.

Керуючись ст.ст. 1, 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (у редакції Закону України від 22.12.2011 N 4212-VI (4212-17) ), ст. ст.ст. 101, - 111-5, - 111-7, - 111-9 - 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -