розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Київенерго" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 17.05.2017 року у справі № 42/294 за позовом публічного акціонерного товариства "Київенерго" до комунального підприємства по утриманню житлового господарства Дніпровського району міста Києва про стягнення заборгованості,

У травні 2009 року позивач звернувся до господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з відповідача основного боргу в розмірі 125 788,18 грн., нараховані на нього інфляційні втрати - 41 912,41 грн. та 3% річних в розмірі 6 370,69 грн. посилаючись на несплату відповідачем вартості спожитої теплової енергії в порушення умов укладеного між ними договору на постачання теплової енергії у гарячій воді від 01.03.2004 року.

Рішенням господарського суду міста Києва від 23.06.2009 року (суддя Паламар П.І.) позовні вимоги задоволено повністю.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 17.05.2017 року (судді: Жук Г.А., Мальченко А.О., Дикунська С.Я.) зазначене рішення суду першої інстанції скасовано; прийнято нове рішення, яким припинено провадження у справі в частині стягнення з відповідача на користь позивача 15 094,22 грн. основного боргу, в іншій частині позову відмовлено.

У касаційній скарзі позивач вважає, що судом апеляційної інстанції порушено і неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права, і тому просить прийняту ним постанову скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

У відзиві на касаційну скаргу відповідач вважає, що постанова у справі є законною та просить залишити її без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Клопотання позивача про відкладення розгляду справи не підлягає задоволенню, оскільки ним не наведено причин неможливості з'явлення у судове засідання його представника та з огляду на межі перегляду справи в касаційній інстанції відповідно до ст. - 111-7 ГПК України.

Заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, перевіривши матеріали справи і прийняті в ній судові рішення, суд касаційної інстанції вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, 01.03.2004 року між сторонами укладено договір № 620222 на постачання теплової енергії у гарячій воді, відповідно до п. 1.1. якого постачальник (позивач у справі) зобов'язався виробити та поставити теплову енергію споживачу (відповідачу у справі) для потреб опалення та гарячого водопостачання, а споживач зобов'язався отримати її та оплатити відповідно до умов договору.

Відповідно до п. 1 Додатку № 2 до договору ("Тарифи та порядок розрахунків") розрахунки з споживачем за теплову енергію проводяться згідно з тарифами, встановленими постачальнику управлінням цінової політики Київської міської державної адміністрації, затвердженими Розпорядженням КМДА від 20.06.2002 № 1245 (ra1245017-02) , за кожну відпущену Гігакалорію без урахування ПДВ для розрахунків із житловими організаціями - 54,42 грн.

Пунктом 10 Додатку № 2 передбачено, що споживач щомісячно забезпечує не пізніше 10 числа наступного за розрахунковим оплату коштів від населення за фактично спожиту теплову енергію на транзитний рахунок ГІОЦ КМДА; та до 25 числа поточного місяця, сплачує вартість теплової енергії, яка використовується орендарями, на рахунок постачальника згідно з його розрахунком.

Строк дії договору, відповідно до умов розділу 4 договору, встановлений з часу його підписання до 31.12.2004 та вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до його закінчення строку його дії не буде письмово заявлено однією із сторін про його припинення. Доказів припинення договору станом на момент розгляду справи у суді першої інстанції не надано.

Позивач стверджує, що на виконання умов договору в період з квітня 2006 року по березень 2009 року він поставив відповідачу теплову енергію вартістю 278699,99 грн.

За отриману теплову енергію, відповідач розрахувався частково, сплативши 152 911,81 грн. У зв'язку з існуванням заборгованості, яка за твердженням позивача складає 125 788,18 грн., ПАТ "Київенерго" звернулось з позовом до суду.

Предметом судового розгляду у даній справі є вимоги постачальника до споживача про стягнення оплати за спожиту теплову енергію протягом квітня 2006-березня 2009 років з урахуванням індексу інфляції за час прострочення та 3% річних з простроченої суми.

Задоволення позову судом першої інстанцій мотивоване доведеністю позивачем правомірності заявлених вимог.

Суд апеляційної інстанції частково відмовив у задоволені позовних вимог про стягнення основного боргу з огляду на визнання у судовому порядку нечинними тарифів, на підставі яких позивач нарахував вартість теплової енергії отриманої споживачем, а в іншій частині позову припинив провадження на підставі п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України посилаючись на підписання сторонами заяви про зарахування зустрічних вимог на суму 7356640,94 грн. Посилаючись на відсутність обґрунтованого розрахунку позовних вимоги в частині стягнення інфляційних сум і 3% річних згідно з ст. 625 ЦК України (з зазначенням конкретного періоду нарахування, дат та вартості сплачених відповідачем коштів), суд апеляційної інстанції відмовив у їх задоволені.

Такі висновки судів попередніх інстанцій судом касаційної інстанції визнаються передчасними з огляду на таке.

Частинами першою і другою статті 275 та частиною шостою статті 276 Господарського кодексу України передбачено, що за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується. Відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання не допускається. Розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону.

01.03.2004 року сторони уклали договір на постачання теплової енергії у гарячій воді № 620222.

Відповідно до ст. 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

Пунктом 1 Додатку № 2 до договору передбачено, що розрахунки з споживачем за теплову енергію проводяться згідно з тарифами, встановленими постачальнику Управлінням цінової політики Київської міської державної адміністрації. Пунктом 12 Додатку № 2 до договору передбачена можливість змінення тарифів в період дії договору.

Згідно з положеннями статті 1 Закону України "Про теплопостачання" (в редакції, що діяла у спірний період) тариф (ціна) на теплову енергію - грошовий вираз витрат на виробництво, транспортування, постачання одиниці теплової енергії (1 Гкал) з урахуванням рентабельності виробництва, інвестиційної та інших складових, що визначаються згідно із методиками, розробленими центральним органом виконавчої влади у сфері теплопостачання.

За приписами статті 20 Закону України "Про теплопостачання" (в редакції, що діяла у спірний період) тарифи на теплову енергію, реалізація якої здійснюється суб'єктами господарювання, що займають монопольне становище на ринку, є регульованими. Тарифи на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії затверджуються органами місцевого самоврядування, крім теплової енергії, що виробляється суб'єктами господарювання, що здійснюють комбіноване виробництво теплової і електричної енергії та/або використовують нетрадиційні та поновлювані джерела енергії, на підставі розрахунків, виконаних теплогенеруючими, теплотранспортуючими та теплопостачальними організаціями за методиками, розробленими центральним органом виконавчої влади у сфері теплопостачання. Наведене кореспондується із положеннями підпункту 4 частини першої статті 5 Закону України від 24 червня 2004 року "Про житлово-комунальні послуги" та підпункту 2 пункту "а" частини першої статті 28 Закону України від 21 травня 1997 року "Про місцеве самоврядування в Україні" (в редакції, що діяла у спірний період).

Отже, для встановлення суми заборгованості відповідача за договором за поставлену теплову енергію у квітні 2006-березні 2009 років слід керуватися тарифами, встановленими розпорядженням КМДА, які відповідають вимогам Указу Президента України "Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади" та можуть бути підставою для нарахування плати за спожиті відповідачем послуги, оскільки до 22 липня 2010 року органи місцевого самоврядування мали право встановлювати тарифи на теплову енергію, централізоване водопостачання і водовідведення для суб'єктів природних монополій, яким є позивач у цій справі.

Однак, судом першої інстанції зазначене питання було залишено поза увагою, а суд апеляційної інстанції під час визначення вартості теплової енергії отриманої споживачем помилково послався на визнання у судовому порядку нечинними тарифів, оскільки на час винесення судом першої інстанції рішення у справі (23.06.2009 року) розпорядження КМДА на підставі яких позивач нарахував вартість спожитої теплової енергії були чинними (їх визнано незаконними та нечинними з моменту прийняття постановою Шевченківського районного суду міста Києва від 30.09.2014 року, яка набрала законної сили 11.02.2016 року)

Водночас, суд касаційної інстанції звертає увагу на те, що застосоване під час визначення вартості теплової енергії отриманої споживачем судом апеляційної інстанції розпорядження КМДА № 2249 від 10.12.2004 року (ra0063017-04) втратило чинність на підставі розпорядження КМДА № 578 від 18.04.2008 року (ra0578017-08) , на що апеляційний суд не звернув уваги та правової оцінки таким обставинам не навів.

Судами першої та апеляційної інстанції також достеменно не встановлено дійсних обсягів теплової енергії поставленої позивачем відповідачу в спірний період, які мають бути підтверджені належними та допустимими доказами.

Таким чином, господарські суди першої та апеляційної інстанцій не встановили дійсних обставин спору, які мають суттєве значення для правильного вирішення спору у справі, не з'ясували повно і всебічно спірні правовідносини між сторонами, не надали цим правовідносинам належної правової оцінки, та дійшли передчасних та суперечливих висновків як про відмову в позові, так і про його задоволення, не встановивши дійсних прав та обов'язків сторін щодо предмету спору.

За таких обставин, прийняті судові рішення не можна визнати законними й обґрунтованими, і тому вони підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати наведене і вирішити спір з дотриманням вимог закону.

З огляду наведеного та керуючись ст.ст. - 111-5, - 111-7, - 111-9 - 111-12 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Київенерго" задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 17.05.2017 року та рішення господарського суду міста Києва від 23.06.2009 року скасувати, і справу № 42/294 передати на новий розгляд до суду першої інстанції в іншому складі.