У листопаді 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Черкаський деревопросочувальний комбінат" звернулось до Господарського суду Полтавської області із позовною заявою до Публічного акціонерного товариства "Полтава-банк", у якій, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просив:

- визнати недійсним Кредитний договір № 4210, укладений 31 жовтня 2013 року між Публічним акціонерним Товариством "Полтава-банк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Черкаський дерево просочувальний комбінат";

- визнати Іпотечний договір, укладений 31 жовтня 2013 року між Публічним акціонерним товариством "Полтава-банк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Черкаський дерево просочувальний комбінат" - припиненим та усунути перешкоди у користуванні майном, шляхом вилучення запису про іпотеку з Державного реєстру іпотек та Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та припинити обтяження нерухомого майна - нежитлового приміщення, що знаходиться за адресою: Черкаська область, Золотоніський район, с. Чапаєвка, вул. Заводська, буд. 1, загальною площею 5 778,0 кв.м., що належить Товариству з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Черкаський дерево просочувальний комбінат" та вилучити запис з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна.

Рішенням Господарського суду Полтавської області від 03.02.2017 у справі № 917/1830/16 (суддя Бунякіна Г.І.) у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 12.05.2017 (головуючий суддя Сіверін В.І., судді Терещенко О.І., Тихий П.В.) рішення Господарського суду Полтавської області від 03.02.2017 скасовано, прийнято нове, яким позовні вимоги задоволено. Визнано недійсним кредитний договір № 4210 від 31.10.2013. Визнано припиненим іпотечний договір від 31.10.2013 та зобов'язано банк усунути перешкоди у користуванні майном шляхом вилучення запису про іпотеку з Державного реєстру іпотек та Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що знаходиться за адресою: Черкаська область, Золотоніський район, с. Чапаєвка (нова назва - село Благодатне), вул. Заводська, буд.1, загальною площею 5778,0 кв.м., що належить Товариству з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Черкаський деревопросочувальний комбінат".

Накладено арешт на нерухоме майно - нежитлове приміщення, що знаходиться за адресою: Черкаська область, Золотоніський район, с. Чапаєвка, віл. Заводська, буд.1, загальною площею 5778,0 кв.м, що належить Товариству з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Черкаський деревопросочувальний комбінат".

Не погоджуючись із прийнятою у справі постановою апеляційного суду, Публічне акціонерне товариство "Полтава-банк" звернулось із касаційною скаргою, у якій, з урахуванням додаткових пояснень від 28.07.2017 просить скасувати постанову Харківського апеляційного господарського суду від 12.05.2017, а рішення Господарського суду Полтавської області від 03.02.2017 залишити без змін.

В обґрунтування своєї правової позиції заявник касаційної скарги посилається на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального та процесуального права, зокрема статей 203, 215, 548 Цивільного кодексу України, статті 52 Закону України "Про банки та банківську діяльність", статті 17 Закону України "Про іпотеку", статей 1, 2, 33, 43 Господарського процесуального кодексу України. Висновки суду апеляційної інстанції щодо пов'язаності банку та ТОВ "Торговий дім "Черкаський деревопросочувальний комбінат" суперечать приписам статті 52 Закону України "Про банки та банківську діяльність". Судом не встановлено порушень прав позивача оскаржуваним ним договором. Натомість, висновки місцевого господарського суду щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог є такими, що відповідають обставинам справи та нормам матеріального права, якими урегульовано спірних правовідносин сторін.

Відповідно до протоколу Вищого господарського суду України від 25.07.2017, у зв'язку із запланованою відпусткою судді Козир Т.П., для розгляду касаційної скарги Публічного акціонерного товариства "Полтава-банк" у справі № 917/1830/16, проведено повторний автоматизований розподіл судової справи та визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Шевчук C. Р., судді - Владимиренко С.В., Гольцова Л.А.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 25.07.2017 розгляд касаційної скарги Публічного акціонерного товариства "Полтава-банк" відкладено на 08.08.2017 у порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України. Ухвалою Вищого господарського суду України від 08.08.2017 задоволено клопотання позивача та відкладено розгляд касаційної скарги Публічного акціонерного товариства "Полтава-банк" на 15.08.2017 у порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України.

До Вищого господарського суду України надійшли заперечення позивача на касаційну скаргу, у яких Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Черкаський деревопросочувальний комбінат" просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного суду - без змін.

Розглянувши касаційну скаргу, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи, повноти їх встановлення в судових рішеннях та застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, 31.10.2013 між Публічним акціонерним банком "Полтава-банк" (банк, відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Черкаський дерево просочувальний комбінат" (позичальник, позивач) було укладено кредитний договір № 4210, за п. 1.1 якого банк протягом 5 (п'яти) банківських днів з моменту підписання сторонами цього договору надає в користування позичальнику кредит у вигляді відновлюваної (револьверної) кредитної лінії для виконання позичальником заходів по поповненню обігових коштів, придбанню основних засобів, товару, матеріалів, оплаті виконаних робіт, послуг, сплаті податків, виплаті заробітної плати, погашенню кредиторської заборгованості, оплаті платежів до бюджету, оплаті енергоносіїв та інших виробничих потреб в сумі (загальний ліміт заборгованості) 3 950 000, 00 грн. на умовах визначених цим Договором.

Умови цього договору були реалізовані шляхом поповнення обігових коштів позивача шляхом зарахування ПАТ "Полтава-банк" на рахунок ТОВ "Торговий дім "Черкаський деревопросочувальний комбінат" суми в 3 621 575, 72 грн., якими товариство-позивач самостійно розпорядилося, а саме:

розрахувалося за придбаний за умовами договору купівлі-продажу від 31.10.2013 р. (нотаріально посвідченого та зареєстрованого за № 1605) об'єкт нерухомості - нежитлове приміщення за адресою: Черкаська область, Золотоніський район, с. Чапаєва, вул. Заводська, 1, власником якого за умовами Договору про задоволення вимог іпотекодержателя від 28.10.2013 (реєстраційний номер 1595) був банк-відповідач;

розрахувалося за послуги нотаріуса при оформленні договору купівлі-продажу;

сплатило державне мито, яке справляється при вчиненні нотаріальних дій при відчуженні майна, про що зазначає в позові і сам позивач.

Крім того, торговий дім здійснював і інші розрахунки за отримані послуги від господарюючих суб'єктів та погашав відсотки в розрізі умов кредитного договору № 4210 від 31.10.2013, що підтверджується роздруківкою руху коштів по позичковому рахунку ТОВ "Торговий дім "Черкаський деревопросочувальний комбінат".

Предметом спору у справі, що переглядається є вимога товариства обґрунтована тим, що в момент вчинення правочину стороною-відповідачем не дотримано вимог, які встановлені частиною першою статтею 203 Цивільного кодексу України, а саме: укладено його без дотримання імперативних приписів статті 52 Закону України "Про банки і банківську діяльність" та вимог, які були сформовані у Положенні про визначення пов'язаних із банком осіб, затверджених постановою Правління НБУ від 12.05.2015 № 315 (v0315500-15) .

Розглядаючи позовні вимоги, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли до протилежних висновків у цій частині.

Так, місцевий господарський суд, з огляду на встановлені ним обставини відповідності умов договору приписами статті 52 Закону України "Про банки та банківську діяльність" та відсутності порушення прав позивача оскаржуваним ним договором, дійшов висновку про відсутність фактичних та відповідно правових підстав для задоволення як позовних вимог про визнання недійсним кредитного договору № 4210 від 31.10.2013, так і для задоволення похідних вимог про припинення іпотечного договору від 31.10.2013 та скасування державної реєстрації обтяжень. При цьому, судом наголошено на неможливості застосування до спірних правовідносин сторін Положення про визначення пов'язаних із банком осіб, затвердженого постановою Правління НБУ від 12.05.2015 № 315 (v0315500-15) , оскільки останнє було прийнято значено пізніше, ніж укладено оскаржувані позивачем договори, а приписи статті 203 Цивільного кодексу України пов'язують можливість визнання правочину недійсним у зв'язку з недотриманням сторонами законодавства у момент вчинення правочину.

Натомість, апеляційний господарський суд, скасовуючи рішення місцевого суду наголосив на тому, що оскаржуваний позивачем договір не відповідає статті 52 Закону України "Про банки та банківську діяльність", оскільки Позивач перед укладанням Кредитного договору знаходився у залежності від Відповідача, що встановлено апеляційним судом з посиланням на Положення про визначення пов'язаних із банком осіб, затвердженого постановою Правління НБУ від 12.05.2015 № 315 (v0315500-15) . Апеляційний суд також, з посиланням на статтю 17 Закону України "Про іпотеку" дійшов висновку про наявність підстав для припинення іпотечного зобов'язання у зв'язку з припиненням основного (кредитного) зобов'язання.

Переглядаючи справу у касаційному порядку, колегія суддів Вищого господарського суду України не може погодитися із висновками суду апеляційної інстанції стосовно наявності підстав для задоволення позовних вимог у зв'язку з наступним.

Відповідно до положень статті 16 Цивільного кодексу України визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів і загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачені статтею 215 Цивільного кодексу України.

Так, відповідно до частини першої статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (частина друга статті 215 Цивільного кодексу України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнано судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина третя статті 215 Цивільного кодексу України).

Нікчемний правочин є недійсним у силу прямої вказівки закону за фактом наявності певної умови (обставини). Натомість оспорюваний правочин ЦК (435-15) імперативно не визнає недійсним, допускаючи можливість визнання його таким у судовому порядку на вимогу однієї зі сторін або іншої заінтересованої особи, якщо в результаті судового розгляду буде доведено наявність визначених законодавством підстав недійсності правочину у порядку, передбаченому процесуальним законом. При цьому оспорюваний правочин є вчиненим, породжує юридично значущі наслідки, обумовлені ним, й у силу презумпції правомірності правочину за статтею 204 Цивільного кодексу України вважається правомірним, якщо не буде визнаний судом недійсним.

Таким чином, при вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3, 15, 16 Цивільного кодексу України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину і має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.

Місцевим господарським судом відмовлено у задоволенні позовних вимог у зв'язку з тим, що позивачем не доведено порушення оскаржуваним правочином його прав чи охоронюваних законом інтересів. Апеляційний суд, переглядаючи справу та задовольняючи позов не встановив, які саме майнові права позивача порушує оскаржуваний ним кредитний договір. Відтак, прийнята постанова суперечить приписам статей 15, 16 Цивільного кодексу України, статям 1, 2 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) .

Статтею 52 Закону України "Про банки та банківську діяльність" на яку посилається позивач як на підставу заявлених позовних вимог, унормовано порядок вчинення банком угод з пов'язаними з банком особами.

Так, відповідно до частини 1 згаданої статті угоди, що здійснюються з пов'язаними з банком особами (далі - пов'язані особи), не можуть передбачати більш сприятливі умови, ніж угоди, укладені з іншими особами. Угоди, укладені банком із пов'язаними особами на умовах, сприятливіших за звичайні, визнаються судом недійсними з моменту їх укладення.

Банк може укладати угоди з пов'язаними особами, які передбачають нарахування відсотків та комісійних на здійснення банківських операцій, які менші звичайних, та нарахування відсотків за вкладами і депозитами, які більші звичайних, у разі, якщо прибуток банку дозволяє здійснювати це без шкоди для фінансового розвитку банку.

Банку забороняється надавати кредити будь-якій особі для погашення цією особою будь-яких зобов'язань перед пов'язаною особою банку; придбання активів пов'язаної особи банку, за винятком продукції, що виробляється цією особою; придбання цінних паперів, розміщених чи підписаних пов'язаною особою банку.

При цьому, станом на момент укладення оскаржуваного позивачем кредитного договору такі особи визнавалися пов'язаними на підставі статті 52 Закону України "Про банки та банківську діяльність", частинами 2,3 якої визначено, що для цілей цього Закону пов'язаними особами є:

1) керівники банку, керівник служби внутрішнього аудиту, керівники та члени комітетів правління банку;

2) особи, які мають істотну участь у банку;

3) керівники юридичних осіб, які мають істотну участь у банку;

4) керівники та контролери споріднених осіб банку;

5) керівники та контролери афілійованих осіб банку;

6) афілійовані особи банку;

7) споріднені особи банку;

8) асоційовані особи будь-якої фізичної особи, зазначеної в пунктах 1 - 5 цієї частини;

9) юридичні особи, у яких асоційовані особи, визначені в пункті 8 цієї частини, є керівниками або контролерами.

Більш сприятливими умовами визначаються:

1) прийняття меншого забезпечення виконання зобов'язань, ніж вимагається від інших клієнтів;

2) придбання у пов'язаної особи майна низької якості чи за завищеною ціною;

3) здійснення інвестиції в цінні папери пов'язаної особи, яку банк не здійснив би в інше підприємство;

4) оплата товарів та послуг пов'язаної особи за цінами вищими, ніж звичайні або за таких обставин, коли такі самі товари і послуги іншої особи взагалі не були б придбані.

Місцевий господарський суд встановив, що кредитний договір від 31.10.2013 № 4210 укладений між Банком та ТОВ "Торговий дім "Черкаський деревопросочувальний комбінат" не суперечить умовам статті 52 Закону України "Про банки та банківську діяльність", оскільки товариство не відповідає критеріям пов'язаних осіб, визначених у частині 2 статті 52 цього закону, а сам договір укладено за умов, які не є більш сприятливими, ніж для інших учасників ринку.

Місцевим судом також встановлено відповідність умов договору частині 5 згаданої статті, оскільки наданий банком товариством кредит був спрямований на придбання нерухомого майна, що належало ТОВ "Черкаський деревопросочувалний комбінат", і ця особа також не є пов'язаною з банком, та здійснення розрахунків із іншими господарюючими суб'єктами, а не для погашення будь-яких зобов'язань перед пов'язаною особою банку чи придбання активів пов'язаної особи банку, чи придбання цінних паперів, розміщених чи підписаних пов'язаною особою банку.

Натомість, апеляційний господарський суд не спростував наведених висновків місцевого суду. Ним застосовано "Положення про визначення пов'язаних із банком осіб", затверджене постановою Правління Національного Банку України № 315 від 12.05.2015 (v0315500-15) , яке набуло чинності значно пізніше, ніж сторони уклали спірний договір, що унеможливлює віднесення особи до такої, що пов'язана із банком у порядку, визначеному згаданим положенням, про що обґрунтовано зауважено місцевим господарським судом. Відтак, апеляційний господарський суд, надаючи правову оцінку умовам договору у контексті статті 52 Закону України "Про банки та банківську діяльність" з посиланням на Положення про визначення пов'язаних із банком осіб порушив приписи статті 58 Конституції України, якою визначено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи. Крім цього, апеляційним судом не дотримано вимог статті 215 Цивільного кодексу України, якою встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Враховуючи викладене, судова колегія погоджується з обґрунтованим висновком місцевого господарського суду стосовно відмови в задоволенні позовних вимог, оскільки позивачем не доведено недотримання сторонами в момент вчинення правочину - кредитного договору від 31.10.2013 № 4210 положень статті 52 Закону України "Про банки та банківську діяльність", а отже і тих обставин, з якими чинне законодавство пов'язує можливість визнання недійсними договору на підставі частини 1 статті 203, частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України.

Натомість, суд апеляційної інстанції під час здійснення апеляційного провадження у справі вказаний висновок не спростував належним чином, у зв'язку з чим безпідставно скасував законне рішення суду першої інстанції.

За таких обставин, оскаржувана постанова апеляційного суду підлягає скасуванню, а рішення місцевого господарського суду підлягає залишенню в силі в повному обсязі, оскільки місцевий господарський суд всебічно і повно встановив всі фактичні обставини справи на підставі об'єктивної оцінки наявних в ній доказів та правильно застосував норми матеріального та процесуального права.

Керуючись статтями - 111-5, - 111-7, - 111-9, - 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Полтава-банк" задовольнити.

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 12.05.2017 скасувати, рішення Господарського суду Полтавської області від 03.02.2017 у справі № 917/1830/16 залишити в силі.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Черкаський деревопросочувальний комбінат" (36039, м. Полтава, вул. Чорновола, буд. 20, код ЄДРПОУ 38803594) на користь Публічного акціонерного товариства "Полтава-банк" (36020, м. Полтава, вул. Пилипа Орлика, буд. 40 А, код ЄДРПОУ 09807595) 3 307,20 грн (три тисячі триста сім грн 20 коп.) судового збору за розгляд касаційної скарги.