Товариство з обмеженою відповідальністю "УВК УКРАЇНА" (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "ОНТЕКС УКРАЇНА" (далі - відповідач) про стягнення 626 797 грн. 82 коп., з яких 565 239 грн. 60 коп. заборгованості за надані логістичні послуги, 13 207 грн. 58 коп. пені, 1 466 грн. 95 коп. 3% річних та 10 391 грн. 70 коп. інфляційних втрат.

Рішенням господарського суду міста Києва від 20.03.2017 р. у справі № 910/928/17, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду 23.05.2017 р., в задоволенні даного позову відмовлено.

Вказані судові акти обґрунтовані тим, що сума заявленого до стягнення основного боргу складається з надбавок та штрафних санкцій, оплата яких відповідачем умовами укладеного між сторонами договору не передбачена.

При цьому, суди прийняли до уваги, що відповідачем було надано вмотивовані зауваження на відповідний акт здачі-прийняття робіт.

Не погодившись з судовими рішеннями, прийнятими господарськими судами попередніх інстанцій, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 20.03.2017 р., постанову Київського апеляційного господарського суду від 23.05.2017 р. та передати справу на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована неправильним застосуванням господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, а саме: порушенням принципу повноти та всебічності встановлення обставин справи.

Так, скаржник, зокрема, стверджує, що відповідний акт здачі-прийняття робіт було надіслано ним відповідачу кур'єрською поштою. На даний акт будь-яких зауважень відповідач не надав. В свою чергу, наявна в матеріалах справи копія акту здачі-прийняття робіт, який нібито одержано відповідачем через віддалене робоче місце не є належним та допустимим доказом.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 02.08.2017 р., касаційну скаргу позивача прийнято до провадження та призначено до розгляду на 14.08.2017 р.

В судове засідання 14.08.2017 р. з'явились представники позивача та відповідача.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав доводи викладені в касаційній скарзі, просив її задовольнити. Представник відповідача в судовому засіданні заперечив проти задоволення касаційної скарги.

Колегія суддів, вивчивши матеріали справи, заслухавши представників сторін, обговоривши доводи касаційної скарги, дослідивши правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Предметом спору у справі № 910/928/17 є вимоги позивача про стягнення з відповідача боргу, пені, 3% річних та інфляційних втрат, у зв'язку з неналежним виконання останнім своїх зобов'язань з оплати послуг за договором про надання комплексних логістичних послуг № 39-15 від 27.04.2015 р.

Під час розгляду даної справи, судами попередніх інстанцій встановлено, що 27.04.2015 р. Товариством з обмеженою відповідальністю "ОНТЕКС УКРАЇНА" (замовник) та Приватним акціонерним товариством "УВК УКРАЇНА" (виконавець) укладено договір № 39-15, за умовами якого виконавець бере на себе зобов'язання надавати комплексні логістичні послуги, пов'язані з обслуговуванням вантажів замовника, а замовник зобов'язується приймати та своєчасно сплачувати надані виконавцем послуги.

Надалі, шляхом укладення договору про заміну сторони зобов'язання від 01.06.2015 р. Приватне акціонерне товариство "УВК Україна" (первісний виконавець) передало, а Товариство з обмеженою відповідальністю "УВК Україна" (новий виконавець) прийняло на себе права, зобов'язання та відповідальність первісного виконавця за договором про надання комплексних логістичних послуг № 39-15 від 27.04.2015 р.

Як зазначено в п. 5.1 договору № 39-15 від 27.04.2015 р., послуги надаються за тарифами, викладеними у додатках до нього. Сторони узгодили, що зміна індексу інфляції щомісячно тягне за собою автоматичну зміну вартості послуг, які надаються виконавцем за цим договором.

Згідно п.п. 5.3, 5.4 договору оплата послуг здійснюється в національній валюті - гривні, шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок виконавця на підставі наданого рахунку. Термін сплати: протягом п'яти банківських днів з моменту виставлення рахунку замовнику. Разом з рахунком замовнику надається два примірники акту прийому-передачі наданих послуг та податкова накладна. Замовник зобов'язаний розглянути акт, підписати його і повернути виконавцеві один примірник або надати вмотивовані зауваження. При відсутності таких письмових зауважень акт вважається погодженим сторонами.

З матеріалів справи вбачається, що до договору про надання послуг сторонами було підписано ряд додатків, у яких замовник та виконавець, зокрема, визначили перелік послуг, що надаються за договором, та їх вартість.

Статтею 174 Господарського кодексу України передбачено, що господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно з ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами, що закріплено в ст. 629 вказаного кодексу.

Відповідно до ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням іншої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити надану послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.

Частиною 1 статті 903 Цивільного кодексу України визначено: якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Таким чином, враховуючи приписи вищенаведених норм чинного законодавства, господарськими судами попередніх інстанцій вірно встановлено, що договір № 39-15 від 27.04.2015 р. за свою правовою природою є договором про надання послуг, який має оплатний характер.

При цьому, спір між сторонами справи виник у зв'язку з тим, що на думку позивача, відповідачем не було своєчасно та в повному обсязі оплачено послуги, надані йому у вересні 2016 року.

Так, 17.10.2016 р. позивач направив на адресу відповідача акт № УВЦ-0000003352 від 30.09.2016 р. та рахунок № 3346 від 30.09.2016 р. на оплату послуг по зберіганню товару за вересень 2016 року на суму 752 442 грн. 50 коп.

Однак, підписаний акт замовник на адресу виконавця не повернув, послуги оплатив частково.

Позивач звернувся до відповідача з вимогою № 285 від 26.10.2016 р., в якій просив здійснити оплату акту № УВЦ-0000003352 від 30.09.2016 р. та рахунку № 3346 від 30.09.2016 р.

Таким чином, за твердженнями позивача утворилась заборгованість у розмірі 565 239 грн. 60 коп., на яку останнім було нараховано передбачену п. 6.6 договору пеню, а також 3% річних та інфляційні втрати.

Місцевий та апеляційний господарські суди не погодились з доводами позивача, визнали заявлені ним позовні вимоги безпідставними та необґрунтованими.

Так, під час судового розгляду справи, відповідач вказав на те, що листом № 31 від 03.11.2016 р. ним було повідомлено позивача про надання зауважень на акт здачі-приймання робіт за вересень 2016 року (лист № 27 від 06.10.2016 р.) щодо суми, яку не було оплачено.

Відповідач, зокрема, заперечив щодо включення в суму оплати за надані у вересні 2016 року послуги надбавки ЛКЦ в розмірі 104 740 грн. 80 коп. та штрафу за з'їзд в розмірі 460 498 грн. 80 коп., які і складають суму заявленої до стягнення заборгованості.

Приймаючи оскаржувані судові рішення, господарські суди попередніх інстанцій визнали, що відповідачем доведено факт отримання ним відповідного акту через віддалене робоче місце, а також факт надання ним зауважень на даний акт.

Суди також встановили, що умовами укладеного між сторонами договору не передбачено застосування до відповідача вказаних надбавок та штрафів.

Доказів не сплати відповідачем інших платежів, що входять до вартості послуг, оплата яких за договором належить до обов'язків відповідача, позивачем в процесі судового розгляду надано не було (зокрема, не надано складових вартості послуг з визначенням вартості кожної з них).

З огляду на це, господарські суди попередніх інстанцій прийшли до висновку, про відсутність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача заявленої заборгованості та нарахованих на неї пені, 3% річних та інфляційних втрат, у зв'язку з чим, суди відмовили в задоволені позову.

Колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з такою позицією місцевого та апеляційного господарських судів та вважає прийняті ними судові акти законними та обґрунтованими.

Одночасно, з огляду на зміст касаційної скарги, судова колегія Вищого господарського суду України вбачає за необхідне звернути увагу скаржника на те, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція не вправі встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, а лише на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (ст. - 111-7 Господарського процесуального кодексу України).

Отже, визначення належності та допустимості доказів, на підставі яких судами попередніх інстанцій прийняті судові рішення, виходить за межі встановлених ст. - 111-7 Господарського процесуального кодексу України повноважень суду касаційної інстанції.

З огляду на це, судова колегія Вищого господарського суду України відхиляє доводи, викладені в касаційній скарзі, оскільки останні зводяться до переоцінки досліджених попередніми судовими інстанціями доказів, що стосуються обставин обміну сторонами документами, які посвідчують надання послуг за договором.

Отже, колегія суддів господарського суду касаційної інстанції вважає висновки місцевого та апеляційного господарських судів такими, що відповідають дійсним правам і обов'язкам сторін, наданим ними доказам, нормам матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим не вбачає підстав для зміни чи скасування прийнятих ними судових актів.

Керуючись ст.ст. - 111-5, - 111-7, - 111-9, - 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "УВК УКРАЇНА" залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 23.05.2017 р. та рішення господарського суду міста Києва від 20.03.2017 р. у справі № 910/928/17 залишити без змін.