Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді суддів

Корсака В.А., Ходаківської І.П., Бакуліної С.В.

розглянувши матеріали касаційної скарги

Управління соціального захисту населення Лівобережного району Маріупольської міської ради м.Маріуполя

на постанову

Донецького апеляційного господарського суду від 05.04.2017

у справі

№ 905/3598/16 Господарського суду Донецької області

за позовом

Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" в особі Дніпропетровської філії Публічного акціонерного товариства "Укртелеком"

до

Управління соціального захисту населення Лівобережного району Маріупольської міської ради м.Маріуполя

про

стягнення коштів

в судовому засіданні взяли участь представники :

- позивача

не з 'явились

- відповідача

Василів О.С.

В грудні 2016 року Публічне акціонерне товариство "Укртелеком" в особі Дніпропетровської філії Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" звернулось до Господарського суду Донецької області з позовом до Управління соціального захисту населення Лівобережного району Маріупольської міської ради м. Маріуполя, в якому просило суд стягнути з відповідача на свою користь 62 433,50 грн. заборгованості.

Позов обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем зобов'язань щодо повного та своєчасного відшкодування витрат, пов'язаних з наданням телекомунікаційних послуг пільговій категорії громадян.

Рішенням Господарського суду Донецької області від 15.02.2017 (суддя Сажнева М.В.), залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 05.04.2017 (головуючий суддя Татенко В.М., судді: Стойка О.В., Колядко Т.М.) у справі № 905/3598/16 позов задоволено повністю. Здійснено розподіл судових витрат. Судові рішення мотивовані обґрунтованістю та доведеністю позовних вимог.

Не погоджуючись з прийнятими судовими актами у справі, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити.

У зв'язку з відпусткою суддів Данилової М.В., Сибіги О.М., здійснено автоматичну зміну складу колегії суддів та сформовано колегію суддів для розгляду даної справи у наступному складі: головуючий - Корсак В.А., судді - Ходаківська І.П., Бакуліна С.В. (протокол від 07.08.2017).

У відзиві на касаційну скаргу Публічне акціонерне товариство "Укртелеком" в особі Дніпропетровської філії Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" заперечує проти доводів скаржника і просить суд залишити його скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Публічне акціонерне товариство "Укртелеком" в особі Дніпропетровської філії Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" не реалізувало процесуальне право на участь у судовому засіданні суду касаційної інстанції, хоча про час та місце його проведення було повідомлено належним чином.

Перевіривши доводи касаційної скарги, юридичну оцінку встановлених фактичних обставин, проаналізувавши правильність застосування господарським судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

19.02.2015 між Публічним акціонерним товариством "Укртелеком" в особі Дніпропетровської філії Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" та Управлінням соціального захисту населення Орджонікідзевського району Маріупольської міської ради, яке в подальшому перейменовано на Управління соціального захисту населення Лівобережного району Маріупольської міської ради було укладено договір № 340-12І200 про відшкодування витрат, пов'язаних з наданням пільг населенню, відповідно до умов якого позивач здійснює надання пільг з послуг зв'язку (абонентська плата за користування квартирним телефоном і встановлення квартирних телефонів) населенню, яке має право на пільги відповідно до діючого законодавства України, а відповідач здійснює відшкодування витрат, пов'язаних з наданням пільг з послуг зв'язку та встановлення телефонів населенню в межах виділених субвенцій з державного бюджету (пункт 1.2. договору).

Судами встановлено, що на виконання умов зазначеного договору позивач упродовж 2015 року надав відповідачу послуги зв'язку, а саме користування та встановлення телефонів на пільгових умовах громадянам у 2015 році, що підтверджується актами звіряння заборгованості, які підписані та скріплені печатками позивача та відповідача (т.1 а.с. 14-25, 103).

З вказаних актів звірки заборгованості вбачається, що сума заборгованості відповідача перед позивачем станом на 01.01.2016 становить 62 433,50 грн., з яких 62 087,90 грн. за послуги користування телефоном та 345,60 грн. за послуги встановлення телефону.

Відповідач, понесені позивачем витрати, внаслідок надання послуг на пільгових умовах визначеним категоріям громадян на загальну суму 62 433,50 грн. не відшкодував, що і стало підставою для звернення позивача з даним позовом.

Колегія вважає висновки судів попередніх інстанцій про наявність підстав для задоволення позову достатньо обґрунтованим, виходячи з наступного.

Правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію, закріплених Конституцією України (254к/96-ВР) та законами України основних соціальних гарантій, визначено Законом України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" (2017-14) .

Статтею 19 вказаного Закону встановлено, що виключно законами України визначаються пільги щодо оплати житлово-комунальних, транспортних послуг і послуг зв'язку та критерії їх надання. Державні соціальні гарантії є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

Частиною третьою статті 63 Закону України "Про телекомунікації" визначено, що телекомунікаційні послуги споживачам, які мають установлені законодавством України пільги з їх оплати, надаються операторами, провайдерами телекомунікацій відповідно до законодавства України.

Згідно з пунктом 63 Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг, що затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 11.04.2012 № 295 (295-2012-п) , установлені законами пільги з оплати послуг надаються споживачеві відповідно до законодавства за місцем його проживання з дня пред'явлення ним документа, що підтверджує право на пільги.

Відповідно до статті 87 Бюджетного кодексу України, видатки на соціальний захист та соціальне забезпечення належать до видатків, що здійснюються з Державного бюджету України. При цьому порядок та умови надання субвенцій з державного бюджету місцевим визначаються Кабінетом Міністрів України (частина друга статті 97 Бюджетного кодексу України).

За змістом частини першої статті 89 та статті 102 Бюджетного кодексу України видатки на відшкодування вартості послуг, наданих пільговим категоріям громадян, здійснюються з місцевих бюджетів за рахунок коштів, які надходять з державного бюджету України (субвенцій з державного бюджету України) у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 № 256 (256-2002-п) затверджено "Порядок фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету" (далі-Порядок), відповідно вказаним порядком встановлено механізм фінансування видатків місцевих бюджетів і здійснення компенсаційних виплат за вказані пільги окремих категорій громадян за рахунок субвенцій з державного бюджету України.

Пунктом 2 вказаної постанови Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 № 256 (256-2002-п) визначено, що головні розпорядники коштів місцевих бюджетів здійснюють розрахунки з постачальниками послуг на підставі поданих ним щомісячних звітів щодо послуг, наданих особам, які мають право на відповідні пільги.

Пунктами 3, 4 Порядку передбачено, що головними розпорядниками коштів місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення є керівники головних управлінь, управлінь, відділів та інших самостійних структурних підрозділів місцевий держадміністрацій, виконавчих органів рад, до компетенції яких належать питання праці та соціального захисту населення.

Перерахування сум субвенцій на фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення провадиться Державною казначейською службою згідно з помісячним розписом асигнувань державного бюджету, але в межах фактичних зобов'язань відповідних бюджетів щодо пільг, субсидій, допомоги та компенсаційних виплат за пільговий проїзд окремих категорій громадян.

Щомісячні суми субвенцій перераховуються на рахунки місцевих бюджетів, відкриті Міністерству фінансів Автономної Республіки Крим, фінансовим органам обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій у відповідних органах Державної казначейської служби, пропорційно обсягам субвенцій, передбаченим у державному бюджеті для бюджету Автономної Республіки Крим, обласних бюджетів, бюджетів мм. Києва та Севастополя;

Згідно з пунктами 5, 7, 8 Порядку головні розпорядники коштів місцевих бюджетів щомісяця готують інформацію про фактично нараховані суми та акти звіряння розрахунків за надані послуги з підприємствами - надавачами відповідних послуг і надсилають їх фінансовим органам райдержадміністрацій, виконкомів міських рад (міст республіканського Автономної Республіки Крим і обласного значення); Міністерство фінансів Автономної Республіки Крим, фінансові органи обласних держадміністрацій протягом двох операційних днів після отримання коштів субвенцій надають органам Державної казначейської служби платіжні доручення щодо перерахування цих коштів на рахунки районних бюджетів, бюджетів міст республіканського Автономної Республіки Крим та обласного значення пропорційно фактичним зобов'язанням з пільг, субсидій, допомоги та компенсаційних виплат за пільговий проїзд окремих категорій громадян відповідних бюджетів на дату проведення платежів з їх оплати. Щомісячні суми субвенцій перераховуються органами Державної казначейської служби на рахунки місцевих бюджетів з урахуванням їх обсягів, передбачених у бюджеті Автономної Республіки Крим, обласних бюджетах для відповідних місцевих бюджетів. Органи Державної казначейської служби протягом операційного дня з часу отримання відповідних платіжних доручень направляють кошти субвенцій на рахунки місцевих бюджетів, відкриті в територіальних управліннях Державної казначейської служби; отримані місцевими бюджетами суми субвенцій перераховуються протягом одного операційного дня на рахунки головних розпорядників коштів, відкриті в територіальних управліннях Державної казначейської служби, для здійснення відповідних видатків. Головні розпорядники коштів місцевих бюджетів здійснюють у п'ятиденний строк розрахунки з постачальниками відповідних послуг і ведуть облік за видами пільг, у тому числі на оплату пільг з послуг зв'язку, зокрема безпровідного доступу до телекомунікаційної мережі з придбанням відповідних стаціонарних абонентських терміналів.

Таким чином, з положень Постанови № 256 (256-2002-п) та Порядку вбачається, що обов'язок щодо розрахунку з постачальниками послуг, в тому числі і операторами телекомунікації, які є постачальниками телекомунікаційних послуг (послуг електрозв'язку) покладено на головних розпорядників коштів місцевих бюджетів, тобто це органи державної виконавчої влади до компетенції яких належить питання праці та соціального захисту населення, у даному випадку відповідач, а підставою для сплати коштів є підписані обома сторонами акти звіряння розрахунків.

За своїм правовим статусом позивач є особою приватного права, суб'єктом господарювання, який здійснює господарську діяльність на власний ризик та має право на оплату наданих ним споживачам послуг у повному обсязі.

Обсяг наданих позивачем послуг, як і розміру понесених витрат на надання послуг на пільгових умовах підтверджено наявними у справі документальними доказами, підписаними відповідачем, як головним розпорядником бюджетних коштів з компенсації пільг з послуг зв'язку.

Відповідно до положень наведеного вище законодавства відшкодування понесених витрат на надання послуг на пільгових умовах повинно здійснюватися розпорядниками коштів місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з Державного бюджету, якими фінансуються відповідні видатки місцевого бюджету.

Враховуючи викладені вище обставини, суди вірно взяли до уваги, що положеннями чинного законодавства передбачено відшкодування позивачу понесених витрат на надання послуг на пільгових умовах, яке повинно здійснюватись головними розпорядниками коштів місцевих бюджетів на здійснення заходів ї виконання державних програм соціального захисту населення і таким розпорядником є відповідач.

Відповідно до приписів статті - 111-7 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Колегія вважає, що судами попередніх інстанцій дана належна правова оцінка усім обставинам справи, норми матеріального та процесуального права застосовані вірно і передбачені законом підстави для зміни або скасування рішень судів, відсутні.

Обґрунтовуючи свої заперечення проти позову касатор послався на те, що Законом України "Про державний бюджет України на 2016 рік" (928-19) не передбачено видатків у вигляді субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг з послуг зв'язку, а отже, відповідач не в змозі виплатити спірну заборгованість перед позивачем.

Суди попередніх інстанцій обґрунтовано врахували те, що неналежне фінансування заходів соціального захисту окремих категорій громадян не є підставою для позбавлення позивача права на відшкодування вказаних вище витрат, понесених позивачем.

При цьому суди обґрунтовано послались на практику Європейського суду з прав людини, за змістом якої невиправдане посилання на відсутність належного фінансування заходів соціального захисту або відсутність бюджетних коштів не можуть бути підставою для звільнення від відповідальності боржника або для виправдання бездіяльності відповідного органу.

Відсутність бюджетних коштів передбачених у видатках Державного бюджету України не виправдовує бездіяльність відповідача, як боржника, і не є підставою для звільнення його від відповідальності за порушення зобов'язання. Такої правової позиції дотримується Верховний Суд України у своїй постанові від 15.05.2012 у справі № 11/446.

Правова позиція господарських судів попередніх інстанцій відповідає висновкам Верховного Суду України, викладеним у вищезазначеній постанові.

В своїй касаційній скарзі касатор фактично просить вирішити питання про достовірність поданих ним доказів, які на його думку, в зв'язку з вибірковим підходом до їх оцінки були безпідставно відхилені судами попередніх інстанцій, про перевагу одних доказів над іншими і фактично зводяться до необхідності надання нової оцінки доказів по справі, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

За таких обставин, касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. - 111-5, - 111-7, - 111-9, - 111-11 ГПК України, Вищий господарський суд України

Касаційну скаргу залишити без задоволення.

Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 05.04.2017 у справі № 905/3598/16 залишити без змін.