зняття арешту з майна Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк", який накладено 14.05.2012 року Амур-Нижньодніпровським ВДВС Дніпропетровського МУЮ згідно постанови про накладення арешту та оголошення заборони на відчуження майна боржника, серія та номер: ВП32517448 від 23.03.2012, якою накладено арешт на нерухоме майно, що належало Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_4, в тому числі на об'єкт житлової нерухомості, що розташований: Дніпропетровська область, АДРЕСА_1 (номер запису про обтяження:14541332; 14541313; 14541306; 14541294; 14541287; 14541270; 14541255; 14541242; 14541231; 14541218; 14541203; 14541197; 14541181; 14541170; 14541159 від 1405.2012);

зняття арешту з майна Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк", який накладено 15.02.2008 року Амур-Нижньодніпровським ВДВС Дніпропетровського МУЮ, згідно постанови про накладення арешту та оголошення заборони на відчуження майна боржника, серія та номер: б/н від 01.02.2008, якою накладено арешт на нерухоме майно, що належало Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_4, в тому числі на об'єкт житлової нерухомості, що розташований: Дніпропетровська область, АДРЕСА_1 (номер запису про обтяження: 14541109 від 15.02.2008).

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 01.11.2016 у справі № 904/9207/16 (суддя Євстигнеєва Н.М.), залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 16.02.2017 (колегія суддів у складі: головуючого судді Пархоменко Н.В., суддів Коваль Л.А., Чередка А.Є.), у позові відмовлено повністю.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції та постановою суду апеляційної інстанції, Публічне акціонерне товариство "Дельта Банк" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 01.11.2016 та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 16.02.2017 у справі № 904/9207/16, прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі..

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою до суду, скаржник посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права. Скаржник вказує, що державним виконавцем не було повідомлено про накладення арешту на майно, що перебуває в іпотеці АТ "Дельта Банк", наявність арешту на нерухоме майно порушує право банку на розпорядження ним і фактично унеможливлює роботу Уповноваженої особи Фонду, а також вважає помилковим висновки судів щодо необхідності звернення з позовом про зняття арешту одночасно з позовом про визнання права власності та про необхідність звернення до суду в порядку статті 121 Господарського процесуального кодексу України.

Сторони згідно з приписами статті - 111-4 Господарського процесуального кодексу України були належним чином повідомлені про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак сторони не скористалися передбаченим законом правом на участь у перегляді справи в касаційній інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального і процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових актів, вважає касаційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Місцевим та апеляційним господарськими судами під час розгляду справи встановлено, що 10.07.2006 між Акціонерним комерційним інноваційним банком "УкрСиббанк" та Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_4 (позичальник) було укладено кредитний договір № 11017942000, згідно із умовами якого позичальнику наданий кредит у розмірі 600000 грн. на строк до 09.07.2017 зі сплатою за користування 19,5 % річних. Повернення кредиту позичальником здійснюється у відповідності до графіку погашення кредиту, зазначеного в додатку №1 до кредитного договору. Нарахування процентів здійснюється Банком щомісячно в останній робочий день поточного місяця за період з 1 календарного дня поточного місяця по останній календарний день поточного місяця. Оплата процентів позичальником здійснюється щомісячно протягом перших 5 робочих днів місяця, наступного за тим, за який були нараховані відсотки (п.п. 1.3.4, 1.3.5 кредитного договору).

Відповідно до п. 1.3.7 кредитного договору позичальник сплачує комісію за керування кредитом в розмірі 2% від суми початкового ліміту кредитування. Комісія нараховується та сплачується щорічно, починаючи з другого року кредитування, на дату, що відповідає даті підписання кредитного договору.

З метою забезпечення виконання кредитного договору, 10.07.2006 між Акціонерним комерційним інноваційним банком "УкрСиббанк" (іпотекодержатель) та громадянином ОСОБА_4 (іпотекодавець) був укладений іпотечний договір № 11017942000/1, за умовами якого в забезпечення виконання зобов'язань позичальника перед банком передано в іпотеку адміністративно-виробничі будівлі за адресою: АДРЕСА_1.

08.12.2011 між Публічним акціонерним товариством "УкрСиббанк" (продавець) та Публічним акціонерним товариством "Дельта Банк" (покупець) був укладений договір купівлі-продажу права вимоги за кредитами, відповідно до пункту 2.1 якого продавець погоджується продати (відступити) права вимоги та передати їх покупцеві, а покупець цим погоджується купити права вимоги, прийнявши їх і сплатити загальну купівельну ціну.

Права вимоги переходять від продавця до покупця та обов'язки продавця передати права вимоги вважаються виконаними з моменту підписання продавцем та покупцем акту приймання-передачі прав вимоги за кредитами у дату закриття (пункт 2.3 договору купівлі-продажу).

Судами попередніх інстанцій з'ясовано, що до складу цих вимог було включене, зокрема, право вимоги виконання Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_4 зобов'язань за кредитним договором № 11017942000 від 10.07.2006, які забезпечені згідно іпотечного договору № 11017942000/1 від 10.07.2006.

У зв'язку з невиконанням Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_4 зобов'язань за кредитним договором, Публічне акціонерне товариство "Дельта Банк" звернулося до Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська з позовом до ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором № 11017942000/1 від 10.07.2006 шляхом визнання за позивачем права власності на предмет іпотеки: адміністративно-виробничі будівлі та споруди, які знаходяться на земельній ділянці за кадастровим № НОМЕР_1, площею 0,4749 га згідно договору оренди земельної ділянки від 02.08.2001, укладеного Дніпропетровською міською радою, за адресою: АДРЕСА_1, та належать ОСОБА_4 на підставі свідоцтва про право власності, виданого 31.10.2001 № 2451, в рахунок часткового погашення заборгованості Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 за кредитним договором № 11017942000 від 10.07.2006 в розмірі 2472326,05 грн.

Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 16.10.2015 у справі № 199/6931/15-ц за позовом Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" до ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки, позов задоволено повністю.

Судом вирішено для задоволення вимог Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 щодо погашення заборгованості за кредитним договором № 11017942000 від 10.07.2006 станом на 25.08.2015 у загальному розмірі 2472326,05 грн. звернути стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором № 11017942000/1 від 10.07.2006, посвідченим приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Кухтіна В.В. за № 5552, - адміністративно-виробничі будівлі та споруди (реєстраційний номер 1974143):

-літ. А-1 офіс загальною площею 35,1 кв.м.;

-літ. Б-1 майстерня загальною площею 86,8 кв.м.;

-літ. В-1, Г-1 ангар і столярний цех загальною площею 718,5 кв.м.;

-літ. Д-2 виробничо-побутовий корпус загальною площею 575 кв.м.;

-літ. Ж склад; -літ. З, Л сушильні камери; -літ. И, К котельні; -літ. Е, Є навіси (тимчасові); -літ. М, П, С навіси (тимчасові); -літ. И вбиральня (тимчасова); -літ. Н, О контейнери (тимчасові); -літ. Р будівля вагончика (тимчасова); -№ 1-9 огорожа споруди; -І мостіння,

які знаходяться на земельній ділянці за кадастровим № НОМЕР_1, площею 0,4749 га згідно договору оренди земельної ділянки від 02.08.2001, укладеного Дніпропетровською міською радою, за адресою: АДРЕСА_1, і належать ОСОБА_4 на підставі свідоцтва про право власності, виданого 31.10.2001 Виконавчим комітетом Дніпропетровської міської ради на підставі рішення від 25.10.2001 року № 2451,

та визнати за Публічним акціонерним товариством "Дельта Банк" (код ЄДРПОУ 34047020) право власності на зазначені адміністративно-виробничі будівлі та споруди, загальна вартість яких становить 2992963 (два мільйони дев'ятсот дев'яносто дві тисячі дев'ятсот шістдесят три) гривні.

Відповідно до Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна за Публічним акціонерним товариством "Дельта Банк" зареєстровано право приватної власності на об'єкт житлової нерухомості, розташований за адресою: Дніпропетровська область, АДРЕСА_1 (номер запису про право власності 14540403 від 12.05.2016). Разом з тим, з відомостей Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, сформованого 17.05.2016 року, на об'єкт житлової нерухомості, розташований за адресою: Дніпропетровська область, АДРЕСА_1 накладено арешт.

На підставі матеріалів виконавчого провадження Амур-Нижньодніпровського відділу державної виконавчої служби міста Дніпропетровська Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області апеляційним господарським судом з'ясовано, що:

записи про обтяження №№: 14541332; 14541313; 14541306; 14541294; 14541287; 14541270; 14541255; 14541242; 14541231; 14541218; 14541203; 14541197; 14541181; 14541170; 14541159 від 14.05.2012 року внесені на підставі постанови ВП № 32517448 про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження під час примусового виконання ухвали Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська у справі №401/1623/12(2-401/2320/12) від 19.03.2012 року про забезпечення позову ОСОБА_6 до ОСОБА_4 та ПАТ "УкрСиббанк" про визнання недійсним договорів іпотеки та кредитного договору (у вказаному виконавчому провадженні боржником зазначений ОСОБА_4, стягувачем - ОСОБА_6);

запис про обтяження № 14541109 від 15.02.2008 внесений на підставі постанови ВП № 6119399 про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого напису приватного нотаріусу Дніпропетровського міського нотаріального округу Колодій Л.М. № 303 від 28.01.2008 про звернення стягнення на нерухоме майно, що належить ОСОБА_4 (у вказаному виконавчому провадженні боржником зазначений ОСОБА_4, стягувачем - АКІБ "УкрСиббанк").

Згідно із поясненнями приватного нотаріуса Щадко О.І. під час вчинення реєстраційних дій щодо реєстрації за Публічним акціонерним товариством "Дельта Банк" права власності на об'єкт нерухомого майна, а саме: адміністративно-виробничі будівлі та споруди за адресою: АДРЕСА_1 нотаріусом було здійснено перенесення інформації про арешти (здійснені технічні дії) відповідно до приписів пунктів 19, 20 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 року № 1127 (1127-2015-п) . Реєстрацію арештів на вказане майно було здійснено Дніпропетровською філією Державного підприємства "Інформаційний центр" Міністерства юстиції України (нині Державне підприємство "Національні інформаційні системи") 14.05.20102 року на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження ВП № 32517448 від 23.03.2012 року.

Вважаючи, що наявність арешту на нерухоме майно порушує право банку на розпорядження ним і фактично унеможливлює роботу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб в частині реалізації зазначеного майна, Публічне акціонерне товариство "Дельта Банк" звернулося із позовом до суду у цій справі про зняття арешту з майна, накладеного 15.02.2008 та 14.05.2012 Амур-Нижньодніпровським ВДВС Дніпропетровського МУЮ.

Вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не заявляє вимоги про право власності на майно, яке піддане арешту, а просить лише зняти арешт з нерухомого майна, та не надав доказів, які б дозволили з'ясувати його причетність до обтяження належного йому майна арештом, а саме: підстави накладення арешту; наявність можливих стягувачів, в інтересах яких арешт накладено; боржників тощо; відсутність спору про право на майно зі стягувачами чи боржниками унеможливлює його захист у позовному провадженні відповідно до статті 1 Господарського процесуального кодексу України, а позивач може захистити своє порушене право шляхом оскарження дій/бездіяльності державного виконавця щодо скасування арешту в рамках цивільної справи або дій/бездіяльності державного реєстратора.

За таких обставин місцевий господарський суд дійшов висновку про те, що позов задоволенню не підлягає.

Суд апеляційної інстанції, переглядаючи рішення суду першої інстанції у повному обсязі відповідно до положень ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, погодився із вказаними висновками суду першої інстанції та в свою чергу виходив з того, що арешт на майно накладено державним виконавцем на виконання ухвали Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська у справі № 401/1623/12 (2-401/2320/12) від 19.03.2012 року про забезпечення позову, а не при примусовому виконанні рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно, а тому скасування таких заходів повинно здійснюватися відповідно до правил статті 154 Цивільного процесуального кодексу України; крім цього, відповідачами у справі про зняття арешту з майна мають бути боржник і стягувач, тобто особа, в інтересах якої накладено арешт на майно і склад учасників процесу повинен відповідати вимогам ст. 21 Господарського процесуального кодексу України

Враховуючи наведене, апеляційний господарський дійшов висновку, що відповідачем у справі права позивача на розпорядження майном не порушуються у зв'язку із чим погодився із висновком місцевого господарського суду про відмову у задоволенні позовних вимог.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується із правомірними висновками судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позову з огляду на таке.

Як передбачено ч. 1 ст. 60 Закону України "Про виконавче провадження" (в редакції Закону № 606-ХІV від 21.04.1999 року (606-14) ) особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

Аналогічна за змістом норма передбачена ч. 1 ст. 59 Закону України "Про виконавче провадження" № 1404-VІІІ від 02.06.2016 року. Пленум Верховного Суду України у пункті 4 постанови № 6 від 27.08.1976 року (v0006700-76) (із змінами і доповненнями) "Про судову практику в справах про виключення майна з опису" роз'яснив, що за правилами, встановленими для розгляду позовів про виключення майна з опису, розглядаються вимоги громадян і організацій, що ґрунтуються на праві власності на описане майно або на праві володіння ним.

Відповідачами в справі суд притягує боржника, особу, в інтересах якої накладено арешт на майно, і в необхідних випадках - особу, якій передано майно, якщо воно було реалізоване.

Відповідно до пункту 5 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 9 від 17.10.2012 року "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" (v0009600-12) відповідно до статті 60 Закону України "Про виконавче провадження" особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутись до суду з позовом про визнання права власності на майно і про зняття з нього арешту. Відповідачами у справах за цими позовами є стягувач і боржник, а справи підлягають розгляду за правилами господарського судочинства, якщо вони виникають у цивільних чи господарських правовідносинах і суб'єктний склад сторін у них відповідає вимогам статті 1 Господарського процесуального кодексу України.

Пунктами 2, 4 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03.06.2016 року № 5 "Про судову практику в справах про зняття арешту з майна" (v0005740-16) визначено, що позов про зняття арешту з майна може бути пред'явлений власником, а також особою, яка володіє на підставі закону чи договору або іншій законній підставі майном, що не належить боржнику (речове право на чуже майно).

Відповідачами в справі є боржник, особа, в інтересах якої накладено арешт на майно, а в окремих випадках - особа, якій передано майно, якщо воно було реалізоване. Як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, має бути залучено відповідний орган державної виконавчої служби, а також відповідний орган доходів і зборів, банк та іншу фінансову установу, які у випадках, передбачених законом, виконують судові рішення (стаття 3 Закону України від 21 квітня 1999 року N 606-XIV "Про виконавче провадження" (у редакції Закону України від 04 листопада 2010 року N 2677-VI (2677-17) ).

У разі якщо сторонами у справі є юридичні особи, то незалежно від підстав арешту (опису) майна (конфіскація за відповідним судовим рішенням, стягнення боргу за рішенням господарського суду чи виконавчим написом нотаріуса тощо) та враховуючи характер спору, позови про зняття арешту з майна згідно зі статтею 15 Цивільного процесуального кодексу України, статтями 1, 12 Господарського процесуального кодексу України підлягають розгляду в порядку господарського судочинства. У такому ж порядку вирішуються питання про юрисдикцію спорів за участю фізичних осіб-підприємців, якщо арешт майна пов'язаний з їх підприємницькою діяльністю

Врахувавши характер спірних правовідносин та зміст позовних вимог, суд апеляційної інстанції дійшов правомірного висновку про те, особами, які мають обов'язково брати участь у даній справі в якості відповідачів, є боржник - ОСОБА_4, та стягувачі - ОСОБА_9 (виконавче провадження ВП № 32517448), які є фізичними особами, та Публічне акціонерне товариство "УкрСиббанк" (виконавче провадження ВП № 6119399).

Відповідно до ч. 5 ст. 60 Закону України "Про виконавче провадження" у всіх інших випадках незавершеного виконавчого провадження арешт з майна чи коштів може бути знятий за рішенням суду (ч. 5 ст. 59 Закону України "Про виконавче провадження" № 1404-VІІІ від 02.06.2016 року).

Апеляційним господарським судом встановлено, що спірні записи про обтяження внесені на підставі постанови державного виконавця про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження під час примусового виконання ухвали Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська у справі № 401/1623/12(2-401/2320/12) від 19.03.2012 року про забезпечення позову.

Відповідно до ч. 4 ст. 59 Закону України "Про виконавче провадження" № 1404-VІІІ від 02.06.2016 підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є, зокрема отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову.

Отже, суд апеляційної інстанції обґрунтовано виходив з того, що зняття арешту з майна та скасування таких заходів повинно здійснюватися відповідно до правил статті 154 Цивільного процесуального кодексу України.

Як свідчать загальнодоступні дані Єдиного державного реєстру судових рішень, ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська у справі № 401/1623/12 від 18.01.2017 за заявою Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" скасовано заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою від 19.03.2012 та знято арешт з спірного нерухомого майна, яке було предметом іпотеки.

Стосовно арешту на майно, накладеного на підставі постанови ВП № 6119399 про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого напису № 303 від 28.01.2008, колегія суддів враховує, що стягувачем у зазначеному виконавчому провадженні є Акціонерний комерційний інноваційний банк "УкрСиббанк", правонаступником якого за кредитним договором та договором іпотеки є Публічне акціонерне товариство "Дельта Банк", а отже, питання зняття арешту з майна повинно вирішуватися відповідно до норм та у порядку, передбаченому Законом України "Про виконавче провадження" (1404-19) .

Згідно із ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна із сторін повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

З урахуванням вищевикладених обставин справи апеляційний господарський суд дійшов правомірного висновку, з яким погоджується колегія суддів касаційної інстанції, про відсутність порушень відповідачем у справі прав позивача на розпорядження своїм майном, що є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

Відповідно до статті - 111-7 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції лише перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Оцінка та перевірка обставин справи і доказів не віднесена до повноважень касаційної інстанції.

Матеріали справи свідчать про те, що господарськими судами першої та апеляційної інстанції в порядку ст. 43, 101 Господарського процесуального кодексу України всебічно, повно і об'єктивно досліджено матеріали справи в їх сукупності і вірно застосовано норми процесуального та матеріального права.

Викладені у касаційній скарзі доводи скаржника обґрунтованих висновків судів не спростовують та зводяться до заперечень щодо здійсненої судами попередніх інстанцій оцінки доказів у справі та доведення інших обставин, ніж ті, що були ними встановлені, в той час як згідно з вимогами ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Наведене відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 13.03.2017 у справі № 3-1629гс16.

З огляду на встановлені судами обставини справи та з урахуванням наведених приписів процесуального закону, касаційна інстанція, перевіривши відповідно до ч. 2 ст. 111-5 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні суду першої інстанції та постанові суду апеляційної інстанції, дійшла висновку про відсутність підстав для їх зміни чи скасування.