Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого: суддів:

Нєсвєтової Н.М. (доповідач) Ємельянова А.С., Стратієнко Л.В.

розглянувши касаційну скаргу

приватного акціонерного товариства " АЛЬБА УКРАЇНА "

на постанову

Одеського апеляційного господарського суду від 30.01.2017

у справі

№ 916/2500/16 Господарського суду Одеської області

за позовом

приватного акціонерного товариства "АЛЬБА УКРАЇНА "

до

приватного підприємства "ПРОГРЕСФАРМ "

про

стягнення 2 716 957,91 грн

за участю представників сторін:

позивача: Клімушев Є.В., Гарбузова Т.А.,

відповідача: не з'явився,

Приватне акціонерне товариство "АЛЬБА Україна" звернулось до господарського суду Одеської області із позовною заявою до приватного підприємства "ПРОГРЕСФАРМ" про стягнення заборгованості в розмірі 2 716 957,91 грн., яка складається з основного боргу за договором купівлі-продажу № 70/09 від 01.09.2009 в розмірі 2 507 143,82 грн., 3% річних в сумі 52 134,85 грн. та інфляційних втрат в сумі 157 679,24 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що між сторонами у справі був укладений договір купівлі-продажу № 70/09 від 01.09.2009, згідно якого у відповідача існує заборгованість, оскільки він не виконав свої зобов'язання за вищезазначеним договором щодо повної поставки позивачеві лікарських засобів, тому останній просив стягнути на його користь суму перерахованих ним авансових платежів за договором купівлі-продажу та нарахованих інфляційних втрат та 3% річних на підставі ст. 625 ЦК України.

24.10.2016 від позивача надійшла заява про зміну підстав позову, відповідно якої позивач просив суд стягнути з відповідача суму основного боргу за договором купівлі-продажу № 70/09 від 01.09.2009 в розмірі 2 507 143,82грн., 3% річних в сумі 52 134,85 грн. та інфляційних втрат в сумі 157 679,24 грн.

Рішенням господарського суду Одеської області від 21.11.2016 у справі № 916/2500/16 у задоволенні позову відмовлено. При винесені рішення суд першої інстанції не прийняв заяву позивача щодо зміни підстави позову та розглянув позовні вимоги в первісній редакції.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 30.01.2017 у справі № 916/2500/16 рішення місцевого господарського суду залишено без змін, але з інших мотивів, які викладені в постанові апеляційного суду, розглянувши при цьому позовні вимоги з урахуванням заяви позивача про зміну підстав позову.

Не погоджуючись з рішеннями судів, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить постанову Одеського апеляційного господарського суду від 30.01.2017 та рішення господарського суду Одеської області від 21.11.2016 скасувати, прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи, вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, постанова апеляційного господарського суду та рішення місцевого господарського суду - скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд з таких підстав.

Відмовляючи у задоволенні позову місцевий господарський суд вказав, що пунктом 5.3 договору сторони перебачили можливість за взаємною згодою встановити інші умови оплати кожної товарної партії, проте, згідно з п.11.4 договору, зміна та доповнення до даного договору вноситься за спільним узгодженням сторін та оформлюється як додаток до нього, за підписами обох сторін, але за час дії договору сторонами неодноразово укладались додаткові угоди, проте всі вони стосувались надання знижок та жодна з ним не передбачала зміну умов оплати, який визначений п.5.2 договору та передбачає оплату на умовах відстрочення платежу, а не на умовах авансового перерахування грошових коштів, тому твердження позивача, що перераховані ним грошові кошти в розмірі 2 838 684,47 грн., є авансовими платежами в рахунок майбутніх поставок є необґрунтованими. Крім того, місцевий суд зазначив про те, що з наданих в якості доказів перерахування за договором грошових коштів, платіжних доручень № 1341 від 12.09.2013, № 1392 від 30.09.2013, № 1390 від 30.09.2013, № 1000751283 від 30.09.2013 вбачається, що кошти згідно призначення платежу були перераховані за накладними, жодних посилань на договір або авансове перерахування за договором відповідні платіжні доручення не містять, тому позовні вимоги не підлягають задоволенню. На підставі наведеного, суд першої інстанції дійшов висновку, що звертаючись з позовом про стягнення з відповідача заборгованість за договором купівлі-продаж № 710/09 від 01.09.2009 у вигляді перерахованих за цим договором авансових платежів, позивач не вірно визначив спосіб захисту свого порушеного права, оскільки матеріалами справи не підтверджується, а взагалі спростовується вчинення сторонами дій щодо постави товару та його оплати саме за договором купівлі-продажу № 710/09 від 01.09.2009. При цьому суд першої інстанції розглянув позовні вимоги в первісній редакції позивача відхиливши заяву про зміну підстав позову зазначивши, що заява містить одночасну зміну предмета і підстав позову. Відмовляючи в задоволенні позову в частині стягнення інфляційних та річних місцевий суд зазначив, що ці вимоги є похідними від вимоги про стягнення основного боргу за договором купівлі-продажу, в задоволенні якої також відмовлено.

Залишаючи рішення місцевого господарського суду без змін, суд апеляційної інстанції не погодився з судом першої інстанції стосовно відхилення заяви позивача про зміну предмету позову, вказавши що позивач своєю заявою змінив лише підставу позову. Так звертаючись із позовом, позивач визначив підставою позову не повернення відповідачем авансових платежів, які за твердженням позивача були перераховані на рахунок відповідача. У той час, як у свої заяві позивач підставою позовних вимог визначив стягнення з відповідача заборгованості, що утворилась за відповідачем у зв'язку із поверненням відповідачеві товару. Разом з цим, предмет позову залишився незмінним, оскільки як у позові так й у своїй заяві про зміну підстав позову ПАТ "АЛЬБА УКРАЇНА" просило стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 2 716 957,91 грн., з яких 2 507 143,82 грн. сума основної заборгованості за договором купівлі-продажу № 70/09 від 01.09.2009 р., 157 679,24 грн. інфляційні збитки та 52 134,85 грн. 3% річних, тому апеляційний суд вказав, що місцевий господарський суд помилково відмовив у задоволенні заяви позивача про зміну підстав позову, тому суд апеляційної інстанції розглядає позовні вимоги ПАТ "АЛЬБА УКРАЇНА" з урахуванням заяви про зміну підстав позову від 24.10.2016. Разом з цим, апеляційний господарський суд розглядаючи позовні вимоги (з урахуванням заяви про зміну підстав позову ) та відмовляючи у позові вказав, що позивачем не доведено існування обов'язку відповідача щодо сплатити на його користь грошових коштів. При цьому апеляційний суд зазначив, що умовами договору купівлі-продажу № 70/09 від 01.09.2009, зокрема, п.11.4. сторони погодили, що зміни та доповнення до даного договору вносяться за спільним узгодженням сторін та оформлюються як додаток до нього, за підписами обох сторін, однак жодних додаткових угод та домовленостей сторін щодо обов'язку відповідача повернути позивачеві грошові кошти не існує. Щодо позовних вимог про стягнення 3% відсотків річних у сумі 52 134,85 грн. та 157 679,24 грн. інфляційних збитків, апеляційний суд послався на те, що з урахуванням того, що стягнення штрафних санкцій є способом захисту порушеного права, який є похідним від стягнення заборгованості, позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню у зв'язку із недоведеністю існування основної заборгованості.

Колегія суддів вважає висновки судів попередніх судових інстанцій передчасними, виходячи з наступного.

Звертаючись із позовом до суду першої інстанції, з урахуванням заяви про зміну підстав позову, ПАТ "АЛЬБА УКРАЇНА" просило стягнути з відповідача заборгованість, яка виникла у зв'язку із поверненням оплаченого товару.

Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

Так, за умовами договору купівлі-продажу № 70/09 від 01.09.2009 у продавця є обов'язок передати лікарські засоби та вироби медичного призначення (товар), в асортименті, кількості та по цінам, які будуть визначені у видаткових накладних, які є невід'ємними частинами договору, у власність покупця (п.п.1.1., 1.2. договору).

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 655 ЦК України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

У відповідності до ст. 662 ЦК України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

Позивач зазначав, що в процесі виконання вказаного договору та численних поставок товарів і його оплат, станом на 01.07.2013 у позивача перед відповідачем існувала заборгованість за поставлений товар у розмірі 10 894 767,26 грн., тобто, сальдо на користь ПП "ПРОГРЕСФАРМ" становило 10 894 767,26 грн. В свою чергу, 11.07.2013 ПАТ "АЛЬБА УКРАЇНА" повернуло відповідачу товар на загальну суму 19 255 813,60 грн., відповідно до накладних про повернення постачальнику № 7740 від 05.07.2013. При цьому, як стверджував позивач, в період з 01.07.2013 по 31.12.2013 відповідачем було поставлено товару позивачу на суму 4 852 135,42 грн. та в період з 11 липня 2013 по 31.12.2013 позивач також повернув відповідачу товару на загальну суму 43 983,02 відповідно до накладних повернення постачальнику № 7889 від 01.08.2013, № 7939 від 23.08.2013, № 7534 від 23.08.2013, № 7507 від 06.09.2013, № 7506 від 06.09.2013, № 8138 від 21.10.2013, № 8316 від 04.12.2013, № 8416 та 8417 від 18.12.2013. В подальшому 25 липня 2013 відповідач надав позивачу знижку на товар на суму 614 231,20 грн.

За поясненнями позивача заборгованість, яка існувала у ПП "ПРОГРЕСФАРМ" станом на 31.12.2013, внаслідок повернення позивачем сплаченого товару на суму 19 255813,60 грн., складала 7 005 809,61 грн., тобто, сальдо станом на 31.12.2013 вже на користь позивача складало 7 005 809,61 грн., що підтверджується первинними документами, в тому числі й підписаним сторонами актом звірки взаємних розрахунків з 01.01.2013 по 31.12.2013.

Крім того, позивач вказав, що за період з 01.01.2014 по 01.07.2014 відповідач поставив товару позивачу на суму 3 764 764,80 грн., позивач повернув товару відповідачу на суму 170 110, 24 грн. та було проведене відступлення права вимоги за договором № 70/09 від 01.09.2009 в сумі 904 011,23 грн.

З огляду на наведене, позивач вважає, що заборгованість ПП "ПРОГРЕСФАРМ" перед позивачем складала 2 507 143,82 грн., тобто, сальдо станом на 01.07.2014 на користь позивача складало 2 507 143,82 грн., яку він просив суд стягнути на його користь.

При цьому позивачем було надано в підтвердження, платіжні доручення, копії яких містяться в матеріалах справи, підписані сторонами акти звірки взаємних розрахунків станом на 31.12.2012, станом на 30.06.2013 та станом на 31.12.2013.

Розглядаючи дану справу, суд апеляційної інстанції, як і суд першої інстанції, не взяв до уваги доводи позивача вказавши при цьому, що з наданих в якості доказів перерахування за договором грошових коштів, платіжних доручень № 1341 від 12.09.2013, № 1392 від 30.09.2013, № 1390 від 30.09.2013, № 1000751283 від 30.09.2013 вбачається, що кошти згідно призначення платежу були перераховані за накладними, жодних посилань на договір або авансове перерахування за договором відповідні платіжні доручення не містять.

Разом з тим, колегія суддів звертає увагу на те, що суди обох інстанцій не з'ясували та не надали належної оцінки вказаним доводам позивача стосовно повернення товару,не з'ясували який товар повертався відповідачу, у зв'язку з чим він був повернутий, за яким договором товар був поставлений позивачу та чи був він оплачений позивачем.

При цьому в матеріалах справи є первинні документи підписані обома сторонами та акти звірки взаємних розрахунків станом на 31.12.2012, станом на 30.06.2013 та станом на 31.12.2013, які також підписані та скріплені печатками підприємств, з яких вбачається, що товар дійсно повертався.

Встановлення та дослідження вказаних обставин має істотне значення для правильного вирішення спору, та їх не дослідження призвело до передчасних висновків по суті заявлених позовних вимог.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що господарським судом Одеської області та Одеським апеляційним господарським суду при розгляді даної справи та прийнятті судових рішень неповно з'ясовані дійсні обставини, не взято до уваги та не надано належної правової оцінки всім доказам у справі в їх сукупності, що стало підставою для передчасних висновків, зроблених при вирішенні спору.

Відповідно до ч. 1 ст. 4-7 ГПК України (1798-12) судове рішення приймається за результатами обговорення усіх обставин справи, а частиною першою ст. 43 названого Кодексу передбачено всебічний, повний и об'єктивний розгляд у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності. Недодержання судом першої або апеляційної інстанції цих норм процесуального права, якщо воно унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного розгляду справи, є підставою для скасування судового рішення з передачею справи на новий розгляд до відповідного суду (п.3 ч.1 ст. 111-9 ГПК України), оскільки касаційна інстанція не має права сама встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові місцевого чи апеляційного господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Колегія суддів вважає, що при вказаних обставинах та порушеннях норм матеріального закону, рішення місцевого суду та постанова апеляційної інстанції не можуть бути залишені без змін та підлягають скасуванню у повному обсязі з направленням справи на новий розгляд до місцевого господарського суду.

При новому розгляді справи суду слід врахувати наведене, а у випадку необхідності - витребувати ще й належні докази по справі, встановивши при цьому фактичні обставини справи та з'ясувавши підстави виникнення спору, дійсні права і обов'язки сторін, а також правовідносини, що виникли між сторонами, і в залежності від встановленого та вимог закону, прийняти законне і обґрунтоване рішення.

Керуючись ст.ст. - 111-5, - 111-7, - 111-9, - 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

Касаційну скаргу приватного акціонерного товариства "АЛЬБА УКРАЇНА" задовольнити частково.

Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 30.01.2017 та рішення господарського суду Одеської області від 21.11.2016 у справі № 916/2500/16 скасувати.

Справу № 916/2500/16 направити на новий розгляд до господарського суду Одеської області в іншому складі суду.