до 1.Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), 2.Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5

про визнання договору недійсним,

за участю представників сторін:

від позивача:

від відповідача 1:

не з 'явився,

від відповідача 2:

ОСОБА_5, ОСОБА_7, ОСОБА_8

Рішенням Господарського суду міста Києва від 31.01.2017, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 13.04.2017 у справі № 910/13965/16, у задоволенні позовних вимог відмовлено у повному обсязі.

Позивач, Фізична особа-підприємець ОСОБА_4, з прийнятими судовими актами попередніх інстанцій не погодився та звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою разом з клопотанням про відновлення пропущеного процесуального строку на її подання, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Обґрунтовуючи підстави звернення до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, скаржник посилається на порушення господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 25.07.2017 задоволено клопотання скаржника про поновлення строку на подання касаційної скарги, відновлено строк на її подання, зазначена касаційна скарга прийнята до провадження та призначена до розгляду.

В призначеному судовому засіданні касаційної інстанції 08.08.2017 представник Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 підтримав вимоги касаційної скарги, представники Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 заперечували проти її задоволення. Департамент містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) уповноваженого представника не направив. Явка не визнавалась обов'язковою.

Перевіривши правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, проаналізувавши доводи викладені в касаційній скарзі, Вищий господарський суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4.

Як було встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, 05.07.2011 між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5 (сторона-1) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 (сторона-2) укладений договір про організацію торгівельної діяльності, відповідно до умов якого сторони зобов'язалися організувати спільну торгівельну діяльність, за якою сторона-1 дозволяє використання земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1, яка належить стороні-1 на праві оренди згідно договору оренди земельної ділянки, укладеного між ОСОБА_5 та Печерською районною в місті Києві радою від 26.08.2005, а сторона-2 проводить торгівлю від свого імені або від імені сторони-1.

В подальшому, на вищезазначеній земельній ділянці встановлено тимчасову споруду, яка належить на праві власності Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_4, що підтверджується договором купівлі-продажу торгівельного кіоску від 20.09.2012, актом прийому-передачі торгівельного кіоску від 21.09.2012, довідкою Департаменту промисловості та розвитку підприємництва виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) № 2568 від 04.06.2013 про функціональне призначення тимчасової споруди.

16.04.2013 між Департаментом містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) (далі - департамент) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 (далі - платник) укладений договір № 50555-000140838-761-01/2568 про сплату пайової участі (внеску) власника тимчасової споруди торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності в утриманні об'єкта благоустрою м. Києва - тимчасової споруди на АДРЕСА_1 у Печерському районі міста Києва.

У зв'язку із закінченням дії договору № 50555-000140838-761-01/2568 від 16.04.2013 позивач звернувся до Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) з заявою № 5506 про укладення договору щодо пайової участі в утриманні об'єкта благоустрою - тимчасової споруди на АДРЕСА_1 у Печерському районі міста Києва, на що отримав відповідь (лист № 7/0/16-2/27-15 від 05.01.2015) про відмову в укладенні зазначеного договору про пайову участь.

04.11.2013 Фізична особа-підприємець ОСОБА_5 повідомив Фізичну особу-підприємця ОСОБА_4 про розірвання договору про організацію торгівельної діяльності від 05.07.2011 з 05.12.2013 та про необхідність звільнення від тимчасової споруди, належної на праві користування відповідачу-2, земельної ділянки, розташованої на АДРЕСА_1 у Печерському районі міста Києва.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що вищезазначений договір розірвано за згодою сторін з ініціативи позивача з 05.12.2013.

09.11.2014 між Департаментом містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (сторона-2) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5 (сторона-1) укладений договір № 03982-14 щодо пайової участі в утриманні об'єкта благоустрою, відповідно до умов якого сторона-1 зобов'язується оплатити пайову участь в утриманні об'єкта благоустрою на АДРЕСА_1 у Печерському районі міста Києва, на території якого розташована тимчасова споруда - кіоск площею 23,54 кв.м, функціональне використання - продаж тютюнових та алкогольних виробів, власником якої є сторона-1.

05.03.2015 листом Печерської районної в місті Києві Державної адміністрації № 105/01-570/1 Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_5 погоджено розміщення тимчасової споруди за адресою: АДРЕСА_1 у Печерському районі міста Києва площею 23,54 кв.м.

Предметом спору у даній справі є вимога позивача про визнання недійсним договору № 03982-14 від 09.11.2014, оскільки останній укладений не з власником кіоску за адресою: АДРЕСА_1 у Печерському районі міста Києва, а з Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5 на належний позивачу торгівельний павільйон.

За приписами ч. 1 ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Частиною 1 ст. 203 ЦК України визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. В силу ст. 204 вказаного кодексу, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Статтею 215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Вирішуючи спір про визнання правочину недійсним, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, тобто для визнання недійсним у судовому порядку правочину (господарського зобов'язання) необхідно встановити, що правочин не відповідає вимогам закону.

Під час розгляду даної справи судами не встановлено, а позивачем не доведено наявності обставин, з якими закон пов'язує недійсність правочинів. Крім того, господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що оскаржуваний договір не порушує прав та законних інтересів позивача, оскільки в договорі зазначена площа тимчасової споруди - кіоску 23,54 кв.м, в той час, як позивач зазначає, що є власником кіоску площею 24 кв.м., що підтверджується п. 1.2 договору купівлі-продажу торгівельного кіоску (МАФ) від 20.09.2012, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_9 При цьому, позивачем не надано судам попередніх інстанцій доказів на підтвердження відсутності у Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 права власності на кіоск площею 23,54 кв.м, який є предметом спірного договору.

Беручи до уваги вищевикладене, місцевий господарський суд, з яким погодилась апеляційна інстанція, дійшов вірного та обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

В силу приписів ст. - 111-7 ГПК України, касаційна інстанція не має права сама встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові місцевого чи апеляційного господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Таким чином, у касаційної інстанції відсутні процесуальні повноваження щодо переоцінки фактичних обставин справи, встановлених під час розгляду справи місцевим господарським судом та під час здійснення апеляційного провадження.

Щодо викладених в касаційній скарзі інших доводів, то вони вже були обґрунтовано спростовані судом апеляційної інстанції, і колегія суддів касаційної інстанції погоджується з викладеними в оскаржуваній постанові мотивами відхилення доводів скаржника, у зв'язку з чим підстави для скасування постанови Київського апеляційного господарського суду від 13.04.2017 у справі № 910/13965/16 відсутні.

Керуючись ст.ст. - 111-5, - 111-7, - 111-9 - 111-12 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 13.04.2017 у справі № 910/13965/16 - залишити без змін, а касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 - без задоволення.