Рішенням господарського суду Херсонської області від 06.10.2016, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 20.12.2016 у справі № 923/99/15, у задоволенні позовних вимог відмовлено у повному обсязі.

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "МКП-Альянс", з прийнятими судовими актами попередніх інстанцій не погодився та звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою разом з клопотанням про відновлення пропущеного процесуального строку на її подання, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Обґрунтовуючи підстави звернення до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, скаржник посилається на порушення господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 14.07.2017 задоволено клопотання скаржника про поновлення строку на подання касаційної скарги, відновлено строк на її подання, зазначена касаційна скарга прийнята до провадження та призначена до розгляду.

Ухвалою від 25.07.2017 Вищий господарський суд України з урахуванням приписів ст. 20 ГПК України відмовив у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "МКП-Альянс" про відвід суддів Вищого господарського суду України Алєєвої І.В., Дроботової Т.Б. від розгляду касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "МКП-Альянс" на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 20.12.2016 у справі № 923/99/15.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 25.07.2017 відкладено розгляд касаційної скарги.

В призначеному судовому засіданні касаційної інстанції 08.08.2017 представник Товариства з обмеженою відповідальністю "МКП-Альянс" підтримав вимоги касаційної скарги, представник Товариства з обмеженою відповідальністю "НОРБЕРТ ГРУП" заперечував проти її задоволення. Публічне акціонерне товариство "Енергопостачальна компанія "Херсонобленерго" уповноваженого представника не направило. Явка не визнавалась обов'язковою.

Перевіривши правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, проаналізувавши доводи касаційної скарги, Вищий господарський суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "МКП-Альянс".

Як було встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, 19.02.2014 між Товариством з обмеженою відповідальністю "МПК-Альянс" (споживач) та Публічним акціонерним товариством "Енергопостачальна компанія "Херсонобленерго" (постачальник) укладений договір про постачання електричної енергії № 5243, відповідно до умов якого постачальник зобов'язався продавати електричну енергію споживачу для забезпечення потреб електроустановок з дозволеною потужністю 30.00 кВт, а позивач - оплачувати відповідачу-1 вартість використаної електричної енергії та здійснювати інші платежі згідно умов договору. Об'єкт споживача - 5-й поверх нежилого приміщення адміністративного корпусу літера "А" м.Херсон, вул. Червонофлотська, 17 (Додаток № 6 до договору). Договір вступив в дію з 18.08.2014, тобто з дати його підписання сторонами.

Переглядаючи справу в повному обсязі за приписами ст. 101 ГПК України, суд апеляційної інстанції зазначив, що позивач на час підписання договору не був користувачем приміщень, оскільки починаючи з 13.08.2014 власником вищезазначеного приміщення є Товариство з обмеженою відповідальністю "НОРБЕРТ ГРУП", а відтак дійшов висновку про недійсність договору № 5243 від 19.02.2014 та відповідно про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог в частині визнання недійсною додаткової угоди про розірвання договору № 5243 від 19.02.2014, оскільки остання стосуються недійсного договору та є нікчемною.

Також господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що 19.09.2014 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "НОРБЕРТ ГРУП" (споживач) та Публічним акціонерним товариством "Енергопостачальна компанія "Херсонобленерго" (постачальник) укладений договір про постачання електричної енергії № 5530, відповідно до умов якого постачальник зобов'язався продавати електричну енергію споживачу, для забезпечення потреб електроустановок споживача з дозволеною потужністю 30.00 кВт на об'єкт: 5-й поверх нежилого приміщення адміністративного корпусу літера "А" м.Херсон, вул.Червонофлотська, 17.

Визнання договору недійсним є одним із способів захисту, який застосовується судом у випадках та порядку, визначеному цивільним законодавством.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення його сторонами вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 ЦК України (ст. 215 ЦК України).

Відповідно до ч. 3 ст. 215 ЦК України вимога про визнання правочину недійсним може бути заявлена як однією із сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

В силу приписів ст. 204 ЦК України правомірність правочину презюмується. Отже, обов'язок доведення наявності обставин, з якими закон пов'язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно з ч. 1 ст. 2 ГПК України господарський суд порушує справи за позовними заявами підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст. 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" є, зокрема, захист гарантованих Конституцією України (254к/96-ВР) та законами, прав і законних інтересів юридичних осіб.

За змістом положень вказаних норм, правом на пред'явлення позову до господарського суду наділені, зокрема, юридичні особи, а суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист осіб, права і охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються.

Водночас, наявність права на пред'явлення позову не є безумовною підставою для здійснення судового захисту, а лише однією з необхідних умов реалізації, встановленого вищевказаними нормами права.

Так, вирішуючи переданий на розгляд господарського суду спір по суті, суд повинен встановити наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов.

Відсутність права на позов у матеріальному розумінні тягне за собою ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.

Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

Отже, виходячи із наведених приписів, позивач, звертаючись до суду з даним позовом та вимагаючи визнати недійсним оскаржуваний договір, не будучи його стороною, зобов'язаний довести, яким чином порушуються (зачіпаються) його права та законні інтереси, а суд, в свою чергу, перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, і в залежності від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач не є власником об'єкту нерухомого майна та не є користувачем цього об'єкту, що позивачем не доведено в чому полягає порушення його прав та законних інтересів укладенням оспорюваного договору відповідачами.

Беручи до уваги вищевикладене, Вищий господарський суд України, на підставі встановлених господарськими судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи, з'ясованих з урахуванням наданих доказів та наявних матеріалів справи, перевіривши застосування ними норм матеріального та процесуального права, погоджується з висновками останніх про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Перевірка доводів касаційної скарги, пов'язаних з установленням обставин справи та здійсненням оцінки доказів у ній, вже відповідно установлених та оцінених попередніми судовими інстанціями, перебуває поза межами перегляду справи в суді касаційної інстанції, встановленими ст. - 111-7 ГПК України, згідно з ч. 2 якої названа судова інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Доводи Товариства з обмеженою відповідальністю "МКП-Альянс" не спростовують висновків, викладених в оскаржуваних судових рішеннях попередніх інстанцій, у зв'язку з чим підстави для скасування постанови Одеського апеляційного господарського суду від 20.12.2016 у справі № 923/99/15 відсутні.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9-111-12, Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України, -

Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 20.12.2016 у справі № 923/99/15 - залишити без змін, а касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "МКП-Альянс" - без задоволення.