Заступник прокурора Дніпропетровської області звернувся до господарського суду Дніпропетровської області з позовом та просив витребувати від Товариства з обмеженою відповідальністю "Ренессанс-Клуб" (далі - ТОВ "Ренессанс-Клуб") на користь територіальної громади в особі Дніпропетровської міської ради нежитлове приміщення № 145, що розташоване за адресою: вул. Кожем'яки, будинок 17, м. Дніпро (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 114487812101).

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 17.01.2017 року у справі № 904/10205/16 (суддя Татарчук В.О.) позов задоволено. Витребувано у ТОВ "Ренессанс-клуб" на користь територіальної громади в особі Дніпропетровської міської ради нежитлове приміщення № 145, що розташоване за адресою: вул. Кожем'яки, 17 в м. Дніпро (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 114480912101). Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю "Ренессанс-клуб" на користь прокуратури Дніпропетровської області судовий збір в розмірі 2067 грн.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 11.04.2017 у справі № 904/10205/16 (головуючий суддя - Іванов О.Г., суддя - Березкіна О.В., суддя - Дармін М.О.) Апеляційну скаргу ТОВ "Ренессанс-клуб" м. Дніпро залишено без задоволення. Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 17.01.2017 року у справі № 904/10205/16 залишено без змін.

Не погоджуючись із рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 17.01.2017 року та постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 11.04.2017 року у справі № 904/10205/16, ТОВ "Ренессанс-Клуб" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить наведені рішення та постанову скасувати, справу № 904/10206/16 передати на новий розгляд до господарського суду Дніпропетровської області.

В обґрунтування доводів касаційної скарги скаржник посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, зокрема ст. 129 Конституції України, ст. ст. 15, 16, 215, 257, 258, 261, 267, 330, 387, 388 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ), ст. ст. 74, 78, 219 Господарського кодексу України (далі - ГК України (436-15) ), ст. ст. 23, 25, 26, 51 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі - Закон про банкрутство) в редакції до 19.01.2013 року, ст. 10 Закону про банкрутство в редакції з 19.01.2013 року, ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" та ст. ст. 12, 16, 33, 35, 43, 65, 85 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України (1798-12) ).

У відзиві на касаційну скаргу Прокуратура Дніпропетровської області просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані рішення без змін.

Обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, проаналізувавши застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Ст. 20 ГК України передбачено, що держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання.

Відповідно до ст. ст. 12, 15, 16, 20 ЦК України, особа здійснює свої цивільні права, в тому числі право на захист свого порушеного, невизнаного або оспорюваного права, на власний розсуд. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.

Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Згідно зі ст. ст. 319, 321, 658 ЦК України, власник володіє, користується та розпоряджається своїм майном на власний розсуд; право власності є непорушним; ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні; право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові.

Ст. 330 ЦК України передбачено, що якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до ст. 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Відповідно ст. 387 ЦК України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Отже, у разі якщо відчуження майна мало місце два і більше разів після укладення правочину, який в подальшому визнано недійсним, таке майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, як від добросовісного набувача шляхом подання віндикаційного позову на підставі ч. 1 ст. 388 ЦК України.

При цьому, чинне законодавство не пов'язує можливість витребування майна у добросовісного набувача з обставинами наявності у відчужувача за останнім договором у ряді цивільно-правових договорів, які укладалися щодо спірного майна, права на його відчуження; визнання недійсними результатів торгів (аукціону) на виконання рішення суду про грошове стягнення є підставою для витребування власником майна від добросовісного набувача за ст. 388 ЦК України, оскільки майно вибуло від власника поза його волею іншим шляхом - шляхом проведення публічних торгів іншою особою на виконання судового рішення про стягнення коштів. Така правова позиція узгоджується з висновками Верховного Суду України згідно постанови від 03.10.2011 року у справі № 51/232 та постанови від 17.10.2011 року у справі № 5002-8/5447-2010.

Відповідно до ч. 5 ст. 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що до виключної компетенції пленарного засідання міської ради відноситься прийняття рішень про передачу іншим органам окремих повноважень щодо управління майном, яке належить до комунальної власності відповідної територіальної громади, визначення меж цих повноважень та умов їх здійснення.

Ч. ч. 5, 8 ст. 60 цього Закону визначено, що органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності; об'єкти комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб'єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом.

Отже, виключні правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності належать органу місцевого самоврядування, яким у спірних правовідносинах є Дніпровська міська рада.

Ст. 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно з ч. 1 ст. 143 Конституції України, територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності.

Відповідно до ст. ст. 22 - 23 Закону про банкрутство (в редакції до внесення змін 19.01.2013 року), у випадках, передбачених законом, господарський суд приймає постанову про визнання боржника банкрутом і відкриває ліквідаційну процедуру; з дня прийняття постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури виконання зобов'язань боржника, визнаного банкрутом, здійснюється у випадках і порядку, передбаченому цим розділом. Ст. 26 Закону про банкрутство передбачено передачу певного майна боржника в комунальну власність місцевої громади.

Отже, законодавством про банкрутство не встановлюється порядок реалізації майна боржника виключно шляхом його продажу та не виключається можливість передачі майна боржника, в тому числі комунального підприємства, за наявності відповідного рішення місцевої ради, на баланс іншого комунального підприємства, зокрема, за рішенням суду про зобов'язання вчинити такі дії. Також, постанову суду першої інстанції про введення ліквідаційної процедури у справі про банкрутство не можна вважати судовим рішенням, на виконання якого безумовно здійснюється реалізація майна боржника, оскільки даним судовим актом вводиться особлива процедура банкрутства боржника, а сама реалізація майна боржника або передача майна, яке перебувало у нього на праві власності чи повного господарського відання, здійснюється з урахуванням положень законодавства, що регулює хід ліквідаційної процедури та інших особливостей правового статусу майна боржника, визначених спеціальними законами щодо різних категорій боржників.

Згідно з ч. 3 ст. 35 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Відповідно до ч. 1 ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, Рішенням Дніпропетровської міської ради народних депутатів № 46 від 27.11.1991 "Про комунальну власність Дніпропетровської міської ради народних депутатів" та рішенням Дніпропетровської міської ради № 26/23 від 26.09.2001 було затверджено перелік об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Дніпропетровська.

На підставі вказаних рішень відділом Дніпропетровського міського управління юстиції 22.07.2013 року було проведено державну реєстрацію права комунальної власності на нежитлове приміщення № 145, що розташоване за адресою: вул. Кожем'яки, 17 у м. Дніпропетровську (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майнам - 114480912101).

Судами попередніх інстанцій встановлено, що зазначене нежитлове приміщення перебувало на балансі Виробничого ремонтного житлово-експлуатаційного підприємства Амур-Нижньодніпровського району, м. Дніпро (далі - ВРЖЕП АНР району).

Факт належності об'єктів, зазначених у переліках (розділи І - XIII), що додаються до рішення Дніпропетровської міської ради народних депутатів № 46 від 27.11.1991, територіальній громаді м. Дніпропетровська встановлено рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська у справі № 200/5829/13-ц від 14.05.2013 за заявою Дніпропетровської міської ради про встановлення факту.

На виконання Програми реформування та розвитку житлово-комунального господарства міста, рішенням Дніпропетровської міської ради № 16/9 від 02.03.2011 року, об'єкти нерухомого майна з балансу комунальних житлово-експлуатаційних підприємств, зокрема, ВРЖЕП АНД району передано на баланс Комунального підприємства "Бюро обліку майнових прав та діяльності з нерухомістю".

Також, судами попередніх інстанцій встановлено, що ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 06.08.2012 року порушено провадження у справі № 38/5005/6637/2012 про банкрутство ВРЖЕП АНД району. На час відкриття провадження у справі про банкрутство, рішення сесії Дніпропетровської міської ради № 16/9 від 02.03.2011 року ВРЖЕП АНД району в повному обсязі виконано не було, внаслідок чого нерухоме майно обліковувалося на балансі підприємства за відсутності правових підстав.

Постановою господарського суду Дніпропетровської області від 14.08.2012 року у справі № 38/5005/6637/2012 визнано банкрутом ВРЖЕП АНД району та відкрито ліквідаційну процедуру.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 29.08.2016 року у справі № 38/5005/6637/2012 про банкрутство ВРЖЕП АНД району задоволено скаргу прокурора області на дії ліквідатора та визнано неправомірними його дії щодо включення до ліквідаційної маси банкрута ряду об'єктів нерухомого майна комунальної власності, його продажу з відкритих біржових торгів та визнано недійсними договори купівлі-продажу, укладені на їх підставі.

Зокрема, вказаною ухвалою господарського суду Дніпропетровської області визнано неправомірними дії ліквідатора ВРЖЕП АНД району арбітражного керуючого щодо включення до ліквідаційної маси підприємства-банкрута нежитлового приміщення № 145, що розташоване за адресою: вул. Кожем'яки, буд. 17 в м. Дніпро, та продажу його з відкритих біржових торгів, визнано недійсними результати біржових торгів, проведених Товарною біржею "Регіональна універсальна біржа" з продажу спірного нерухомого майна та визнано недійсним договір купівлі-продажу № 1299 від 29.07.2013 року, зареєстрований приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу, укладений між ліквідатором-арбітражним керуючим та ТОВ "Маркетгруп".

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 12.01.2017 року ухвалу господарського суду Дніпропетровської області від 29.08.2016 року у справі № 38/5005/6637/2012 в частині задоволення скарги прокурора Дніпропетровської області, з урахуванням доповнень, про визнання неправомірними дій ліквідатора щодо включення до ліквідаційної маси нерухомого майна та продажу з відкритих біржових торгів нерухомого майна, визнання недійсними результатів біржових торгів, проведених 27.12.2012 року, та договорів купівлі-продажу нерухомого майна - залишено без змін.

Судами встановлено, що набувач майна за недійсним правочином ТОВ "Маркетгруп" перепродав його відповідачу у даній справі - ТОВ "Ренессанс-Клуб" шляхом укладення нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу № 5759 від 11.07.2016 року, посвідченим приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар І.М.

Отже, дії з перепродажу спірного майна відповідачу мали місце під час розгляду скарги Прокуратури Дніпропетровської області на дії ліквідатора від 31.08.2015 року у справі № 38/5005/6637/2012 про банкрутство ВРЖЕП АНД району, про що відповідач, проявивши належну обачність при укладенні правочину з купівлі-продажу спірного майна, міг довідатися з Єдиного державного реєстру судових рішень, інформація якого є загальнодоступною, та встановивши первісного власника спірного майна в особі Дніпропетровської міської ради та його балансоутримувача в особі банкрута ВРЖЕП АНД району згідно даних реєстру права власності на нерухоме майно.

Відтак, суди першої та апеляційної інстанцій обґрунтовано прийняли до уваги преюдиційність фактів, встановлених зазначеними рішеннями судів у справі № 38/5005/6637/2012, та дійшли висновків про те, що спірне комунальне майно вибуло з власності територіальної громади міста Дніпропетровська поза волею громади, інтереси якої представляє Дніпропетровська міська рада, іншим шляхом (шляхом вчинення ліквідатором боржника у справі про банкрутство дій з перевищенням повноважень, про що є відповідна ухвала суду у справі про банкрутство).

Колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій та вважає їх прийнятими з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Доводи скаржника про те, що в ході провадження у справі про банкрутство припиняються повноваження Дніпропетровської міської ради, як власника майна боржника та органу управління майном територіальної громади, відповідно до ст. 23 Закону про банкрутство в редакції до 19.01.2013 року, колегія суддів касаційного суду вважає необґрунтованими та такими, що суперечать положенням ст. ст. 16, 26, 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", ст. ст. 19, 143 Конституції України, оскільки в даному випадку провадження у справі про банкрутство здійснювалося щодо комунального підприємства, якому орган місцевої влади передав частину майна територіальної громади в господарське відання, та правовий статус такого майна повинен визначатися з врахуванням норм законодавства про місцеве самоврядування, які є спеціальними та підлягають переважному застосуванню.

Доводи скаржника про те, що недійсність правочину, на виконання якого було передано майно, сама по собі не свідчить про його вибуття із володіння особи, яка передала це майно не з її волі, з посиланням на прийняття рішення Дніпропетровської міської ради від 29.07.2011 року № 40/14 про ліквідацію ВРЖЕП АНД району та затвердження рішенням Дніпропетровської міської ради від 28.03.2012 року № 41/22 проміжного ліквідаційного балансу, які на думку скаржника змінили волевиявлення Дніпропетровської міської ради щодо передачі спірного майна Комунальному підприємству "Бюро обліку майнових прав та діяльності з нерухомістю", колегія суддів Вищого господарського суду України вважає необґрунтованими відповідно до ст. - 111-7 ГПК України як такі, що спрямовані на переоцінку доказів у справі, оскільки суди відхилили зазначені докази та прийняли до уваги преюдиційні факти, встановлені рішенням суду про зобов'язання вчинення ВРЖЕП АНД району дій з передачі спірного майна третій особі та ухвалою суду про визнання незаконними дій ліквідатора про реалізацію спірного комунального майна з публічних торгів всупереч волевиявленню міської ради. Посилання скаржника на подібну судову практику касаційного суду у постанові від 11.04.2012 року у справі № 5002-16/2989-2011 є необґрунтованими, оскільки у справі, на яку посилається скаржник, здійснювалося відчуження військового майна, правовий статус якого відрізняється від комунального майна, а отже, відносини не є подібними.

Доводи скаржника про необхідність власного дослідження у даній справі обставин відчуження спірного майна ВРЖЕП АНД району в ході ліквідаційної процедури, обставин обтяження спірного майна боржника, які перешкоджали виконанню рішення Дніпропетровської міської ради про передачу майна № 16/9 від 02.03.2011 року та скасування їх тільки в ході провадження у справі про банкрутство, що на думку скаржника перешкоджало ліквідатору вчинити дії з передачі комунального майна третій особі (Комунальному підприємству "Бюро обліку майнових прав та діяльності з нерухомістю"), колегія суддів касаційного суду вважає необґрунтованими як такі, що суперечать ст. ст. 35, 54, 22, 82, - 111-7 ГПК України про преюдиційність судових рішень та виходять за межі предмета спору у даній справі.

Твердження скаржника про відсутність правової оцінки судів на заявлене ТОВ "Ренессанс-Клуб" клопотання про застосування строків позовної давності, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки, як вбачається з матеріалів справи, суд апеляційної інстанції в оскаржувані постанові вказав на те, що право особи на власність підлягає захисту протягом усього часу наявності у особи титулу власника. Законодавчою підставою для втрати особою права власності у часі є положення ЦК України (435-15) про набувальну давність (ст. 344 ЦК України). А тому, положення про позовну давність до заявлених позовних вимог про витребування майна у порядку ст. 388 ЦК України не застосовуються.

Наведене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 05.10.2016 року у справі № 916/2129/15.

Відповідно до ч. 2 ст. - 111-5 ГПК України, касаційна інстанція використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду.

Згідно з нормами ч. 2 ст. - 111-7 ГПК України, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до ст. - 111-9 ГПК України, касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення, залишити в силі одне із раніше прийнятих рішень або постанов.

За таких обставин справи, суд касаційної інстанції, діючи в межах повноважень, визначених ст. - 111-7, - 111-9 ГПК України, вважає, що касаційні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгово-розважальний комплекс "Ренессанс-Клуб" не знайшли свого підтвердження, не є обґрунтованими та не спростовують висновків попередніх судових інстанції, у зв'язку з чим задоволенню не підлягають, а тому оскаржувана постанова Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 11.04.2017 та рішення господарського суду Дніпропетровської області від 17.01.2017 підлягають залишенню без змін, як такі, що відповідають нормам матеріального та процесуального права.