Ухвалою господарського суду Сумської області від 13.05.2013 порушено провадження про банкрутство ПАТ "Сумиоблагротехсервіс" за процедурою, передбаченою ст. 95 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі - Закон).

Постановою господарського суду Сумської області від 27.05.2013 визнано банкрутом ПАТ "Сумиоблагротехсервіс", відкрито ліквідаційну процедуру.

ОСОБА_4 звернувся до місцевого суду з заявою від 16.07.2013 та доповненнями до неї від 26.07.2013 про визнання кредиторських вимог до боржника на суму 13 858,45 грн.

Ухвалою господарського суду Сумської області від 09.09.2013 визнано та включено до реєстру вимог кредиторів боржника кредиторські вимоги ОСОБА_4 у розмірі 13 858,45 грн., з яких :13 358,45 грн. заборгованість по заробітній платі та середній заробіток включено до 1 черги, 500 грн. моральної шкоди - до 6 черги вимог кредиторів.

ОСОБА_4 звернувся до місцевого суду з заявою про збільшення розміру кредиторських вимог, в якій просив визнати його вимоги на суму 70351,58 грн., з яких 60241,60 грн. заборгованість по середньому заробітку з 27.12.2012 по 28.11.2014 та 10109,98 грн. заборгованість за період 02.08.2012 по 26.12.2012 (по рішенню Ковпаківського районного суду м. Суми від 27.12.2012 у справі № 1806/9919/12), включити вимоги до першої черги.

Ухвалою господарського суду Сумської області від 20.01.2015 заяву ОСОБА_4 до боржника про визнання кредиторських вимог задоволено частково, визнано кредиторські вимоги ОСОБА_4 до боржника в сумі 8029,88 грн. та включено їх до реєстру у першу чергу.

ОСОБА_4 звернувся до місцевого суду з заявою від 06.10.2015 про визнання кредиторських вимог до боржника за період з 27.05.2013 по 06.10.2015 на суму 80298,80 грн. середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Ухвалою господарського суду Сумської області від 01.12.2015 у задоволенні заяви ОСОБА_4 (вх.№ 11634 від 06.10.2015) про визнання кредиторських вимог до боржника в сумі 80298,80 грн. відмовлено.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 21.01.2016, залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 18.05.2016, ухвалу господарського суду Сумської області від 01.12.2015 залишено без мін.

ОСОБА_4 звернувся в листопаді 2016 до місцевого суду з заявою від 17.11.2016 про визнання кредиторських вимог до боржника за період з 27.05.2013 по 27.10.2016 на суму 115093,80 грн. середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Ухвалою господарського суду Сумської області від 30.11.2016 (суддя Соп'яненко О.Ю.) у задоволенні заяви ОСОБА_4 від 17.11.2016 про визнання кредиторських вимог до боржника в сумі 115093,80 грн. відмовлено.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 23.03.2017 (колегія суддів: Пуль О.А., Білоусова Я.О., Тарасова І.В.) ухвалу господарського суду Сумської області від 30.11.2016 залишено без змін.

ОСОБА_4 звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Харківського апеляційного господарського суду від 23.03.2017 та ухвалу господарського суду Сумської області від 30.11.2016, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

В обґрунтування касаційної скарги заявник посилається на порушення судами попередніх інстанцій при винесенні оскаржуваних судових рішень норм матеріального та процесуального права, зокрема: ст.ст. 116, 117 КЗпП України, ст. 38 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", ст. 35 ГПК України. Заявником зазначено, що його вимоги і конкурсні і поточні визнано судом, при цьому визнання боржника банкрутом не звільняє його від виплати середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Судова колегія, розглянувши наявні матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що вимоги ОСОБА_4 виникли на підставі рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 27.12.2012 у справі № 1806/9919/12. Рішенням стягнуто з ПАТ "Сумиоблагротехсервіс" на користь ОСОБА_4 заборгованість по заробітній платі в сумі 3595 грн. 58 коп., середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку 10109 грн. 98 коп., вихідної допомоги в сумі 1207 грн. 89 коп., а також моральну шкоду в сумі 500 грн. Загальна сума, яка присуджена до стягнення за вказаним рішенням складає 15413 грн. 45 коп.

Як зазначено вище, ухвалами господарського суду Сумської області від 09.09.2013 та від 20.01.2015 вимоги ОСОБА_4 по заробітній платі, які виникли за період з 02.08.2012 (день звільнення) по 27.05.2013 (день визнання боржника банкрутом) задоволено на загальну суму 21888,33 грн.

Відмовляючи у задоволенні заяви ОСОБА_4 від 17.11.2016 про стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку за період з 27.05.2013 по 27.10.2016 на суму 115093,80 грн., суди послалися на приписи ст. 28 Закону України "Про працю" та ч.1 ст. 38 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" та виходили з того, що вимоги кредитора не мають характеру поточних, оскільки заявлені за період після визнання боржника банкрутом та введення ліквідаційної процедури, під час якої не виникає будь-яких нових зобов'язань, а тому відсутні правові підстави для їх визнання та включення до реєстру вимог кредиторів.

Колегія вважає висновки судів законним та обґрунтованими виходячи з наступного.

Згідно ч.1 ст. 116 КзПП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Ч.1 ст. 117 КзПП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Верховний Суд України, посилаючись на ст.ст. 116, 117 Кодексу законів про працю України, дійшов висновку, що за своєю суттю середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не відноситься до неустойки та не є санкцією за невиконання грошового зобов'язання. Це є компенсаційна виплата за порушення права на оплату праці, яка нараховується у розмірі середнього заробітку, на яку не поширюється дія мораторію, передбачена Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (2343-12) (правова позиція, викладена у постанові Верховного Суду України від 14.11.2012 у справі № 6-139цс12).

В постанові Верховного Суду України від 02.07.2014 у справі № 6-76цс14, на яку посилається заявник касаційної скарги, як на правову підставу для визнання кредиторських вимог, заявлених за період після визнання боржника банкрутом та введення ліквідаційної процедури, суд дійшов висновку, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є обставини невиплати належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Колегія суддів Верховного Суду України у зазначеній постанові зробила висновок, що порушення процедури про банкрутство роботодавця не може свідчити про відсутність вини роботодавця в невиплаті працівникові належних коштів і не є підставою для звільнення роботодавця від обов'язку сплатити зазначені кошти.

Таким чином, чинним законодавством покладено на роботодавця, який перебуває у процедурах банкрутства, обов'язок щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Порядок виконання цього зобов'язання, відповідно до ст. 28 Закону України "Про оплату праці" передбачено Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (2343-12) .

Так, згідно ч.1 ст. 45 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" кошти, одержані від продажу майна банкрута, спрямовуються на задоволення вимог кредиторів, зокрема, у першу чергу задовольняються вимоги щодо виплати заборгованості із заробітної плати перед працюючими та звільненими працівниками банкрута.

Згідно приписів ст. 38 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури у банкрута не виникає жодних додаткових зобов'язань (у тому числі зі сплати податків і зборів (обов'язкових платежів)), крім витрат, безпосередньо пов'язаних із здійсненням ліквідаційної процедури.

У постанові Верховного Суду України, викладену від 13.05.2014 у справі № 5021/321/12 викладено правову позицію щодо наслідків визнання боржника банкрутом, а саме, після введення ліквідаційної процедури у банкрута не виникає жодних додаткових зобов'язань.

Таким чином, колегія погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що заявлені кредитором вимоги не мають характеру поточних, оскільки після введення ліквідаційної процедури у банкрута не виникає додаткових зобов'язань, в тому числі по виплаті середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Вимоги кредитора, які були визнані і включені до реєстру вимог кредиторів мають погашатися згідно з порядком, визначеним Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (2343-12) - в ліквідаційній процедурі згідно черговості, встановленої ст.45 Закону.

Відповідно до ч.1 ст.- 111-10 ГПК України підставами для скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Постанова Харківського апеляційного господарського суду від 23.03.2017 та ухвала господарського суду Сумської області від 30.11.2016 є законними та обґрунтованими, підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись статтями - 111-5, - 111-7, - 111-9 - 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 23.03.2017 та ухвалу господарського суду Сумської області від 30.11.2016 у справі № 920/725/13 залишити без змін.