розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Управління з будівництва, ремонту та реконструкції Департаменту будівництва та шляхового господарства Харківської міської ради на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 11.04.2017 та рішення господарського суду Харківської області від 21.02.2017 у справі № 922/4784/16

товариства з обмеженою відповідальністю "СК СТС"

Управління з будівництва, ремонту та реконструкції Департаменту будівництва та шляхового господарства Харківської міської ради

присудження виконання обов 'язку,

за участю представників

позивача: Чумаченка А.В.,

відповідача: не з'явились,

У грудні 2016 року товариство з обмеженою відповідальністю "СК СТС" звернулось до господарського суду Харківської області з позовом до Управління з будівництва, ремонту та реконструкції Департаменту будівництва та шляхового господарства Харківської міської ради, в якому просило (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог) зобов'язати відповідача прийняти від позивача виконані роботи з реконструкції трамвайного переїзду майдан Пролетарський - вул. Полтавський шлях за договором про закупівлю робіт за державні кошти № 2507-2 від 25.07.2016 шляхом підписання актів виконаних робіт (№ КБ-2в, КБ-3), а саме: акта № 5 на суму 2 015 581, 48 грн., акта № 6 на суму 24 109, 63 грн. та акта № 7 на суму 8 529, 52 грн.

Рішенням господарського суду Харківської області від 21.02.2017, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 11.04.2017, позовні вимоги задоволено повністю. Зобов'язано відповідача прийняти від позивача виконані роботи з реконструкції трамвайного переїзду майдан Пролетарський - вул. Полтавський шлях за договором про закупівлю робіт за державні кошти № 2507-2 від 25.07.2016 шляхом підписання актів виконаних робіт (№ КБ-2в, КБ-3), а саме: акта № 5 на суму 2 015 581, 48 грн., акта № 6 на суму 24 109, 63 грн. та акта № 7 на суму 8 529, 52 грн.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення про відмову в позові.

В обґрунтування заявлених вимог скаржник посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Переглянувши в касаційному порядку оскаржені судові рішення колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, між товариством з обмеженою відповідальністю "СК СТС" (підрядником) та Управлінням з будівництва, ремонту та реконструкції Департаменту будівництва та шляхового господарства Харківської міської ради (замовником) 25.07.2016 укладено договір про закупівлю робіт за державні кошти № 2507-2, за умовами п. 1.1. якого підрядник зобов'язався у 2016-2017 роках виконати роботи з реконструкції трамвайного переїзду майдан Пролетарський - вул. Полтавський шлях (згідно з ДК 021:2015 45213000-3 - будівництво торгових будівель, складів і промислових будівель, об'єктів транспортної інфраструктури) відповідно до проектно-кошторисної документації та документації конкурсних торгів, а замовник - прийняти ці роботи та оплатити їх.

Згідно з п. 3.1. договору ціна останнього становить 3 000 249, 60 грн.

Відповідно до п. 4.1. договору розрахунки проводяться шляхом оплати замовником після підписання сторонами акта виконаних робіт (№ КБ-2в, КБ-3) або попередньої оплати, яка здійснюється на підставі постанов Кабінету Міністрів України від 27.12.2001 № 1764 (1764-2001-п) , із змінами, і від 23.04.2014 № 117 (117-2014-п) на термін не більше 3 місяців.

Пунктом 4.4. договору встановлено, що замовник приймає виконані роботи на підставі акта виконаних робіт (№ КБ-2в, КБ-3), підписаного уповноваженими представниками сторін. Акт виконаних робіт передається підрядником уповноваженому представнику замовника не пізніше 25 числа звітного місяця.

Відповідно до п. 4.6. договору, якщо роботи виконані підрядником з недоробками і дефектами, що зафіксовано відповідним актом при прийомі виконаних робіт, замовник може відстрочити оплату цих робіт. Протягом встановлених цим актом строків підрядник повинен усунути виявлені порушення і після цього замовник перераховує утримані суми.

Згідно з п.п. 6.1.2. договору, замовник зобов'язаний приймати виконані роботи з актом виконаних робіт (№ КБ-2в, КБ-3).

Підпунктом 6.1.3.1. договору визначено, що замовник зобов'язаний по мірі надходження коштів та в повному обсязі сплачувати за виконані роботи тільки після підписання замовником актів виконаних робіт (№ КБ-2в, КБ-3).

Відповідно до п. 7.1. договору, у разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов'язань за договором сторони несуть відповідальність, передбачену законами та цим договором. Відповідальність сторін за порушення зобов'язань за договором та порядок урегулювання суперечок визначається Цивільним (435-15) і Господарським кодексами України (436-15) , положеннями Загальних умов, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2005 № 668 (668-2005-п) зі змінами, та іншими нормативними актами, що регулюють ці питання.

Відповідно до п. 10.1. договору останній набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 31.12.2017, а в частині розрахунків - до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.

Судами обох інстанцій встановлено, що відповідачем 18.08.2016 здійснено авансовий платіж у розмірі 855 000 грн. (30% від вартості річного обсягу робіт, обумовленого в п. 4.9. договору).

Отриманий авансовий платіж використано позивачем на придбання і постачання необхідних для виконання робіт матеріалів, що підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями та бухгалтерською довідкою про вартість використаних грошових коштів, які надійшли у вигляді авансу для виконання робіт за договорами № 2507-1 та № 2507-2 від 25.07.2016.

Позивачем у встановлені строки було передано замовнику на підписання акти виконаних робіт (№ КБ-2в, КБ-3) за договором № 2507-2 від 25.07.2016 по об'єкту з реконструкції трамвайного переїзду майдан Пролетарський - вул. Полтавський шлях, які були отримані замовником, що підтверджується копією реєстру документів.

Як зазначає позивач, незважаючи на відсутність будь-яких зауважень щодо наявності недоробок та дефектів, акти виконаних робіт відповідачем підписані не були, переговори між сторонами з цього приводу не призвели до вирішення спірної ситуації, що і стало підставою для звернення з даним позовом.

Приймаючи рішення про задоволення позову місцевий господарський суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з доведеності та обґрунтованості позовних вимог. При цьому суди обох інстанцій зазначили, що позивачем правильно обрано спосіб захисту своїх порушених прав та інтересів.

Проте колегія суддів касаційної інстанції вважає висновки місцевого та апеляційного господарських судів передчасними з огляду на таке.

Частиною 1 ст. 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Особа, законний інтерес або право якої порушено, може скористатися способом захисту, який прямо передбачений нормою матеріального права або може скористатися можливістю вибору між декількома способами захисту, якщо це не заборонено законом. Якщо ж спеціальні норми не встановлюють конкретних заходів, то особа має право обрати спосіб із числа передбачених ст. 16 Цивільного кодексу України з урахуванням специфіки порушеного права й характеру правопорушення.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов'язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

Колегія суддів касаційної інстанції звертає увагу на те, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб'єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Проте суди обох інстанцій при винесенні оскаржуваних рішень не дослідили, чи зможе предмет позову у вигляді зобов'язання відповідача підписати акти виконаних робіт (у випадку його задоволення) бути виконаним шляхом державно-примусової діяльності, чи можливо зобов'язати особу виконати такі дії та присудити їх виконання в натурі, оскільки зобов'язання підписати акт виконаних робіт фактично лежить в площині її (особи) особистого волевиявлення, та чи підпадає зазначений спосіб захисту під примусове виконання обов'язку в натурі, передбачене п. 5 ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України.

Крім цього, відповідно до ч. 1 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Задовольняючи позовні вимоги суди попередніх інстанцій не врахували, що принцип повноти оцінки доказів, передбачений ч. 1 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, означає, що суд зобов'язаний дослідити й оцінити всі зібрані у справі докази, які є допустимими.

Колегія суддів касаційної інстанції зауважує, що задоволення такого способу захисту порушеного права як зобов'язання підписати акти виконаних робіт має своїм прямим логічним наслідком зобов'язання замовника їх оплатити, що є неприпустимим без повного, всебічного та об'єктивного дослідження доказів щодо належного виконання робіт та відсутності в них недоліків.

Формально посилаючись на ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України та дійшовши висновку, що відповідачем не надано доказів в обґрунтування своїх заперечень проти вимог позивача, а матеріали справи свідчать, що роботи були виконані позивачем відповідно до вимог договору і будь-яких зауважень до їх якості зі сторони відповідача не надходило, суди обох інстанцій не врахували, що ст. 34 Господарського процесуального кодексу України слід застосовувати у взаємозв'язку з ч. 1 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України та фактично ухилились від дослідження наявних в матеріалах справи доказів та не з'ясували чи належним чином виконані роботи за договором та чи відсутні в них недоліки, позаяк покладення на відповідача обов'язку підписати акти за відсутності дослідження та встановлення факту належного виконання робіт за договором є неправомірним.

Враховуючи викладене та беручи до уваги передбачені Господарським процесуальним кодексом України (1798-12) межі перегляду справи в касаційній інстанції, які не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, рішення місцевого та постанова апеляційного господарських судів у даній справі підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до господарського суду Харківської області.

Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, встановити наявність чи відсутність правових підстав для задоволення позовної вимоги, і, в залежності від установлених обставин, вирішити спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.