розглянув касаційну скаргу відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань у Коростишівському районі Житомирської області, м. Користишів Житомирської області (далі - Відділення),

на рішення господарського суду Житомирської області від 15.02.2017 та

постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 05.04.2017

зі справи № 906/1186/16

за позовом Відділення

до публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України в особі філії - Житомирське обласне відділення АТ "Ощадбанк", м. Житомир (далі - Товариство),

про визнання договору оренди від 30.11.2015 № КФ-02/2015 укладеним з прийнятими пропозиціями.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський суд України

Позов було подано про визнання договору оренди від 30.11.2015 № КФ-02/2015 укладеним з прийнятими пропозиціями Відділення по редакції пункту 3.1, а саме: "Орендна плата становить 270,22 грн. в місяць і вноситься Орендарем не пізніше 15 числа місяця, наступного за звітним, з урахуванням індексу інфляції за попередній місяць (індекс дефляції не враховується) та податку на додану вартість".

Рішенням господарського суду Житомирської області від 15.02.2017 (суддя Шніт А.В.), залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 05.04.2017 (колегія суддів у складі: Грязнов В.В. - головуючий, Розізнана І.В. і Маціщук А.В.), у позові відмовлено.

У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України Відділення просить скасувати оскаржувані судові рішення зі справи, а останню передати на новий розгляд до місцевого господарського суду. Скаргу з посиланням на норми Конституції України (254к/96-ВР) , Цивільного кодексу України (435-15) (далі - ЦК України (435-15) ), Господарського процесуального кодексу України (1798-12) (далі - ГПК України (1798-12) ) мотивовано порушенням та неправильним застосуванням попередніми судовими інстанціями норм матеріального права і процесуального права.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Сторони відповідно до статті - 111-4 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду справи. Представники сторін у судове засідання не з'явилися.

Перевіривши на підставі встановлених попередніми судовими інстанціями фактичних обставин справи правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку про наявність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Судові інстанції у розгляді справи виходили з таких обставин та висновків.

Публічному акціонерному товариству "Державний ощадний банк України" (далі - Банк) на праві приватної власності належить приміщення загальною площею 945,8 м-2, яке розташоване за адресою: вул.Гагаріна, 2-А у м.Коростишеві Житомирської області.

01.01.2012 Товариством (орендодавець) та Відділенням (орендар) укладено договір оренди (далі - Договір), за умовами якого:

- орендодавець передав для платного користування частину нежитлового приміщення площею 81,10 м-2, що знаходиться за адресою: м.Коростишів, вул.Гагаріна, 2 (далі - Орендоване приміщення) та належить орендодавцю на праві власності на підставі свідоцтва про право власності на частину адмінбудинку від 12.09.2003, а орендар зобов'язався користуватися цим приміщенням відповідно до умов договору і оплачувати таке користування (пункти 1.1, 1.2);

- у разі припинення дії договору орендар зобов'язується повернути приміщення орендодавцю в 15-ти денний строк з дня такого припинення. Приміщення вважається повернутим орендодавцеві з моменту підписання сторонами акта приймання-передачі (пункт 2.3);

- орендна плата становить 2 509, 82 грн. на місяць і вноситься орендарем не пізніше 15 числа наступного місяця з урахуванням щомісячного індексу інфляції та податку на додану вартість (пункт 3.1);

- розмір орендної плати може бути переглянутий сторонами шляхом укладення додаткової угоди (пункт 3.4);

- договір діє з 01.01.2012 до 30.11.2015 (пункт 10.1);

- зміна або розірвання договору можуть мати місце за погодженням сторін. Про намір укласти договір оренди на новий термін орендар повідомляє орендодавця у термін не пізніше, ніж за 30 календарних днів до дня закінчення терміну оренди (пункт 10.3).

Договір підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений відтиском печатки Товариства.

У зв'язку із закінченням строку дії Договору Відділення листом від 26.10.2015 № 741 звернулося до Товариства з пропозицією укласти договір оренди Орендованого приміщення на термін в один рік зі сплатою 1 216, 50 грн. орендної плати на місяць разом з ПДВ.

У відповідь на згаданого листа Товариство своїм супровідним листом від 30.11.2015 № 29-05/314-7293 направило Відділенню підписаний та скріплений відтиском печатки проект нового договору оренди від 30.11.2015 № КФ-02/2015 (далі - Проект договору), відповідно до якого:

- орендодавець передає у платне користування Орендоване приміщення, що належить орендодавцю на праві власності на підставі свідоцтва про право власності від 26.04.2012, а орендар зобов'язався користуватися цим приміщенням відповідно до умов договору і оплачувати таке користування (пункти 1.1, 1.2);

- орендна плата становить 2 509, 82 грн. на місяць і вноситься орендарем не пізніше 15 числа місяця, наступного за звітним, з урахуванням індексу інфляції за попередній місяць (індекс дефляції не враховується) та податку на додану вартість (пункт 3.1).

Відділення підписало і скріпило відтиском печатки Проект договору з протоколом розбіжностей від 03.12.2015 № 1, погодивши усі умови Проекту договору, крім розміру орендної плати, та запропонувало її у протоколі розбіжностей (далі - Протокол розбіжностей) у сумі 270, 22 грн. на місяць.

Протокол розбіжностей був направлений Товариству для підписання листом від 03.12.2015 № 859, в якому Відділення зазначало, що основним спеціальним законодавчим актом, який регулює оренду державного та комунального майна, є Закон України "Про оренду державного та комунального майна" (2269-12) , розрахунок розміру орендної плати за користування таким майном здійснюється на підставі Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету міністрів України від 04.10.1995 № 786 (786-95-п) (далі - Методика). У зв'язку з цим, а також згідно з пунктом 25 додатку № 1 до згаданої Методики Відділення вважало, що розмір орендної плати повинен становити 270,22 грн. на місяць, що також відображено в Протоколі розбіжностей.

У відповідь Товариство листом від 14.12.2015 № 29-05/323-7355 повідомило, що запропонована орендна плата за користування Орендованим приміщенням у сумі 270, 22 грн. на місяць є неприйнятною та необґрунтованою. Крім того, нежитлове приміщення за адресою: м.Коростишів, вул.Гагаріна, 2-А належить йому на праві приватної власності, тому на правовідносини сторін дія Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (2269-12) не поширюється, отже, при визначенні розміру орендної плати за користування цим приміщенням використання Методики не є обов'язковим, і порядок встановлення розміру орендної плати в даному випадку має договірний характер.

З листа від 21.12.2015 № 29-05/7485 вбачається, що у прийнятті повторної пропозиції Відділення підписати та повернути Протокол розбіжностей Товариство відмовило і повідомило, що надісланий Проект договору "вважає неукладеним".

Відділення, зі свого боку, вважає Орендоване приміщення об'єктом державної власності, оскільки засновником Банку є держава в особі Кабінету Міністрів України з розміром частки 100%, та що на орендоване майно поширюється дія Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (2269-12) , і запропонована ним орендна плата в розмірі 270,22 грн. є обґрунтованою, а договір підлягає обов'язковому укладенню на підставі частини сьомої статті 181 Господарського кодексу України (далі - ГК України (436-15) ), та зауважує, що Проект договору підписаний та скріплений печатками сторін із Протоколом розбіжностей.

Судами попередніх інстанцій констатовано, що: сторони не досягли згоди стосовно істотної умови договору, а саме - розміру орендної плати за користування Орендованим приміщенням; договір оренди від 30.11.2015 № КФ-02/2015 є неукладеним.

Відповідно до положень статуту Банку:

- останній є державним банком, який утворений шляхом перетворення Державного спеціалізованого комерційного ощадного банку України та засновником якого є держава в особі Кабінету Міністрів України. Держава здійснює та реалізовує повноваження власника щодо акцій, які їй належать у статутному капіталі банку, через органи його управління (пункти 1, 2, 5);

- Банк є юридичною особою приватного права, має відокремлене майно, може від свого імені набувати майнових і особистих немайнових прав, у тому числі, вчиняти правочини (договори, контракти). Майно (майнові права), набуте Банком у результаті правонаступництва, є його власністю (пункт 6);

- Банк провадить свою діяльність на комерційній основі, володіє, користується та розпоряджається майном, у тому числі будівлями, спорудами, устаткуванням, інвентарем, фондами та коштами, які належать йому на праві власності, відповідно до законодавства (пункт 10).

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідно до свідоцтва про право власності від 26.04.2012 на приміщення, яке розташоване за адресою: м.Коростишів, вул.Гагаріна, 2-А, та витягу про державну реєстрацію прав від 16.05.2012 Орендоване приміщення належить Банку на праві приватної власності.

Вважаючи, що нежитлове приміщення за адресою: м.Коростишів, вул.Гагаріна, 2-А є об'єктом приватної, а не державної власності, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що правові підстави для застосування до спірних правовідносин положень Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (2269-12) і Методики відсутні, оскільки не є обов'язковими для учасників цих правовідносин.

У спірних правовідносинах відсутнє публічне зобов'язання будь-якого суб'єкта господарювання.

Між сторонами не укладався попередній договір з метою укладення основного договору оренди в майбутньому.

У згаданих правовідносинах відсутня згода обох сторін на вирішення спору судом.

Товариство не здійснило акцепт направленого позивачем Протоколу розбіжностей до Проекту договору, а, навпаки, листом від 21.12.2015 № 29-05/7485 повторно повідомило позивача про свою незгоду з Протоколом розбіжностей з причин його необґрунтованості і неприйнятності, у зв'язку з чим надісланий позивачеві договір оренди від 30.11.2015 № КФ-02/2015 вважало неукладеним.

Відділенням під час розгляду справи в апеляційній інстанції було заявлено клопотання про оголошення в судовому засіданні перерви через перебування у провадженні адміністративної справи і відсутність рішення за адміністративним позовом Хоменка М.Є. до Коростишівської міської ради Житомирської області, комунального підприємства "Житомирське обласне міжміське бюро технічної інвентаризації" Житомирської обласної ради про визнання неправомірними дій виконкому Коростишівської міської ради та зобов'язання внести зміни до реєстраційної справи в частині зазначення у свідоцтві про право власності на Орендоване приміщення, саме права приватної власності, тоді як, на думку Позивача, це приміщення належить до державної власності, оскільки засновником Банку є Кабінет Міністрів України, з часткою 100%.

Згадане клопотання судом апеляційної інстанції відхилено, оскільки, на думку суду, адміністративний спір у справі № 280/9/17 щодо зазначення у свідоцтві на право власності на Орендоване приміщення приватної форми власності замість державної та зобов'язання внести зміни у реєстраційну справу в частині зазначення державної форми власності вказаного приміщення не стосується предмета спору в даній справі і не може вплинути на судове рішення в ній.

Тим же судом додатково зазначено, що: докази повернення Товариству Орендованого приміщення відсутні; представники сторін в судовому засіданні підтвердили факт користування вказаним приміщенням на час розгляду даної справи; оскільки матеріали справи не містять заперечень Товариства проти перебування Відділення в Орендованому приміщенні, Договір відповідно до статті 764 ЦК України продовжив свою дію з 01.12.2015 на тих же умовах і на той же строк, тобто на 2 роки та 11 місяців.

Причиною спору зі справи стало питання про наявність або відсутність підстав для задоволення позову.

Відповідно до положень ГК України (436-15) :

- укладення господарського договору є обов'язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов'язком для суб'єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов'язковості укладення договору для певних категорій суб'єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування (частина третя статті 179);

- при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі: вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству; примірного договору, рекомендованого органом управління суб'єктам господарювання для використання при укладенні ними договорів, коли сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені примірним договором, або доповнювати його зміст; типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови; договору приєднання, запропонованого однією стороною для інших можливих суб'єктів, коли ці суб'єкти у разі вступу в договір не мають права наполягати на зміні його змісту (частина четверта статті 179);

- проект договору може бути запропонований будь-якою з сторін. У разі якщо проект договору викладено як єдиний документ, він надається другій стороні у двох примірниках. Сторона, яка одержала проект договору, у разі згоди з його умовами оформляє договір відповідно до вимог частини першої цієї статті і повертає один примірник договору другій стороні або надсилає відповідь на лист, факсограму тощо у двадцятиденний строк після одержання договору. За наявності заперечень щодо окремих умов договору сторона, яка одержала проект договору, складає протокол розбіжностей, про що робиться застереження у договорі, та у двадцятиденний строк надсилає другій стороні два примірники протоколу розбіжностей разом з підписаним договором. Сторона, яка одержала протокол розбіжностей до договору, зобов'язана протягом двадцяти днів розглянути його, в цей же строк вжити заходів для врегулювання розбіжностей з другою стороною та включити до договору всі прийняті пропозиції, а ті розбіжності, що залишились неврегульованими, передати в цей же строк до суду, якщо на це є згода другої сторони (частини друга, третя, четверта і п'ята статті 181);

- якщо сторона, яка одержала протокол розбіжностей щодо умов договору, заснованого на державному замовленні або такого, укладення якого є обов'язковим для сторін на підставі закону, або сторона - виконавець за договором, що в установленому порядку визнаний монополістом на певному ринку товарів (робіт, послуг), яка одержала протокол розбіжностей, не передасть у зазначений двадцятиденний строк до суду розбіжності, що залишилися неврегульованими, то пропозиції другої сторони вважаються прийнятими (частина сьома статті 181);

- зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору (частини перша - третя статті 180);

- ціна є істотною умовою господарського договору (частина друга статті 189);

- у разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся) (частина восьма статті 181);

- спори, що виникають при укладанні господарських договорів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обов'язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом, розглядаються судом. Інші переддоговірні спори можуть бути предметом розгляду суду у разі якщо це передбачено угодою сторін або якщо сторони зобов'язані укласти певний господарський договір на підставі укладеного між ними попереднього договору (частина перша статті 187).

Положеннями ЦК України (435-15) встановлено:

- договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (частина перша статті 626);

- відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627);

- зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 628);

- договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною (стаття 638).

Як зазначено у підпунктах 2.5 і 2.6 пункту 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 12 "Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна" (v0012600-13) , до договорів найму (оренди) застосовуються положення частини третьої статті 179 та частини першої статті 187 ГК України, за змістом яких спори, що виникають при укладанні господарських договорів, укладення яких є обов'язковим на підставі закону, та в інших випадках, встановлених законом, розглядаються судом. Інші переддоговірні спори можуть бути предметом розгляду суду в разі, якщо це передбачено угодою сторін або якщо сторони зобов'язані укласти певний господарський договір на підставі укладеного між ними попереднього договору. Відповідно до статті 638 ЦК України договір вважається укладеним, коли між сторонами досягнуто згоди з усіх істотних умов. Вичерпного переліку умов, істотних для договорів оренди (найму), ЦК України (435-15) і ГК України (436-15) не містять. Однак за змістом статей 759 - 762 ЦК України слід дійти висновку, що істотними для даного виду договорів є умови про предмет договору, плату за користування майном та строк такого користування.

У пункті 1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення" (v0006600-12) вказано, що рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Відділенням у судах першої та апеляційної інстанцій заявлялися клопотання, з наданням відповідних доказів, про оголошення перерви в засіданні у справі у зв'язку з вирішенням пов'язаної з нею іншої справи за адміністративним позовом Хоменка М.Є. до Коростишівської міської ради Житомирської області, комунального підприємства "Житомирське обласне міжміське бюро технічної інвентаризації" Житомирської обласної ради про визнання неправомірними дій виконкому Коростишівської міської ради щодо зазначення у свідоцтві про право власності на Орендоване приміщення приватної форми власності, зобов'язання Коростишівської міської ради внести зміни до згаданого свідоцтва, вказавши державну форму власності, та зобов'язання комунального підприємства "Житомирське обласне міжміське бюро технічної інвентаризації" Житомирської обласної ради внести зміни до інвентарної справи, вказавши державну форму власності (далі - адміністративний спір).

Суди попередніх інстанцій не дали належної оцінки згаданому клопотанню та не розглянули (в тому числі й за своєю ініціативою) питання щодо зупинення провадження у справі й не дослідили обставин пов'язаності згаданої адміністративної справи з даною справою № 906/1186/16.

Відповідно до статті 79 ГПК України господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом.

Як зазначено у підпункті 3.16 пункту 3 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" (v0018600-11) , статтею 79 ГПК України встановлено вичерпний перелік підстав зупинення провадження у справі. Зупинення провадження у справі з інших підстав є неправомірним. Зокрема, відповідно до частини першої статті 79 ГПК України господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом. При цьому пов'язаною з даною справою є така інша справа, у якій інший суд встановлює обставини, що впливають чи можуть вплинути на подання і оцінку доказів у даній справі; в тому числі йдеться про факти, які мають преюдиціальне значення (частини третя і четверта статті 35 ГПК України).

Суд першої інстанції обставин пов'язаності адміністративного спору з даною справою взагалі не досліджував; натомість апеляційний господарський суд, відхиляючи згадане клопотання позивача та зазначаючи, що адміністративний спір у справі № 280/9/17 не стосується предмета спору в даній справі і не може вплинути на судове рішення в ній, не звернув уваги на ту обставину, що у разі задоволення позову з адміністративного спору до правовідносин, що склалися у цій справі, можливо, застосовуватимуться положення Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (2269-12) та Методики.

Суди попередніх інстанцій, будучи обізнаними про наявність адміністративного спору, не позбавлені були можливості з власної ініціативи зупинити провадження у цій справі до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом.

До того ж суд апеляційної інстанції, зазначаючи про те, що: докази повернення Товариству Орендованого приміщення відсутні; представники сторін в судовому засіданні підтвердили факт користування вказаним приміщенням на час розгляду даної справи; оскільки матеріали справи не містять заперечень Товариства проти перебування Відділення в Орендованому приміщенні, Договір відповідно до статті 764 ЦК України продовжив свою дію з 01.12.2015 на тих же умовах і на той же строк, тобто на 2 роки та 11 місяців, - фактично вийшов за межі позовних вимог (з недотриманням при цьому припису пункту 2 статті 83 ГПК України), оскільки відповідна вимога - про визнання Договору продовженим (пролонгованим) - у даній справі не заявлялася.

З урахуванням наведеного рішення попередніх судових інстанцій не відповідають вимогам частини першої статті 4-7 ГПК України (1798-12) щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини першої статті 43 названого Кодексу стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду господарським судом у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності.

У зв'язку з цим у Вищого господарського суду України відсутні підстави для висновку про правильність застосування попередніми судовими інстанціями у розгляді даної справи й норм матеріального і процесуального права.

Касаційна ж інстанція згідно з частиною другою статті - 111-7 ГПК України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Таким чином, згідно з пунктом 3 статті 111-9 та частиною першою статті - 111-10 ГПК України оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції. У такому розгляді суду необхідно врахувати викладене, вчинити, за наявності підстав, процесуальні дії та встановити обставини, зазначені в цій постанові, дати їм та доводам учасників судового процесу і поданим ними, а за потреби й додатково поданим доказам належну правову оцінку і вирішити спір відповідно до закону. За результатами нового розгляду має бути розглянуто й питання щодо розподілу судових витрат зі справи.

Водночас Вищим господарським судом України не приймаються посилання скаржника, пов'язані з незалученням апеляційним господарським судом до участі в даній справі як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, громадської організації "Проти придурків та ідіотів". Відповідно до частини першої статті 27 ГПК України підставою вступу у справу або залучення до участі у справі таких третіх осіб є можливість впливу рішення з господарського спору на їх права або обов'язки щодо однієї з сторін. Проте скаржником не зазначено і не обґрунтовано, яким чином рішення з даного господарського спору може вплинути на права або обов'язки названої організації щодо Відділення чи Товариства. При цьому та вказана скаржником обставина, що представник позивача (Відділення) є головою згаданої громадської організації, сама по собі не свідчить про можливість якогось впливу рішення зі справи на відповідні права чи обов'язки.