Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Коробенка Г.П.- головуючого (доповідача),

Кравчука Г.А., Мачульського Г.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали касаційної скарги

Товариства з обмеженою відповідальністю "Тетсу Україна"

на постанову

Київського апеляційного господарського суду від 23.05.2017

у справі

№ 910/1528/17 Господарського суду міста Києва

за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю "Тетсу Україна"

до Приватного акціонерного товариства "Деревообробний комбінат №7"

про визнання недійсним договору,

У судовому засіданні взяли участь представники:

від позивача: Костенко М.В. (адвокат, ордер від 24.07.2017, серії КВ № 31683);

від відповідача: Захарчук О.В. (адвокат, ордер на надання правової допомоги від 24.07.17, серії КВ № 287651);

Товариство з обмеженою відповідальністю " Тетсу Україна" звернулось з позовом до Приватного акціонерного товариства "Деревообробний комбінат №7" про визнання недійсним договору зберігання № 12 від 01.07.2016, який позивач вважав фіктивним, оскільки його було укладено на прохання відповідача для врегулювання питань бухгалтерського обліку. При цьому, сторони знаходяться в договірних правовідносинах оренди приміщення, в якому мало б відбуватись зберігання за фіктивною угодою.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.03.2017, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 23.05.2017, у задоволені позову відмовлено з підстав недоведеності .

Товариство з обмеженою відповідальністю "Тетсу Україна" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення і постанову у справі скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Скаржник вважає, що поза межами судового дослідження залишилась та обставина, що сторони уклали оскаржуваний договір без наміру створення правових наслідків, які ним обумовлювались. Свою позицію скаржник обґрунтовує положеннями ст. 203, 204, 215, 234, 936 Цивільного кодексу України.

Відзив на касаційну скаргу судом не отримано.

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при винесенні оскаржуваних судових актів, знаходить необхідним в задоволенні касаційної скарги відмовити, враховуючи наступне.

Розглянувши даний спір, суди встановили, що між Товариством з обмеженою відповідальністю "Тетсу Україна" (замовник) та Приватним акціонерним товариством "Деревообробний комбінат №7" (зберігач) 01.07.2016 було укладено договір № 12 про надання послуг по зберіганню, відповідно до п.1.1. якого зберігач зобов'язався надавати послуги по зберіганню на своїй території та в приміщеннях будівельних матеріалів, обладнання та інвентаря (майно), що належить замовнику, а замовник - оплачувати ці послуги на умовах цього договору.

За умовами п.п.1.2, 1.3 договору послуги надаються за адресою: м.Київ, вул.Богатирська, 9. Передавання майна на зберігання та припинення зберігання оформлюється відповідними накладними або актами приймання-передавання, підписаними сторонами.

Згідно п.3.1 означеного договору щомісяця не пізніше 10 числа наступного за звітним місяцем зберігач складає та надає замовнику акт прийому-передачі наданих послуг за звітний місяць. Замовник зобов'язується розглянути наданий акт протягом десяти днів з моменту його отримання та підписати його або заявити обґрунтовану відмову від його підписання.

У п.п.3.2, 3.3 договору вказано, що за надання послуг за цим договором замовник зобов'язується щомісячно сплачувати зберігачу плату в розмірі 56 640 грн., в тому числі, податок на додану вартість, незалежно від кількості (ваги) майна, що знаходиться на зберіганні. Плата за надані послуги за цим договором не залежить від кількості майна, що знаходиться на зберіганні і сплачується замовником не пізніше 20 числа поточного місяця шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок зберігача.

За змістом п.п.3.4, 5.1 договору термін зберігання майна за цим договором - на першу вимогу замовника, але не пізніше 01.07.2017. За згодою сторін строк зберігання майна може бути змінено.

Вказана угода є предметом розгляду даного судового спору.

Стаття 202 Цивільного кодексу України унормовує, що правочин - це дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

За договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності (ч.1 ст. 936 Цивільного кодексу України).

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 Цивільного кодексу України).

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд встановлює наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.

Частиною 3 ст. 203 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

За приписом ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Частинами 1, 2 ст. 234 Цивільного кодексу України передбачено, що фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Отже, правочин, який вчиняється без наміру створити будь-які наслідки, є недійсним - фіктивним.

Фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для вигляду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаний.

При вчиненні фіктивного правочину сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Причому такі цілі можуть бути протизаконними, або фіктивний правочин може взагалі не мати правової мети. Визнання фіктивного правочину недійсним потребує встановлення господарським судом умислу його сторін.

Однак, сам по собі факт невиконання сторонами умов правочину не робить його фіктивним. Для визнання правочину фіктивним ознака вчинення його лише для вигляду має бути властива діям обох сторін правочину.

Якщо одна сторона діяла лише для вигляду, а інша - намагалася досягти правового результату, такий правочин не можна визнати фіктивним.

Оскільки сторони не вчиняють жодних дій для здійснення фіктивного правочину, суд тільки приймає рішення про визнання такого правочину недійсним, без застосування реституції.

Якщо ж на виконання правочину було передано майно або майнові права, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

Відмовляючи в задоволені позовних вимог суди виходили з того, що в матеріалах справи наявні акти від 01.07.2016 приймання-передачі майна зі зберігання, згідно змісту яких на виконання умов спірного договору № 12 від 01.07.2016 замовник передав, а виконавець прийняв на зберігання певне майно.

Передане на зберігання майно було повернуто зберігачем, про що сторонами також було складено відповідний акт.

Як встановлено судами, вказані документи підписано представниками обох сторін та скріплено печатками Товариств без жодних зауважень та заперечень.

В матеріалах справи наявні податкові накладні № 143 від 31.07.2016 та № 129 від 31.08.2016, в яких відповідачем відображено грошові зобов'язання позивача за надання послуг по зберіганню майна у липні, серпні 2016.

На підтвердження реєстрації податкових накладних № 143 від 31.07.2016 та № 129 від 31.08.2016 відповідачем надавались квитанції № 1 від 15.08.2016 та № 1 від 15.09.2016 р. про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування кількісних і вартісних показників до податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Тож, оскільки сторонами складались та підписувались вищевказані акти і відповідачем фактично вчинялись дії на виконання умов оспорюваного правочину з подальшим відображенням господарських зобов'язань у податковому обліку товариства, що фактично вказує на волю останнього на настання певних правових наслідків під час укладання договору № 12 від 01.07.2016, оспорюваний правочин не можна визнати фіктивним.

Доводам викладеним в касаційній скарзі надавалась оцінка судами попередніх інстанцій, які вірно визначились, що посилання позивача на те, що майно, перелік якого наведено в актах приймання-передачі матеріальних цінностей, не належало Товариству з обмеженою відповідальністю "Тетсу Україна" не вказує на відсутність у відповідача свідомого наміру та волі до виконання договору № 12 від 01.07.2016.

При цьому укладання 01.07.2016 між сторонами договору оренди нежитлового приміщення, відповідно до п.1.1, 1.2 якого орендодавцем було передано орендарю в оренду нежитлове приміщення у м. Київ, по вул.Богатирська, 9 з цільовим призначенням, зокрема зберігання майна орендаря та готової продукції, також не є достеменним свідченням відсутності волі обох сторін для виникнення згідно спірного договору відповідних правових наслідків.

З огляду на викладене, доводи касаційної скарги не спростовують висновків, викладених в оскаржуваних рішенні та постанові, і не можуть бути підставою для їх зміни чи скасування, оскільки вони відповідають чинному законодавству України і обставинам справи.

Керуючись ст.ст. - 111-5, - 111-7, - 111-9 - 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,-

В задоволенні касаційної скарги відмовити.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 23.05.2017 у справі № 910/1528/17 залишити без змін.