У червні 2016 року Публічне акціонерне товариство "УкрСиббанк" (надалі - ПАТ "УкрСиббанк" / позивач) звернулося до господарського суду Черкаської області з позовом до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 (надалі - ФОП ОСОБА_4 / відповідач) про стягнення 38 781,77 доларів США (971 530,15 грн. в гривневому еквіваленті) боргу по тілу кредиту та несплачених відсотків, 24 459,75 грн. пені за прострочення сплати кредиту та відсотків на підставі кредитного договору № 11230160000 від 05.10.2007.

Ухвалою господарського суду Черкаської області від 05.08.2016 провадження у справі припинено.

Не погодившись із вказаною ухвалою, ПАТ "УкрСиббанк" звернулося з відповідною апеляційною скаргою, одночасно подаючи заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 27.12.2016 (головуючий суддя Буравльов С.І., судді: Андрієнко В.В., Шапран В.В.) відмовлено у задоволенні заяви ПАТ "УкраСиббанк" про поновлення пропущеного строку на подання апеляційної скарги, а скаргу повернуто заявникові без розгляду.

ПАТ "УкрСиббанк", не погоджуючись із ухвалою Київського апеляційного господарського суду, звернулося до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, просить ухвалу скасувати у зв'язку з пропуском строку на апеляційне оскарження з поважних причин, а справу передати до Київського апеляційного господарського суду для розгляду апеляційної скарги.

Усіх учасників судового процесу було належним чином повідомлено про час та місце розгляду даної справи, проте відповідач не скористався своїм правом бути присутнім у судовому засіданні.

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового акту, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, враховуючи наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач 05.09.2016 подав до Київського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій просив скасувати ухвалу господарського суду Черкаської області від 05.08.2016 та передати справу на розгляд до суду першої інстанції. Окрім того, скаржником до скарги також було додано заяву про поновлення пропущеного строку на її подання.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 14.09.2016 апеляційну скаргу ПАТ "УкрСиббанк" повернуто заявникові без розгляду на підставі п. 2 ч. 1 ст. 97 ГПК України у зв`язку з неподанням доказів надсилання її копії відповідачу у справі. При цьому, заява про поновлення пропущеного строку на подання апеляційної скарги не розглядалася в силу того, що повернення скарги з підстав неподання доказів надсилання копії апеляційної скарги іншій стороні не позбавляло права скаржника звернутися зі скаргою повторно, усунувши недоліки, на які вказав суд.

У подальшому, 02.12.2016, ПАТ "УкрСиббанк" повторно звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою на ухвалу місцевого господарського суду від 05.08.2016.

Також, заявником повторно до скарги додано заяву про поновлення пропущеного строку на її подання з урахуванням також тієї обставини, що дана скарга подається позивачем повторно. Зокрема, позивач вказував, що копію оскаржуваної ухвали місцевого суду було надіслано на юридичну адресу позивача, а саме: 61050, м. Харків, просп. Московський, 60, та отримано 11.08.2016. Разом з цим, у матеріалах справи міститься заява представника позивача ОСОБА_6 про направлення будь-яких процесуальних документів на адресу у м. Києві. Окрім цього, позивач звертав увагу суду на ту обставину, що копію ухвали господарського суду Черкаської області від 05.08.2016 отримано представником ПАТ "УкрСиббанк" ОСОБА_6 лише 31.08.2016, а отже, строк на подання апеляційної скарги пропущено з поважних причин. Також, заявник стверджував, що при повторному поданні апеляційної скарги, знову ж таки, існували поважні причини пропуску строку, оскільки відповідно до наказу № 49-К від 03.10.2016 ОСОБА_6 була звільнена з посади помічника адвоката Адвокатського об'єднання "СК ГРУП", що здійснює представництво інтересів ПАТ "УкрСиббанк" у суді. Проте, при звільненні, остання не передала інформацію у даній справі новому представнику - Решитовій Д.В., яка дізналася про ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 14.09.2016 про повернення первісно поданої апеляційної скарги лише 29.11.2016 з Єдиного державного реєстру судових рішень.

Відмовляючи у задоволенні клопотання позивача та повертаючи останньому апеляційну скаргу на підставі п. 4 ч. 1 ст. 97 ГПК України, апеляційний господарський суд не визнав наведені скаржником причини пропуску строку поважними та виніс оскаржувану ПАТ "УкрСиббанк" до суду касаційної інстанції ухвалу.

Вищий господарський суд України погоджується із такими висновками суду апеляційної інстанції, з огляду на таке.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 93 ГПК України апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів, а на ухвалу місцевого господарського суду - протягом п'яти днів з дня їх оголошення місцевим господарським судом. Апеляційний господарський суд постановляє ухвалу про повернення апеляційної скарги у випадках, якщо вона подана після закінчення строків, установлених цією статтею, і суд за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку, та незалежно від поважності причини пропуску цього строку - у разі, якщо апеляційна скарга подана прокурором, органом державної влади, органом місцевого самоврядування після спливу одного року з дня оголошення оскаржуваного судового рішення (ч. 2 ст. 93 ГПК України).

Судом апеляційної інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що вперше ПАТ "УкрСиббанк" звернулося з апеляційною скаргою на ухвалу господарського суду Черкаської області від 05.08.2016 - 07.09.2016, що підтверджується відбитком штампу господарського суду Черкаської області на апеляційній скарзі, копія якої наявна в матеріалах справи, а вдруге - відповідно, 02.12.2016, що, у свою чергу, підтверджується відбитком поштового штемпелю на конверті, копія якого разом з копією апеляційної скарги знаходиться в матеріалах справи. А отже, і перша, і повторна апеляційна скарга була подана з пропуском строку, встановленого для її подання частиною 1 статті 93 ГПК України.

Пунктом 6 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України" № 7 (v0007600-11) від 11.05.2011 роз'яснено, що апеляційна скарга, яка подана після закінчення строків, установлених статтею 93 ГПК, повертається, якщо апеляційний господарський суд за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку. Відповідну заяву (клопотання) може бути викладено в апеляційній скарзі чи в окремому документі, і в останньому випадку її має бути подано одночасно з апеляційною скаргою. Заява розглядається, якщо вона надійшла до винесення ухвали про повернення апеляційної скарги

Наявність або відсутність підстав для задоволення заяви про відновлення пропущеного строку подання апеляційної скарги визначається за правилами частини першої статті 53 ГПК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 53 ГПК України за заявою сторони, прокурора чи з своєї ініціативи господарський суд може визнати причину пропуску встановленого законом процесуального строку поважною і відновити пропущений строк, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Як уже зазначалося, ПАТ "УкрСиббанк", як на підставу пропущення ним з поважних причин строку на апеляційне оскарження ухвали господарського суду Черкаської області від 05.08.2016, посилалося на те, що про існування останньої йому стало відомо тільки 11.08.2016 (дата вручення поштового відправлення), а оскільки суд першої інстанції відправив вказану ухвалу на юридичну адресу ПАТ "УкрСиббанк", а не на адресу, зазначену представником позивача в одному із поданих до суду клопотань, то, за словами ПАТ "УкрСиббанк", його представник, отримавши саму ухвалу 31.08.2016, зміг підготувати апеляційну скаргу та подати її тільки у вересні 2017 року.

Разом з тим, судом апеляційної інстанції було вірно зазначено, що копія оскаржуваної ухвали місцевого суду від 05.08.2016 була надіслана позивачу 08.08.2016 та отримана останнім 11.08.2016. Однак, первісну скаргу ПАТ "УкрСиббанк" подало до суду лише 05.09.2016. Апеляційний господарський суд, при цьому, підставно відхилив доводи скаржника стосовно того, що копію ухвали потрібно було направляти на адресу представника позивача у м. Києві, оскільки таку копію було надіслано на адресу місцезнаходження позивача, що зазначена у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, тобто, на належну адресу.

Що стосується повторного звернення з відповідною апеляційною скаргою, то, як вбачається з матеріалів справи, ПАТ "УкрСиббанк" вказувало, що про ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 14.09.2016 про повернення позивачу вперше поданої апеляційної скарги стало відомо його новому представнику тільки 29.11.2016 з Єдиного державного реєстру судових рішень.

Колегія суддів касаційної інстанції вважає, що Київський апеляційний господарський суд дійшов вірного висновку, що у випадку неможливості попереднього представника позивача здійснювати належним чином його представництво в суді, в тому числі, в частині підготовки та подачі відповідної апеляційної скарги, ПАТ "УкрСиббанк" не було обмежене у кількості представників, що уповноважені вести справи у суді від імені товариства; більш того, дана обставина підтверджується і, власне, матеріалами даної справи, де міститься декілька довіреностей стосовно різних осіб на представництво інтересів позивача.

Згідно з положеннями п. 4 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України" (v0007600-11) клопотання про відновлення строку подання апеляційної скарги з огляду на приписи статті 53 ГПК повинно містити обґрунтування поважності причин пропуску такого строку (за необхідності - з посиланням на відповідні докази, які подаються апеляційному господарському суду на загальних підставах). Господарський процесуальний кодекс України (1798-12) не пов'язує право суду відновити пропущений строк з певним колом обставин, що спричинили пропуск строку. Отже, у кожному випадку суд з урахуванням конкретних обставин пропуску строку оцінює доводи, що наведені на обґрунтування клопотання про його відновлення та робить мотивований висновок щодо поважності чи неповажності причин пропуску строку.

Касаційна інстанція зазначає, що поважними визнаються лише ті обставини, які є об'єктивно непереборними і пов'язані з дійсними істотними труднощами для вчинення процесуальних дій.

Діюче процесуальне законодавство не допускає довільного, не обмеженого у часі перегляду судових рішень.

Норми ГПК України (1798-12) , встановлюючи строки для подачі скарг, тим самим визначають баланс між принципом правової визначеності, забезпечуючи стабільність правовідношень у сфері підприємницької та іншої економічної діяльності, з однієї сторони, і правом на справедливий судовий розгляд, який передбачає можливість виправлення судових помилок, з іншої.

Статтею 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Як зазначено в статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Пунктом першим статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.

Порушення пункту першого статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод констатував Європейський суд з прав людини у справі "Устименко проти України".

Зокрема, Високий Суд вказав, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (див. рішення у справі "Рябих проти Росії" (Ryabykh v. Russia), заява № 52854/99, пп. 51 і 52, ECHR 2003-X) (п. 46 рішення).

Право на доступ до суду не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Норми, які регламентують строки подання скарг, безумовно, передбачаються для забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані. У той же час такі норми або їх застосування мають відповідати принципу юридичної визначеності та не перешкоджати сторонам використовувати наявні засоби (див. пункти 22 - 23 Рішення у справі "Мельник проти України" від 28.03.2006, пункти 37-38 Рішення у справі "Мушта проти України" від 18.11.2010).

У пункті 41 Рішення від 03.04.2008 року "Пономарьов проти України" Суд вказав, що "правова система багатьох країн-членів передбачає можливість продовження строків, якщо для цього є обґрунтовані підстави. Суд визнає, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata, особливо як у цій справі, коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів ні у часі, ні в підставах для поновлення строків".

Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (див. de Rada Cavanilles v. Spain, рішення від 28 жовтня 1998 року, Reports 1998 -VIII, с. 3255, § 45).

Більш того, спосіб, у який стаття 6 застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них (див., наприклад, Monnel and Morris v. the United Kingdom, рішення від 2 березня 1987 року, серія А, N 115, с. 22, § 56, а також Helmers v. Sweden, рішення від 29 жовтня 1996 року, серія А, N 212-А, с.15, § 31); вимоги до прийнятності апеляції щодо суті закону мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги (Levages Prestations Services v. France, рішення від 23 жовтня 1996 року, Reports 1996-V, с. 1544, § 45).

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 97 ГПК України апеляційна скарга не приймається до розгляду і повертається апеляційним господарським судом, якщо скаргу подано після закінчення строку, встановленого для її подання, без клопотання про поновлення цього строку або таке клопотання відхилено.

Отже, виходячи з наведеного, суд касаційної інстанції погоджується із висновком суду апеляційної інстанції про те, що позивачем не наведено достатньо обґрунтованих причин пропуску ним процесуального строку на оскарження ухвали місцевого господарського суду, наведені ним підстави в обґрунтування поважності причин пропуску є недоведеними належними доказами, і неможливо дійти висновку, що вони пов'язані з непереборними причинами, які не залежали від позивача, а тому, суд не вбачає підстав для скасування оскаржуваної ухвали апеляційного господарського суду.

Вищим господарським судом України відхиляються твердження, викладені скаржником в касаційній скарзі, стосовно поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження ухвали місцевого господарського суду від 05.08.2016 у зв'язку з направленням судом даної ухвали на юридичну адресу ПАТ "УкрСиббанк", зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а не на адресу представника позивача, зазначену останнім в одному із поданих до суду клопотань, та ознайомлення нового представника позивача з цією ухвалою з Єдиного державного реєстру судових рішень поза межами строку, визначеного процесуальним законодавством для оскарження відповідної ухвали, оскільки в матеріалах справи наявні докази належного направлення господарським судом Черкаської області ухвали від 05.08.2016 та ухвали Київського апеляційного господарського суду від 14.09.2016 на адресу позивача, а також відсутні будь-які докази повернення до суду поштових відправлень з цими ухвалами.

Вищий господарський суд України також зауважує, що основними засадами судочинства, закріпленими у ст. 129 Конституції України є, зокрема, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Принцип законності визначається тим, що суд у своїй діяльності при вирішенні справ повинен додержуватись норм процесуального права.

За змістом положень ст. 91 ГПК України сторона наділена правом оскарження судового рішення, що є однією з необхідних умов реалізації, встановленого законом права на судовий захист.

Однак, наявність права на оскарження не є безумовною підставою для здійснення судового захисту шляхом прийняття апеляційної скарги, поданої з порушенням встановленого процесуальним законом порядку.

В рішеннях Європейського суду з прав людини від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України" та від 30.05.2013 у справі "Наталія Михайленко проти України" зазначено, що право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб.

Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Доступ до правосуддя здійснюється шляхом точного, послідовного і неухильного дотримання процесуального алгоритму, що передбачений Господарським процесуальним кодексом України (1798-12) .

В силу ст.ст. 4-2, 4-3, 4-7 ГПК України (1798-12) правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом; сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами; судове рішення ухвалюється суддею за результатами обговорення усіх обставин справи.