У серпні 2015 року Фізична особа - підприємець ОСОБА_4 звернулася до Господарського суду Полтавської області із позовом до Хорольської міської ради та Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 про визнання недійсним рішення Хорольської міської ради від 26.07.2012 № 270 "Про продаж земельної ділянки несільськогосподарського призначення підприємцю ОСОБА_5.".

Рішенням Господарського суду Полтавської області від 06.10.2015 (суддя Кульбако М.М.), залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 21.03.2017 (головуючий суддя Істоміна О.А., судді: Могилєвкін Ю.О., Пушай В.І.), в задоволенні позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись із вказаними судовими рішеннями, Фізична особа - підприємець ОСОБА_4 звернулася до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог.

У запереченнях на касаційну скаргу відповідачі не погоджуються з доводами касатора і просять суд відмовити у її задоволенні повністю, а оскаржувані рішення господарських судів залишити без змін.

У зв'язку з перебуванням судді Швеця В.О. у відпустці здійснено автоматичну зміну складу колегії суддів та сформовано колегію суддів у наступному складі: головуючий суддя - Корсак В.А., судді - Бакуліна С.В., Данилова М.В. для розгляду даної справи (протокол від 27.07.2017).

Перевіривши доводи касаційної скарги, юридичну оцінку встановлених фактичних обставин, проаналізувавши правильність застосування господарськими судами норм процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

У справі, що переглядається господарськими судами встановлено, що рішенням Хорольської міської ради двадцять восьмої сесії шостого скликання № 270 від 26.07.2012 "Про продаж земельної ділянки несільськогосподарського призначення підприємцю ОСОБА_5.", було вирішено, продати підприємцю ОСОБА_5 земельну ділянку кадастровий НОМЕР_1 площею 0,0109 га. по АДРЕСА_1 за 12 880,00 грн. для провадження підприємницької діяльності по роздрібній торгівлі та наданню комерційних послуг.

На виконання зазначеного рішення 01.08.2012 між Хорольською міською радою та підприємцем ОСОБА_5 було укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення.

На вказаній земельній ділянці знаходиться об'єкт нерухомого майна, а саме підземний протипожежний резервуар об'ємом 150 м-3, який переданий ОСОБА_8 ОСОБА_5 на підставі договору дарування від 04.02.2004, який було укладено та зареєстровано в нотаріальному порядку, та акту прийомки-передачі основних засобів від цієї ж дати (а.с.96-97). Право власності на майновий комплекс "ІНФОРМАЦІЯ_1" в тому числі і на протипожежний підземний залізобетонний резервуар для води, перейшло до ФОП ОСОБА_5

Факти, щодо викупу ресторану "ІНФОРМАЦІЯ_1", встановлені рішенням господарського суду Полтавської області від 06.08.2014 по справі № 917/1062/13, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду, постановою Вищого господарського суду та постановою Хорольського районного суду Полтавської області від 02.08.2012 по справі № 2-а/1628/77/12, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду, ухвалою Вищого адміністративного суду України (копії у матеріалах справи) мають преюдиційні значення для вирішення спору у даній справи та не потребують повторного доказування (згідно ст. 35 ГПК України).

Судами встановлено, що державну реєстрацію речових прав на підземний протипожежний резервуар здійснено КП "Лубенське міжрайонне бюро технічної інвентаризації" 07.06.2012 згідно витягу № 34398778, що міститься в матеріалах справи ( а.с. 98).

В своєму позові фізична особа - підприємець ОСОБА_4 послалася на те, що прийняте міською радою рішення № 270 "Про продаж земельної ділянки несільськогосподарського призначення підприємцю ОСОБА_5." порушує її права та законні інтереси у користуванні частиною земельної ділянки, під якою проходить належна їй каналізаційна мережа, а саме щодо доступу до каналізаційної мережі для забезпечення її функціонування шляхом заміни чи ремонту.

Попередні судові інстанції дійшли вірного висновку про відмову у позові, враховуючи наступне.

Предметом розгляду даної справи є визнання недійсним рішення Хорольської міської ради двадцять восьмої сесії шостого скликання № 270 від 26.07.2012 року "Про продаж земельної ділянки несільськогосподарського призначення підприємцю ОСОБА_5.", яким було вирішено, зокрема, продати підприємцю ОСОБА_5 земельну ділянку площею 0,0109 га. по АДРЕСА_1 для провадження підприємницької діяльності по роздрібній торгівлі та наданню комерційних послуг.

Частиною 10 статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" встановлено, що акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції (254к/96-ВР) або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування і державні органи приватизації відповідно до їх повноважень здійснюють продаж земельних ділянок державної чи комунальної власності громадянам та юридичним особам, які мають право на набуття земельних ділянок у власність, а також іноземним державам відповідно до цього Кодексу (ч.1 ст. 127 ЗК України).

Продаж земельних ділянок державної та комунальної власності громадянам та юридичним особам здійснюється на конкурентних засадах (аукціон, конкурс), крім викупу земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти нерухомого майна, що є власністю покупців цих ділянок, в яких відсутні акції.

Судами встановлено, що підземний протипожежний резервуар належить на праві власності ОСОБА_5 на підставі договору дарування від 04.02.2004 та акту прийому-передачі основних засобів цілісного майнового комплексу ресторану від 04.02.2004.

Рішенням Хорольської міської ради Полтавської області від 06.08.2010 № 207 надано дозвіл ФОП ОСОБА_5 на викуп земельної ділянки площею 109 м.кв. (0,0109 га), яка знаходиться в АДРЕСА_2, землі комерційного використання. Зазначеному рішенню передувало узгодження меж земельної ділянки, на яку ОСОБА_5 здійснювала оформлення права оренди зі сторони суміжного власника земельної ділянки ОСОБА_4 - позивача.

Рішенням міської ради від 22.05.2012 № 167 було оформлено право власності на об'єкт нерухомого майна - підземного протипожежного резервуару, який належить до невід'ємного майнового комплексу ресторану "ІНФОРМАЦІЯ_1" за адресою в АДРЕСА_1, об'ємом 150 м.куб. та видано свідоцтво про право власності НОМЕР_2 від 05.06.2012.

Отже, на підставі зазначеного, оскаржуваним рішенням міської ради № 270 було вирішено продати підприємцю ОСОБА_5 земельну ділянку площею 0,0109 га. по АДРЕСА_1 для провадження підприємницької діяльності по роздрібній торгівлі та наданню комерційних послуг.

Обґрунтовуючи позов, ФОП ОСОБА_4 посилається на порушення своїх прав та законних інтересів щодо забезпечення права на використання частини земельної ділянки, під якою проходить належна їй каналізаційна мережа, що полягає у доступі до каналізаційної мережі для забезпечення її функціонування шляхом заміни чи ремонту.

Проте, як вірно зазначено судами попередніх інстанцій, гарантії позивача на доступ до каналізаційної мережі, яка проходить через належну на праві власності земельну ділянку ФОП ОСОБА_5, закріплені "Правилами користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України" затвердженого наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України № 190 від 27.06.2008 (z0936-08) , нормами ДБН, земельним законодавством та інше. Зміст гарантій полягає в забезпеченні доступу позивача до каналізаційної мережі, на балансі і обслуговуванні якого вона перебуває, для забезпечення її функціонування шляхом заміни чи ремонту. Інших гарантій і прав позивача чинним законодавством не передбачено.

Суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси (ст. 21 ЦК України).

Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації.

На підставі аналізу сукупності поданих до матеріалів справи доказів суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для визнання недійсним та скасування рішення Хорольської міської ради № 270, оскільки спірне рішення прийнято з дотриманням діючого на той час законодавства.

В той же час, колегія вважає за необхідне зазначити, що в своїй постанові суд апеляційної інстанції помилково послався на висновок Конституційного Суду України у рішенні від 16.04.2009 № 7-рп/2009 (v007p710-09) у справі № 1-9/2009 в тій частині, що ненормативні правові акти органу місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, тому вони не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання.

Суд апеляційної інстанції не звернув увагу на те, що питання щодо скасування або зміни рішення органом місцевого самоврядування після його виконання, про що йде мова у зазначеному рішенні КСУ, у межах розгляду даної справи позивачем взагалі не ставилось.

Крім того, в постанові від 16 грудня 2015 року в справі № 6-2510цс15 Верховний Суд України сформулював такий правовий висновок.

Із урахуванням висновків Конституційного Суду України в рішенні від 16 квітня 2009 року № 7-рп/2009 (v007p710-09) (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) та з огляду на положення статті 11 ЦК України, статей 78, 116, 122 ЗК України, у зв'язку з прийняттям суб'єктом владних повноважень ненормативного акта виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, зокрема, у сфері земельних правовідносин відповідний ненормативний акт є підставою виникнення, зміни або припинення конкретних прав та обов'язків фізичних і юридичних осіб приватного права.

Рішення суб'єкта владних повноважень у сфері земельних відносин, яке має ознаки ненормативного акта та вичерпує свою дію після його реалізації, може оспорюватися з точки зору його законності, а вимоги про визнання рішення незаконним - розглядатися в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо за результатами реалізації рішення у фізичної чи юридичної особи виникло право цивільне й спірні правовідносини, на яких ґрунтується позов, мають приватноправовий характер. У такому випадку вимога про визнання рішення незаконним може розглядатися як спосіб захисту порушеного цивільного права за статтею 16 ЦК України та пред'являтися до суду для розгляду в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо фактично підґрунтям і метою пред'явлення позовної вимоги про визнання рішення незаконним є оспорювання цивільного речового права особи (зокрема й права власності на землю), що виникло в результаті та після реалізації рішення суб'єкта владних повноважень.

Підставою для подачі позову у даній справі, слугувала саме незаконність рішення відповідача, в результаті реалізації якого виникло цивільне речове право фізичної особи-підприємця (ОСОБА_5.) на земельну ділянку, яке позивач оспорює одночасно з порушенням питання про визнання незаконним рішення міської ради.

Таким чином, суд апеляційної інстанції помилково послався у цій справі на правову позицію, викладену у рішенні Конституційного Суду України від 16 квітня 2009 року № 7-рп/2009 (v007p710-09) , не врахувавши правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 16 грудня 2015 року в справі № 6-2510цс15.

Зазначена судова помилка не вплинула на правильність остаточного судового висновку щодо відсутності підстав для задоволення позову у цій справі.

Щодо незадоволення місцевим господарським судом клопотання позивача про витребування документів, без яких, на його думку, був неможливий повний та об'єктивний розгляд справи, колегія зазначає наступне.

Відповідно до ст. 38 ГПК України суд витребовує документи в тому разі, якщо вони необхідні для вирішення спору і надані сторонами докази є недостатніми.

Відповідно до ст. 35 ГПК України преюдиціальне значення для суду мають рішення суду Полтавської області від 06.08.2014 по справі № 917/1062/13, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду, постановою Вищого господарського суду та постановою Хорольського районного суду Полтавської області від 02.08.2012 по справі № 2-а/1628/77/12, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду, ухвалою Вищого адміністративного суду України, що набрали законної сили для вирішення спору з питань, чи мали місце певні події та ким вони вчинені.

Відповідно до приписів статті - 111-7 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх.

Колегія вважає, що судами попередніх інстанцій дана належна правова оцінка усім обставинам справи, норми матеріального та процесуального права застосовані вірно і передбачені законом підстави для зміни або скасування судових рішень, відсутні.

Викладені у касаційній скарзі доводи не спростовують наведених висновків судів та пов'язані з вирішенням питання про достовірність поданих ним доказів, які на думку касатора, в зв'язку з вибірковим підходом до їх оцінки були безпідставно відхилені судами попередніх інстанцій, про перевагу одних доказів над іншими і фактично зводяться до необхідності надання нової оцінки доказів по справі, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.