Ухвалою Господарського суду Київської області від 12.10.2016 порушено провадження у справі № 925/960/16 про банкрутство публічного акціонерного товариства "Ватутінський хлібокомбінат" за загальною процедурою, введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, введено процедуру розпорядження майном боржника та призначено розпорядником майна боржника арбітражного керуючого Завору О.І., вирішено інші процесуальні питання.

Постановою Господарського суду Київської області від 28.03.2017 (суддя Наріжний С.Ю.) у справі № 925/960/16 припинено процедуру розпорядження майном публічного акціонерного товариства "Ватутінський хлібокомбінат", визнано боржника банкрутом та відкрито щодо нього ліквідаційну процедуру, ліквідатором банкрута призначено Завору О.І.

Не погоджуючись із постановою місцевого господарського суду, фізична особа підприємець ОСОБА_4 звернувся до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою, якою просить скасувати постанову про визнання боржника публічне акціонерне товариство "Ватутінський хлібокомбінат" банкрутом.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 27 червня 2017 року у справі № 925/960/16 (судді: Верховець А.А. - головуючий, Сотніков С.В., Пантелієнка В.О.) припинено провадження за апеляційною скаргою фізичної особи підприємця ОСОБА_4, оскільки скаржник не набув у встановленому законом порядку статусу учасника провадження - кредитора.

Не погоджуючись з прийнятою судом апеляційної інстанції ухвалою, скаржник фізична особа підприємець ОСОБА_4 звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, якою просить скасувати ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 27 червня 2017 року у справі № 925/960/16 та направити справу до суду апеляційної інстанції для здійснення апеляційного провадження.

Касаційна скарга мотивована неправильним застосуванням та порушенням норм матеріального та процесуального права, зокрема, приписів ст.ст. 1, 38 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі по тексту - Закон про банкрутство), ст.ст. 4-1, 21, 91 Господарського процесуального кодексу України.

Заслухавши пояснення учасників судового засідання, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи, проаналізувавши застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на судовий захист, апеляційне та касаційне оскарження.

Пункт 8 частини 3 статті 129 Конституції України встановлює серед основних засад судочинства, зокрема, забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом.

Вказана конституційна норма конкретизована законодавцем в ст. 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", згідно з якою учасники судового процесу та інші особи у випадках і порядку, встановлених процесуальним законом, мають право на апеляційне та касаційне оскарження судового рішення.

Отже, реалізація конституційного права на апеляційне та касаційне оскарження судового рішення названим Законом ставиться в залежність від положень процесуального закону.

Таким чином, Господарський процесуальний кодекс України (1798-12) повинен містити імперативні норми про те, в яких випадках особа має право оскаржити рішення суду в апеляційному чи касаційному порядку.

Так, нормами ч. 1 ст. 91 ГПК України передбачено право на апеляційне оскарження судового рішення, що не набрало законної сили особою, яка не брала участі у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов'язки.

Нормами ч. 6 ст. 106 цього ж кодексу встановлено, що апеляційні скарги на ухвали місцевого господарського суду можуть подавати сторони та інші учасники судового процесу, передбачені цим Кодексом та Законом про банкрутство.

Провадження у справах про банкрутство здійснюється в порядку, передбаченому ГПК України (1798-12) , з урахуванням особливостей, встановлених Законом про банкрутство.

В силу особливостей справи про банкрутство (ст. - 4-1 ГПК України), коло осіб, які мають право оскаржити судові рішення у справі про банкрутство, діючим законодавством звужено до учасників такої справи задля попередження необґрунтованого втручання інших осіб, які не є учасниками справи, у хід процедури банкрутства.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, провадження у справі про банкрутство публічного акціонерного товариства "Ватутінський хлібокомбінат" за спільною заявою приватного підприємства "Сіам-М" та товариства з обмеженою відповідальністю "Черкаси-Егс-Трейд" за загальною процедурою відповідно до норм Закону про банкрутство (2343-12) в редакції, чинній з 19.01.2013, порушено 12 жовтня 2016 року.

Відповідно до ч. 10 ст. 16 Закону про банкрутство 13.10.2016 року здійснено оприлюднення оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство публічного акціонерного товариства "Ватутінський хлібокомбінат".

Ухвалою суду від 22.12.16 р. затверджено реєстр вимог кредиторів боржника.

Разом з тим, судом апеляційної інстанції встановлено, що після визнання ПАТ "Ватутінський хлібокомбінат" банкрутом, ФОП ОСОБА_4 звернувся до місцевого господарського суду одночасно із заявою про визнання кредиторських вимог та апеляційною скаргою на оскаржувану постанову - 30.05.2017 (згідно реєстраційного штампу місцевого господарського суду).

Ухвалою Господарського суду Київської області від 30.05.2017 кредиторську заяву ФОП ОСОБА_4 прийнято до розгляду та призначено на 13.06.2017 о 12 год. 40 хв. Зобов'язано ліквідатора банкрута розглянути подану заяву ФОП ОСОБА_4 і надати суду документально підтвердженні та нормативно обґрунтовані письмові пояснення щодо визнання або відхилення кредиторських вимог заявника.

В той же час, у зв'язку з поданням останнім також і апеляційної скарги на постанову Господарського суду Київської області від 28.03.2017 у справі № 925/960/16, матеріали даної справи було направлено до Київського апеляційного господарського суду. При цьому, судом апеляційної інстанції встановлено, що грошові вимоги ФОП ОСОБА_4 так і не були розглянуті.

Учасниками провадження у справі про банкрутство, згідно зі ст. 1 Закону про банкрутство, є сторони, забезпечені кредитори, арбітражний керуючий (розпорядник майна, керуючий санацією, ліквідатор), власник майна (орган, уповноважений управляти майном) боржника, державний орган з питань банкрутства, Фонд державного майна України, представник органу місцевого самоврядування, представник працівників боржника, уповноважена особа засновників (учасників, акціонерів) боржника, а також у випадках, передбачених цим Законом, інші особи, які беруть участь у провадженні у справі про банкрутство.

Між тим, стаття 1 Закону про банкрутство передбачає, що кредитор - це юридична або фізична особа, а також органи доходів і зборів та інші державні органи, які мають підтверджені у встановленому порядку документами вимоги щодо грошових зобов'язань до боржника; конкурсні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли до порушення провадження у справі про банкрутство і виконання яких не забезпечено заставою майна боржника; поточні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли після порушення провадження у справі про банкрутство; забезпечені кредитори - кредитори, вимоги яких забезпечені заставою майна боржника (майнового поручителя).

При цьому, суд касаційної інстанції, виходячи з положень ч. 2 ст. - 4-1, ст.ст. 22, 91 ГПК України та норм ст. 1 Закону про банкрутство, зазначає, що правовий статус особи, як такої, що має кредиторські вимоги до боржника у справі про банкрутство відрізняється, в залежності від стадії провадження у справі про банкрутство, від процесуального статусу цієї ж особи, як сторони або учасника провадження у справі про банкрутство, що має та користується відповідними процесуальними правами, визначеними, зокрема, нормами ст.ст. 22, 91, 106 ГПК України.

Так, відповідно до норм ч. 15 ст. 16, ст.ст. 23, 24, 25 Закону про банкрутство у справі про банкрутство, що здійснюється за загальною процедурою, особа, яка має до боржника кредиторські вимоги, набуває саме процесуального статусу кредитора - сторони та учасника провадження у справі про банкрутство після звернення із заявою із кредиторськими вимогами у справі про банкрутство, розгляду такої заяви судом та визнання його вимог до боржника господарським судом з прийняттям відповідного рішення.

Колегія суду звертає увагу, що розгляд грошових вимог кредиторів у ліквідаційній процедурі здійснюється господарським судом в тому ж порядку, що і грошових вимог, заявлених на підставі ст. 23 Закону № 2343-XII.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов правомірного висновку, що оскільки ФОП ОСОБА_4 не набув у встановленому порядку статусу учасника справи про банкрутство, тому на момент звернення з апеляційною скаргою був позбавлений можливості оскаржити судові рішення у справі про банкрутство.

Крім того, при зверненні з апеляційною скаргою скаржником не доведено, а з матеріалів справи не вбачається, що оскаржуваною постановою місцевого суду, якою встановлено наявність правових підстав для переходу до ліквідаційної процедури, вирішено питання про права та обов'язки останнього.

Так, слід зазначити, що судове рішення є таким, що прийняте про права та обов'язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов'язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов'язки таких осіб.

Отже, у зв'язку з викладеним та враховуючи аналіз норм законодавства щодо порядку визначення та визнання кредитором у справі про банкрутство, передбачений ст.ст. 1, 23, 24, 25, 38 Закону про банкрутство, касаційна інстанція погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що на момент звернення з апеляційною скаргою ФОП ОСОБА_4 не набув статусу кредитора публічного акціонерного товариства "Ватутінський хлібокомбінат" або іншого учасника, відтак, не є стороною у даній справі про банкрутство у розумінні норм ст. 1 Закону про банкрутство.

У силу приписів ст.ст. - 111-5, - 111-7 ГПК України, що визначають повноваження суду касаційної інстанції та межі перегляду справи в суді касаційної інстанції, касаційна інстанція не має процесуальних повноважень самостійно встановлювати обставини справи, а на підставі обставин, встановлених судами попередніх інстанцій, перевіряє застосування судами норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведені вище обставини, Вищий господарський суд України не знайшов законних підстав для повного або часткового задоволення вимог касаційної скарги, а тому ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 27 червня 2017 року у справі № 925/960/16 слід залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.