на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 06.03.2017 та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 14.12.2016 по справі № 904/10042/16 за позовом Першого заступника прокурора Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Дніпропетровської міської ради м. Дніпро до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТУЛС" за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: Товариства з обмеженою відповідальністю "Солярис", Виробничого ремонтного житлово-експлуатаційного підприємства Амур-Нижньодніпровського району м. Дніпро, Товариства з обмеженою відповідальністю Агенство з питань нотаріату та банкрутства" про витребування майна та за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ТУЛС" до Першого заступника прокурора Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Дніпропетровської міської ради м. Дніпро за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: Товариства з обмеженою відповідальністю "Солярис", Виробничого ремонтного житлово-експлуатаційного підприємства Амур-Нижньодніпровського району м. Дніпро про усунення перешкод у користуванні власністю,-

У листопаді 2016 Перший заступник прокурора Дніпропетровської області звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області з

доповідач - суддя Ткаченко Н.Г.

позовом в інтересах держави в особі Дніпропетровської міської ради м.Дніпро до ТОВ "ТУЛС" про витребування у відповідача на користь територіальної громади в особі Дніпропетровської міської ради м.Дніпро майна, а саме 51/100 та 49/100 частини нежитлового приміщення, що знаходяться за адресою : м. Дніпро, вул. Радистів, 8.

Відповідач - ТОВ "ТУЛС" звернувся із зустрічним позовом про усунення перешкод у користуванні власністю .

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 14.12.2016 по справі № 904/10042/16 первісний позов задоволено та витребувано у ТОВ "ТУЛС" на користь територіальної громади в особі Дніпровської міської ради м.Дніпро 51/100 та 49/100 частини нежитлового приміщення, що розташоване за адресою: вул. Радистів, 8 в м. Дніпро. У задоволенні зустрічного позову відмовлено.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 06.03.2017 по справі № 904/10042/16 рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 14.12.2016 в частині відмови у задоволенні зустрічного позову скасовано, а в решті рішення господарського суду Дніпропетровської області від 14.12.2016 по справі № 904/10042/16 щодо витребування майна залишено без змін.

В касаційній скарзі ТОВ "ТУЛС" просить скасувати постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 06.03.2017 та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 14.12.2016 щодо витребування майна по справі № 904/10042/16 посилаючись на те, що вони постановлені з порушенням норм матеріального та процесуального права і прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволені позову прокурора щодо витребування у відповідача спірного нерухомого майна.

У відзиві прокурор Дніпропетровської області проти поданої касаційної скарги заперечує та просить оскаржувані судові рішення залишити без змін.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.07.2017 у зв'язку із відпусткою судді Катеринчук Л.Й., визначений склад колегії суддів по розгляду даної справи: Ткаченко Н.Г./головуючий, доповідач/, Куровський С.В., Поліщук В.Ю.

Заслухавши доповідь судді Ткаченко Н.Г., пояснення представника Генеральної прокуратури України, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Ст. 20 ГК України передбачено, що держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання.

Відповідно до ст. ст. 12, 15, 16, 20 ЦК України особа здійснює свої цивільні права, в тому числі право на захист свого порушеного, невизнаного або оспорюваного права, на власний розсуд. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.

Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Згідно зі ст. ст. 319, 321, 658 ЦК України власник володіє, користується та розпоряджається своїм майном на власний розсуд; право власності є непорушним; ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні; право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові.

Ст. 330 ЦК України передбачено, що якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до ст. 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Відповідно ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Отже, у разі якщо відчуження майна мало місце два і більше разів після укладення правочину, який в подальшому визнано недійсним, таке майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, як від добросовісного набувача шляхом подання віндикаційного позову на підставі ч. 1 ст. 388 ЦК України.

При цьому, чинне законодавство не пов'язує можливість витребування майна у добросовісного набувача з обставинами наявності у відчужувача за останнім договором у ряді цивільно-правових договорів, які укладалися щодо спірного майна, права на його відчуження; визнання недійсними результатів торгів (аукціону) на виконання рішення суду про грошове стягнення є підставою для витребування власником майна від добросовісного набувача за ст. 388 ЦК України, оскільки майно вибуло від власника поза його волею іншим шляхом - шляхом проведення публічних торгів іншою особою на виконання судового рішення про стягнення коштів. Така правова позиція узгоджується з висновками Верховного Суду України згідно постанови від 03.10.2011 року по № 51/232 та постанови від 17.10.2011 по справі № 5002-8/5447-2010.

Відповідно до ч. 5 ст. 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що до виключної компетенції пленарного засідання міської ради відноситься прийняття рішень про передачу іншим органам окремих повноважень щодо управління майном, яке належить до комунальної власності відповідної територіальної громади, визначення меж цих повноважень та умов їх здійснення.

Згідно ч. 5, 8 ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності; об'єкти комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб'єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом.

Отже, виключні правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності належать органу місцевого самоврядування, яким у спірних правовідносинах є Дніпровська міська рада.

Ст. 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 1 ст. 143 Конституції України, територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності.

Територіальна громада м. Дніпро, як власник спірного об'єкта нерухомості, делегує Дніпровській міській раді повноваження щодо здійснення права власності від її (громади) імені, в її інтересах, виключно у спосіб та у межах повноважень, передбачених законом. Тобто, воля територіальної громади як власника може виражатися лише в таких діях органу місцевого самоврядування, які відповідають вимогам законодавства та інтересам територіальної громади. З такою правовою позицією погодився Верховний Суд України у Постанові № 16/092 від 05.10.2016 .

Відповідно до ст. 29 ГПК України, прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступати за своєю ініціативою у справу, порушену за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави; прокурор повинен обґрунтувати наявність підстав для здійснення такого представництва.

Відтак, прокурор вправі звернутися з позовом про витребування комунального майна з чужого незаконного володіння в інтересах місцевої ради (територіальної громади міста), обґрунтувавши підстави такого звернення необхідністю здійснення належного захисту інтересів місцевої ради (її територіальної громади), як власника спірного комунального майна, що вибуло до третіх осіб за визнаним судом недійсним правочином. Прокурор на власний розсуд, діючи як позивач, обирає спосіб захисту майнових прав та інтересів територіальної громади (місцевої ради), як власника комунального майна, та не може бути обмежений в обранні способів захисту майнових прав територіальної громади міста виключно провадженням у справі про банкрутство щодо окремого комунального підприємства, якому таке майно передавалося на праві господарського відання, оскільки інститут права власності територіальної громади на комунальне майно має своє спеціальне законодавче регулювання, закріплене у Конституції України (254к/96-ВР) та Законі України "Про місцеве самоврядування в Україні" (280/97-ВР) .

Відповідно до ст. ст. 22 - 23 Закону про банкрутство (в редакції чинній до 19.01.2013 ) у випадках, передбачених законом, господарський суд приймає постанову про визнання боржника банкрутом і відкриває ліквідаційну процедуру; з дня прийняття постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури виконання зобов'язань боржника, визнаного банкрутом, здійснюється у випадках і порядку, передбаченому цим розділом. Ст. 26 Закону про банкрутство передбачено передачу певного майна боржника в комунальну власність місцевої громади.

Отже, законодавством про банкрутство не встановлюється порядок реалізації майна боржника виключно шляхом його продажу та не виключається можливість передачі майна боржника, в тому числі комунального підприємства, за наявності відповідного рішення місцевої ради, на баланс іншого комунального підприємства, зокрема, за рішенням суду про зобов'язання вчинити такі дії. Також, постанову суду першої інстанції про введення ліквідаційної процедури у справі про банкрутство не можна вважати судовим рішенням, на виконання якого безумовно здійснюється реалізація майна боржника, оскільки даним судовим актом вводиться особлива процедура банкрутства боржника, а сама реалізація майна боржника або передача майна, яке перебувало у нього на праві власності чи повного господарського відання, здійснюється з урахуванням положень законодавства, що регулює хід ліквідаційної процедури та інших особливостей правового статусу майна боржника, визначених спеціальними законами щодо різних категорій боржників.

Згідно з ч. 3 ст. 35 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судами обох інстанцій, рішенням Дніпропетровської міської ради народних депутатів № 46 від 27.11.1991 "Про комунальну власність Дніпропетровської міської ради народних депутатів", яке доповнено рішенням Дніпропетровської міської ради № 26/23 від 26.09.2001, затверджено перелік об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Дніпро.

На підставі рішень Дніпропетровської міської ради народних депутатів № 46 від 27.11.1991 та рішення Дніпропетровської міської ради № 26/23 від 26.09.2001 відділом Дніпропетровського міського управління юстиції 05.07.2013 було проведено державну реєстрацію права комунальної власності на нежитлові приміщення, зокрема спірне, що розташоване за адресою: м. Дніпро, вул. Радистів, 8.

Із наявних у справі матеріалів вбачається та як встановлено судами попередніх інстанцій, спірне нежитлове приміщення перебувало на балансі Виробничого ремонтного житлово-експлуатаційного підприємства Амур-Нижньодніпровського району м. Дніпро (ВРЖЕП АНД району).

На виконання Програми реформування та розвитку житлово-комунального господарства міста, рішенням Дніпропетровської міської ради № 16/9 від 02.03.2011, об'єкти нерухомого майна з балансу комунальних житлово-експлуатаційних підприємств, зокрема, ВРЖЕП АНД району передано на баланс Комунального підприємства "Бюро обліку майнових прав та діяльності з нерухомістю".

В подальшому, ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 06.08.2012 було порушено провадження по справі № 38/5005/6637/2012 про банкрутство Виробничого ремонтного житлово-експлуатаційного підприємства Амур-Нижньодніпровського району м. Дніпро.

Разом із тим, як вбачається із матеріалів справи та як встановлено судами попередніх інстанцій, на час відкриття провадження по справі про банкрутство ВРЖЕП АНД району, рішення сесії Дніпропетровської міської ради № 16/9 від 02.03.2011 щодо передачі нерухомого майна на баланс КП Бюро обліку майнових прав та діяльності з нерухомістю", боржником - ВРЖЕП АНД району, належним чином і в повному обсязі виконано не було, внаслідок чого нерухоме майно обліковувалося на балансі підприємства - боржника за відсутності правових підстав.

Постановою господарського суду Дніпропетровської області від 14.08.2012 по справі № 38/5005/6637/2012 ВРЖЕП АНД району було визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 29.08.2016 по справі № 38/5005/6637/2012 про банкрутство ВРЖЕП АНД району задоволено скаргу прокурора області на дії ліквідатора та визнано неправомірними його дії щодо включення до ліквідаційної маси банкрута ряду об'єктів нерухомого майна комунальної власності, його продажу з відкритих біржових торгів та визнано недійсними договори купівлі-продажу, укладені на їх підставі.

Зокрема, зазначеною ухвалою суду першої інстанції визнано неправомірними дії ліквідатора ВРЖЕП АНД району - арбітражного керуючого щодо включення до ліквідаційної маси підприємства-банкрута нежитлового приміщення, що розташоване за адресою : м. Дніпро, вул. Радистів, 8. та продажу цього майна з відкритих біржових торгів, визнано недійсними результати біржових торгів, проведених Товарною біржею "Регіональна універсальна біржа" з продажу спірного нерухомого майна, а саме: 51/100 та 49/100 частини нежитлового приміщення, що розташоване за адресою: вул. Радистів, 8 в м. Дніпро, площею 457,8 кв.м та 451,9 кв.м, та визнано недійсними договори купівлі-продажу № 6057 та № 6054 від 06.08.2013, зареєстровані приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу, укладені між ліквідатором - банкрута та ТОВ "СОЛЯРИС".

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 12.01.2017 по справі № 38/5005/6637/2012 ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 29.08.2016 в частині задоволення скарги прокурора Дніпропетровської області, з урахуванням доповнень, про визнання неправомірними дій ліквідатора щодо включення до ліквідаційної маси нерухомого майна та продажу з відкритих біржових торгів нерухомого майна, визнання недійсними результатів біржових торгів, проведених 27.12.2012 та договорів купівлі-продажу нерухомого майна - залишено без змін.

Відтак, з урахуванням наведеного вище, судами попередніх інстанцій було встановлено, що набувач майна за недійсним правочином ТОВ "СОЛЯРИС" перепродав спірне нерухоме майно відповідачу по даній справі - ТОВ "ТУЛС" за договорами купівлі-продажу від 17.10.2016 № 4931, № 4933, які посвідчені приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу.

Таким чином, дії ТОВ "СОЛЯРИС" з перепродажу спірного майна відповідачу мали місце під час розгляду скарги Прокуратури Дніпропетровської області на дії ліквідатора від 31.08.2015 по справі №38/5005/6637/2012 про банкрутство ВРЖЕП АНД району, про що відповідач, проявивши належну обачність при укладенні правочину з купівлі-продажу спірного майна, міг довідатися із Єдиного державного реєстру судових рішень, інформація якого є загальнодоступною та встановити первісного власника спірного майна в особі Дніпропетровської міської ради та його балансоутримувача в особі банкрута - ВРЖЕП АНД району, згідно даних реєстру права власності на нерухоме майно.

Постановою Вищого господарського суду України від 25.04.2017 по справі № 38/5005/6637/2012 постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 12.01.2017 скасовано, а справу направлено на новий апеляційний розгляд.

Відповідно ст. 115 ГПК України рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження" (1404-19) .

При цьому, Вищий господарський суд України зазначає, що на момент розгляду спору про витребування спірного майна у даній справі в суді першої інстанції (14.12.2016) та в апеляційному суді (06.03.2017) рішення судів у справі № 38/5005/6637/2012 були чинними та мали преюдиційне значення відповідно до ст. 35 ГПК України як на предмет встановлення обставин недійсності первісного правочину з відчуження майна від законного власника, так на предмет встановлення незаконності дій ліквідатора щодо реалізації спірного комунального майна в ліквідаційній процедурі.

За таких обставин, як суд першої інстанції так і апеляційний господарський суд обґрунтовано прийняли до уваги преюдиційність фактів, встановлених зазначеними вище рішеннями судів по справі № 38/5005/6637/2012, а відтак, дійшли правильного висновку про те, що спірне комунальне майно вибуло із власності територіальної громади м. Дніпропетровська поза волею громади, інтереси якої представляє Дніпропетровська міська рада, іншим шляхом (шляхом вчинення ліквідатором боржника у справі про банкрутство дій з перевищенням повноважень, про що є відповідна ухвала суду у справі про банкрутство).

Доводи скаржника про те, що в ході провадження по справі про банкрутство припиняються повноваження Дніпропетровської міської ради, як власника майна боржника та органу управління майном територіальної громади, відповідно до ст. 23 Закону України " Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", в редакції чинній до 19.01.2013, колегія суддів вважає необґрунтованими та такими, що суперечать вимогам ст. ст. 16, 26, 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", ст. ст. 19, 143 Конституції України, оскільки в даному випадку провадження по справі про банкрутство здійснювалося щодо комунального підприємства, якому орган місцевої влади передав частину майна територіальної громади в господарське відання і правовий статус такого майна повинен визначатись із врахуванням вимог законодавства про місцеве самоврядування, які є спеціальними та підлягають переважному застосуванню.

Доводи скаржника про те, що недійсність правочину, на виконання якого було передано майно, сама по собі не свідчить про його вибуття із володіння особи, яка передала це майно не з її волі, з посиланням на прийняття рішення Дніпропетровської міської ради від 29.07.2011 № 40/14 про ліквідацію ВРЖЕП АНД району та затвердження рішенням Дніпропетровської міської ради від 28.03.2012 № 41/22 проміжного ліквідаційного балансу, які, на думку скаржника, змінили волевиявлення Дніпропетровської міської ради щодо передачі спірного майна Комунальному підприємству "Бюро обліку майнових прав та діяльності з нерухомістю", колегія суддів вважає необґрунтованими відповідно до ст. - 111-7 ГПК України як такі, що спрямовані на переоцінку доказів по справі, оскільки судами попередніх інстанцій відхиленізазначені докази та прийняті до уваги преюдиційні факти, встановлені рішенням суду про зобов'язання вчинення ВРЖЕП АНД району дій з передачі спірного майна третій особі та ухвалою суду про визнання незаконними дій ліквідатора з реалізації спірного комунального майна з публічних торгів всупереч волевиявленню міської ради.

Посилання скаржника на подібну судову практику касаційного суду у Постанові від 11.04.2012 по справі № 5002-16/2989-2011 є необґрунтованими, оскільки у справі, на яку посилається скаржник, здійснювалось відчуження військового майна, правовий статус якого відрізняється від комунального майна, а отже, відносини не є подібними.

Доводи скаржника про необхідність власного дослідження по даній справі обставин відчуження спірного майна ВРЖЕП АНД району в ході ліквідаційної процедури, обставин обтяження спірного майна боржника, які перешкоджали виконанню рішення Дніпропетровської міської ради про передачу майна № 16/9 від 02.03.2011 року та скасування їх тільки в ході провадження по справі про банкрутство, що на думку скаржника перешкоджало ліквідатору вчинити дії з передачі комунального майна третій особі (Комунальному підприємству "Бюро обліку майнових прав та діяльності з нерухомістю"), колегія суддів вважає необґрунтованими як такі, що суперечать статтям 35, 54, 22, 82, - 111-7 ГПК України про преюдиційність судових рішень та виходять за межі предмету спору по даній справі.

Доводи скаржника про неможливість витребування спірного майна у відповідача з посиланням на частину 2 статті 388 ЦК України як такого, що продано на виконання судового рішення (постанови про введення ліквідаційної процедури), колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки відповідно до ст.ст. 22, 23 Закону України " Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", в редакції чинній до 19.01.2013, правова природа постанови про визнання боржника банкрутом визначена як судового акта, що визначає введення спеціальної процедури в ході провадження у справі про банкрутство, визначає особливий режим здійснення ним діяльності, як юридичної особи та регламентує особливості управління даною юридичною особою. Разом з тим, в ході проведення ліквідаційної процедури не виключається можливість передачі ліквідатором окремих видів майна банкрута в комунальну власність згідно ст. 26 цього Закону. Відтак, доводи скаржника про те, що постанова суду у справі про банкрутство ВРЖЕП АНД району є судовим рішенням, яке зобов'язує ліквідатора виключно до продажу спірного комунального майна, є необґрунтованими та суперечать вимогам ст.ст 22, 23, 26 Закону України " Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (2343-12) .

Доводи відповідача про необґрунтоване відхилення судами його клопотання про застосування позовної давності є такими, що суперечать вимогам ст.ст. 256, 257, 261, 204 ЦК України. Виходячи з презумпції правомірності правочину, відповідно до статті 204 ЦК України, первісний власник може довідатися про порушення своїх прав за наслідком визнання оспорюваного правочину недійсним в судовому порядку. Отже, позивач у даній справі, як власник комунального майна, дізнався про порушення своїх прав за наслідком визнання недійсним першого правочину з відчуження такого майна ухвалою суду від 29.08.2016 року у справі про банкрутство № 38/5005/6637/2012, що підтверджує обґрунтованість висновків судів про відсутність пропуску позивачем строків позовної давності та узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 05.10.2016 року у справі № 916/2129/15.

Крім того, за наявності підстав і у передбачений законом спосіб, особа у якої витребуване майно, не позбавлена можливості звернутись із відповідним позовом щодо відшкодування його витрат, понесених на придбання такого майна.

Відповідно до ст. - 111-7 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що постанова Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 06.03.2017 та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 14.12.2016 по справі № 904/10042/16, прийняті з урахуванням фактичних обставин справи, відповідають вимогам закону і підстав для їх скасування не вбачається.