04.11.2016 ПАТ "НАК "Нафтогаз України" звернулося до господарського суду Львівської області з позовом до Підприємства про стягнення 18 325,28 грн. пені, 12 899,07 грн. інфляційних втрат, 1 167,54 грн. - 3% річних, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем зобов'язання з оплати отриманого природного газу за договором від 30.12.2014 № 2425/15-КП-21 купівлі-продажу природного газу (далі - Договір № 2425/15-КП-21).

Ухвалою господарського суду Львівської області від 23.01.2017 (суддя Синчук М.М.) провадження у справі № 914/2854/16 припинено на підставі пункту 1-1 частини першої статті 80 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України (1798-12) ).

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 27.03.2017 (судді Якімець Г.Г. - головуючий, Бойко С.М., Бонк Т.Б.) ухвалу місцевого господарського суду скасовано, справу передано на розгляд до суду першої інстанції.

У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України Підприємство просить постанову суду апеляційної інстанції скасувати, а ухвалу місцевого господарського суду залишити в силі. Скаргу мотивовано прийняттям оскаржуваного судового акта з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Відзиву на касаційну скаргу не надходило.

Сторони відповідно до статті - 111-4 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України (1798-12) ) належним чином повідомлені про час і місце розгляду скарги.

Перевіривши на підставі встановлених попередніми судовими інстанціями обставин справи правильність застосування ними норм процесуального та матеріального права, заслухавши пояснення представника ПАТ "НАК "Нафтогаз України", Вищий господарський суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з урахуванням такого.

Місцевим та апеляційним господарськими судами у справі, зокрема, встановлено, що:

- 30.12.2014 ПАТ "НАК "Нафтогаз України" як продавцем та Підприємством як покупцем укладено Договір № 2425/15-КП-21, відповідно до умов якого продавець зобов'язався передати у власність покупцю у 2015 році природний газ, а покупець зобов'язався прийняти та оплатити його;

- на виконання умов Договору № 2425/15-КП-21 у період з січня 2015 року по грудень 2015 року позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 196 566,17 грн., що підтверджується підписаними та скріпленими печатками сторін актами приймання-передачі природного газу;

- згідно з пунктом 6.1 Договору № 2425/15-КП-21 встановлено, що оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами у національній валюті шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу;

- згідно з пунктом 7.2 Договору № 2425/15-КП-21 у разі невиконання покупцем пункту 6.1 договору, він зобов'язується сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу;

- у відповідності до пункту 9.3 Договору № 2425/15-КП-21 строк, у межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення заборгованості, штрафів, пені, відсотків річних, інфляційних нарахувань, встановлюється тривалістю у 5 років;

- договір набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін, і діє: в частині реалізації газу до 31.12.2015, а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення (пункт 11 договору);

- станом на момент звернення позивача з позовом до суду (04.11.2016) відповідач за поставлений природний газ розрахувався повністю. У зв'язку з тим, що виконання зобов'язання з оплати одержаного природного газу виконано відповідачем з порушенням строків, які встановлені умовами Договору № 2425/15-КП-21, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача 18 325,28 грн. пені, 12 899,07 грн. інфляційних втрат, 1 167,54 грн. - 3% річних.

Судами попередніх інстанцій також встановлено, що відповідач є теплопостачальним підприємством, на якого розповсюджується дія Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" (1730-19) .

Припиняючи провадження у справі місцевий господарський суд виходив з того, що на момент звернення позивача з позовом до суду у позивача існувало право вимагати від відповідача сплатити пеню, інфляційні втрати та 3% річних за несвоєчасну оплату природного газу, отриманого за Договором, проте таке право скасоване під час провадження у справі, у зв'язку з набранням чинності Законом України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" (1730-19) (який набрав чинності 30.11.2016).

Скасовуючи ухвалу місцевого господарського суду та направляючи справу на розгляд до суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходив з того, що враховуючи положення частини третьої статті 7 зазначеного Закону, пеня, відсотки річних та інфляційні втрати, нараховані відповідачу на суму заборгованості, погашену до набрання чинності вказаним Законом, стягнення яких є предметом даного спору, можуть бути списані за відповідною процедурою врегулювання заборгованості, передбаченою Законом; місцевий господарський суд в оскаржуваній ухвалі не зазначив, що пеня, 3% річних та інфляційні втрати, стягнення яких є предметом даного позову, списані позивачем на користь відповідача та не встановив наявність чи відсутність між сторонами справи неврегульованих питань; в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження списання позивачем зазначених сум відповідно до приписів Закону; сторони не узгодили між собою питання, пов'язані зі списанням сум пені, інфляційних втрат та процентів річних, стягнення яких є предметом даного позову, у зв'язку з чим спір між сторонами існує.

Вищий господарський суд України погоджується з позицією суду апеляційної інстанції щодо наявності підстав для скасування ухвали місцевого господарського суду про припинення провадження у справі, проте не з мотивів, які наведені у постанові, а з тих мотивів, які викладено далі.

Так, відповідно до статті 2 Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" його дія поширюється на відносини із врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії.

Відповідно до статті 1 вказаного Закону процедура врегулювання заборгованості - заходи, спрямовані на зменшення, списання та/або реструктуризацію заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ, підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиту електричну енергію шляхом проведення взаєморозрахунків, реструктуризації та списання заборгованості.

Частиною третьою статті 7 наведеного Закону передбачено, що на заборгованість за природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, погашену до набрання чинності цим Законом (тобто до 30.11.2016), неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються, а нараховані підлягають списанню з дня набрання чинності цим Законом.

Отже, даною нормою законодавець передбачив можливість уникнення божником відповідальності за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання у сфері теплопостачання як у спосіб ненарахування йому неустойки, інфляційних втрат, відсотків річних на початкову заборгованість, так і у спосіб списання цих нарахувань.

Касаційна інстанція визнає правильним висновок судів попередніх інстанцій щодо правової кваліфікації спірних правовідносин та наявності підстав для застосування до них приписів Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" (1730-19) .

Водночас, судом апеляційної інстанції не враховано, що частиною третьою статті 7 Закону (яка є нормою прямої дії) не ставиться право ненарахування неустойки, інфляційних втрат, відсотків річних у залежність від будь-яких інших умов, окрім погашення боржником заборгованості за отриманий природний газ до набрання чинності Законом.

Суд першої інстанції, у свою чергу, зробивши правильні висновки щодо застосування до спірних правовідносин норм матеріального права, безпідставно застосував приписи статті 80 ГПК України та припинив провадження у справі, не прийнявши рішення по суті спору.

Так, відповідно до пункту 1-1 частини першої статті 80 ГПК України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

У пункті 4.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" (v0018600-11) роз'яснено, що господарський суд припиняє провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору, зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

Відповідно до частини першої статті 1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Встановлені судами попередніх інстанцій обставини свідчать про наявність між сторонами неврегульованих питань та існування предмета спору, так як позивач вважає, що пеня, 3% річних та втрати від інфляції підлягають стягненню з відповідача та предмет спору існує.

Таким чином, місцевий господарський суд за наявності спору між сторонами щодо предмету позову, зробивши висновки щодо застосування норм матеріального права, безпідставно застосував приписи статті 80 ГПК України та припинив провадження у справі, не прийнявши рішення по суті спору.

При цьому, для правильного вирішення спору, встановленню також підлягають обставини щодо наявності чи відсутності підстав вважати заявлені до стягнення суми "нарахованими" у розумінні приписів Закону.

Не дивлячись на те, що в обґрунтування постанови суду апеляційної інстанції покладено інші висновки, однак наведене не вплинуло на правильність висновку суду апеляційної інстанції щодо наявності підстав для скасування ухвали місцевого господарського суду про припинення провадження у справі та направлення справи на розгляд суду першої інстанції, у зв'язку з чим судовий акт попередньої інстанції підлягає залишенню без змін, однак з урахуванням тих мотивів для скасування ухвали місцевого господарського суду, які викладені у даній постанові.