Публічне акціонерне товариство "Дельта Банк" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Довіра та Гарантія" про

- визнання недійсними укладеного між Публічним акціонерним товариством "Дельта Банк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Довіра та Гарантія" Договору купівлі - продажу прав вимоги від 15.05.2014;

- застосування до відносин сторін наслідків недійсності Договору купівлі-продажу прав вимоги від 15.05.2014 шляхом визнання АТ "Дельта Банк" стороною - кредитором за кредитним договором № 2706/0608/88-242 від 18.06.2008 та визнання АТ "Дельта Банк" стороною - іпотекодержателем за Іпотечним договором № 2706/0608/88-242-Z-1 від 18.06.2008;

- зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Довіра та Гарантія" повернути АТ "Дельта Банк" оригінали договорів, переданих на виконання Договору купівлі-продажу прав вимоги від 15.05.2014 згідно переліку, наведеного у позовній заяві.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 30.01.2017 у справі № 910/20844/16 (суддя Мудрий С.М.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 18.04.2017 (колегія суддів у складі: головуючого судді Дикунської С.Я., суддів Жук Г.А., Мальченко А.О.), у позові відмовлено повністю.

Не погоджуючись із прийнятими у справі судовими рішеннями, Публічне акціонерне товариство "Дельта Банк" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 30.01.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 18.04.2017 у справі № 910/20844/16, прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою до суду, скаржник посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, зокрема порушення ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Сторони згідно з приписами статті - 111-4 Господарського процесуального кодексу України були належним чином повідомлені про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак відповідач і третя особа не скористалася передбаченим законом правом на участь у перегляді справи в касаційній інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального і процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових актів, вважає касаційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Місцевим та апеляційним господарськими судами під час розгляду справи встановлено, що 18.06.2008 між Відкритим акціонерним товариством "Сведбанк" та ОСОБА_4 (позичальник) було укладено кредитний договір № 2706/0608/88-242 (далі Кредитний договір), за умовами якого банк зобов'язався надати позичальнику грошові кошти у вигляді кредитної лінії в розмірі 215890 доларів США на строк з 18.06.2008 по 18.06.2018, а позичальник зобов'язався повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати свої зобов'язання в повному обсязі у передбачені договором строки.

Умовами Кредитного договору сторони погодили, що забезпеченням виконання зобов'язання по погашенню заборгованості за кредитом, сплаті процентів за користування кредитом, пені за несвоєчасну сплату процентів і несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом, відшкодування збитків в зв'язку з порушенням умов даного договору та інших витрат банку, пов'язаних з одержанням виконання, виступає:

- іпотечний договір № 2706/0608/88-242-Z-1, укладений з ОСОБА_4 та посвідчений 18.06.2008 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Голубничою О.В. за реєстровим №1774, предметом іпотеки за яким є квартира АДРЕСА_1;

- договір поруки № 2706/0608/88-242-Р-1 від 18.06.2008, укладений з ОСОБА_4,

- договір застави майнових прав № 2706/0608/88-242-Z-2 від 18.06.2008, укладений з ОСОБА_4, предметом застави за яким є майнові права на грошові кошти (вклад).

Судами попередніх інстанцій з'ясовано, що 25.05.2012 між Публічним акціонерним товариством "Сведбанк" (як продавцем) та Публічним акціонерним товариством "Дельта Банк" (як покупцем) було укладено договір купівлі-продажу прав вимоги, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевченко Д.Г. за реєстровим № 1306, 1307, за умовами якого продавець надав кредити позичальникам за кредитними договорами (в тому числі, за кредитним договором № 2706/0608/88-242 від 18.06.2008 та договорами, що забезпечують його виконання), та відступив право вимоги за цими договорами на користь покупця.

13.03.2014 кредитним комітетом АТ "Дельта Банк" прийнято рішення, яке затверджене протоколом № 14/52-3, відповідно до якого щодо зміни умов кредитування клієнта за Кредитним договором вирішено:

1. За умови внесення на транзитний рахунок 2909% позичальника по Кредитному договору суми не менше ніж 115000 дол. США.

2. Управлінню адміністрування активних операцій фізичних осіб підготувати договір про розірвання договору іпотеки.

3. Департаменту супроводження операцій клієнтів Банку здійснити списання з рахунків бухгалтерського обліку вартість заставного майна за Кредитним договором, а саме квартири за адресою: АДРЕСА_1.

4. На залишкову суму боргу по Кредитному договору відступити право вимоги факторинговій компанії ТОВ "ФК "Довіра та Гарантія" або іншій факторинговій компанії погодженій із банком за ціною відступлення 5000,00 грн.

5. Інші умови Кредитного договору залишити без змін.

6. Строк дії протоколу до 08.07.2014.

12.05.2014 між Публічним акціонерним товариством "Дельта Банк" (іпотекодержателем) та громадянином України ОСОБА_4 (іпотекодавцем) укладено договір, посвідчений приватним нотаріусом Київського нотаріального округу Ковальчуком С.П. за реєстровим № 3433, про розірвання іпотечного договору № 2706/0608/88-242-Z-1, посвідченого 18.06.2008 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Голубничою О.В. за реєстровим № 1774.

Підставою розірвання договору іпотеки, є погашення позичальником частини заборгованості по кредиту в сумі не менше ніж 115000,00 дол. США. Факт погашення позичальником вказаної суми сторонами не заперечується.

Судами першої та апеляційної інстанції визначено, що 15.05.2014 між Публічним акціонерним товариством "Дельта Банк" (як продавцем) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Довіра та Гарантія" (як покупцем) було укладено договір купівлі-продажу прав вимоги (далі - Договір купівлі-продажу), відповідно до умов якого продавець погодився продати (відступити) права вимоги та передати їх покупцю, а покупець - купити права вимоги, прийнявши їх та сплативши загальну купівельну ціну.

Пунктом 1.1 Договору купівлі-продажу сторони погодили, що загальна купівельна ціна є сумою всіх купівельних цін за права вимоги, зазначених у додатку 1 та становить 5000,00 грн.

Додатком № 1 до Договору купівлі-продажу (Перелік договорів та купівельна ціна за права вимоги) передбачено, що позичальником є ОСОБА_4. Кредитний договір - № 2706/0608/88-242 від 18.06.2008 зі всіма змінами та доповненнями. Права вимоги - загальна сума вимог, які виникли і нараховані за кредитним договором на день укладення договору складає 93565,29 дол. США, що згідно курсу НБУ станом на 15.04.2014 становить 1100752,00 грн. Купівельна ціна - за право вимоги за кредитним договором становить 5000,00 грн.

Згідно із п. 2.3 Договору купівлі-продажу права вимоги переходять від продавця до покупця (далі - відступлення) та обов'язки продавця передати права вимоги вважаються виконаними з моменту підписання продавцем та покупцем акту приймання-передачі прав вимоги.

15.05.2014 Публічним акціонерним товариством "Дельта Банк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Довіра та Гарантія" підписано акт приймання-передачі прав вимоги за Договором купівлі-продажу, згідно якого продавець продав (відступив) покупцю, а покупець прийняв права вимоги за Кредитним договором зі всіма змінами та доповненнями до нього, укладеним з ОСОБА_4 Разом з правом вимоги виконання зобов'язань за Кредитним договором покупцю передано оригінали цього договору з усіма змінами та доповненнями до нього, а також всі інші документи, що підтверджують видачу позичальнику кредиту за ним. Цим актом продавець та покупець підтвердили, що покупець сплатив продавцю погоджену сторонами купівельні ціну, яка становить 5000,00 грн.

На підставі постанови Правління Національного банку України від 02.03.2015 № 150 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" до категорії неплатоспроможних" виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 02.03.2015 № 51 "Про запровадження тимчасової адміністрації у Публічному акціонерному товаристві "Дельта Банк", відповідно до якого з 03.03.2015 запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у Публічному акціонерному товаристві "Дельта Банк" строком на три місяці з 03.03.2015 по 02.06.2015 включно.

З метою забезпечення збереження активів неплатоспроможного банку АТ "Дельта Банк", запобігання втрати майна та збитків банку і Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, виконавча дирекція Фонду на підставі ч. 4 ст. 34 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" прийняла рішення від 03.08.2015 № 147 про продовження строків здійснення тимчасової адміністрації в АТ "ДЕЛЬТА БАНК" до 02.10.2015 включно та продовження повноважень уповноваженої особи Фонду на здійснення тимчасової адміністрації у АТ "Дельта Банк" Кадирова Владислава Володимировича до 02.10.2015 включно.

Відповідно до постанови Правління НБУ від 02.10.2015 № 664 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 02.10.2015 № 181 "Про початок процедури ліквідації АТ "Дельта Банк" та делегування повноважень ліквідатора банку". Розпочато процедуру ліквідації Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк", призначено уповноважену особу Фонду гарантування та делеговано всі повноваження ліквідатора АТ "Дельта Банк" на підставі статей 37, 38, 51, ч.1 і 2 статті 48 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", провідному професіоналу з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Кадирову Владиславу Володимировичу на два роки з 05.10.2015 по 04.10.2017 включно.

Як встановлено судами, 11.03.2015 Уповноваженою особою Фонду видано наказ № 67, відповідно до якого вирішено здійснити в АТ "Дельта Банк" перевірку правочинів (інших договорів), вчинених (укладених) АТ "Дельта Банк" протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Протоколом засідання комісії з перевірки правочинів (інших договорів) № 67 від 24.09.2015 виявлено, що нікчемним правочином згідно ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" є, зокрема, договір купівлі-продажу прав вимоги від 15.05.2014, укладений з Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Довіра та Гарантія" та посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ковальчуком С.П. за реєстровим № 3433, а також договір від 12.05.2014 про розірвання іпотечного договору № 2706/0608/88-242-Z-1, укладений з ОСОБА_4 та посвідчений 18.06.2008 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Голубничою О.В. за реєстровим № 1774 (згідно п. 1, 2, 3 ч.3 ст. 38).

Повідомленням № 1304 від 03.11.2015 Уповноваженою особою Фонду повідомлено Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Довіра та Гарантія" про нікчемність правочинів (в тому числі оспорюваного в даній справі) згідно п.п. 1, 2, 3 ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Предметом позову у цій справі є позовні вимоги про визнання недійсними договору купівлі-продажу прав вимоги від 15.05.2014, застосування наслідків його недійсності та зобов'язання повернути оригінали документів, переданих на виконання цих Договорів.

Обґрунтовуючи підстави недійсності вказаного договору, позивач посилається на підстави нікчемності визначені ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", зокрема зазначає, що уклавши оспорюваний договір, банк здійснив відчуження майнових прав за ціною, значно нижчою від звичайної (оплата більш ніж на 99 % відрізняється від вартості майнових прав), що є ознакою нікчемності правочину згідно п. 3 ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб". Крім цього, уклавши договір на описаних умовах банк відмовився від власних майнових вимог до позичальника/іпотекодавця/поручителя та до дня визнання його неплатоспроможним взяв на себе зобов'язання щодо передачі прав вимоги за кредитним договору новому кредитору без зустрічного отримання коштів у відповідній сумі.

Вирішуючи спір по суті, суди попередніх інстанцій виходили з того, що позивачем не надано суду жодних належних та допустимих доказів (як то звіту чи оцінки суб'єкта оціночної діяльності про дійсну вартість відступлених прав вимоги), з яких можливо було б зробити висновок про рівень звичайних цін або ринкової вартості подібного права вимоги, що діяли на момент укладання оспорюваного Договору; позивачем також не надано додатку 1 (Переліку договорів та купівельної ціни за права вимоги) до Договору купівлі-продажу, з якого можна було б встановити купівельну вартість, яку позивач сплатив ПАТ "Сведбанк" за відступлене йому право за Кредитним договором.

Виходячи з того, що позивачем не доведено факт відчуження відповідачу права вимоги до боржника за ціною, яка є нижчою від звичайних цін на аналогічне право вимоги, суди дійшли висновку про недоведеність позивачем наявності обставин з якими закон пов'язує нікчемність правочину чи наявність підстав для визнання його недійсним.

Відповідно до положень ст. 16 Цивільного кодексу України визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів.

Загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачені статтею 215 Цивільного кодексу України, відповідно до частин 1-5 якої зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно із ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частинами 2, 3 зазначеної статті визначено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Таким чином відповідно до статей 215 та 216 Цивільного кодексу України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

За приписами ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України нікчемний правочин на відміну від оспорюваного є недійсним незалежно від наявності чи відсутності відповідного рішення суду. Однак це не виключає можливості подання та задоволення позову про визнання нікчемного правочину (господарського договору) недійсним.

Отже, спори про визнання нікчемних правочинів недійсними підлягають вирішенню господарськими судами в загальному порядку. З'ясувавши, що оспорюваний правочин є нікчемним, господарський суд зазначає в резолютивній частині рішення про його недійсність або, за відсутності підстав для такого визнання, відмовляє в задоволенні позову. Сторони нікчемного правочину не зобов'язані виконувати його умови (навіть якщо суд не визнавав його недійсним).

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин (п. 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" (v0011600-13) ).

Як передбачено ч. 2 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (в редакції на дату укладання оспорюваного договору) протягом 30 днів з дня початку тимчасової адміністрації уповноважена особа Фонду зобов'язана забезпечити перевірку договорів (інших правочинів), укладених банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення договорів (правочинів), виконання яких спричинило або може спричинити погіршення фінансового стану банку та які відповідають, зокрема такому критерію: договори, за якими було або має бути здійснено відчуження (або передача в користування) майна банку на умовах, значно гірших за звичайні ринкові умови здійснення відповідних операцій (пп. 1).

Відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (в редакції на дату прийняття рішення комісією з перевірки правочинів) правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав: банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов'язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору.

Таким чином нікчемність правочинів, перевірку яких здійснює Уповноважена особа Фонду, ставиться в залежність від звичайних ринкових умов здійснення відповідних операцій щодо майна, яке відчужується за таким правочином, або в залежність від звичайної вартості майна, що відчужується за таким правочином.

Згідно із ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна із сторін повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Зазначені докази повинні містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об'єктивної істини.

Як визначено ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Керуючись вищенаведеними нормами законодавства та встановивши, що позивачем не надано належних та допустимих доказів (як то звіту чи оцінки суб'єкта оціночної діяльності про дійсну вартість відступлених прав вимоги), з яких можливо було б зробити висновок про рівень звичайних цін або ринкові умови здійснення таких операцій, що діяли на момент укладання оспорюваного Договору, а також не надано додатку 1 (Переліку договорів та купівельної ціни за права вимоги) до Договору купівлі-продажу, з якого можна було б встановити купівельну вартість, яку позивач сплатив ПАТ "Сведбанк" за відступлене право вимоги за Кредитним договором, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про недоведеність позивачем наявності підстав нікчемності, які встановлені ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", у зв'язку із чим відмовили у задоволенні позову.

Відповідно до статті - 111-7 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції лише перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Оцінка та перевірка обставин справи і доказів не віднесена до повноважень касаційної інстанції.

Матеріали справи свідчать про те, що господарськими судами попередніх інстанцій в порядку ст. 43, 101 Господарського процесуального кодексу України всебічно, повно і об'єктивно досліджено матеріали справи в їх сукупності і вірно застосовано норми процесуального та матеріального права.

Викладені у касаційній скарзі доводи скаржника обґрунтованих висновків судів попередніх інстанцій не спростовують та зводяться до заперечень щодо здійсненої судами першої та апеляційної інстанції оцінки доказів у справі та доведення інших обставин, ніж ті, що були встановлені судами попередніх інстанцій, в той час як згідно з вимогами ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Наведене відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 13.03.2017 у справі № 3-1629гс16.

Вказані доводи є ідентичними викладеним у позовній заяві та апеляційній скарзі, вони були предметом розгляду у суді апеляційної інстанції і їм була надана належна правова оцінка апеляційним судом. З огляду на оплатний характер відчуження банком права вимоги суд апеляційної інстанції також обґрунтовано відхилив посилання позивача як підставу нікчемності правочину на відмову від власних майнових вимог в результаті укладення спірного договору.

З огляду на встановлені судами обставини справи та з урахуванням наведених приписів процесуального закону, касаційна інстанція, перевіривши відповідно до ч. 2 ст. 111-5 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні суду першої інстанції та постанові суду апеляційної інстанції, дійшла висновку про відсутність підстав для їх зміни чи скасування.

Керуючись ст.ст. - 111-5, - 111-7, - 111-9, - 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ "Дельта Банк" залишити без задоволення.