Публічного акціонерного товариства "Енергобанк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Енергобанк"

на рішення та на постанову

Господарського суду міста Києва від 08.02.2017 Київського апеляційного господарського суду від 24.04.2017

у справі № 910/33149/15 Господарського суду міста Києва

за позовом Публічного акціонерного товариства "Енергобанк"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Український папір"

про стягнення 30751,76 грн.

за участю представників сторін:

позивача: не з'явилися

відповідача: Омельченко О.М.

Публічне акціонерне товариство "Енергобанк" звернулося до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Український папір" про стягнення 30751,76 грн. заборгованості.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 09.03.2016 у справі № 910/33149/15, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 21.06.2016, позов задоволено повністю; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Український папір" на користь Публічного акціонерного товариства "Енергобанк" 30751 грн. 76 коп. заборгованості, 1218 грн. 00 коп. судового збору.

Постановою Вищого господарського суду України від 26.10.2016 скасовано рішення Господарського суду міста Києва від 09.03.2016 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 21.06.2016 у справі № 910/33149/15, справу передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 08.02.2017 у справі № 910/33149/15 (суддя Балац С.В.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 24.04.2017 (колегія суддів у складі: головуючого судді Баранця О.М., суддів Сітайло Л.Г., Калатай Н.Ф.), у задоволенні позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись із прийнятими у справі судовими рішеннями, Публічне акціонерне товариство "Енергобанк" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 08.02.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 24.04.2017 у справі № 910/33149/15, прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою до суду, скаржник посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права. Скаржник вказує на те, що судами не застосовано норми п. 1 ч. 5 ст. 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" щодо заборони задоволення вимог кредиторів банку, у зв'язку із чим висновок судів про порушення банком умов договору банківського рахунку є помилковим.

До Вищого господарського суду України надійшов відзив Товариства з обмеженою відповідальністю "Український папір", в якому відповідач просить оскаржувані судові рішення залишити без змін, касаційну скаргу - без задоволення.

Сторони згідно з приписами статті 111-4 Господарського процесуального кодексу України були належним чином повідомлені про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак позивач не скористався передбаченим законом правом на участь у перегляді справи в суді касаційної інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових актів, вважає касаційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню.

Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, відповідачем були виставлені позивачу рахунки-фактури на оплату товару (авансовий платіж) у розмірі 30751,76 грн., а саме: № ЭБ-00010 від 22.01.2015 на суму 22962,14 грн., № ЭБ-00014 від 22.01.2015 на суму 7789,62 грн., які були оплачені позивачем, що підтверджується меморіальним ордерами № 361881 від 29.01.2015 та № 362192 від 29.01.2015.

12.02.2015 позивачем направлено на адресу відповідача лист за № 290/20, яким позивач вимагав повернення сплачених за Договором грошових коштів в сумі 30751,76 грн. у зв'язку з відсутністю поставки товару за Договором.

Судами встановлено, що після отримання вказаного вище листа відповідач сформував платіжне доручення від 12.02.2015 № 33 на суму 30751,76 грн., яким вказані кошти мали бути перераховані (з поточного рахунку відповідача відкритому в Публічному акціонерному товаристві "Енергобанк") на користь позивача за реквізитами, які зазначені в листі останнього від 12.02.2015 року № 290/20.

Проте, платіжне доручення від 12.02.2015 № 33 на суму 30751,76 грн. позивачем виконане не було.

В подальшому позивач направив на адресу відповідача вимогу від 23.12.2015 № 4127/5, якою повторно вимагав повернення сплачених за Договором грошових коштів в сумі 30751,76 грн., у зв'язку з відсутністю поставки товару за Договором.

Після отримання вказаного вище листа відповідачем сформоване платіжне доручення від 28.12.2015 № 30 на суму 30.751,76 грн., яким вказані кошти мали бути перераховані (з поточного рахунку відповідача відкритому в Публічному акціонерному товаристві "Енергобанк") на користь позивача. Платіжне доручення від 28.12.2015 № 30 направлене відповідачем на виконання позивачу листом від 29.12.2015 № 1033-б.

Однак, позивачем не здійснено виконання платіжного доручення відповідача від 28.12.2015 року № 30 з мотивів введення процедури ліквідації у банку, про що зазначено у листі від 06.01.2016 року № 23/5.

Невиконання відповідачем зобов'язання щодо повернення суми попередньої оплати стало підставою звернення позивача із позовом у цій справі про стягнення з відповідача 30751,76 грн. заборгованості.

Вирішуючи спір по суті та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій виходили з того, що прострочення повернення попередньої оплати відбулося з вини самого позивача у вигляді невиконання платіжних доручень відповідача від 12.02.2015 № 33 та від 28.12.2015 № 30 щодо повернення відповідачем позивачу суми попередньої оплати за товар, яка заявлена останнім до стягнення.

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Як передбачено ст. 181 Господарського кодексу України, господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів

Статтею 638 Цивільного кодексу України та частиною 2 статті 180 Господарського кодексу України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом, як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Статтею 712 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про те, що факт виставлення відповідачем рахунку на оплату товару та оплати його позивачем свідчить про виникнення між сторонами спору договірних правовідносин з поставки товару.

Приписом ч. 1 ст. 662 Цивільного кодексу України встановлено, що продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу (ст. 663 ЦК України).

У відповідності до ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що на виконання вимоги позивача про повернення коштів, відповідач сформував платіжне доручення від 12.02.2015 № 33 на суму 30751,76 грн., яким вказані кошти мали бути перераховані на користь позивача, однак вказане платіжне доручення позивачем виконане не було.

Згідно з частиною 1 статті 1066 Цивільного кодексу України за договором банківського рахунку банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.

Банк зобов'язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка, зарахувати грошові кошти, що надійшли на рахунок клієнта, в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не встановлений договором банківського рахунка або законом, за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом. (ст. 1068 Цивільного кодексу України).

Як передбачено п. 8.1. ст. 8 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження.

Приписами частини 1 статті 613 Цивільного кодексу України встановлено, що кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов'язку.

Встановивши, що позивачем порушені умови укладеного між сторонами спору договору банківського рахунку у вигляді невиконання зокрема платіжного доручення від 12.02.2015 № 33, яке відповідно до вищенаведених норм законодавства мало бути виконане в день його надходження, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про те, що прострочення повернення попередньої оплати відбулося з вини самого позивача, у зв'язку із чим відмовили у задоволенні позову.

Прим цьому судами обґрунтовано відхилено доводи позивача про неможливість виконання платіжного доручення відповідача від 12.02.2015 у зв'язку із введенням тимчасової адміністрації, оскільки як вірно встановлено судами, тимчасову адміністрацію у позивача було запроваджено строком з 13.02.2015, що також спростовує посилання позивача на порушення судами норм Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (4452-17) .

Згідно із ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна із сторін повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Зазначені докази повинні містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об'єктивної істини.

Як визначено ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до статті - 111-7 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції лише перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Оцінка та перевірка обставин справи і доказів не віднесена до повноважень касаційної інстанції.

Матеріали справи свідчать про те, що господарськими судами попередніх інстанцій в порядку ст. 43, 101 Господарського процесуального кодексу України всебічно, повно і об'єктивно досліджено матеріали справи в їх сукупності і вірно застосовано норми процесуального та матеріального права.

Викладені у касаційній скарзі доводи скаржника обґрунтованих висновків судів попередніх інстанцій не спростовують та зводяться до заперечень щодо здійсненої судами першої та апеляційної інстанції оцінки доказів у справі та доведення інших обставин, ніж ті, що були встановлені судами попередніх інстанцій, в той час як згідно з вимогами ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Наведене відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 13.03.2017 у справі № 3-1629гс16.

З огляду на встановлені судами обставини справи та з урахуванням наведених приписів процесуального закону, касаційна інстанція, перевіривши відповідно до ч. 2 ст. 111-5 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні суду першої інстанції та постанові суду апеляційної інстанції, дійшла висновку про відсутність підстав для їх зміни чи скасування.

Керуючись ст.ст. - 111-5, - 111-7, - 111-9, - 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Енергобанк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Енергобанк" залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 08.02.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 24.04.2017 у справі № 910/33149/15 залишити без змін.