Товариство з обмеженою відповідальністю "Орлан-Транс-Груп" звернулося до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Жефко Україна" про стягнення інфляційних нарахувань, трьох відсотків річних у зв'язку з несвоєчасною сплатою відповідачем суми боргу на виконання рішення Господарського суду міста Києва від 10.0.62016 року у справі № 21373/15 у сумі 740 181, 50 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 17.02.2017, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 06.04.2017 у справі № 910/758/17, у задоволені позову відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятими рішеннями, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, просить постанову Київського апеляційного господарського суду від 06.04.2017 та рішення місцевого господарського суду від 17.02.2017 скасувати, прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального права при ухваленні зазначених судових рішень, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх судових інстанцій, рішенням господарського суду міста Києва від 10.06.2016 у справі № 910/21373/15 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Орлан-Транс-Груп" до товариства з обмеженою відповідальністю "Жефко Україна" про стягнення 13 224 001,78 грн. позов задоволено частково. Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю "Жефко Україна" на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Орлан-Транс-Груп" 5 258 330,07 грн. основного боргу, 615 145,90 грн. пені, 302 898,00 грн. 3% річних, 3 706 984,47 грн. інфляційних втрат, 84 116,44 грн. судових витрат за проведення експертизи та 57 002,00 грн. судового збору. В іншій частині позову відмовлено. Постановою Київського апеляційного господарського суду від 06.09.2016 р. рішення господарського суду міста Києва від 10.06.2016 у справі № 910/21373/15 залишено без змін.

19.09.2016 на виконання вказаного рішення видано наказ.

27.09.2016 відкрито виконавче провадження № 52355614.

Згідно п. 2 резолютивної частини постанови від 27.09.2016 боржнику вказано на необхідність самостійно виконати рішення суду у строк до 04.10.2016.

Судами також встановлено, що платіжним дорученням № 3263 від 30.09.2016 відповідач сплатив 10 024 746,88 грн. на реквізити вказані у постанові про відкриття виконавчого провадження, призначення платежу: добровільне виконання судового наказу № 910/21373/15 від 19.09.2016.

08.11.2016. постановою головного державного виконавця зупинено вчинення виконавчий дій. Постановою Вищого господарського суду України від 09.11.2016 касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Жефко Україна" залишено без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 06.09.2016 у справі господарського суду міста Києва № 910/21373/15 залишено без змін. Постановою від 22.11.2016 продовжено примусове виконання рішення.

08.12.2016 Міністерство юстиції України перерахувало кошти на користь позивача.

14.12.2016 закінчено виконавче провадження у зв'язку із виконанням рішення у повному обсязі.

Звертаючись з даним позовом до суду позивач вважав, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін договору, не звільняє відповідача від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною 2 статті 265 Цивільного кодексу України у зв'язку з чим просив суд стягнути на його користь інфляційні втрати та 3% річних в сумі 740 181, 50 грн.

Відмовляючи у задоволенні позову, місцевий господарський суд, з яким також погодився й апеляційний, зазначив про те, що рішення господарського суду міста Києва у справі № 910/21373/15 виконано відповідачем самостійно у встановлений державним виконавцем строк, тому відсутні підстави для задоволення позову.

Колегія суддів погоджується з такими висновками судів попередніх судових інстанцій з огляду на таке.

Відповідно до ст. 115 Господарського процесуального кодексу України рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження" (1404-19) .

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України (254к/96-ВР) , цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

За приписом частини п'ятої статті 11 Цивільного кодексу України грошове зобов'язання може виникати з рішення суду. Відтак якщо певне зобов'язання згідно з рішенням господарського суду є грошовим (наприклад, у зв'язку з прийняттям судового рішення про стягнення суми попередньої оплати в зв'язку з недопоставкою продукції), відповідальність за невиконання такого зобов'язання, яке виникло з рішення суду, настає на загальних підставах згідно з частиною другою статті 625 названого Кодексу.

За відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум.

Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з боржника в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання. ( постанова Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" (v0014600-13) ).

У матеріалах справи № 910/758/17 наявна постанова про відкриття виконавчого провадження № 52355614 від 27.09.2016, відповідно до якої відкрито виконавче провадження із виконання наказу № 910/21373/15 від 19.09.2016 про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Жефко Україна" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Орлан-Транс-Груп" 5 258 330, 07 грн. основного боргу, 615 145, 90 грн. пені, 302 898, 00 грн. 3% річних, 3 706 984, 47 грн. інфляційних втрат, 84 116, 44 грн. судових витрат за проведення експертизи та 57 002, 00 грн. судового збору, а також надано боржнику строк для самостійного виконання рішення суду до 04.10.2016 року.

З метою добровільного виконання судового наказу № 910/21373/15, Товариством з обмеженою відповідальністю "Жефко Україна" сплачено 10 024 476, 88 грн., що підтверджується наявною у матеріалах справи № 910/758/17 копією платіжного доручення № 30.09.2016. Згідно вказаного доручення платіж одержано банком 03.10.2016 року, тобто за день до закінчення строку на самостійне виконання наказу № 910/21373/15.

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що рішення господарського суду міста Києва у справі № 910/21373/15 виконано відповідачем самостійно у встановлений державним виконавцем строк, тому у позивача відсутні підстави для стягнення з відповідача інфляційних нарахувань та трьох відсотків річних в сумі 740 181, 50 грн.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх судових інстанцій про відмову у задоволенні позову.

Оскільки доводи касаційної скарги не спростовують висновків апеляційного господарського суду та не впливають на них, підстави для її задоволення і скасування постанови Київського апеляційного господарського суду від 06.04.2017, прийнятої з правильним застосуванням норм матеріального права та дотриманням норм процесуального законодавства, відсутні.

Керуючись статтями - 111-5, - 111-7, - 111-9, - 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Орлан-Транс-Груп" залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 06.04.2017 у справі № 910/758/17 - без змін.