про усунення перешкод у користуванні нерухомим майном, а саме: приміщеннями літ. А І-го поверху (позиції 1 ' ' ', 2 ' ' ', 3, 4, 5, 6, 7) площею 67,4 кв. м. та приміщенням част. літ. А І-го поверху (поз. 1, 2) площею 67,4 кв. м. розташованих за адресою: АДРЕСА_1, шляхом звільнення їх від рухомого майна (речей) ФОП ОСОБА_4, заборони їй створювати перешкоди позивачу у користуванні нерухомим майном, та про визнання недійсним договору оренди № 3 від 17.12.2014

та за зустрічним позовом фізичної особи - підприємця ОСОБА_4

до товариства з обмеженою відповідальністю "Магазин "Взуття"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача -

фізична особа - підприємець ОСОБА_5

про визнання за ФОП ОСОБА_4 права користування частиною нежитлового приміщення, а саме: приміщеннями літ. А І-го поверху (позиції 1 ' ' ', 2 ' ' ', 3, 4, 5, 6, 7) та літ. А І-го поверху (поз. 1, 2) площею 10 кв. м. розташованих за адресою: АДРЕСА_1, згідно договору № 3 від 17.12.2014

за участю представників сторін:

позивача: Маркусь М.І.,

відповідача 1: не з'явився,

відповідача 2: не з'явився,

Товариство з обмеженою відповідальністю "Магазин "Взуття" звернулося до Господарського суду Закарпатської області з позовом до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 та до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_5 про усунення перешкод у користуванні нерухомим майном, а саме: приміщеннями літ. А І-го поверху (позиції 1''', 2''', 3, 4, 5, 6, 7) площею 67,4 кв. м. та приміщенням част. літ. А І-го поверху (поз. 1, 2) площею 67,4 кв. м. розташованих за адресою: АДРЕСА_1, шляхом звільнення їх від рухомого майна (речей) ФОП ОСОБА_4, заборони їй створювати перешкоди позивачу у користуванні нерухомим майном, та про визнання недійсним договору оренди № 3 від 17.12.2014 укладеного між ФОП ОСОБА_5 та ФОП ОСОБА_4 (з врахуванням заяви про зміну предмету позову).

Фізична особа - підприємець ОСОБА_4 звернулася до Господарського суду Закарпатської області з зустрічним позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Магазин "Взуття", третя особа без самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - ФОП ОСОБА_5, про визнання за ФОП ОСОБА_4 права користування частиною нежитлового приміщення, а саме, приміщення літ. А I-го поверху (позиції 1''', 2''', 3, 4, 5, 6, 7) та літ. А I-го поверху (поз. 1, 2) площею 10 кв.м., розташованих за адресою: АДРЕСА_1 згідно договору оренди № 3 від 17.12.2014 року.

Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 30.11.2016 первісний позов задоволено частково; визнано недійсним договір оренди № 3 від 17.12.2014 року, укладений між ФОП ОСОБА_5 та ФОП ОСОБА_4; заборонено ФОП ОСОБА_4 створювати перешкоди ТОВ "Магазин "Взуття" у користуванні нерухомим майном, а саме, приміщеннями літ. А I-го поверху (позиції 1''', 2''', 3, 4, 5, 6, 7) площею 67,4 кв.м та приміщенням част. літ. А I-го поверху (поз. 1, 2) площею 67,4 кв.м, розташованими за адресою: АДРЕСА_1; в частині вимоги про звільнення вказаного приміщення від рухомого майна ФОП ОСОБА_4 провадження у справі припинено; стягнуто з ФОП ОСОБА_4 на користь ТОВ "Магазин "Взуття" 1 218 грн на відшкодування витрат по сплаті судового збору; стягнуто з ФОП ОСОБА_4 в дохід державного бюджету 609 грн судового збору; стягнуто з ФОП ОСОБА_5 в дохід державного бюджету 609 грн судового збору. У задоволенні зустрічного позову відмовлено.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 01.03.2017 у справі № 907/858/15 рішення Господарського суду Закарпатської області від 30.11.2016 у справі № 907/858/15 скасовано в частині прийнятого п.4 резолютивної частини; прийнято в цій частині нове рішення, яким позовну вимогу про звільнення вказаного приміщення від рухомого майна фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 задоволено. В іншій частині рішення залишено без змін.

Не погоджуючись з прийнятими рішеннями, фізична особа - підприємець ОСОБА_4 звернулася до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить постанову Львівського апеляційного господарського суду від 01.03.2017 та рішення місцевого господарського суду від 30.11.2016

скасувати, прийняти нове рішення, яким у задоволенні первісних позовних вимог відмовити, зустрічні позовні вимоги задовольнити повністю.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального та процесуального права при ухваленні зазначених судових рішень, вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, згідно з витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно (№ 2296381 від 15.12.2003 року) ТОВ "Магазин "Взуття" є власником магазину "ІНФОРМАЦІЯ_1", загальною площею 269,3 кв.м., що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право власності /САА № 910734/13.12.2003/ виконком Ужгородської міської ради.

07.07.2011 між ТОВ "Магазин "Взуття" та ОСОБА_7 було укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна - вбудовані приміщення магазину в АДРЕСА_1, яке належало товариству.

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 18.03.2014 у справі № 308/12227/13-ц, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Закарпатської області від 17.11.2015, визнано договір купівлі-продажу від 07.07.2011, укладений між ТОВ "Магазин "Взуття" та ОСОБА_7, посвідчений приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Сабов О.І. та зареєстрованим в реєстрі за № 1332, недійсним з моменту його укладення; витребувано на користь ТОВ "Магазин "Взуття" з володіння ОСОБА_5 нерухоме майно - вбудовані приміщення част. літ.А 1-го поверху (позиція 1, 2), площею 67,4 кв.м., реєстраційний номер - 3921708, яке розташоване на земельній ділянці площею 53,9 кв.м., кадастровий номер земельної ділянки НОМЕР_1, шляхом його передачі в натурі; витребувано на користь ТОВ "Магазин "Взуття" з володіння ОСОБА_9 та ОСОБА_10 нерухоме майно - вбудовані приміщення, част. літ.А 1-поверху (позиція 1''', 2''', 3, 4, 5, 6, 7) загальною площею 67,4 кв.м., реєстраційний номер - 36233656, яке розташоване на земельній ділянці площею 53,9 кв.м., кадастровий номер земельної ділянки НОМЕР_1, шляхом його передачі в натурі.

Згідно з актами державного виконавця від 24.07.2015 відбулося примусове виконання вказаного рішення суду по вилученню у ОСОБА_5, ОСОБА_10 нерухомого майна. Державним виконавцем встановлено, що "після складення відповідних актів стягувачем забезпечена інвентаризація рухомого майна, що знаходилось у даному нежитловому приміщенні".

16.03.2012 ОСОБА_11, яка діє від імені ОСОБА_5, та ОСОБА_7 як власники магазину "ІНФОРМАЦІЯ_1" уклали нотаріально посвідчений договір про поділ жилих приміщень в натурі, за яким ОСОБА_5 набула право власності на вбудовані приміщення част. "А" 1-го поверху (поз. 1''', 2''', 3, 4, 5, 6, 7) площею 67,4 кв. м, що складає 1/2 від площі 134,8 кв. м, а ОСОБА_7 набув право власності на вбудовані приміщення част. 1-го поверху (поз. 1, 2) площею 67,4 кв. м, що складає 1/2 від площі 134,8 кв. м.

23.03.2012 ОСОБА_7 (продавець) та ОСОБА_5 (покупець) уклали договір купівлі-продажу нерухомого майна, відповідно до якого продавець передає покупцю у власність за плату нерухоме майно, а саме вбудоване приміщення част.літ.А 1-го поверху (поз.1,2), загальною площею 67,4 кв.м., розташоване за адресою АДРЕСА_1 (п.1.1). Нерухоме майно належить продавцю на праві приватної власності на підставі договору про поділ нежитлових приміщень в натурі, посвідченого приватним нотаріусом Сабов О.І. 16.03.2012 за реєстровим №424 (п.1.2).

17.01.2014 між ОСОБА_5, що діє на підставі свідоцтва про підприємницьку діяльність, та ОСОБА_4 укладено договір оренди № 3, відповідно до якого орендодавець передав, а орендар прийняв в строкове платне володіння та користування належне орендодавцеві на праві власності індивідуально визначене майно загальною площею 10 кв.м., що знаходиться у АДРЕСА_1, магазин "ІНФОРМАЦІЯ_2" для торгівлі непродовольчими товарами. Розділом 9 договору оренди визначено строк дії договору з 17.01.2014 по 16.12.2015. Згідно з актом приймання-передачі приміщення від 17.01.2014 зазначене приміщення було передано орендарю ОСОБА_4 Після закінчення строку дії вказаного договору 17.12.2014 між ОСОБА_5, що діє на підставі свідоцтва про підприємницьку діяльність, та ОСОБА_4, що діє на підставі свідоцтва про підприємницьку діяльність, укладено договір оренди № 3, відповідно до якого орендодавець передав, а орендар прийняв в строкове платне володіння та користування належне орендодавцеві на праві власності індивідуально визначене майно загальною площею 10 кв.м., що знаходиться у АДРЕСА_1 для торгівлі непродовольчими товарами. Згідно з п.9.1 вказаного договору строк дії договору визначено з 17.12.2014 по 17.11.2015. Відповідно до акту приймання-передачі приміщення від 17.12.2014 зазначене приміщення було передано орендарю.

Позивач за первісним позовом неодноразово звертався до орендарів, у тому числі ФОП ОСОБА_4 про припинення користування спірними приміщеннями.

08.08.2015 учасниками ТОВ "Магазин "Взуття" ОСОБА_12. ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16. ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20 складено акт про те, що МВ ДВС Ужгородського МРУЮ було примусово виконано рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 18.03.2014 у справі № 308/12227/13-ц та рішення апеляційного суду Закарпатської області від 06.03.2015 шляхом вилучення у боржників нерухомого майна - вбудованих приміщень магазину, що розташовані по АДРЕСА_1 та передано ТОВ "Магазин "Взуття" в натурі (п.1). На момент передачі в приміщеннях знаходилось рухоме майно, а саме: одяг жіночий, дитячий, підлітковий, на вітринах та стелажах, сумки жіночі, гаманці, вироби з порцеляни, посуд, сувенірна продукція на вітринах і стелажах, столи для торгівлі, стільці, вішалки (п.2). Станом на день складення цього акту у вбудованих приміщеннях магазину по АДРЕСА_1 знаходиться рухоме майно: одяг жіночий, дитячий, підлітковий, на вітринах та стелажах, сумки жіночі, гаманці, вироби з порцеляни, посуд, сувенірна продукція на вітринах і стелажах, столи для торгівлі, стільці, вішалки, яке може належати ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_4, ОСОБА_24 (п.4).

23.09.2015 ТОВ "Магазин "Взуття" повторно звернулося до ОСОБА_4, ОСОБА_21, ОСОБА_24, ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_25 з повідомленням-вимогою від 18.09.2015 щодо звільнення приміщень від речей і товарів з магазину по АДРЕСА_1.

Місцевий господарський суд, задовольняючи частково первісний позов і припиняючи провадження у справі в частині вимоги про усунення перешкод у користуванні нерухомим майном шляхом звільнення їх від рухомого майна (речей) ФОП ОСОБА_4, вказав, що у судовому засіданні 15.02.2016 року представник ФОП ОСОБА_4 адвокат Леміш М.О. заявив про відсутність рухомого майна (речей) ФОП ОСОБА_4 у приміщеннях за адресою АДРЕСА_1, що є предметом даного спору. Зазначену усну заяву представника ФОП ОСОБА_4 суд розцінив як офіційну інформацію про звільнення відповідачем ФОП ОСОБА_4 спірного приміщення, і прийшов до висновку про відсутність предмету спору в цій частині позовних вимог.

Скасовуючи рішення Господарського суду Закарпатської області в частині прийнятого п.4 резолютивної частини та приймаючи в цій частині нове рішення, яким позовну вимогу про звільнення вказаного приміщення від рухомого майна фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 задоволено, апеляційний господарський суд виходив з того, що судом першої інстанції надано неправильну правову оцінку всім доказам, зокрема, усній заяві представника відповідача 1 за первісним позовом, тому його висновки про наявність підстав для припинення провадження в частині вимоги про звільнення приміщення від речей відповідача 1 є необґрунтованими.

Колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції з огляду на наступне.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що на вимогу суду першої інстанції відповідачем 1 за первісним позовом та позивачем за первісним позовом не надано належних доказів відсутності рухомого майна відповідач 1 за первісним позовом у приміщеннях за адресою АДРЕСА_1.

Натомість наявними у матеріалах справи актами державного виконавця від 24.07.2015, актом від 08.08.2015, листом ТОВ "Магазин "Взуття" від 23.09.2015 підтверджується, а відповідачем 1 не спростовано належними доказами знаходження у приміщенні позивача рухомих речей.

Апеляційним господарським судом правомірно визначено, що усна заява адвоката Леміша М.О. про відсутність рухомого майна (речей) ФОП ОСОБА_4 у приміщеннях позивача не може вважатися достатнім і достовірним доказом відсутності предмету спору згідно з положеннями ст.ст. 32- 34 ГПК України, тому колегія суддів погоджується з висновком апеляційної інстанції щодо безпідставності та необґрунтованості припинення провадження в частині вимоги про усунення перешкод у користуванні нерухомим майном шляхом звільнення їх від рухомого майна (речей) ФОП ОСОБА_4, та приймаючи до уваги відсутність доказів звільнення ФОП ОСОБА_4 приміщень позивача від рухомого майна, вважає за доцільне задовольнити вказану позовну вимогу.

Колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанції про задоволення позову в частині вимоги про заборону відповідачу 1 створювати перешкоди позивачу у користуванні нерухомим майном, а саме, приміщеннями літ. А I-го поверху (позиції 1''', 2''', 3, 4, 5, 6, 7) площею 67,4 кв.м та приміщенням част. літ. А I-го поверху (поз. 1, 2) площею 67,4 кв.м, розташованими за адресою: АДРЕСА_1, з огляду на наступне.

Відповідно до ч.1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Положеннями ст. ст. 316, 317, 319 ЦК України визначено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

Принцип непорушності права власності передбачено і ст. 321 ЦК України, відповідно до якої ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Враховуючи норми ч. 3 ст. 35 ГПК України, обставини, які були встановлені рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 18.03.2014 у справі № 308/12227/13-ц, не підлягають доказуванню при розгляді даної справи. Зокрема, та обставина, що укладання угод про розпорядження майном, в тому числі тих, де набувачем є ОСОБА_5, відбувалось поза волею та без участі власника цього майна - ТОВ "Магазин "Взуття".

Щодо заявленої позивачем за первісним позовом вимоги про визнання недійсним договору оренди № 3 від 17.12.2014, укладеного між ФОП ОСОБА_5 та ФОП ОСОБА_4, колегія суддів погоджується із судами попередніх інстанції про задоволення вказаної вимоги з огляду на наступне.

Приписами ч. 1 ст. 215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу. Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Згідно з ч. 1 ст. 761 ЦК України передбачено, що право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права, а у відповідності до ст. 319 Цивільного кодексу України право розпорядження майном належить його власнику.

Враховуючи, що дійсним власником майна, яке було об'єктом оренди на момент укладення спірного договору оренди було ТОВ "Магазин "Взуття", договір оренди № 3 від 17.12.2014 укладено з порушенням вищезазначених норм Цивільного кодексу України (435-15) , що дає підстави у відповідності до положень ч. 1 ст. 236 ЦК України визнати оспорюваний договір оренди недійсним з моменту його вчинення.

ФОП ОСОБА_4 звернулася до суду з зустрічним позовом до ТОВ "Магазин "Взуття" про визнання за позивачем за зустрічним позовом права користування частиною нежитлового приміщення, а саме: приміщеннями літ. А І-го поверху (позиції 1''', 2''', 3, 4, 5, 6, 7) та літ. А І-го поверху (поз. 1, 2) площею 10 кв. м. розташованих за адресою: АДРЕСА_1, згідно договору № 3 від 17.12.2014.

Судами встановлено, що власником спірного нерухомого майна є ТОВ "Магазин "Взуття", а договір оренди № 3 від 17.12.2014 року підлягає визнанню недійсним.

Суди правомірно зазначили, що власник приміщення не змінився, ним було і є ТОВ "Магазин "Взуття". За договором оренди орендодавцем зазначалась ФОП ОСОБА_5, тоді як ТОВ "Магазин "Взуття" не виявив внутрішньої волі на укладення нового договору оренди чи додаткових угод до діючого договору. Крім цього, 13.05.2014 ОСОБА_5 (продавець) та ОСОБА_27 (покупець) уклали попередній договір купівлі-продажу нерухомого майна, за умовами якого сторони зобов'язуються у майбутньому в обумовлений п.6.1 строк укласти і належним чином оформити договір купівлі-продажу на умовах і в порядку, визначених договором. Нерухоме майно - вбудоване приміщення част.літ.А 1-го поверху (поз.1,2), загальною площею 67,4 кв.м., розташоване за адресою АДРЕСА_1.

15.05.2014 ОСОБА_10 (продавець), від імені якого діє ОСОБА_4, та ОСОБА_27 (покупець) також уклали попередній договір купівлі-продажу нерухомого майна та п.1.1 передбачили, що у випадку завершення судового розгляду цивільної справи № 308/12227/13-ц винесенням рішення про відмову у задоволенні позову, сторони зобов'язуються у майбутньому в обумовлений п.6.1 строк укласти і належним чином оформити договір купівлі-продажу на умовах і в порядку, визначених договором. У випадку винесення рішення про задоволення позовних вимог всі правовідносини сторін припиняються.

Судами обох інстанцій встановлено, що на час укладення оспорюваного договору оренди (17.12.2014) його сторони знали про існування спору у справі № 308/12227/13-ц і визначили вплив прийнятого у справі рішення на їхні подальші правовідносини.

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо правомірного висновку про відмову у задоволенні зустрічного позову.

З урахуванням зазначеного, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що суд апеляційної інстанції дійшов правильного та обґрунтованого висновку про задоволення первісного позову та відмову у задоволенні зустрічних позовних вимог.

Відповідно до ст. - 111-7 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Інші доводи касаційної скарги не спростовують висновків апеляційного господарського суду та не впливають на них, а тому підстави для її задоволення і скасування постанови Львівського апеляційного господарського суду від, ухваленої з правильним застосуванням норм матеріального права та дотриманням норм процесуального законодавства, відсутні.