У червні 2016 року заступник прокурора Рівненської області в інтересах держави в особі Департаменту соціального захисту населення Рівненської обласної державної адміністрації (далі - Департамент) звернувся до Господарського суду м. Києва з позовною заявою, у якій просив:

- визнати недійсним п. 3.1 договору від 21.07.2015 № 16 про закупівлю послуг за державні кошти, укладений між Департаментом та товариством з обмеженою відповідальністю "Геус-Груп" (далі - Товариство), в частині включення до розрахункової ціни цього договору суми "відрахувань до бюджету податку на прибуток підприємств" у розмірі 592 540,29 грн.;

- визнати недійсним п. 2 додаткової угоди від 14.01.2016 № 3 до договору від 21.07.2015 № 16 про закупівлю послуг за державні кошти, укладеної між Департаментом та Товариством, в частині включення до розрахункової ціни цього договору суми "відрахувань до бюджету податку на прибуток підприємств" у розмірі 107 435,63 грн.;

- зобов'язати Товариство повернути шляхом стягнення на користь Департаменту фактично сплачену за договором від 21.07.2015 № 16 та додаткової угоди від 14.01.2016 № 3 до договору від 21.07.2015 № 16 суму відрахувань податку на прибуток підприємств у розмірі 646 575,57 грн.

Позовні вимоги прокурор, посилаючись на норми Цивільного кодексу України (435-15) (далі - ЦК України (435-15) ), Господарського кодексу України (436-15) (далі - ГК України (436-15) ), Податкового кодексу України (2755-17) (далі - ПК України (2755-17) ) та Закону України "Про здійснення державних закупівель" (2289-17) , обґрунтовував тим, що до розрахункової ціни спірних договору та додаткової угоди сторонами було неправомірно включено суми відрахувань до бюджету податку на прибуток підприємств, а саме: до договору суму у розмірі 592 540,29 грн. та до додаткової угоди суму у розмірі 107 439,63 грн. Відтак в цій частині вони не відповідають вимогам ст. 203 ЦК України та, відповідно до ст. 215 ЦК України, мають бути визнані недійсними. При цьому фактично сплачена сума відрахувань до бюджету податку на прибуток підприємств у розмірі 646 575,57 грн. підлягає поверненню Департаменту в порядку реституції.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 20.09.2016 (суддя Борисенко І.І.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 18.01.2017 (колегія суддів: Яковлєв М.Л., Корсакова Г.В., Тищенко О.В.) в задоволенні позовних вимог прокурора відмовлено.

Судові акти мотивовані посиланнями на відповідність спірного договору та додаткової угоди вимогам діючого законодавства та відсутність правових підстав для визнання їх частково недійсними на підставі ст. 215 ЦК України та, відповідно, відсутність правових підстав для реституції у зв'язку з відмовою у визнанні їх недійсними.

Заступник прокурора м. Києва звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 18.01.2017 і рішення Господарського суду м. Києва від 20.09.2016 та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Викладені у касаційній скарзі вимоги заступник прокурора обґрунтовує посиланням на обставини справи, приписи ст.ст. 92, 203, 215- 217, 509 ЦК України, ст. ст. 7, 208 ГК України, ст. 134 ПК України, ст. ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України (1798-12) ) та ст. ст. 18, 41 Закону України "Про здійснення державних закупівель".

Інші особи, які беруть участь у справі, не скористались правом, наданим ст. - 111-2 ГПК України, та відзиви на касаційну скаргу заступника прокурора до Вищого господарського суду України не надіслали, що не перешкоджає касаційному перегляду судових актів, які оскаржуються.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи, перевіривши правильність юридичної оцінки встановлених фактичних обставини справи, застосування господарськими судами першої та другої інстанцій норм матеріального та процесуального права при прийнятті рішення та постанови, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга заступника прокурора не підлягає задоволенню, враховуючи наступне.

Місцевим та апеляційним господарськими судами на підставі матеріалів справи встановлено, що:

- 21.07.2015 між Департаментом та Товариством був укладений договір № 16 про закупівлю послуг за державні кошти послуг з харчування дітей, які потерпіли внаслідок Чорнобильської катастрофи, у навчальних закладах, розташованих на території радіоактивного забруднення Рівненської області (далі - Договір), за яким Товариство зобов'язалося у 2015 році надати Департаменту відповідні послуги з харчування дітей, а Департамент - прийняти і оплатити такі послуги за вартістю, на умовах та у порядку, встановлених цим Договором;

- в подальшому між сторонами Договору укладались додаткові угоди, якими сторони змінювали строк дії Договору, договірну ціну, тощо, у тому числі додаткова угода від 14.01.2016 № 3;

- Договір укладено за результатами проведення відкритих торгів, відповідно до умов документації конкурсних торгів (далі - ДКТ) на закупівлю послуг щодо забезпечення харчування за контрактом, яка затверджена рішенням комітету з конкурсних торгів Департаменту від 28.05.2015 № 4 та умов пропозиції учасника-переможця торгів;

- прокуратурою Рівненської області за результатами вивчення матеріалів перевірки державних закупівель Департаменту за період з 01.01.2015 по 20.11.2015, проведеної Державною фінансовою інспекцією в Рівненській області (далі - Фінінспекція), виявлено ряд порушень вимог законодавства при використанні бюджетних коштів;

- зазначеною перевіркою прокуратури встановлено, що згідно акта перевірки державних закупівель від 24.11.2015 № 17-31-06/60, складеного Фінінспекцією, до п. 3.1 Договору та п. 2 додаткової угоди від 14.01.2016 № 3 сторонами в розрахункову ціну неправомірно включено суми відрахувань до бюджету податку на прибуток підприємств, а саме: до Договору суму у розмірі 592 540,29 грн. та до додаткової угоди суму у розмірі 107 439,63 грн.

Згідно з статтею 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини, тобто, дії осіб, спрямовані на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За приписами положень частини першої статті 628 та статті 629 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частини першої статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

За приписами статей 525, 526 ЦК України, статті 193 ГК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

З встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи вбачається, що спірний Договір було укладено сторонами за результатами проведення відкритих торгів, відтак до спірних правовідносин підлягає застосуванню чинний на момент укладення Договору Закону України "Про здійснення державних закупівель" (2289-17) , яким встановлювались правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави та територіальної громади.

Відповідно до пункту 5 статті 28 вказаного Закону "Про здійснення державних закупівель" замовник визначає переможця торгів з числа учасників, пропозиції конкурсних торгів яких не було відхилено згідно з цим Законом (у кількості не менше двох), на основі критеріїв і методики оцінки, зазначених у документації конкурсних торгів. Критеріями оцінки є у разі здійснення закупівлі товарів, робіт і послуг, що виробляються, виконуються чи надаються не за окремо розробленою специфікацією (технічним проектом), для яких існує постійно діючий ринок, - ціна.

В силу положень статті 31 Закону у день визначення переможця замовник акцептує пропозицію конкурсних торгів, що визнана найбільш економічно вигідною за результатами оцінки. Замовник укладає договір про закупівлю з учасником, пропозицію конкурсних торгів якого було акцептовано, не пізніше ніж через 30 днів з дня акцепту пропозиції відповідно до вимог документації конкурсних торгів та акцептованої пропозиції. З метою забезпечення права на оскарження рішень замовника договір про закупівлю не може бути укладено раніше ніж через 10 днів з дати оприлюднення на веб-порталі Уповноваженого органу повідомлення про акцепт пропозиції конкурсних торгів.

За приписами частин першої та п'ятої статті 40 Закону договір про закупівлю укладається в письмовій формі відповідно до положень Цивільного кодексу України (435-15) та Господарського кодексу України (436-15) з урахуванням особливостей, визначених цим Законом. Умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту пропозиції конкурсних торгів або цінової пропозиції (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі.

Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Приписами частин першої-третьої, п'ятої та шостої статті 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України.

Як було з'ясовано судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи:

- для участі у процедурі відкритих торгів Товариством 02.07.2015 було надано пропозицію учасника торгів у якій окрім іншого, відповідно до пункту 7.2.1 розділу III ДКТ було надано калькуляцію вартості послуг з харчування. Зазначену калькуляцію було складено відповідно до вимог конкурсної документації, а саме Додатку № 8 до ДКТ. У рядку 3 орієнтовної форми калькуляції окремо визначено "Відрахування до бюджету податку на прибуток підприємств";

- за результатами проведення відкритих торгів пропозиція Товариства була визнана найбільш економічно вигідною;

- укладений між сторонами Договір відповідає умовам ДКТ на закупівлю послуг щодо забезпечення харчування за контрактом, яка затверджена рішенням комітету з конкурсних торгів Департаменту від 28.05.2015 № 4 та умовам пропозиції учасника-переможця торгів;

- на час розгляду справи оскарження зазначеної процедури закупівлі жодним з можливих суб'єктів оскарження не здійснювалось, ДКТ є чинною, результати процедури закупівлі є дійсними, Договір про закупівлю укладено у встановлені законом строки;

- свої зобов'язання за Договором сторони виконали в повному обсязі, претензій щодо невиконання чи неналежного виконання своїх договірних зобов'язань сторонами заявлено не було.

За результатами перегляду справи в касаційному порядку, виходячи з встановлених обставин справи, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про відсутність правових підстав для визнання частково недійсними спірних п. 3.1 Договору та п. 2 додаткової угоди від 14.01.2016 № 3.

Як вірно наголошено судами попередніх інстанцій, прокурор помилково розглядає Договір як самостійний правочин та не поєднує його з результатами проведення відкритих торгів, які відбулись відповідно до умов ДКТ на закупівлю послуг щодо забезпечення харчування за контрактом, яка затверджена рішенням комітету з конкурсних торгів Департаменту від 28.05.2015 № 4. Оскарження зазначеної процедури закупівлі жодним з можливих суб'єктів оскарження не здійснювалось, ДКТ є чинною, результати процедури закупівлі є дійсними.

Зміст оскаржуваних правочинів не суперечить законодавству, яке мало бути застосоване до нього; правочини укладені сторонами, які мали необхідний обсяг цивільної дієздатності; під час укладання спірного Договору сторонами були погоджені всі умови, необхідні для чинності правочину; правочини були підписані Департаментом без жодних зауважень або застережень з його боку.

Виходячи із правової природи податку на прибуток підприємств, колегія суддів касаційної інстанції частково погоджується із доводами прокурора про необов'язковість (безпідставність) включення Департаментом у ДКТ проведеної закупівлі, а саме до ціни сум відрахувань до бюджету вказаного податку. Разом із тим, вказані обставини не можуть слугувати підставою для визнання спірних правочинів в цій частині недійсними в умовах чинності процедури закупівлі та її результатів.

Окрім того, колегія суддів касаційної інстанції вважає за необхідно окремо відзначити, що така умова закупівлі була самостійно визначена Департаментом у ДКТ та була обов'язковою для учасників закупівлі.

Таким чином прокурором не доведено обставин, з якими законодавство пов'язує недійсність правочинів, тому відмову у задоволенні позивних вимог прокурора про визнання недійсним п. 3.1 Договору та п. 2 додаткової угоди від 14.01.2016 № 3 в частині включення до розрахункової ціни сум "відрахувань до бюджету податку на прибуток підприємств" вважає правомірною та обґрунтованою.

Враховуючи недоведеність основних позовних вимог прокурора, не підлягають також задоволенню і його похідні позовні вимоги про зобов'язання Товариства повернути шляхом стягнення на користь позивача фактично сплаченої за Договором та додатковою угодою від 14.01.2016 № 3 суми відрахувань податку на прибуток підприємств у розмірі 646 575,57 грн.

Доводи касаційної скарги заступника прокурора наведених висновків не спростовують і не впливають на них. Твердження заступника прокурора про порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, не знайшли свого підтвердження за результатами перегляду справи в касаційному порядку, у зв'язку із чим відхиляються колегією суддів як необґрунтовані.

Посилання скаржника на акт перевірки державних закупівель від 24.11.2015 № 17-31-06/60, складеного Фінінспекцією, фактично зводяться до переоцінки доказів у справі, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

На підставі викладеного колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що відповідно до вимог ст. 43 ГПК України постанова Київського апеляційного господарського суду від 18.01.2017 ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи касаційної скарги заступника прокурора не спростовують висновків суду апеляційної інстанції, у зв'язку з чим підстав для її скасування не вбачається.

Керуючись ст. ст. - 111-5, - 111-7, - 111-9 та - 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

Касаційну скаргу заступника прокурора м. Києва залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 18.01.2017 у справі № 910/10572/16 Господарського суду м. Києва - без змін.