Рішенням господарського суду Харківської області від 20.10.2015 у справі № 922/4523/15 позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Лідер-Продукт" 79929,39 грн. - основної заборгованості, 5816,53 грн. - пені, 3723,33 грн. - 3% річних, 61220,01 грн. - інфляційних втрат. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 14.12.2016 у справі № 922/4523/15 вищезазначене судове рішення місцевого господарського суду скасовано та прийнято нове рішення, яким відмовлено у задоволені позовних вимог. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Лідер-Продукт", з прийнятою постановою апеляційної інстанції не погодився та звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою разом з клопотанням про відновлення пропущеного процесуального строку на її подання, в якій просить її скасувати та направити справу на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

Обґрунтовуючи підстави звернення до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, скаржник посилається на порушення господарським судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 27.06.2017 задоволено клопотання позивача про поновлення строку на подання касаційної скарги, відновлено строк на її подання, зазначена касаційна скарга прийнята до провадження та призначена до розгляду.

В призначеному судовому засіданні касаційної інстанції 11.07.2017 представник позивача підтримав вимоги касаційної скарги. Відповідач уповноваженого представника не направив. Явка не визнавалась обов'язковою.

Перевіривши правильність застосування господарським судом апеляційної інстанції норм процесуального та матеріального права, проаналізувавши доводи викладені в касаційній скарзі, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Лідер-Продукт" підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Як було встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, 01.02.2013 між Товариством з обмеженою відповідальність "Лідер-Продукт" (постачальник) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 (покупець) укладений договір поставки № 99/х, відповідно до умов якого продавець зобов'язався поставляти покупцю продукти харчування (товар), партіями в відповідності з письмовими заявками останнього, а покупець зобов'язався прийняти товар та оплачувати його за умовами договору.

Підставою для звернення з даною позовною заявою стало те, що постачальник на виконання умов вищезазначеного договору у період з 25.09.2013 по 22.11.2013 поставив, а покупець прийняв товар відповідно до видаткових накладних № ЛЛ-126201 від 25.09.2013, № ЛЛ-143451 від 13.11.2013, № ЛЛ-143342 від 14.11.2013, № ЛЛ-145341 від 18.11.2013, № ЛЛ-146654 від 22.11.2013, проте покупець за отриманий товар не розрахувався.

Частково задовольняючи позовні вимоги, місцевий господарський суд виходив з доведеності факту поставки позивачем та отримання відповідачем товару на підставі наданих позивачем копій видаткових накладних та товарно-транспортних накладних та відсутністю доказів погашення відповідачем заборгованості.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, апеляційна інстанція виходила, зокрема, з того, що видаткові накладні не містять особистого підпису відповідача або інших даних, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Разом з цим, апеляційним господарським судом не було враховано, що вимоги Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні" (996-14) щодо правильності оформлення первинних документів передбачають наявність в документах такого реквізиту, як "інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції" лише альтернативно такому обов'язковому реквізиту, як особистий підпис особи, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Також апеляційною інстанцією зазначено, що підпис особи від імені відповідача, що міститься на договорі поставки № 99/х від 01.02.2013, відрізняється від підпису особи, який міститься на копіях видаткових накладних.

Проте, такий висновки суду апеляційного господарського суду є передчасним, оскільки ідентифікація виконавця підпису потребує спеціальних знань відповідного експерта, а відтак виходить за межі компетенції господарського суду. Крім того, відповідач наголошував, що договір поставки від 01.02.2013 № 99/х він не укладав, не підписував та товар за видатковими накладними не отримував.

Відповідно до ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд, у визначеному законом порядку, встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Належними визнаються докази, які містять відомості про факти, що входять у предмет доказування у справі, та інші факти, що мають значення для правильного вирішення спору. Допустимість доказів означає, що у випадках, передбачених нормами матеріального права, певні обставини повинні підтверджуватися певними засобами доказування або певні обставини не можуть підтверджуватися певними засобами доказування.

Рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі. При цьому згідно з ст. 43 ГПК України наявні докази підлягають оцінці у їх сукупності і жодний доказ не має для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Якщо наявні у справі докази є взаємно суперечливими, їх оцінку може бути здійснено господарським судом з призначенням відповідної судової експертизи.

Відповідно до ст. 1 Закон України "Про судову експертизу" судова експертиза - це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об'єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні, зокрема, суду. Водночас і згідно з ч. 1 ст. 41 ГПК України експертиза призначається для з'ясування питань, що потребують спеціальних знань.

Із сукупності наведених норм матеріального і процесуального права вбачається, що судова експертиза призначається саме у разі потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування, в тому числі і висновки суду, який взяв на себе не властиві йому функції такого експерта.

Як встановлено ст. - 111-5 ГПК України, у касаційній інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи у суді першої інстанції за винятком процесуальних дій, пов'язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням.

В силу приписів ст. - 111-7 ГПК України, касаційна інстанція не має права сама встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові місцевого чи апеляційного господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до ч. 1 ст. - 111-10 ГПК України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права. Пунктом 3 ч. 1 ст. - 111-9 ГПК України визначено, що справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, допущені тільки цим судом.

Оскільки передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними фактичні обставини, що не були встановлені апеляційною інстанцією, постанова у даній справі підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до Харківського апеляційного господарського суду для перевірки законності і обґрунтованості рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Керуючись ст.ст. - 111-5, - 111-7, - 111-9-- 111-12 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Лідер-Продукт" - частково задовольнити.

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 14.12.2016 у справі № 922/4523/15 - скасувати, а справу передати на новий розгляд до Харківського апеляційного господарського суду.