Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді

Швеця В.О.,

суддів

Корсака В.А., Сибіги О.М.

розглянувши касаційну скаргу

Товариства з обмеженою відповідальністю "Партнер Глобал"

на постанову

Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 22.03.2017

у справі № 904/10792/16 Господарського суду Дніпропетровської області

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Партнер Глобал"

до Дочірнього підприємства "Дніпропетровський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" в особі філії "Новоселівська дорожня експлуатаційна дільниця" Дочірнього підприємства "Дніпропетровський облавтодор" Публічного акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України"

про стягнення заборгованості

за зустрічним позовом

Дочірнього підприємства "Дніпропетровський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" в особі філії "Новоселівська дорожня експлуатаційна дільниця" Дочірнього підприємства "Дніпропетровський облавтодор" Публічного акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України"

до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Партнер Глобал"; 2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Резерв-Ойл"

про визнання частково недійсним договору відступлення права вимоги

за участю представників сторін від:

позивача: Щербак Н.А. (дов. від 30.05.2017),

відповідача: Фрейдун О.М. (дов. від 01.06.2017),

відповідача-2: (за зустрічним позовом): не з'явились, належно повідомлені про час та місце розгляду касаційної скарги

Товариство з обмеженою відповідальністю "Партнер Глобал" звернулось з позовом до Дочірнього підприємства "Дніпропетровський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" в особі філії "Новоселівська дорожня експлуатаційна дільниця" Дочірнього підприємства "Дніпропетровський облавтодор" Публічного акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" про стягнення 185 716,60 грн. основного боргу та 17 617,99 грн. пені. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на підставі договору відступлення права вимоги (цесії) № 77 від 26.12.2014 позивач набув право вимоги до відповідача за договором поставки № 22/10-13 від 22.10.2013, який був укладений відповідачем з Товариством з обмеженою відповідальністю "Резерв-Ойл". При цьому позивач посилався на приписи статей 258, 259, 509, 514, 517, 526, 530, 610, 612 Цивільного кодексу України.

Водночас до суду першої інстанції із зустрічним позовом звернулось Дочірнє підприємство "Дніпропетровський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" в особі філії "Новоселівська дорожня експлуатаційна дільниця" Дочірнього підприємства "Дніпропетровський облавтодор" Публічного акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Партнер Глобал" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Резерв-Ойл" про визнання частково недійсним договір відступлення права вимоги (цесії) № 77 від 26.12.2014, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Партнер Глобал" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Резерв-Ойл". Позовні вимоги зустрічного позову обґрунтовані тим, що спірний договір відступлення права вимоги укладено в порушення вимог пункту 9.8. договору поставки № 12/02-14 від 12.02.2014 без згоди боржника. При цьому позивач за зустрічним позовом посилався на приписи статей 202, 203, 215, 512, 516, 627, 628 Цивільного кодексу України.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 16.12.2016, ухваленим суддею Фещенко Ю.В., у первісному позові відмовлено, зустрічний позов задоволено повністю, провадження у справі щодо Товариства з обмеженою відповідальністю "Резерв-Ойл" припинено. Вмотивовуючи рішення суд виходив з того, що укладення договору про відступлення права вимоги без погодження з боржником не відповідає вимогам чинного законодавства та підлягає визнанню недійсним. Припиняючи провадження у справі щодо Товариства з обмеженою відповідальністю "Резерв-Ойл" суд виходив з обставин припинення цього товариства у зв`язку з визнанням банкрутом. При цьому суд керувався приписами статей 213, 215, 216, 509- 514, 516 Цивільного кодексу України, статті 80 Господарського процесуального кодексу України.

Дніпропетровський апеляційний господарський суд, колегією суддів у складі: Чимбар Л.В. - головуючий, Антонік С.Г., Вечірко І.О., постановою від 22.03.2017 перевірене рішення місцевого господарського суду залишив без змін з тих же підстав.

Не погоджуючись з прийнятими у справі судовими актами, Товариство з обмеженою відповідальністю "Партнер Глобал" звернулось з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, в якій просить рішення та постанову у справі скасувати та прийняти нове рішення, яким первісний позов задовольнити, а у задоволенні зустрічного позову відмовити. Обґрунтовуючи доводи касаційної скарги скаржник вказує на помилкове трактування судами умов договору поставки, зокрема пункт 9.8., відповідно до якого сторони обмежили передачу своїх обов'язків, а не прав. Також скаржник зазначає про неврахування судами обставин схвалення відповідачем правочину щодо відступлення права вимоги внаслідок часткової сплати коштів. При цьому скаржник посилається на порушення судами попередніх інстанцій приписів статей 241, 509, 514, 516 Цивільного кодексу України, статті 265 Господарського кодексу України.

Ухвалою від 12.06.2017 колегії суддів Вищого господарського суду України у складі головуючого судді - Швеця В.О., суддів - Корсака В.А., Сибіги О.М., касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Партнер Глобал" прийнято до провадження, справу призначено до розгляду у судовому засіданні на 29.06.2017.

На адресу Вищого господарського суду України від Дочірнього підприємства "Дніпропетровський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" в особі філії "Новоселівська дорожня експлуатаційна дільниця" Дочірнього підприємства "Дніпропетровський облавтодор" Публічного акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому відповідач вказав про законність та обґрунтованість оскаржуваних судових актів, у зв'язку з чим просить залишити їх без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Вищий господарський суд України, заслухавши суддю Швеця В.О., пояснення представників сторін, переглянувши матеріали справи і доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування господарськими судами приписів чинного законодавства, відзначає наступне.

Судами попередніх інстанцій установлено та підтверджується матеріалами справи, що 22.10.2013 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Резерв-Ойл" (постачальник) та Дочірнім підприємством "Дніпропетровський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" в особі філії "Новоселівська дорожня експлуатаційна дільниця" Дочірнього підприємства "Дніпропетровський облавтодор" Публічного акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" (покупець) було укладено договір поставки № 22/10-13, відповідно до умов якого постачальник зобов'язується поставляти узгодженими партіями протягом дії договору у власність покупця нафтопродукти, а покупець зобов'язується приймати та оплачувати товар, за умовами договору. Предметом поставки - є бітум нафтовий дорожній марки 60/90, конкретно зазначається в специфікаціях до договору (додаток № 1) (пункти 1.1., 1.1.1. договору). У пункті 8.1. договору сторони визначили, що договір набуває чинності з моменту його укладення і діє до 31.12.2013, а в частині виконання зобов'язань - до повного виконання сторонами своїх зобов'язань згідно умов договору. Згідно з видатковою накладною № РН-0000107 від 22.10.2013 відповідачу за первісним позовом було поставлено товар, з урахуванням вартості його транспортування, на загальну суму 185 716,60 грн. Вказаний товар було отримано відповідачем за первісним позовом на підставі довіреності, копія якої міститься в матеріалах справи. В подальшому 26.12.2014 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Резерв-Ойл" (цедент) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Партнер Глобал" (цесіонарій) був укладений договір про відступлення права вимоги (цесії) № 77, відповідно до пункту 1.1. якого в порядку та на умовах, визначених цим договором, цедент відступає цесіонарієві, а цесіонарій набуває право вимоги, належне цедентові, і стає кредитором за договорами, які були укладені між цедентом та Дочірнім підприємством "Дніпропетровський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" в особі філії "Новоселівська дорожня експлуатаційна дільниця" Дочірнього підприємства "Дніпропетровський облавтодор" Публічного акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України", у тому числі й за договором поставки № 22/10-13 від 22.10.2013 на суму 185 716,60 грн. Відповідно до пункту 2.1. договору про відступлення права вимоги до цесіонарія переходить зазначене вище право вимоги цедента в обсязі та на умовах, що існували на момент укладання договору про відступлення права вимоги. У зв'язку з невиконанням Дочірнім підприємством "Дніпропетровський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" в особі філії "Новоселівська дорожня експлуатаційна дільниця" Дочірнього підприємства "Дніпропетровський облавтодор" Публічного акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" договірних зобов'язань з оплати товару, позивач, як новий кредитор за договором про відступлення права вимоги, просив стягнути з відповідача 185 716,60 грн. основного боргу та 17 617,99 грн. пені. Заперечуючи проти позовних вимог, відповідач в свою чергу подав зустрічний позов до Товариства з обмеженою відповідальністю "Партнер Глобал" і Товариства з обмеженою відповідальністю "Резерв-Ойл" та просив визнати недійсним договір про відступлення права вимоги № 77 від 26.12.2014 в частині відступлення права вимоги боргу за договором поставки № 22/10-13 від 22.10.2013. Відмовляючи в задоволені первісного та задовольняючи зустрічний позов, суди попередніх інстанцій виходили з того, що відсутня згода боржника на заміну кредитора у зобов'язанні, обов'язковість якої передбачена у договорі поставки. Дана обставина стала підставою для визнання недійсним на підставі частини 1 статті 203, статті 215 Цивільного кодексу України договору про відступлення права вимоги в частині відступлення права вимоги за договором поставки, оскільки суперечить вимогам частини 1 статті 516 Цивільного кодексу України. У зв'язку з визнанням недійсним договору про відступлення права вимоги в частині, що стосується відступлення права вимоги боргу за договором поставки № 22/10-13 від 22.10.2013, позовні вимоги про стягнення заборгованості за цим договором та пені визнані судами безпідставними. Колегія суддів погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій, з огляду на наступне. Згідно з частиною 1 статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України). Відповідно до частини 1 статті 628 вказаного Кодексу зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Згідно з положеннями частини 1 статті 203 цього Кодексу зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Статтею 215 Цивільного кодексу України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1, 3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин (абзац 4 підпункту 2.1. пункту 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" (v0011600-13) ). Стаття 512 Цивільного кодексу України визначає перелік основних підстав для заміни кредитора у зобов'язанні. Зокрема, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: 1) передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Оспорюваний договір про відступлення права вимоги є правочином про передачу вимог первісного кредитора новому кредиторові, при цьому заміна кредитора саме у зобов'язанні допускається протягом усього часу існування зобов'язання, якщо це не суперечить договору та не заборонено законом. Відповідно до статті 514 Цивільного кодексу України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Частина 1 статті 516 цього Кодексу містить положення, згідно з яким заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Як вірно встановлено господарськими судами, за умовами пункту 9.8. договору поставки № 22/10-13 від 22.10.2013 сторони цього договору не мають права передавати свої зобов'язання за даним договором третім особам без письмової згоди іншої сторони. Стаття 509 Цивільного кодексу України визначає поняття зобов'язання та підстави його виникнення, за якими зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Відповідно до частини 1 статті 510 Цивільного кодексу України сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор. Якщо кожна із сторін у зобов'язанні має одночасно і права, і обов'язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов'язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї (частина 3 статті 510 вказаного Кодексу). За зобов'язаннями, що виникають із договору поставки, як двостороннього правочину (статті 202, 712 Цивільного кодексу України та стаття 265 Господарського кодексу України), кожна із сторін має одночасно і права, і обов'язки, а тому вважається боржником у тому, що вона зобов'язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї. Таким чином, зобов'язання за договором поставки в цілому включає в себе не тільки обов'язки сторін, але й права, тому й передача права вимоги, що виникає на підставі такого договору має відбуватись відповідно до умов договору та закону. Враховуючи наведені вище положення цивільного законодавства та умови пункту 9.8. договору поставки, колегія суддів приходить до висновку, що суди вмотивовано відхилили, як необґрунтовані, доводи Товариства з обмеженою відповідальністю "Партнер Глобал" про те, що за змістом пункту 9.8. договору поставки сторони не мають права передавати третім особам за даним договором лише свої зобов'язання, оскільки, на думку Товариства з обмеженою відповідальністю "Партнер Глобал", цей пункт не встановлює заборони щодо передання права вимоги, яке полягає в тому, що кредитор поступається своїм правом, вимагати виконання зобов'язання іншій особі - новому кредитору, а не зобов'язанням. Отже, відсутність згоди боржника на заміну кредитора у зобов'язанні, якщо обов'язковість такої згоди передбачено договором, є підставою для визнання недійсним договору про відступлення права вимоги на підставі частини 1 статті 203 Цивільного кодексу України, оскільки він суперечить вимогам частини 1 статті 516 цього Кодексу. Відтак, колегія суддів погоджується з висновком господарських судів про те, що відсутність письмової згоди боржника на заміну кредитора у зобов'язані, відповідно до частини 1 статті 203, частин 1, 3 статті 215 Цивільного кодексу України - є підставою для визнання недійсним договору про відступлення права вимоги № 77 від 26.12.2014, як такого, що суперечить частині 1 статті 516 Цивільного кодексу України. У зв'язку з визнанням недійсним договору про відступлення права вимоги № 77 від 26.12.2014 в частині відступлення права вимоги боргу за договором поставки № 22/10-13 від 22.10.2013, господарські суди одночасно дійшли обґрунтованого висновку про те, що не підлягають задоволенню й вимоги за первісним позовом. Оскільки на час прийняття рішення у цій справі відбулася державна реєстрація припинення юридичної особи - Товариства з обмеженою відповідальністю "Резерв-Ойл", місцевий господарський суд також правомірно припинив провадження у цій справі щодо відповідача-2 за зустрічним позовом на підставі пункту 6 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України. Доводи касаційної скарги не можуть бути підставою для скасування постанови у справі оскільки вони не спростовують установленого судами і були предметом розгляду апеляційним господарським судом; до того ж вони ґрунтуються на переоцінці доказів у справі, яка за приписами статті - 111-7 Господарського процесуального кодексу України, знаходиться поза межами компетенції касаційної інстанції. Відтак, враховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів визнає, що при вирішені спору суди правильно застосували норми законодавства до встановлених обставин, тому підстави для задоволення касаційної скарги та скасування постанови у справі відсутні.

Керуючись статтями - 111-5, - 111-7, - 111-9, - 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Партнер Глобал" залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 22.03.2017 у справі № 904/10792/16 Господарського суду Дніпропетровської області залишити без змін.