Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді

Швеця В.О.,

суддів

Поляк О.І., Сибіги О.М.

розглянувши касаційну скаргу

Товариства з обмеженою відповідальністю "Європейське бюро розвитку бізнесу"

на постанову

Київського апеляційного господарського суду від 21.03.2017

у справі

№ 910/17493/16 Господарського суду міста Києва

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Європейське бюро розвитку бізнесу"

до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4

про стягнення коштів

за участю представників сторін від:

позивача: Шаповалов Р.Ю. (дов. від 25.01.2017),

відповідача: ОСОБА_6 (дов. від 17.08.2016), ОСОБА_4 (паспорт)

Товариство з обмеженою відповідальністю "Європейське бюро розвитку бізнесу" звернулось з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 про стягнення 56 144 грн. заборгованості, 437,19 грн. 3% річних, 5 026 грн. штрафу; 260 800 грн. заборгованості зі сплати частини паушального платежу за договором, 5 216 грн. штрафу, а всього 327 623,19 грн. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору комерційної концесії від 24.04.2015 № 010815/02 щодо сплати частини паушального внеску, а також оплати за навчання двох викладачів. При цьому позивач посилався на приписи статей 525, 625 Цивільного кодексу України.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 19.12.2016, ухваленим суддею Марченко О.В., у позові відмовлено. Вмотивовуючи рішення суд дійшов висновку про недоведеність позивачем порушення відповідачем умов договору та наявності невиконаного грошового зобов'язання. При цьому суд керувався приписами статей 525, 526, 546, 625, 629, 1116 Цивільного кодексу України.

Київський апеляційний господарський суд, колегією суддів у складі: Руденко М.А. - головуючого, Кропивної Л.В., Пономаренка Є.Ю., постановою від 21.03.2017 перевірене рішення місцевого господарського суду залишив без змін з тих же підстав.

Не погоджуючись з прийнятими у справі судовими актами, Товариство з обмеженою відповідальністю "Європейське бюро розвитку бізнесу" звернулось з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, в якій просить рішення та постанову у справі скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити. Обґрунтовуючи доводи касаційної скарги скаржник вказує на недослідження судами обставин належного виконання відповідачем умов договору в частині сплати першої частину паушального внеску у сумі 10 000 доларів США. Окрім цього, скаржник наголошує на неврахуванні судами обставин отримання працівниками відповідача сертифікатів на право викладання другого курсу, оплата за навчання яких відповідачем здійснена не була. При цьому скаржник посилається на порушення судами попередніх інстанцій приписів статей 202, 203, 213 Цивільного кодексу України, статей 193, 195, 198 Господарського кодексу України, статей - 4-2, - 4-3, 33- 35, 82, 84 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалою від 19.06.2017 колегії суддів Вищого господарського суду України у складі головуючого судді - Швеця В.О., суддів - Поляк О.І., Сибіги О.М., касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Європейське бюро розвитку бізнесу" прийнято до провадження, справу призначено до розгляду у судовому засіданні на 29.06.2017.

На адресу Вищого господарського суду України від Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому відповідач вказав про законність та обґрунтованість оскаржуваних судових актів, у зв'язку з чим просить залишити їх без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Вищий господарський суд України, заслухавши суддю Швеця В.О., пояснення представників сторін, переглянувши матеріали справи і доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування господарськими судами приписів чинного законодавства, відзначає наступне.

Судами попередніх інстанцій установлено та підтверджується матеріалами справи, що 24.04.2015 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Європейське бюро розвитку бізнесу" (правоволоділець) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 (користувач) було укладено договір комерційної концесії № 010815/02, за умовами якого правоволоділець надає користувачу, а користувач набуває право користування у підприємницькій діяльності комплексу виключних прав (далі - КВП) на унікальну освітню технологію для розвитку індивідуальності дитини, підлітка, студента та право використання у своїй діяльності знака для товарів і послуг "Бизнес-школа "MINIBOSS" (пункт 1.1. договору). Пунктом 3.1. договору передбачено, що за використання КВП правоволодільця за договором встановлюються такі види оплат: одноразовий платіж (паушальний внесок) у розмірі 20 000 доларів США, які оплачуються в національній валюті України (гривні) за курсом Національного банку України (далі - НБУ) на день платежу; періодичні щомісячні платежі (роялті) у розмірі 1 000 доларів США, які оплачуються в національній валюті України (гривні) за курсом НБУ на день платежу. Відповідно до пункту 3.2. договору користувач сплатив частину паушального внеску, вказаного у пункті 3.1 договору за попереднім договором комерційної концесії від 24.04.2015, укладеним тими ж сторонами, у сумі 10 000 доларів США, яка була оплачена у національній валюті України (гривні) за курсом НБУ на день платежу. Згідно з пунктом 3.3. договору користувач зобов'язується виплатити частину паушального внеску, що залишилася та яка вказана у пункті 3.1. договору, у сумі 10 000 доларів США у національній валюті України (гривні) за курсом НБУ на день платежу в строк до 01.09.2016. Відповідно до пункту 3.4. договору оплата періодичних щомісячних платежів здійснюється за поточний місяць не пізніше 15 (п'ятнадцятого) числа поточного місяця, починаючи з вересня 2015 року. Розділом 4 визначено права та обов'язки сторін, за яким: користувач зобов'язаний своєчасно і в повному розмірі здійснювати платежі, передбачені розділом 3 договору (підпункт 4.1.2. пункту. 4.1 договору); правоволоділець зобов'язаний в узгоджені з користувачем строки навчити офіційно оформлених працівників і представників користувача методиці організації і проведення освітнього процесу і технологіям організації бізнес-процесів. Навчання користувача та адміністратора проводиться на матеріально-технічній базі правоволодільця і входить у вартість паушального внеску. Навчання вчителів 1 курсу проводиться на матеріально-технічній базі правоволодільця і входить у вартість паушального внеску. Переїзд, проживання та харчування своїх представників користувач забезпечує самостійно (підпункт 4.2.2. пункту 4.2. договору). Судами установлено, що у липні 2015 року працівники підприємця пройшли навчання та отримали відповідні сертифікати. В подальшому 30.05.2016 відповідачу був виставлений рахунок № 20160530/01 на суму 56 144 грн., який останнім сплачено не було. Як убачається з матеріалів справи, предметом судового розгляду у даній справі є вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Європейське бюро розвитку бізнесу" до фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 про стягнення 56 144 грн. заборгованості, 437,19 грн. 3% річних, 5 026 грн. штрафу; 260 800 грн. заборгованості зі сплати частини паушального платежу за договором, 5 216 грн. штрафу, а всього 327 623,19 грн. Згідно зі статтею 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Відповідно до статті 6 вказаного Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 Цивільного кодексу України). Частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України унормовано, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Відповідно до статті 1115 вказаного Кодексу за договором комерційної концесії одна сторона (правоволоділець) зобов'язується надати другій стороні (користувачеві) за плату право користування відповідно до її вимог комплексом належних цій стороні прав з метою виготовлення та (або) продажу певного виду товару та (або) надання послуг. Статтею 1116 Цивільного кодексу України визначено, що предметом договору комерційної концесії є право на використання об'єктів права інтелектуальної власності (торговельних марок, промислових зразків, винаходів, творів, комерційних таємниць тощо), комерційного досвіду та ділової репутації. Договором комерційної концесії може бути передбачено використання предмета договору із зазначенням або без зазначення території використання щодо певної сфери цивільного обороту. Згідно з приписами статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. За приписами статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд, у визначеному законом порядку, встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Згідно зі статтею 34 цього ж Кодексу господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Належними визнаються докази, які містять відомості про факти, що входять у предмет доказування у справі, та інші факти, що мають значення для правильного вирішення спору. Допустимість доказів означає, що у випадках, передбачених нормами матеріального права, певні обставини повинні підтверджуватися певними засобами доказування або певні обставини не можуть підтверджуватися певними засобами доказування. Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості. Звертаючись з позовними вимогами про стягнення частини заборгованості зі сплати паушального платежу за договором комерційної концесії №010815 від 24.04.2015 в розмірі 260 800 грн., позивач посилався на те, що відповідач, в порушення пункту 3.3 вищевказаного договору не сплатив частину паушального внеску в розмірі 10 000 доларів США. Дослідивши усі обставини справи та надавши оцінку зібраним у справі доказам, суди попередніх інстанцій установили погодження сторонами у пункті 3.2. договору фактичну сплату відповідачем частини паушального внеску у сумі 10 000 доларів США. При цьому колегія суддів наголошує, що в силу статей 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Відтак, установивши те, що відповідачем під час укладення договору грошові кошти були сплачені, що добровільно підтверджено сторонами при погоджені пункту 3.2. договору, суди дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача 260 800 грн. паушального внеску. Окрім цього, розглядаючи вимогу про стягнення заборгованості за навчання другого курсу в розмірі 56 144 грн., надавши оцінку умовам договору (пункт 4.2.2.), суди установили, що сторонами договору було погоджено лише навчання працівників відповідача першому курсу, вартість якого входить у паушальний внесок, та не передбачено ні порядку навчання другого курсу, ані порядку оплати таких послуг. З огляду на установлене, висновок судів про відмову у стягненні заявленої суми спірного боргу також визнається правомірним. За таких обставин погоджується колегія і з висновком судів про відмову у задоволенні решти вимог, оскільки останні є похідними від вимоги про стягнення основної заборгованості. Доводи касаційної скарги не можуть бути підставою для скасування постанови у справі оскільки вони не спростовують установленого судами і були предметом розгляду апеляційним господарським судом; до того ж вони ґрунтуються на переоцінці доказів у справі, яка за приписами статті - 111-7 Господарського процесуального кодексу України, знаходиться поза межами компетенції касаційної інстанції. Відтак, враховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів визнає, що при вирішені спору суди правильно застосували норми законодавства до встановлених обставин, тому підстави для задоволення касаційної скарги та скасування постанови у справі відсутні.

Керуючись статтями - 111-5, - 111-7, - 111-9, - 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Європейське бюро розвитку бізнесу" залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 21.03.2017 у справі № 910/17493/16 Господарського суду міста Києва залишити без змін.