Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 19.04.2017 (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Дубник О.П., судді - Матущак О.І., Юрченко Я.О.) рішення Господарського суду Тернопільської області від 05.12.2016 у справі № 921/584/16-г/7 залишено без змін.

Не погоджуючись з рішеннями попередніх судових інстанцій, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Тернопільської області від 05.12.2016 та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 19.04.2017 у справі № 921/584/16-г/7, прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, скаржник посилається на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права. Скаржник вказує, що суди попередніх інстанцій не надали належної правової оцінки причинам пропуску позивачем позовної давності.

Розпорядженням в.о. керівника апарату Вищого господарського суду України від 26.06.2017, у зв'язку з відпусткою судді Малетича М.М., призначено проведення автоматичної зміни складу колегії суддів у справі № 921/584/16-г/7.

Відповідно до протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів від 26.06.2017, у зв'язку з відпусткою судді Малетича М.М., для розгляду касаційної скарги визначено наступний склад суддів: головуючий суддя - Іванова Л.Б. (доповідач), судді - Плюшко І.А., Шевчук С.Р.

Розпорядженням в.о. керівника апарату Вищого господарського суду України від 29.06.2017, у зв'язку з перебуванням судді Плюшка І.А. на лікарняному, призначено проведення автоматичної зміни складу колегії суддів у справі № 921/584/16-г/7.

Відповідно до протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів від 29.06.2017, у зв'язку з перебуванням судді Плюшка І.А. на лікарняному, для розгляду касаційної скарги визначено наступний склад суддів: головуючий суддя - Іванова Л.Б. (доповідач), судді - Євсіков О.О., Шевчук С.Р.

Відповідач надав відзив на касаційну скаргу, в якому заперечує проти її задоволення, просить прийняті у даній справі судові рішення залишити без змін.

Відзив на касаційну скаргу від третьої особи не надходив, що не є перешкодою для суду касаційної інстанції переглянути в касаційному порядку оскаржувані судові рішення.

Усіх учасників судового процесу відповідно до ст. - 111-4 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм судами попередніх інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Місцевим та апеляційним господарськими судами під час розгляду справи встановлено, що між позивачем (Банк) та третьою особою (Позичальник) 27.09.2007 укладено генеральний договір на здійснення кредитних операцій № 11/385-Г, за умовами якого Банк надав послуги Позичальнику по здійсненню кредитних операцій, а саме по видачі кредитів, відкриття кредитних ліній. Порядок і умови надання таких послуг визначаються в додаткових договорах, що укладаються в рамках цього договору і носять назву відповідно до виду операції (кредитний договір, кредитний договір з відкриттям відновлювальної / не відновлювальної кредитної лінії (кредитний договір).

Відповідно до п. 1.2 генерального договору загальні умови, на яких Банк надає послуги Позичальникам по здійсненню кредитних операцій, є наступними: ліміт суми всіх діючих кредитних договорів, укладених в межах даного договору - 100000,00; валюта - долар США; строк дії даного договору - до 26.09.2017; максимальний термін одного кредиту - 120 місяців.

Згідно пп. 4.2.5 п.4.2 генерального договору Банк має право розірвати даний договір, достроково стягнути в повному розмірі всю суму заборгованості за даним договором (кредит, проценти, штрафні санкції та інші платежі) за рахунок заставленого майна та/або звернути стягнення на грошові кошти чи інше майно, що належать Позичальнику.

Банк має право вимагати дострокового повернення кредиту, сплати процентів та штрафних санкцій, що передбачені даним договором та кредитними договорами, а також відшкодування збитків, завданих Банку внаслідок невиконання або неналежного виконання Позичальником умов даного договору та кредитними договорами, а Позичальник зобов'язаний в 30-ти денний термін після отримання вимоги Банку повернути всю суму заборгованості по кредиту, що залишилась, сплатити проценти та штрафи, відшкодувати збитки, завдані Банку (п. 8.2 генерального договору).

В межах зазначеного генерального договору сторонами укладено кредитні договори № 11/388-К від 27.09.2007 та № 11/389-К від 27.09.2007, за умовами яких Банк надав Позичальнику на споживчі цілі грошові кошти в сумі по 50000,00 доларів США по кожному з договорів в рамках відновлювальної кредитної лінії із процентною ставкою 14,0% річних та кінцевою датою погашення кредитів - до 26.09.2017.

В подальшому, до вказаних кредитних договорів сторонами укладались додаткові угоди, якими погоджувався графік зменшення ліміту заборгованості, узгоджувались строк кредитування, порядок надання траншів, призупинення та відміну видачі кредитних коштів, плату за кредит та встановлювались поточні рахунки Позичальника, на які Банк перераховував кошти.

В свою чергу, між позивачем (Іпотекодержатель), третьою особою (Позичальник) та відповідачем (Іпотекодавець-Майновий поручитель) 27.09.2007 укладено договір іпотеки, яким забезпечено вимоги Іпотекодержателя згідно генерального договору № 11/385-Г, додаткових договорів до нього та договорів, укладених в межах зазначеного генерального договору.

Згідно п.1.2 договору іпотеки Іпотекодавець-Майновий поручитель передав в іпотеку Іпотекодержателю в якості забезпечення виконання зобов'язань Позичальника за кредитним договором наступне майно: нежитлова будівля, загальною площею 384,9 м-2, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, яке належить на праві власності Іпотекодавцю - Майновому поручителю.

Пунктами 1.3, 1.4 договору іпотеки визначено, що предмет іпотеки залишається у володінні (користуванні) Іпотекодавця-Майнового поручителя та оцінюється сторонами у 628 900,00 грн.

Відповідно до п. 2.1, п. 4.2 договору іпотеки Іпотекодержатель набуває право звернути стягнення та реалізувати предмет іпотеки в разі порушення Позичальником та/або Іпотокодавцем-Майновим поручителем зобов'язань за даним договором та/або кредитним договором, зокрема, при повному або частковому неповерненні у встановлені відповідно до кредитного договору строки суми кредиту, процентів, комісій, неустойок, інших платежів, передбачених кредитним договором та/або даним договором.

Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог Іпотекодержателя шляхом продажу предмету іпотеки з аукціону (прилюдних торгів) (п. 4.3, п. 4.4 договору іпотеки).

Всі повідомлення між сторонами здійснюються у письмовій формі шляхом направлення рекомендованих листів або телеграм (п. 6.6 договору іпотеки).

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що ПАТ "Універсал Банк" згідно ст. 625 ЦК України, ст. 35 Закону України "Про іпотеку" та п. 8.2 генерального договору, направлено 23.11.2011 на адресу МП "Альфа" (Іпотекодавець) та на адресу ОСОБА_4 (Позичальник) письмові листи-вимоги № 022/1092, № 022/1093, № 022/1095 № 022/1089 від 22.11.2011, які отримані адресатами 25.11.2011.

У вимогах зазначено суму непогашених платежів станом на дату пред'явлення вимог в межах генерального договору № 11/385-Г: по кредитному договору № 11/389-К в сумі 45439,94 дол. США (3296,71 дол. США - прострочене тіло кредиту, 36429,81 дол. США - строкова сума по кредиту, 5713,42 дол. США - нараховані проценти та пеня); по кредитному договору № 11/388-К в сумі 44599,49 дол. США (16,23 дол. США - прострочене тіло кредиту, 41359,49 дол. США - строкова сума по кредиту, 3223,77 дол. США - нараховані проценти та пеня). У вимогах Банк зробив застереження, що у разі не оплати простроченої заборгованості протягом тридцяти днів з моменту отримання вимог, термін повернення кредиту визнається Банком таким, що настав достроково на тридцять перший день з моменту отримання вимоги, і Банк буде здійснювати примусове стягнення заборгованості на власний розсуд одним із способів, визначених законом або договором іпотеки.

Однак, як з'ясовано судами, листи-вимоги № 022/1092, № 022/1093, № 022/1095 № 022/1089 відповідачем та третьою особою залишені без відповіді та відповідного реагування.

В подальшому, позивач у грудні 2012 року звернувся до Бучацького районного суду Тернопільської області з позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_7, ОСОБА_8 та МП "Альфа" про стягнення заборгованості по кредитних договорах, зокрема, і шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки - нежитлову будівлю площею 384,9 м-2.

Як досліджено попередніми судовими інстанціями, рішенням Бучацького районного суду Тернопільської області від 27.12.2013 у справі № 1903/2242/2012 стягнуто солідарно із ОСОБА_4, ОСОБА_7 на користь ПАТ "Універсал Банк" заборгованість за генеральним договором на здійснення кредитних операцій № 11/385-Г та кредитними договорами № 11/388-К, № 11/389-К в сумі 733423,57 грн., в тому числі в погашення вищезгаданої заборгованості звернуто стягнення на предмет іпотеки: нежитлову будівлю, загальною площею 384,9 м-2, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та належить на праві приватної власності МП "Альфа" шляхом продажу предмету іпотеки спеціалізованими організаціями з аукціонів для задоволення грошових вимог ПАТ "Універсал банк" за початковою ціною на рівні не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності - незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.

Рішенням Апеляційного суду Тернопільської області від 05.06.2015, з урахуванням ухвали про виправлення описки від 29.12.2015 у справі № 1903/2242/2012 змінено рішення Бучацького районного суду Тернопільської області від 27.12.2013, а саме: зменшено розмір стягнення за кредитними договорами № 11/388-К, № 11/389-К з 733423,57 грн. до 89848,01 дол. США, що за офіційним курсом Національного банку України на час вирішення спору склало 717855,60 грн., а в частині звернення стягнення на предмет іпотеки - скасовано, і в цій частині позовних вимог ПАТ "Універсал Банк" до МП "Альфа" провадженням закрито, оскільки така вимога не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а має розглядатись в порядку господарського судочинства.

В подальшому, ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 04.11.2015 у справі № 1903/2242/2012 скасовано рішення Апеляційного суду Тернопільської області від 05.06.2015 в частині позову ПАТ "Універсал Банк" до ОСОБА_7, ОСОБА_8 про стягнення заборгованості за кредитними договорами; справу в цій частині направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, за результатами чого, рішенням Апеляційного суду Тернопільської області від 17.12.2015 у справі № 1903/2242/2012, скасовано рішення Бучацького районного суду Тернопільської області від 27.12.2013 в частині солідарного стягнення заборгованості за генеральним договором на здійснення кредитних операцій № 11/385-Г та кредитними договорами № 11/388-К, № 11/389-К в сумі 733423,57 грн. В цій частині прийнято нове рішення, яким в задоволенні позову ПАТ "Універсал Банк" до ОСОБА_7 відмовлено.

Бучацьким районним судом Тернопільської області 22.03.2016 видано виконавчий лист у цивільній справі № 1903/2242/2012 про стягнення з ОСОБА_4 заборгованості за кредитними договорами № 11/388-К, № 11/389-К в сумі 89848,01 дол. США, що за офіційним курсом Національного банку України на час вирішення спору склало 717855,60 грн.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що згідно виконавчого листа від 22.03.2016 виданого у цивільній справі № 1903/2242/2012, 17.05.2016 відкрито виконавче провадження № 51130149, проте відповідно до довідки Бучацького міжрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управляння юстиції у Тернопільській області № 5797/03-32/2 станом на 20.10.2016 рішення суду не виконано, заборгованість в сумі 717 855,60 грн не погашена.

Приймаючи рішення у справі, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд, виходили з положень ЦК України (435-15) , Закону України "Про іпотеку" (898-15) та, надавши оцінку всім матеріалам справи в сукупності, дійшли висновку, що факт наявної заборгованості у Позичальника - ОСОБА_4 перед ПАТ "Універсал Банк" по кредитних договорах № 11/388-К, № 11/389-К в сумі 717855,60 грн. (89848,01 дол. США) встановлений рішенням Бучацького районного суду Тернопільської області у справі № 1903/2242/2012 та має преюдиційне значення і не потребує доказування у даній справі.

Проте, суди, здійснивши розгляд справи та врахувавши подану відповідачем заяву про застосування строку позовної давності до даних правовідносин, в позові відмовили у зв'язку зі спливом позовної давності.

Касаційна інстанція перевіряє юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду та постанові апеляційного господарського суду (ч. 2 ст. - 111-5 ГПК України).

Відповідно до абз. 2 п. 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення" (v0006600-12) , рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору (п. 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 (v0006600-12) ).

Відповідно до ч. 1 ст. 33 Закону України "Про іпотеку" у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

У разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору (ч. 1 ст. 35 Закону України "Про іпотеку").

Положення частини першої цієї статті не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду у встановленому законом порядку (ч. 2 ст. 35 Закону України "Про іпотеку").

Як вже зазначалось вище, судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ПАТ "Універсал Банк", направлено 23.11.2011 на адресу МП "Альфа" (Іпотекодавець) та на адресу ОСОБА_4 (Позичальник) письмові листи-вимоги № 022/1092, № 022/1093, № 022/1095 № 022/1089 від 22.11.2011, які отримані адресатами 25.11.2011 і оскільки зазначені вимоги залишені відповідачем та третьою особою без відповідного реагування, строк звернення до суду з відповідними позовами про стягнення заборгованості та звернення стягнення на предмет іпотеки, виникнув з 27.12.2011, однак з таким позовом позивач звернувся до суду в межах даної справи у вересні 2016 року і відповідачем заявлено про застосування строку позовної давності до цих правовідносин.

Статтею 267 ЦК України визначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

У висновках Верховного Суду України, викладених у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. - 111-16 ГПК України, за I півріччя 2014 р. зазначено, що частинами 4, 5 ст. 267 ЦК передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту. Отже, коли судом на підставі досліджених у судовому засіданні доказів встановлено, що право особи, про захист якого вона просить, порушене, а стороною у спорі до винесення рішення заявлено про застосування позовної давності, та встановлено, що цей строк пропущено без поважних причин, суд на підставі ст. 267 ЦК ухвалює рішення про відмову в задоволенні позову за спливом позовної давності. У разі визнання судом причин пропущення позовної давності поважними, порушене право підлягає захисту.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що з позовом в частині звернення стягнення на предмет іпотеки по зазначеному вище договору іпотеки, позивач звертався до Бучацького районного суду Тернопільської області у 2012 році, проте рішенням Апеляційного суду Тернопільської області від 05.06.2015 провадження у справі в частині позову до МП "Альфа" про звернення стягнення на предмет іпотеки закрито в зв'язку з непідвідомчістю справи.

Обґрунтовуючи свої заперечення на заяву відповідача про застосування строку позовної давності, позивач зазначає, що він звернувся до суду з відповідним позовом в межах строку позовної давності (Бучацький районний суд Тернопільської області).

Водночас, як вірно зазначають попередні судові інстанції, судовим рішенням Апеляційного суду Тернопільської області від 05.06.2015 в частині позовних вимог ПАТ "Універсал Банк" до МП "Альфа" про звернення стягнення на предмет іпотеки провадженням закрито, оскільки така вимога не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а має розглядатись в порядку господарського судочинства.

Пунктом 4.4.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" від 29.05.2013 № 10 (v0010600-13) роз'яснено, що за змістом ч. 2 ст. 264 ЦК України переривання перебігу позовної давності шляхом пред'явлення позову матиме місце у разі не будь-якого подання позову, а здійсненого з додержанням вимог процесуального закону, зокрема, статей 54, 56, 57 ГПК. Тому якщо господарським судом у прийнятті позовної заяви відмовлено (стаття 62 ГПК) або її повернуто (стаття 63 названого Кодексу), то перебіг позовної давності не переривається. Так само не перериває цього перебігу подання позову з порушенням правил підвідомчості справ.

Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору (ст. 32 ГПК України).

Статтею 34 ГПК України визначено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Як вірно звернув увагу апеляційний господарський суд, враховуючи прийняття Апеляційним судом Тернопільської області вищезазначеного рішення від 05.06.2015 та звернення позивача до суду в межах даної справи лише у вересні 2016 року, останнім не обґрунтовано причин поважності чи наявності обставин, які з об'єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали подання позову у період з 05.06.2015 (з часу прийняття рішення Апеляційним судом Тернопільської області) і до моменту звернення з позовом до Господарського суду Тернопільської області тільки 19.09.2016.

Водночас, встановлення обставин, які свідчать про поважність причин пропуску позовної давності, здійснюється судом за загальними правилами доказування, визначеними процесуальним законом. Визначаючи поважною причину пропуску позовної давності, суд у своєму рішенні повинен послатися на відповідні докази. За законодавством поважними причинами визнаються лише ті обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення сторін, та пов'язані із дійсними істотним перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення стороною у справі процесуальних дій. До поважних причин також слід віднести причини, за якими кредитор проявляв належну дбайливість про захист свого порушеного права, але не міг своєчасно заявити позов з причин, які від нього не залежать та не знаходилися під його контролем.

З огляду на те, що, як встановив суд апеляційної інстанції, позивачем взагалі не наведено причин зволікання звернення до суду з даним позовом в межах строку з 05.06.2015 по 19.09.2016, то колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відмову в позові в зв'язку зі спливом позовної давності, оскільки обов'язок доказування, в даному випадку, лежить на позивачеві, який даним правом не скористався.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази (ст. - 111-7 ГПК України).

Колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що доводи скаржника фактично зводяться до оцінки доказів та переоцінки обставин справи, що не є компетенцією касаційної інстанції з огляду на приписи ст. - 111-5, - 111-7 ГПК України.

Відповідно до п. 1 ст. - 111-9 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Твердження скаржника про порушення і неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм законодавства при прийнятті оскаржуваних судових рішень у даній справі не знайшли свого підтвердження, в зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування зазначених рішення та постанови судів попередніх інстанцій, судова колегія Вищого господарського суду України не вбачає.