Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючий суддя: судді:

Алєєва І.В. (доповідач), Дроботова Т.Б., Рогач Л.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу

Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕХНОХІМРЕАГЕНТ"

на постанову

Донецького апеляційного господарського суду від 15.02.2017

у справі

№ 908/2025/16 Господарського суду Запорізької області

за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕХНОХІМРЕАГЕНТ"

до Запорізької митниці Державної фіскальної служби України

про стягнення 10 465,05 грн. матеріальної шкоди,

за участю представників сторін:

від позивача:

не з 'явився;

від відповідача:

Запорожець А.Б., дов. б/н від 01.06.2017

Рішенням господарського суду Запорізької області від 25.08.2016, залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 15.02.2017 у справі № 908/2025/16, відмовлено у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "ТЕХНОХІМРЕАГЕНТ", з прийнятими судовими актами попередніх інстанцій не погодився та звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати, а справу направити на новий розгляд до місцевого господарського суду.

Обґрунтовуючи підстави звернення до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, скаржник посилається на порушення господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 31.05.2017 зазначена касаційна скарга прийнята до провадження та призначена до розгляду.

Ухвалою від 13.06.2017 Вищий господарський суд України задовольнив клопотання відповідача про продовження строку розгляду касаційної скарги по даній справі, продовжив строк її розгляду на п'ятнадцять днів та відклав розгляд касаційної скарги.

У письмовому відзиві на касаційну скаргу відповідач просив оскаржувані судові акти залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

В призначеному судовому засіданні касаційної інстанції 27.06.2017 представник відповідача заперечував проти задоволення касаційної скарги. Позивач уповноваженого представника не направив. Явка не визнавалась обов'язковою.

Перевіривши правильність застосування господарським судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, проаналізувавши доводи з цього приводу, викладені в касаційній скарзі, Вищий господарський суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕХНОХІМРЕАГЕНТ".

Як було встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 05.03.2014 у справі № П/808/275/14, яка залишена без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 30.09.2014, визнано протиправними та скасовано рішення про коригування митної вартості товарів № 112050000/2013/000752/2 від 17.09.2013 та № 112050000/2013/000762/2 від 19.09.2013, прийняті Запорізькою митницею Міндоходів у відношенні Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕХНОХІМРЕАГЕНТ".

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 31.08.2015 у справі № 808/932/15, яка залишена без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 24.05.2016, зобов'язано Запорізьку митницю ДФС надати висновок до ГУ ДКС України у Запорізькій області про повернення Товариству з обмеженою відповідальністю "ТЕХНОХІМРЕАГЕНТ" надмірно сплачених митних платежів у розмірі 12676,81 грн.

Постановою державного виконавця відділу ПВР УДВС ГТУЮ у Запорізькій області від 26.01.2016 ВП № 49940878 відкрито виконавче провадження з виконання виконавчого листа № 808/932/15, виданого 21.01.2016.

25.02.2016 Запорізькою митницею ДФС видано висновки №№ 24, 25, 26, 27 про повернення з бюджету мита на товари та податку на додану вартість на суму 1459,92 грн., на суму 4784,05грн., на суму 1504,08 грн., на суму 4928,76 грн. (на загальну суму 12676,81грн.).

Звертаючись до суду першої інстанції, позивач посилався на те, що судове рішення Запорізькою митницею Міндоходів в добровільному порядку виконане не було, і лише в примусовому Запорізька митниця виконала вимоги державного виконавця і видала висновки про повернення позивачу надміру сплачених сум. Внаслідок прийняття Запорізькою митницею протиправного рішення і тривалим невиконанням судового рішення, він з 19.09.2013 по 01.03.2016 був позбавлений власних грошових коштів. У зв'язку з викладеним позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача 10465,05 грн. матеріальної шкоди, що складає суму нарахованих у вказаний період інфляційних втрат у період з жовтня 2013 року по січень 2016 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно з ст. 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю, зокрема, органу державної влади при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою незалежно від вини цих органів.

Для відшкодування шкоди за правилами ст. 1173 ЦК України необхідно довести такі факти: а) неправомірність поведінки особи. Неправомірною можна вважати будь-яку поведінку, внаслідок якої завдано шкоду, якщо завдавач шкоди не був уповноважений на такі дії; б) наявність шкоди. Під шкодою слід розуміти втрату або пошкодження майна потерпілого та (або) позбавлення його особистого нематеріального права (життя, здоров'я тощо). У відносинах, що розглядаються, шкода - це не тільки обов'язкова умова, але і міра відповідальності, оскільки за загальним правилом ст. 1173 ЦК України завдана шкода відшкодовується в повному обсязі; в) причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою є обов'язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об'єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди.

Наявність всіх вищезазначених умов є обов'язковим для прийняття судом рішення про відшкодування завданої шкоди.

Верховний Суд України у постанові від 02.03.2016 у справі № 6-2491цс15 зазначив, що статтею 625 ЦК України визначено загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання, її дія поширюється на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, що регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов'язань. Дія статті поширюється на порушення грошового зобов'язання, яке існувало між сторонами до ухвалення рішення суду. При цьому частина 5 ст. 11 ЦК України, в якій ідеться про те, що у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду, не дає підстав для застосування положень ст. 625 ЦК України у разі наявності між сторонами деліктних, а не зобов'язальних правовідносин. З рішення суду зобов'язальні правовідносини не виникають, оскільки вони виникають з актів цивільного законодавства, про що й зазначено в ст. 11 ЦК України, адже рішення суду лише підтверджує наявність чи відсутність правовідносин і вносить у них ясність та визначеність.

Так, постановою Запорізького окружного адміністративного суду в справі № 808/932/15 від 31.08.2015 не встановлено між позивачем та відповідачем будь-яких зобов'язальних відносин, а лише підтверджено та визначено правовідносини сторін у сфері повернення зайво сплаченого митного платежу.

Отже господарськими судами вірно зазначено, що дія ч. 2 ст. 625 ЦК України не поширюється на дані правовідносини сторін, оскільки між ними відсутні будь-які договірні зобов'язальні правовідносини, а відшкодовані позивачу за судовим рішенням кошти відновили його порушене право, тобто, фактично, шкода позивачу відшкодована присудженням на його користь зайво сплачених ним при митному оформленні коштів в сумі 12676,81 грн., а нарахування інфляційних втрат на зазначену суму суперечить як приписам ч. 2 ст. 625 ЦК України так і приписам ч. 3 ст. 11 наведеного Кодексу.

Беручи до уваги вищевикладене, місцевий господарський суд, з яким погодилась апеляційна інстанція, дійшов вірного та обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Посилання скаржника у касаційній скарзі на те, що господарські суди попередніх інстанцій безпідставно зазначили про те, що дія ч. 2 ст. 625 ЦК України не поширюється на правовідносини між позивачем та відповідачами, тоді як вказана стаття не була підставою позову, відхиляються Вищим господарським судом України з огляду на те, що інфляційні нарахування регулюються саме ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Щодо розподілу судових витрат апеляційним господарським судом, слід зазначити, що статті 3 та 5 Закону України "Про судовий збір" передбачають різні підстави для несплати судового збору. Так, в першому випадку, судовий збір не справляється при поданні відповідної заяви чи позовної заяви, проте це не є підставою для нездійснення розподілу останнього (та інших сум судових витрат) між сторонами в подальшому згідно з судовим рішенням, прийнятим по суті справи, з урахуванням загальних норм ст. 49 ГПК України, в іншому ж випадку, відповідні категорії позивачів звільняються від сплати судового збору, а питання щодо перерозподілу судового збору вирішується відповідно до ч.ч. 3, 4 ст. 49 ГПК України.

В силу приписів ст. - 111-7 ГПК України, касаційна інстанція не має права сама встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові місцевого чи апеляційного господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Таким чином, у касаційної інстанції відсутні процесуальні повноваження щодо переоцінки фактичних обставин справи, встановлених під час розгляду справи місцевим господарським судом та під час здійснення апеляційного провадження.

Щодо викладених в касаційній скарзі інших доводів, то вони вже були обґрунтовано спростовані судом апеляційної інстанції, і колегія суддів касаційної інстанції погоджується з викладеними в оскаржуваній постанові мотивами відхилення доводів скаржника, у зв'язку з чим підстави для скасування постанови Донецького апеляційного господарського суду від 15.02.2017 у справі № 908/2025/16 відсутні.

Керуючись ст.ст. - 111-5, - 111-7, - 111-9-- 111-12 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 15.02.2017 у справі № 908/2025/16 - залишити без змін, а касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕХНОХІМРЕАГЕНТ" - без задоволення.