Коробенка Г.П. - головуючого (доповідач), Кравчука Г.А., Мачульського Г.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали касаційної скарги Міністерства оборони України на постанову Київського апеляційного господарського суду від 06.12.2016 у справі № 910/8068/16 Господарського суду міста Києва за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Чигиринлегпром" до Міністерства оборони України про стягнення 123289,80 грн., У судовому засіданні взяли участь представники:

від позивача: Козоріз А.С. (представник за дов. Від 20.04.2016);

від відповідача: не з'явилися;

У квітні 2016 р. Товариство з обмеженою відповідальністю "Чигиринлегпром" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Міністерства оборони України про (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог від 23.05.2016) стягнення з відповідача на користь позивача 123 289,80 грн., з яких: 62 911,22 грн. - основного боргу, 55 865,17 грн. - інфляційних втрат, 4513,41 грн. - 3% річних, у зв'язку з неоплатою відповідачем переданого за договором № 286/3/12/88 про поставку для державних потреб матеріально-технічних засобів речової служби (за кошти Державного бюджету України) товару.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 21.06.2016 по справі № 910/8068/16, позов задоволено частково, стягнуто з Міністерства оборони України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Чигиринлегпром" 62911,22 грн. - основного боргу, 55360,94 грн. - інфляційних втрат, 4 441,70 грн. - 3% річних та 1840,71 грн. - судового збору. В іншій частині в позові відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 06.12.2016, рішення Господарського суду міста Києва від 21.06.2016 року у справі № 910/8068/16 змінено, позов задоволено частково. Стягнуто з Міністерства оборони України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Чигиринлегпром" 62 911 грн. 22 коп. - основного боргу, 55865 грн. 17 коп. - інфляційних втрат, 1327 грн. 01 коп. - судового збору. В іншій частині в позові відмовлено.

Мотивуючи постанову, суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що суд першої інстанції дійшов неправомірного висновку щодо задоволення позовних вимог в частині стягнення 3 % річних, оскільки в цій частині позовні вимоги не підлягають задоволенню відповідно до умов договору.

Міністерство оборони України подало до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення і постанову та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Заявник касаційної скарги зазначає, що суди попередніх інстанцій:

- не дослідили, що акти приймального контролю якості не надіслані позивачем на адресу замовника разом з рахунком - фактурою у встановлений строк, а тому сума яку суд першої інстанції стягнув на користь позивача не була зареєстрована у органах Державної казначейської служби України, як бюджетне зобов'язання оскільки документи, що підтверджують постачання товару направлено Міністерству оборони України після закінчення 2012 бюджетного року;

- не врахували, що позивачем був порушений порядок надання документів (належним чином оформлення) на оплату послуг, тому відповідно у Міністерства оборони України відсутні підстави для реєстрації зобов'язань.

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при винесенні оспорюваних судових актів, знаходить необхідним в задоволенні касаційної скарги відмовити, враховуючи наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами першої та апеляційної інстанції, 14.12.12 року між позивачем (постачальник) та відповідачем (замовник) було укладено договір № 286/3/12/88 про поставку для державних потреб матеріально-технічних засобів речової служби (за кошти Державного бюджету України), відповідно до умов якого постачальник зобов'язався у 2012 році поставити замовнику вироби з текстилю для домашнього господарства (лот 3 наволочка бавовняна верхня 50х60 см), а замовник забезпечити приймання та оплату товару в асортиментів, кількості, у строки (терміни) і виключно за цінами згідно положень договору.

Згідно п. 3.1 договору ціна договору становить 1572480,00 грн. з ПДВ.

Пунктом 4.1 договору сторони погодили, що розрахунки за фактично поставлений товар проводяться протягом 90 банківських днів (за умов надходження бюджетних коштів на рахунок Міністерства оборони України за даним кодом видатків) з дати надання Постачальником Замовнику належним чином оформленого рахунка-фактури на відвантажений товар, підписаний керівником та головним бухгалтером підприємства (якщо посада головного бухгалтера не передбачена штатним розписом, то про це зазначається у рахунку-фактурі).

Згідно з п. 4.2 договору до рахунка-фактури додаються:

- акт приймального контролю (якості) товару, на якому повинен бути оригінал підпису одержувача замовника, засвідчений мастичною печаткою, який підтверджує одержання товару;

- видаткова накладна постачальника;

- повідомлення форми № 280.

Строк дії договору сторонами погоджено п. 10.1 (в редакції додаткової угоди № 2 від 27.12.12 року до договору) з дати його підписання і діє до 31.03.13 року, а в частині проведення розрахунків до повного їх завершення.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, постачальник передав, а відповідач прийняв товар на загальну суму 1572 480,00 грн., що не заперечувалось відповідачем та підтверджується документами у справі: видатковими накладними, рахунками, об'явами про пред'явлення на приймальний контроль якості представнику відповідача та завезення виробів на склад, - актами приймального контролю (якості) .

Відповідач сплатив позивачу за товар грошові кошти в розмірі 1 509 568,78 грн., тобто частково. В порушення пункту 4.1. договору, відповідач товар на загальну суму 62911,22 грн. оплачено не було, в результаті чого у останньої утворилась заборгованість перед позивачем в розмірі 62 911,22 грн., яка стала підставою для звернення з даним позовом до суду.

Згідно зі статтями 11, 509 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав і обов'язків (зобов'язань).

За приписами статей 173, 193 Господарського кодексу України, статей 526, 629 Цивільного кодексу України, сторони мають виконувати зобов'язання належним чином відповідно до його умов та вимог закону, при цьому, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За правовою природою укладений сторонами договір є договором поставки, за яким, відповідно до статті ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі - продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погодженні ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України та ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України сторони встановили інший розмір процентів 0 (нуль) процентів.

Враховуючи вищевстановлені обставини, перевіривши розрахунок суду апеляційної інстанції, апеляційна інстанція підставно визнала, що заборгованість відповідача перед позивачем складає 62 911,22 грн. по видатковій накладній № 4 від 24.12.2012 року.

Виходячи з встановленої судами заборгованості, судами правомірно, з урахуванням положень частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України та п. 7.3.6 договору задоволено вимоги позивача в частині інфляційних - в розмірі 55865,17 грн. та відмовлено в частині стягнення 3 % річних, оскільки в цій частині позовні вимоги не підлягають задоволенню відповідно до умов договору.

За таких обставин, доводи, викладені в касаційній скарзі, не можуть бути підставою для скасування постанови у справі, оскільки не спростовують встановлених апеляційним судом обставин справи та ґрунтуються на переоцінці доказів, яка за приписами статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України знаходиться поза межами компетенції суду касаційної інстанції.

Оскільки інших доводів, зокрема щодо порушень норм права, касаційна скарга не містить, а порушень норм матеріального чи процесуального права касаційним судом не виявлено, підстави для скасування постанови у справі відсутні.