головуючого Губенко Н.М. суддів Барицької Т.Л. Козир Т.П. розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський Акціонерний Банк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб Славкіної Марини Анатоліївни на рішення від та на постанову від Господарського суду міста Києва 10.08.2016 Київського апеляційного господарського суду 15.02.2017 у справі Господарського суду № 910/16783/15 міста Києва за позовом Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський Акціонерний Банк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб Славкіної Марини Анатоліївни до Державної компанії з експорту та імпорту продукції та послуг військового та спеціального призначення "Укрспецекспорт" про стягнення заборгованості у судовому засіданні взяли участь представники: - позивача Свистун С.Я.; - відповідача Попічко Р.Р.; Розпорядженням в.о. керівника апарату Вищого господарського суду України від 03.05.2017, у зв'язку із відпусткою судді Картере В.І., призначено проведення автоматичної зміни складу колегії суддів у справі № 910/16783/15.

Відповідно до протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів від 03.05.2017, у зв'язку із відпусткою судді Картере В.І., для розгляду касаційної скарги визначено наступний склад суддів: головуючий суддя - Губенко Н.М. (доповідач), судді Барицька Т.Л., Козир Т.П.

26.06.2015 Публічне акціонерне товариство "Всеукраїнський Акціонерний Банк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб Славкіної Марини Анатоліївни звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Державної компанії з експорту та імпорту продукції та послуг військового та спеціального призначення "Укрспецекспорт" про стягнення заборгованості за договором № 94/Г-2011/USE-12.2-115-Д/Г-11 про забезпечення надання гарантії від 27.04.2011 у розмірі 301 605,64 грн., з яких: 1 624, 68 дол. США заборгованість за комісійними іншого банку гаранта, що по курсу НБУ (21,0588) станом на 15.06.2015 еквівалентно 34 213, 81 грн..; 327, 37 дол. США пені за несвоєчасну сплату комісії Ваnk of Algeria за період з 06.02.2015 по 15.06.2015, що по курсу НБУ (21,0588) станом на 15.06.2015 еквівалентно 6 894, 02 грн.; 46 622, 24 грн. комісія за обслуговування контргарантії за період з 27.01.2015 по 26.07.2015; 157 043, 63 грн. комісія за прийняття зобов'язань по контргарантії за період з 28.11.2014 по 29.05.2015; 21 793, 24 грн. пеня за несвоєчасну сплату комісій у гривні; 3% річних у розмірі 1 170,83 грн.; інфляційні втрати у розмірі 33 867,87 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.09.2015 у справі № 910/16783/15 стягнуто з Державної компанії з експорту та імпорту продукції та послуг військового та спеціального призначення "Укрспецекспорт" на користь Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський Акціонерний Банк" заборгованість по комісії за прийняття зобов'язань по контргарантії у розмірі 10 868, 95 грн. за період з 01.11.2014 по 19.11.2014; в іншій частині у позові відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 15.12.2015 у справі № 910/16783/15 рішення Господарського суду міста Києва від 15.09.2015 у справі № 910/16783/15 скасовано, та прийнято нове рішення, яким у позові відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 04.05.2016 у справі № 910/16783/15 скасовано рішення Господарського суду міста Києва від 15.09.2015 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 15.12.2015 у справі № 910/16783/15 в частині вирішення позовних вимог щодо стягнення з відповідача 327,37 дол. США пені, 46 622, 24 грн. комісії за обслуговування контргарантії, 157 043, 63 грн. комісії за прийняття зобов'язань по контргарантії, 21 793, 24 грн. пені за несвоєчасну сплату комісій, 3% річних у розмірі 1 170,83 грн., інфляційних втрати у розмірі 33 867,87 грн. та в цій частині направлено справу на новий розгляд до Господарського суду міста Києва. В іншій частині рішення Господарського суду міста Києва від 15.09.2015 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 15.12.2015 у справі № 910/16783/15 залишено без змін.

10.06.2016 Публічне акціонерне товариство "Всеукраїнський Акціонерний Банк" звернулось до Господарського суду міста Києва із заявою про збільшення позовних вимог № 11/2-31728 від 02.06.2016 (т. 4 а. с. 27-29), відповідно до якої позивач просить стягнути з Державної компанії з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення "Укрспецекспорт" 162539,47 грн. комісії за надання та обслуговування контргарантії за період з 27.01.2015 по 26.07.2016, 469250,31 грн. комісії за прийняття зобов'язань по контргарантії за період з 28.11.2014 по 29.04.2016, 131757,12 грн. пені, 12485,07 грн. 3% річних та 93366,42 грн. інфляційних втрат. Судом першої інстанції прийнято дану заяву про збільшення позовних вимог.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 10.08.2016 у справі № 910/16783/15 (суддя Зеленіна Н.І.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 15.02.2017 (колегія суддів у складі: Гончаров Н.А. - головуючий суддя, судді Іоннікова І.А., Яковлєв М.Л.), стягнуто з Державної компанії з експорту та імпорту продукції та послуг військового та спеціального призначення "Укрспецекспорт" на користь Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський Акціонерний Банк" заборгованість по комісії за прийняття зобов'язань по контргарантії у розмірі 19264,67 грн., заборгованість по комісії за прийняття зобов'язань по контргарантії у розмірі 77647,62 грн., пеню за несвоєчасну сплату комісії у розмірі 23563,62 грн., 3% річних у розмірі 3809,73 грн., інфляційні втрати у розмірі 35706,33 грн.

Не погоджуючись з вказаними судовими рішеннями, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 10.08.2016 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 15.02.2017 у справі № 910/16783/15 в частині відмови у позові, та в цій частині прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, скаржник посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Державна компанія з експорту та імпорту продукції та послуг військового та спеціального призначення "Укрспецекспорт" надала відзив на касаційну скаргу, в якому просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 10.08.2016 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 15.02.2017 у справі № 910/16783/15 в частині задоволення позову.

Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 111-4 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм судами попередніх судових інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається із матеріалів справи, 27.04.2011 між позивачем (далі - гарант) та відповідачем (далі - принципал) було укладено договір № 94/Г-2011/USE-12.2-115-Д/Г-11 про забезпечення надання гарантії (далі - договір), відповідно до умов якого гарант за дорученням принципала забезпечує випуск банком Bank of Algeria (далі - банк бенефіціара), гарантії виконання на суму 406170,49 дол. США на користь Центрального управління матеріально-технічного забезпечення Міністерства національної оборони АНДР (бенефіціар), згідно з контрактом № Е02108 від 17.04.2008 (дата повідомлення про ратифікацію - 23.05.2009) (USE - 17.2-14-К/КЕ-11 від 16.02.2011; далі - контракт), укладеним між принципалом та бенефіціаром.

Відповідно до п. 1.2 договору для забезпечення випуску гарантії банком бенефіціара гарант випускає контргарантію на користь банку бенефіціара для подальшого випуску гарантії банком бенефіціара на користь бенефіціара.

Пунктами 1.6.1, 1.6.2 договору передбачено, що принципал сплачує гаранту комісію за надання та обслуговування контргарантії згідно з тарифами гаранта зокрема: за підготовку надання контргарантії - 100,00 доларів США; за обслуговування контргарантії - 0,3% від суми контргарантії за квартал або його частину, мін. 200,00 доларів США; інші комісії згідно з діючими тарифами гаранта; комісію за прийняття зобов'язань по контргарантіі у розмірі 3,5% процентів річних від суми наданої контргарантії, яка сплачується за період з дати випуску контргарантії і до дня виконання гарантом зобов'язань перед банком бенефіціара за наданою контргарантією або до закінчення строку дії контргарантії.

Згідно із п. 2.1 договору принципал зобов'язується: сплачувати на рахунок № 29094262410516 у ПАТ "ВіЕйБі Банк" комісію за підготовку надання контргарантії (п. 1.6.1 договору) протягом 15-ти днів з дати надання контргарантії (одноразово); комісію за обслуговування контргарантії (п.1.6.1 договору) протягом 15 днів з дати надання контргарантії і далі не пізніше 15-ти днів з початку наступного розрахункового періоду дії контргарантії (щоквартально); комісію за прийняття зобов'язань (п. 1.6.2 договору) не пізніше 15-го числа місяця, наступного за розрахунковим, за розрахунковий місяць (щомісячно).

Між гарантом та принципалом укладалися договори про внесення змін до договору № 94/Г-2011/USE-12.2-115-Д/Г-11 від 27.04.2011 про забезпечення надання гарантії, відповідно до умов яких строк дії договору було продовжено до 09.02.2015.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, позивач у повному обсязі виконав взяті на себе зобов'язання за договором - випустив контргарантію.

Предмет позову у даній справі становить вимога про стягнення комісійних за надання та обслуговування контргарантії, та за прийняття зобов'язань з контргарантії, а також нарахованих за несвоєчасну сплату комісій пені, інфляційних втрат та 3% річних.

Згідно з приписами ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, у яких одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші), чи утриматися від виконання певних дій, а інша сторона має право вимагати виконання такого обов'язку.

За змістом ст. 526 Цивільного кодексу Україні та ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 200 Господарського кодексу України гарантія є специфічним засобом забезпечення виконання господарських зобов'язань шляхом письмового підтвердження (гарантійного листа) банком, іншою кредитною установою, страховою організацією (банківська гарантія) про задоволення вимог управленої сторони у розмірі повної грошової суми, зазначеної у письмовому підтвердженні, якщо третя особа (зобов'язана сторона) не виконає вказане у ньому певне зобов'язання, або настануть інші умови, передбачені у відповідному підтвердженні. До відносин банківської гарантії в частині, не врегульованій цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України (435-15) .

У п. 2 постанови Правління Національного банку України від 15.12.2004 № 639 "Про затвердження Положення про порядок здійснення банками операцій за гарантіями в національній та іноземних валютах" (z0041-05) визначено, що гарантія - це спосіб забезпечення виконання зобов'язань, відповідно до якого банк-гарант приймає на себе грошове зобов'язання перед бенефіціаром (оформлене в письмовій формі або у формі повідомлення) сплатити кошти за принципала в разі невиконання останнім своїх зобов'язань у повному обсязі або їх частину в разі пред'явлення бенефіціаром вимоги та дотримання всіх вимог, передбачених умовами гарантії. Банком-гарантом відповідно до даного Положення є банк, який надає гарантію на користь бенефіціара. Контргарантія - гарантія, яку надає банк-контргарант на користь банку-гаранта або іншого банку-контргаранта. Банком-контрагентом є банк, який надає контргарантію на користь банку-гаранта або на користь іншого банку-контргаранта.

Водночас, у ст. 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" визначено, що банком є юридична особа, яка на підставі банківської ліцензії має виключне право надавати банківські послуги, відомості про яку внесені до Державного реєстру банків. Банківська ліцензія, як визначено у цій же статті закону, це документ, який видається Національним банком України в порядку і на умовах, визначених у цьому Законі, на підставі якого банки та філії іноземних банків мають право здійснювати банківську діяльність.

В п. 5 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" врегульовано, що фінансова послуга - це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.

Згідно із п. 7 ч. 1 ст. 4 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" фінансовими вважаються, зокрема послуги з надання гарантій та поручительств.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за умовами договору № 94/Г-2011/USE-12.2-115-Д/Г-11 про забезпечення надання гарантії, позивач, як гарант, зобов'язався протягом дії договору надавати відповідачу фінансову послугу, а відповідач, як принципал, зобов'язався щомісячно сплачувати комісію за надану банком фінансову послугу.

Водночас, судами попередніх інстанцій встановлено та вбачається з матеріалів справи, що відповідно до постанови Правління Національного банку України від 19.03.2015 № 188 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський акціонерний банк", з 20.03.2015 відкликано банківську ліцензію ПАТ "ВіЕйБі Банк", виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 20.03.2015 № 63 про початок процедури ліквідації ПАТ "ВіЕйБі Банк" та призначено уповноваженою особою Фонду на ліквідацію банка провідного спеціаліста з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Славкіну М.А. строком на 1 рік з 20.03.2015 до 19.03.2016 включно.

Враховуючи викладене, колегія суддів суду касаційної інстанції вважає обгрунтованим висновок судів попередніх інстанцій стосовно того, що оскільки банк здійснює свою діяльність виключно на підставі банківської ліцензії (ст. 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність"), то, у зв'язку із її відкликанням, позивач припиняє свою банківську діяльність, і, керуючись п. 2 ч. 2 ст. 46 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", закінчує технологічний цикл банківських операцій. Тобто, після відкликання банківської ліцензії 20.03.2015 здійснення будь-яких банківських операцій (у тому числі - надання позивачем фінансових послуг) не могло бути реалізовано ПАТ "ВіЕйБі Банк".

Таким чином, колегія суддів суду касаційної інстанції вважає, що судами попередніх інстанцій правомірно стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість по комісії за прийняття зобов'язань по контргарантії у розмірі 19264,67 грн. та заборгованість по комісії за прийняття зобов'язань по контргарантії у розмірі 77647,62 грн., яка нарахована по 20.03.2015 (до моменту відкликання у позивача банківської ліцензії), та відповідно, обгрунтовано відмовлено у стягненні заборгованості за наведеними комісіями, яка нарахована з 20.03.2015 (після відкликання у позивача банківської ліцензії).

Крім вимоги щодо стягнення з відповідача сум заборгованості по комісіям, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача пені, яка правомірно була задоволена судом першої інстанції, з огляду на таке.

Відповідно до частин першої, третьої статті 549 ЦК України та частини першої статті 230 ГК України неустойкою (штрафними санкціями) визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

За змістом частин четвертої і шостої статті 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Пунктом 4.1 договору передбачено, що за невиконання або несвоєчасне виконання умов п. п. 2.1.1, 2.1.2, 2.13, 2.1.7, 2.1.9 цього договору принципал сплачує гаранту пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми невиконаного або несвоєчасно виконаного зобов'язання за кожний день прострочення.

Отже, суди попередніх інстанцій встановивши факт невиконання відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором № 94/Г-2011/USE-12.2-115-Д/Г-11 про забезпечення надання гарантії; здійснивши власний перерахунок заявленої до стягнення пені; правильно застосували положення вказаних правових норм та дійшли правомірного висновку щодо наявності підстав для стягнення пені у розмірі 23563,62 грн.

Разом з тим, статтею 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання (така ж правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 15.11.2010 у справі № 4/720, від 04.07.2011 у справі № 13/210/10, від 12.09.2011 у справі № 6/433-42/183, від 24.10.2011 у справі № 16/5/5022-103/2011 (2/43-654), від 14.11.2011 у справі № 12/207).

Отже, як встановлено судами, та знайшло своє підтвердження в суді касаційної інстанції, відповідач порушив виконання грошового зобов'язання, то, відповідно, і вимога позивача про стягнення з Державної компанії з експорту та імпорту продукції та послуг військового та спеціального призначення "Укрспецекспорт" 3% річних та інфляційних втрат, у межах, зазначених в судових рішеннях у даній справі з урахуванням здійсненого судами перерахунку, в силу наведених норм, є обґрунтованою.

Виходячи із встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи, з урахуванням того, що господарські суди у порядку статті 43 Господарського процесуального кодексу України всебічно і повно дослідили подані сторонами докази, усім доводам надали обґрунтовану та належну правову оцінку, проаналізували відносини сторін та правильно застосували до спірних правовідносин норми матеріального і процесуального права, відсутні підстави для зміни або скасування рішень судів попередніх інстанцій.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів попередніх інстанцій, зводяться передусім до переоцінки доказів у справі, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, передбачених статтями 111-5, 111-7 Господарського процесуального кодексу України.

Водночас, Вищий господарський суд України відхиляє доводи відповідача, викладені у відзиві на касаційну скаргу, про відсутність у нього обов'язку по сплаті комісій за надання та обслуговування гарантії у зв'язку із запровадженням у ПАТ "Всеукраїнський Акціонерний Банк" тимчасової адміністрації, оскільки ані Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (4452-17) , ані Положенням про порядок здійснення банками операцій за гарантіями в національній та іноземних валютах, ані іншими законодавчими актами не передбачено припинення зобов'язання сторін за договором банківської гарантії у разі віднесення фінансової установи до категорії неплатоспроможних, а відповідні доводи відповідача ґрунтуються на припущенні неможливості виконання банком зобов'язань за гарантією у випадку звернення бенефіціара, що не є правовою підставою для звільнення боржника від виконання своїх зобов'язань за договором.

Крім того, доводи відповідача, викладені у відзиві на касаційну скаргу, щодо наявності у позивача права самостійного договірного списання грошових коштів з рахунків відповідача у разі непроведення останнім оплати комісії за договором, були обгрунтовано відхилені судами попередніх інстанцій з огляду на таке.

Як передбачено ч. 2 ст. 1071 ЦК України грошові кошти можуть бути списані з рахунка клієнта без його розпорядження на підставі рішення суду, а також у випадках, встановлених законом чи договором між банком і клієнтом.

Статтею 26 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" визначено, що платник при укладенні договорів із банком має право передбачити договірне списання грошей із своїх рахунків на користь банку платника та/або третіх осіб.

У разі, якщо кредитором за договором є обслуговуючий платника банк, право банку на проведення договірного списання передбачається в договорі на розрахунково-касове обслуговування або в іншому договорі про надання банківських послуг.

Аналогічна за змістом норма передбачена також п. 6.5 постанови НБУ № 22 від 21.01.2004 "Про затвердження Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті" (z0377-04) .

З наведених положень законодавства вбачається що здійснення договірного списання коштів з рахунків відповідача є правом, а не обов'язком банку.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї.

Тобто, у випадку невиконання відповідачем обов'язку зі сплати комісії право позивача на отримання від відповідача коштів не вичерпується лише списанням таких коштів з рахунку відповідача. З урахуванням викладеного, господарський суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що звернення до суду з позовом про стягнення з відповідача такої комісії не є ані порушенням умов укладених між сторонами договорів, ані приписів чинного законодавства.

Не приймаються також до уваги посилання відповідача у відзиві на касаційну скаргу на ст. 606 ЦК України, оскільки суд касаційної інстанції в постанові від 04.05.2016 у даній справі вже зазначав, - щоб зобов'язання припинилось на підставі ст. 606 ЦК України поєднанням двох сторін у одній особі, необхідно щоб у результаті такого поєднання лишилась лише одна особа. Поєднання боржника та кредитора може бути наслідком, зокрема, при реорганізації шляхом злиття або приєднання юридичних осіб, пов'язаних між собою взаємним зобов'язанням тощо. У даній справі залишаються дві особи, у яких залишаються взаємні зобов'язання. Таким чином, поєднання боржника і кредитора в одній особі, у розумінні приписів ст. 606 ЦК України не відбулось.

Відповідно до п. 1 ст. 111-9 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що рішення місцевого або постанова апеляційного господарських судів прийняті з дотриманням вимог матеріального та процесуального права.

Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень. Такі рішення можуть бути скасовані лише у виняткових обставинах, а не тільки з метою одержання іншого рішення у справі (вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 13.04.2016 у справі № 908/4804/14).

Беручи до уваги межі перегляду справи в суді касаційної інстанції та повноваження останнього, колегія суддів суду касаційної інстанції приходить до висновку, що оскаржувані рішення місцевого господарського суду та постанова апеляційного господарського суду відповідають вимогам матеріального та процесуального права і підстав для їх скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський Акціонерний Банк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб Славкіної Марини Анатоліївни залишити без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 10.08.2016 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 15.02.2017 у справі № 910/16783/15 залишити без змін.