розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві касаційну скаргу ТОВ "Науково-виробниче підприємство "Техприлад" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 18 січня 2017 року у справі Господарського суду міста Києва за позовом ТОВ "Науково-виробничого підприємства "Техприлад" до Приватного науково-виробничого підприємства "СИНАПС" про стягнення коштів,

У грудні 2015 року ТОВ "Науково-виробниче підприємство "Техприлад" (далі - позивач) звернулось до Приватного науково-виробничого підприємства "Синапс" (далі - відповідач) з позовом про стягнення з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду на користь позивача 1692112 гривень 25 коп., з яких 900000 гривень основного боргу, 93897 гривень 89 коп. пені, 567389 гривень 25 коп. втрат коштів від інфляції, 130825 гривень 11 коп. - 3 % річних від простроченої суми.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 1 березня 2016 року позовні вимоги ТОВ "Науково-виробниче підприємство "Техприлад" задоволено повністю.

З Приватного науково-виробничого підприємства "Синапс" на користь ТОВ "Науково-виробниче підприємство "Техприлад" стягнуто 900000 гривень основного боргу, 93897 гривень 89 коп. пені, 567389 гривень 25 коп. втрат коштів від інфляції, 130825 гривень 11 коп. - 3 % річних.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 21 червня 2016 року апеляційну скаргу Приватного науково-виробничого підприємства "Синапс" залишено без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 1 березня 2016 року залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 5 вересня 2016 року касаційну скаргу Приватного науково-виробничого підприємства "Синапс" задоволено частково.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 21 червня 2016 року та рішення Господарського суду міста Києва від 1 березня 2016 року скасовано в частині задоволення позовних вимог про стягнення 93897 гривень 89 коп. пені, 130825 гривень 11 коп. - 3 % річних та 567389 гривень 25 коп. втрат коштів від інфляції.

У цій частині справу передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

В іншій частині постанову Київського апеляційного господарського суду від 21 червня 2016 року та рішення Господарського суду міста Києва від 1 березня 2016 року залишено без змін.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 29 вересня 2016 року позовні вимоги в частині стягнення пені, 3 % річних і втрат коштів від інфляції задоволені.

З Приватного науково-виробничого підприємства "Синапс" стягнуто, з будь-якого рахунку, виявленого під час виконання даного рішення суду, на користь ТОВ "Науково-виробниче підприємство "Техприлад" 93897 гривень 89коп. пені, 567389 гривень 25 коп. втрат коштів від інфляції, 130825 гривень 11 коп. - 3 % річних.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 18 січня 2017 року апеляційну скаргу Приватного науково-виробничого підприємства "Синапс" задоволено.

Рішення Господарського суду міста Києва від 29 вересня 2016 року скасовано.

Постановлено нове рішення, яким ТОВ "Науково-виробниче підприємство "Техприлад" відмовлено у задоволенні позову в частині стягнення з Приватного науково-виробничого підприємства "Синапс" 93897гривень 89 коп. пені, 567389 гривень 25 коп. втрат коштів від інфляції, 130825 гривень 11 коп. - 3 % річних.

У касаційній скарзі ТОВ "Науково-виробниче підприємство "Техприлад" просить скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 18 січня 2017 року, залишити в силі рішення Господарського суду міста Києва від 29 вересня 2016 року.

Посилається на порушення апеляційним господарським судом норм ст.ст. 624, 625 Цивільного кодексу України.

Вважає необгрунтованим висновок суду апеляційної інстанції про те, що строк позовної давності за вимогами про стягнення втрат коштів від інфляції та 3 % річних обліковується окремо від строку позовної давності за основним боргом.

Зазначає про те, що позовна давність за вимогами щодо втрат коштів від інфляції та 3 % річних спливла 15 вересня 2015 року, оскільки не було враховано та не надано належної оцінки діям відповідача, що свідчать про переривання строку позовної давності, а саме, надіслання останнім листа № 323. БХ 41217 від 17 грудня 2014 року.

Заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи касаційної скарги та вивчивши матеріали справи, суд вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 7 листопада 2011 року між ТОВ "Науково-виробниче підприємство "Техприлад" та Приватним науково-виробничим підприємством "СИНАПС" укладено договір, за умовами п. 1.1 якого продавець зобов'язується передати у власність покупця, а покупець зобов'язався прийняти та оплатити на умовах договору трубопровідну арматуру (далі - товар) у відповідності до специфікацій, які наведені в додатках № 1 та № 2 до договору.

Вартість договору, згідно п. 2.1 договору, складає 3581163 гривні 45 коп., крім того ПДВ 20 % - 716326 гривень 29 коп., що разом складає 4297957гривень 74 коп.

Відповідно до п. 2.2 договору оплата за договором здійснюється покупцем за графіком: 7 листопада 2011 року - 300000 гривень; 7 листопада 2011 року - 200000 гривень; 15 листопада 2011 року - 500000 гривень; 2 березня 2012 року - 200000 гривень; 15 березня 2012 року - 220000 гривень; 15 березня 2012 року - 250000 гривень; 16 березня 2012 року - 250000 гривень; 30 липня 2012 року - 500000 гривень; 14 вересня 2012 року - 1877957 гривень 74 коп.

Договір вступає в дію з моменту його підписання та скріплення печатками обох сторін; Договір діє до дня повного виконання сторонами своїх зобов'язань за договором, згідно із п. п. 9.2, 10.1 договору.

Встановлено, що договір підписано уповноваженими представниками сторін та скріплені їх печатками. Договір у встановленому порядку не оспорений, не розірваний, не визнаний недійсним.

Таким чином, договір є дійсним, укладеним належним чином та є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно із ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За приписами ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Правовідносини сторін даного спору виникли з договору поставки.

Предметом позову у даній справі є вимоги ТОВ "Науково-виробниче підприємство "Техприлад" про стягнення 900000 гривень основного боргу, 93897 гривень 89 коп. пені, 567389 гривень 25 коп. втрат коштів від інфляції, 130825 гривень 11 коп. - 3 % річних.

Постановою Вищого господарського суду України від 5 вересня 2016 року залишено без змін рішення Господарського суду міста Києва від 1 березня 2016 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 21 червня 2016 року в частині стягнення з відповідача на користь позивача 900000 гривень 00 коп. основного боргу. В решті прийняті у справі судові рішення скасовані з направленням справи на новий розгляд.

Вказаними судовими рішеннями у відповідній частині встановлено, що на виконання умов договору продавець у період з 4 січня 2012 року по 15 серпня 2012 року поставив, а покупець прийняв товар на загальну суму 4297957гривень 74 коп. У зв'язку з неналежним виконанням обов'язку з оплати поставленого за договором товару у покупця виник борг в розмірі 900000 гривень 00 коп., наявність якого останній не заперечує.

Крім того, ТОВ "Науково-виробниче підприємство "Техприлад" заявлено вимоги про стягнення з Приватного науково-виробничого підприємства "Синапс" 93897 гривень 89 коп. пені, 567389 гривень 25 коп. втрат коштів від інфляції, 130825 гривень 11 коп. - 3 % річних, з нарахуванням яких не погоджується останній з підстав пропуску позивачем строку позовної давності, про застосування якої заявлено відповідачем.

Скасовуючи рішення місцевого господарського суду про задоволення заявлених позовних вимог в частині стягнення 567389 гривень 25 коп. втрат коштів від інфляції, 130825 гривень 11 коп. - 3 % річних, апеляційний господарський суд виходив з того, що визнання основного боргу не свідчить про визнання вимог щодо втрат коштів від інфляції та 3 % річних, а тому строк позовної давності щодо вказаних вимог не переривався та не починався заново, а направлення відповідачем позивачу листа № 323.БХ.41217 від 17 грудня 2014 року свідчить про визнання основної суми боргу, однак не вносить змін до спірного договору в частині порядку та строків виконання умов договору. Виходячи з наведеного, вказав, що строк позовної давності за вимогами про стягнення втрат коштів від інфляції та 3 % річних розпочався 15 вересня 2012 року, не переривався та закінчився 15 вересня 2015 року, а позивач звернувся до суду 21 грудня 2015 року, тобто, поза межами встановленого законом строку позовної давності, що, ураховуючи наявність заяви про застосування позовної давності, є підставою для відмови у позові у цій частині.

Втім, суд касаційної інстанції не може погодитись з вказаними висновками апеляційного господарського суду з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Таким чином, право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору, які є складовою загальної суми боргу.

Судами встановлено, що, у порушення умов договору, Приватне науково-виробниче підприємство "СИНАПС" не здійснило платіж за графіком 14 вересня 2012 року, отже, строк позовної давності щодо вказаних вимог розпочався 15 вересня 2012 року.

Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно з ст. 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Також встановлено, що 22 грудня 2014 року ТОВ "Науково-виробничого підприємства "Техприлад" отримало від Приватного науково-виробничого підприємства "СИНАПС" лист № 323.БХ.41217 від 17 грудня 2014 року, зі змісту якого вбачається, що відповідач визнав суму основного боргу у розмірі 1200000 гривень 00 коп. та гарантував оплату відповідно до зазначеного графіку.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 264 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.

Після переривання перебіг позовної давності починається заново.

Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Таким чином, загальний строк, протягом якого особа може звернутись до суду за захистом свого порушеного або оспорюваного права (строк позовної давності) та його переривання та строк, за який мають нараховуватись втрати коштів від інфляції та проценти за користування чужими грошовими коштами, не є тотожними.

Згідно наведених норм нарахування процентів річних та втрат коштів від інфляції має відбуватись за увесь час прострочення виконання грошового зобов'язання, у даному випадку починаючи з 15 вересня 2012 року, в межах строку позовної давності, з урахуванням часу до його переривання.

Зі спливом позовної давності за вимогою про повернення або сплату коштів спливає й позовна давність за вимогою про сплату процентів, передбачених статтями 536, 625 ЦК України, і сум інфляційних нарахувань згідно з тією ж статтею 625 ЦК України (незалежно від періоду часу, за який обчислено відповідні суми процентів та інфляційних нарахувань,оскільки такі суми є складовою загальної суми боргу); так само у разі спливу позовної давності за вимогою про повернення безпідставно набутого майна (статті 1212, 1213 ЦК України) спливає й позовна давність за вимогою про відшкодування доходів від такого майна (стаття 1214 названого Кодексу).

Враховуючи викладене, а також те, що за своєю правовою природою суми втрат коштів від інфляції та 3 % річних є складовою основного боргу, місцевий господарський суд дійшов юридично обгрунтованого висновку про переривання строку позовної давності у зв'язку з надісланням відповідачем вказаного листа за основним боргом, який свідчить також про переривання строку позовної давності щодо вимог про стягнення суми втрат коштів від інфляції та 3 % річних як складової частини основного боргу.

Щодо заявлених позивачем вимог про стягнення з відповідача 93987 гривень 89 коп. пені, суд касаційної інстанції погоджується з висновками апеляційного господарського суду про відсутність підстав для задоволення позову у цій частині з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

За ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 6.3 договору сторони погодили, що у випадку порушення покупцем строків оплати покупець оплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми затриманого платежу за кожний день затримки, але не більше 5 % від суми простроченого платежу.

Задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 93897гривень 89 коп. пені, місцевий господарський суд виходив з того, що строк позовної давності щодо вказаної вимоги позивачем пропущено не було, оскільки у зв'язку надісланням листа, в якому відповідач визнав суму боргу, відбулось переривання строку позовної давності і щодо вимог про стягнення пені.

Але суд касаційної інстанції з вказаними висновками погодитись не може з огляду на наступне.

За вимогами ч. ч. 1, 5 ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Встановлено, що строк позовної давності щодо вимоги про сплату боргу за спірним договором розпочався 15 вересня 2012 року.

Разом з тим, у відповідності до п. 1 ч. 2 ст. 258 Цивільного кодексу України, позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Таким чином, встановлений наведеною нормою спеціальний строк позовної давності щодо заявлених вимог про стягнення пені розпочав свій перебіг 15 вересня 2012 року та закінчився із спливом одного року, тобто, 15 вересня 2013 року.

Визнання боржником свого боргу після спливу позовної давності не свідчить про переривання перебігу такої давності.

При цьому, у відповідності до вимог ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Враховуючи наведене, а також наявність заяви відповідача про застосування строків позовної давності, заявленої у відповідності до вимог ч. 3 ст. 267 Цивільного кодексу України, суд касаційної інстанції вважає юридично обгрунтованим висновок апеляційного господарського суду про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення пені у зв'язку з пропуском позивачем строку позовної давності щодо цієї вимоги.

За таких обставин постанова апеляційного господарського суду підлягає скасуванню в частині відмови у позові про стягнення 567389 гривень 25 коп. втрат коштів від інфляції та 130825 гривень 11 коп. - 3 % річних, а рішення місцевого господарського суду в цій частині підлягає залишенню без змін; у решті постанова суду апеляційної інстанції підлягає залишенню без змін.

Крім того, судовий збір, сплачений позивачем за розгляд касаційної скарги, підлягає розподілу між сторонами пропорційно до задоволених вимог касаційної скарги.

Керуючись ст. ст. 111-5, 111-7 - 111-11 Господарського процесуального кодексу України, суд

Касаційну скаргу задовольнити частково.

Скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 18 січня 2017 року в частині відмови у позові про стягнення 567389 гривень 25 коп. втрат коштів від інфляції та 130825 гривень 11 коп. - 3 % річних.

У цій частині залишити без змін рішення Господарського суду міста Києва від 29 вересня 2016 року.

У решті постанову Київського апеляційного господарського суду від 18 січня 2017 року залишити без змін.

Стягнути з Приватного науково-виробничого підприємства "СИНАПС" (03055, м. Київ, вул. В.Василевської, 7 ідентифікаційний код 24267073) на користь ТОВ "Науково-виробничого підприємства "Техприлад" (04073, м. Київ, пров. Куренівський, 4/9, ідентифікаційний код 22887660) 26848 (двадцять шість тисяч вісімсот сорок вісім) гривень 74 коп. судового збору за розгляд касаційної скарги.