головуючого Гольцової Л.А. (доповідач) суддів Іванової Л.Б., Козир Т.П. розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Компанія Росток" на рішення Господарського суду міста Києва від 03.11.2016 та на постанову Київського апеляційного господарського суду від 21.02.2017 у справі № 910/5748/15-г Господарського судуміста Києва за позовом Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський Акціонерний банк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ "ВіЕйБі Банк" до Публічного акціонерного товариства "Компанія Росток" третя особа ОСОБА_5 про стягнення 911087,68 грн за участю представників:

позивача: Лавриненко К.Л., дов. від 03.01.2017;

відповідача: Верхотуров О.О., дов. від 26.04.2017;

третьої особи: ОСОБА_8, дов. від 11.10.2016;

Рішенням Господарського суду міста Києва від 27.05.2015 у справі № 910/5748/15-г (суддя - Якименко М.М.) в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 29.09.2015 (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Дикунська С.Я., судді - Адланова С.О., Коршун Н.М.) рішення Господарського суду міста Києва від 27.05.2015 у справі № 910/5748/15-г залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 26.01.2016 постанову Київського апеляційного господарського суду від 29.09.2015 у справі № 910/5748/15-г залишено без змін.

Постановою Верховного Суду України від 13.07.2016 рішення Господарського суду міста Києва від 27.05.2015, постанову Київського апеляційного господарського суду від 29.09.2015 та постанову Вищого господарського суду України від 26.01.2016 скасовано, а справу № 910/5748/15-г передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

За результатами нового розгляду справи, рішенням Господарського суду міста Києва від 03.11.2016 у справі № 910/5748/15-г (суддя - Головіна К.І.) позов задоволено частково. Суд стягнув з відповідача на користь позивача заборгованість за неповернутим кредитом в сумі 870 000,00 грн, заборгованість по прострочених відсотках за користування кредитом в сумі 38 500,49 грн, пеню за несвоєчасну сплату відсотків в сумі 816,58 грн, інфляційні збитки за несвоєчасне погашення відсотків в сумі 1 520,43 грн, інфляційні збитки за несвоєчасну сплату комісії в сумі 15,00 грн та 3 % річних за несвоєчасне погашення відсотків в сумі 230,98 грн. В решті позовних вимог відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 21.02.2017 (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Чорногуз М.Г,, судді - Агрикова О.В., Кропивна Л.В.) рішення Господарського суду міста Києва від 03.11.2016 у справі № 910/5748/15-г залишено без змін.

Не погоджуючись з судовими рішеннями попередніх інстанцій, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, скаржник послався на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Відповідачем, в порядку ст. 121-1 ГПК України, подано заяву про зупинення виконання судового рішення у даній справі, проте колегія суддів Вищого господарського суду України відмовляє в задоволенні заяви, оскільки не знаходить підстав для її задоволення.

Позивач надав відзив на касаційну скаргу, в якому заперечує проти її задоволення, просить прийняті у даній справі судові рішення попередніх інстанцій залишити без змін.

Відзив на касаційну скаргу від третьої особи не надходив, що не є перешкодою для суду касаційної інстанції переглянути в касаційному порядку оскаржувані судові рішення попередніх інстанцій.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм судами попередніх інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Місцевим та апеляційним господарськими судами під час розгляду справи встановлено, що між позивачем (Кредитодавець) та відповідачем (Позичальник) 10.06.2008 укладений кредитний договір № 34 із наступними змінами, оформленими додатковими угодами та договорами про внесення змін (№№ 1- 12), за умовами якого Кредитодавець зобов'язався надати Позичальникові у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти у формі відновлювальної кредитної лінії з максимальним лімітом в сумі 870 000,00 грн, зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 17,75 % річних. Термін остаточного повернення кредиту - до 05.06.2015.

Відповідно до п. 3.3 кредитного договору, Позичальник зобов'язався сплачувати Кредитодавцю проценти та комісії на умовах, визначених цим договором.

Згідно з п. 2.8 кредитного договору, Позичальник зобов'язався сплачувати проценти, нараховані за місяць, не пізніше 15 календарного числа місяця, наступного за тим, за який вони нараховані.

Цей договір набирає чинності з дати його укладання та діє до повного виконання сторонами прийнятих на себе зобов'язань (п. 7.4 кредитного договору).

Згідно з п. 1.3 кредитного договору, в якості забезпечення виконання Позичальником своїх зобов'язань щодо повернення кредиту, сплати нарахованих процентів, комісій, можливих штрафних санкцій, а також інших витрат виступає застава.

Кредитодавець має право звернути стягнення на предмет застави у разі неповернення Позичальником кредиту в обумовлений цим договором строк, несплати процентів, комісій, штрафних санкцій згідно з умовами цього договору (п. 3.2.7 кредитного договору).

21.03.2011 між позивачем (Заставодержатель) та ОСОБА_5 (Заставодавець) укладено договір застави майнових прав № 34-З-2011 із наступними змінами, оформленими договорами про внесення змін до договору застави, копії яких (№№ 2-5), за умовами якого, в забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором № 34 з усіма наступними змінами та доповненнями до нього, а також у забезпечення всіх інших виплат та штрафних санкцій, визначених у кредитному договорі та в цьому договорі, Заставодавець надає Заставодержателю в заставу майнові права на грошові кошти в сумі 2 500 000,00 грн, що знаходяться на рахунку НОМЕР_1, відкритому у ПАТ "ВіЕйБі Банк" та належать Заставодавцю на підставі договору банківського вкладу "Строковий" № 216755/2011 (в національній валюті України) від 21.03.2011, укладений між ПАТ "ВіЕйБі Банк" та Заставодавцем.

Даний договір застави набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє до повного виконання Позичальником взятих на себе зобов'язань (п. 6.1 договору застави).

Пунктом 1.4 договору застави сторони передбачили укладення між Заставодавцем та Заставодержателем договору відступлення права вимоги з відкладальною обставиною, якою є повне або часткове невиконання Позичальником умов кредитного договору або Заставодавцем договору застави.

21.03.2011 між позивачем (Новий кредитор) і ОСОБА_5 (Кредитор) укладений договір відступлення права вимоги (з відкладальною обставиною) № 34-У-2011, за умовами якого Кредитор, керуючись ст. 212, 512- 519 ЦК, відступив Новому кредитору право вимоги (з відкладальною обставиною) на грошові кошти за договором банківського вкладу "Строковий" від 21.03.2011 № 216755/2011, укладений між ПАТ "ВіЕйБі Банк" і ОСОБА_5 (Вкладник), в сумі заборгованості ПАТ "ВіЕйБі Банк" за договором банківського вкладу.

Відповідно до п. 1.1.1 договору відступлення, на момент укладення цього договору розмір права вимоги, що відступається, становить 2 500 000,00 грн.

Згідно з п. 1.1.2 договору відступлення, на момент укладення цього договору майнові права, що полягають у праві грошової вимоги суми вкладу за договором банківського вкладу, зазначеному в п. 1.1 цього договору, передано Кредитором у заставу відповідно до договору застави.

Відкладальною обставиною в розумінні цього договору є невиконання зобов'язань ПАТ "Компанія Росток" за кредитним договором та/або Заставодавцем за договором застави (п. 1.2 договору відступлення).

Із моменту настання відкладальної обставини, зазначеної в п. 1.2 договору відступлення права вимоги, до Нового кредитора переходить право вимоги, що належить Нредитору, визначене в п. 1.1 цього договору (п. 1.3 договору відступлення).

На виконання умов кредитного договору позивач надав відповідачу грошові кошти в сумі 870 000,00 грн, проте відповідач належним чином не виконав покладені на нього згідно кредитного договору зобов'язання, а саме, в обумовлені договором строки не здійснив сплату чергових платежів з повернення кредиту, сплату процентів за користування кредитними коштами та сплатив комісію за внесення змін до кредитного договору, яка передбачена відповідними додатковими угодами.

Постановою Національного банку України від 20.11.2014 № 733, ПАТ "Всеукраїнський Акціонерний Банк" віднесено до категорії неплатоспроможних банків.

20.11.2014 виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення № 123 щодо запровадження тимчасової адміністрації та призначення уповноваженої особи Фонду на тимчасову адміністрацію у позивача. Тимчасову адміністрацію в банку запроваджено з 21.11.2014 по 20.02.2015, а рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 17.02.2015 № 35 продовжено до 20.03.2015.

Постановою правління Національного банку України від 19.03.2015 № 188, відкликано банківську ліцензію ПАТ "Всеукраїнський Акціонерний Банк" та розпочато процедуру ліквідації. Виконавчою дирекцією Фонду було 20.03.2015 прийнято рішення № 63 про початок здійснення процедури ліквідації відповідача та призначено уповноважену особу фонду на ліквідацію.

Згідно п. 4.3 кредитного договору № 34 у разі несвоєчасного погашення кредиту, сплати процентів та комісій, визначених цим договором, Позичальник сплачує Кредитодавцю пеню в національній валюті України у розмірі подвійної процентної ставки, визначеної в п. 1.1.3. цього договору, від суми відповідного непогашеного платежу за кожний день прострочення виконання, за реквізитами та у день, вказаними Кредитодавцем.

Відповідно до п. 2.11 кредитного договору, у разі наявності у Позичальника простроченої більше 5 (п'яти) банківських днів заборгованості за траншами/кредитом, нарахованими процентами та комісіями, передбаченими цим договором, Кредитодавець має право призупинити надання траншів/кредиту та вимагати дострокового погашення заборгованості за цим договором у повному обсязі.

09.02.2015 позивач звернувся до відповідача з листом № 31/2-1820, я якому вимагав достроково, протягом 30-ти календарних днів від дати отримання вимоги, погасити кредит в сумі 870 000,00 грн, заборгованість за процентами в сумі 38 500,49 грн, пеню за несвоєчасну сплату процентів за кредитом в сумі 816,58 грн, 3 % річних в сумі 230,98 грн, інфляційні збитки за несвоєчасну сплату процентів в сумі 1 520,43 грн, інфляційні збитки за несвоєчасну сплату комісії в сумі 19,20 грн, проте, як дослідили попередні судові інстанцій, вимога залишена відповідачем без відповідного реагування, що і стало підставою для звернення до суду з даним позовом.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що заперечуючи проти позовних вимог, відповідач зазначив, що заявлена банком до стягнення заборгованість за кредитним договором є погашеною внаслідок фактичного переходу права вимоги грошових коштів за договором банківського вкладу в сумі 2 500 000,00 грн на користь банку. При цьому, право на заставу банком реалізовано шляхом задоволення кредиторських вимог за рахунок майнових прав на грошові кошти за договором банківського вкладу і, таким чином, відбулось поєднання боржника і кредитора в одній особі, що свідчить про припинення зобов'язань за кредитним договором на підставі ст. 606 ЦК України.

Здійснюючи касаційний перегляд справи, Верховним Судом України в своїй постанові зазначено, що відповідно до ст. 606 ЦК України, зобов'язання припиняється поєднанням боржника і кредитора в одній особі.

Аналогічну норму викладено у ч. 2 ст. 204 ГК України, згідно з якою, господарське зобов'язання припиняється у разі поєднання управненої та зобов'язаної сторін в одній особі. Зобов'язання виникає знову, якщо це поєднання припиняється.

Аналіз зазначених норм матеріального права дає підстави для висновку, що наведена у ст. 606 ЦК України підстава припинення цивільно-правового зобов'язання відноситься до групи підстав, що не належать до правочинів і не залежать від волі сторін.

Поєднання (збіг) боржника і кредитора в одній особі має місце у разі, коли до сторони, яка є боржником, переходить відповідно до будь-якої зазначеної у законі підстави зобов'язання іншої особи, за яким ця особа є кредитором щодо боржника, і навпаки.

Поєднання боржника і кредитора в одній особі може відбуватися для юридичних осіб - у разі реорганізації шляхом злиття або приєднання юридичних осіб, пов'язаних між собою взаємним зобов'язанням; для фізичних осіб - у випадку спадкового правонаступництва у разі переходу майна кредитора до боржника і навпаки.

Отже, при такому поєднанні боржника і кредитора (двох суб'єктів) один із цих суб'єктів повинен зникнути, у зв'язку із цим і припиняється правовідношення.

З урахуванням викладеного, положення ст. 606 ЦК України мають застосовуватися судом у разі, коли до сторони, яка є боржником, переходить зобов'язання іншої особи відповідно до будь-якої підстави, зазначеної в законі, та якщо при цьому один із суб'єктів правовідношення у зв'язку з обставинами, зазначеними в законі, зникає і з двох самостійних суб'єктів залишається (утворюється) один, в якому поєднується боржник і кредитор. Саме у такому разі підстава припинення цивільно-правового зобов'язання не залежатиме від волі сторін.

Аналогічну правову позицію висловлено Верховним Судом України у постановах від 16.09.2015 у справі № 6-43цс15, від 23.03.2016 у справі № 3-107гс16.

У даній справі, поєднання боржника і кредитора в одній особі у розумінні приписів ст. 606 ЦК України не відбулося, оскільки зобов'язання відповідача перед позивачем за кредитним договором були забезпечені заставою майнових прав на підставі договору застави, укладеного між позивачем і третьою особою. Крім того, на підставі договору відступлення права вимоги третя особа передала позивачеві право вимоги на ці майнові права у разі невиконання відповідачем зобов'язань за кредитним договором. Тобто, у позивача та відповідача, позивача і третьої особи залишаються взаємні зобов'язання за договорами (кредиту, застави, відступлення права вимоги, банківського вкладу), що не може свідчити про припинення зобов'язання з цієї підстави.

Так, Верховний Суд України зауважив про помилковість висновку щодо припинення зобов'язань за кредитним договором у зв'язку із фактичною реалізацією права застави шляхом задоволення вимог позивача за кредитним договором за рахунок майнових прав на грошові кошти за договором банківського вкладу та звернув увагу, що у справі, яка розглядається, предметом позову є стягнення заборгованості за кредитним договором, і саме обставини та підстави виникнення/погашення, наявності/відсутності цієї заборгованості підлягають з'ясуванню при вирішенні такого спору.

З урахуванням норми ст. 572 ЦК України, необхідно дати належну правову оцінку положенням п.п. 1.3.2, 3.2.7 кредитного договору, п.п. 4.1- 4.3 договору застави щодо права, а не обов'язку банку звернути стягнення на предмет застави у разі порушення Позичальником умов кредитного договору та щодо можливості задоволення Заставодержателем своїх вимог за рахунок предмета застави одним зі способів на його вибір.

Реалізація заставлених майнових прав відбувається у порядку, встановленому, зокрема, законами України "Про заставу" (2654-12) , "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень". Про право заставодержателя звернути стягнення на предмет застави у позасудовому порядку шляхом прийняття у власність відступлених майнових прав у порядку, передбаченому чинним законодавством про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень, договором застави та договором відступлення права вимоги зазначено і в п. 4.3.1 договору застави.

Тобто, звернення стягнення на предмет застави та вчинення дій з боку Кредитора у відношенні Боржника щодо реалізації права на заставне майно здійснюється з урахуванням вимог законодавства та умов договору у разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою.

Таким чином, Верховний Суд України в постанові зазначив, що при новому розгляді необхідно перевірити, чи скористався Кредитор (Заставодержатель) своїм правом звернення стягнення на предмет застави у порядку, визначеному Законом України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" (1255-15) , оскільки реалізація такого права потребує певної послідовної сукупності дій.

Статтею 111-28 ГПК України визначено, що висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 11116 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

Приймаючи рішення у справі, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд, виходили з положень ЦК України (435-15) , ГК України (436-15) , Законів України "Про заставу" (2654-12) , "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" (1255-15) , "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (4452-17) , "Про банки в банківську систему" (2121-14) , врахували висновки та правову позицію Верховного Суду України у даній справі та надавши оцінку всім матеріалам справи в сукупності дійшли висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Відповідно абз. 2 п. 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення" (v0006600-12) , рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору (п.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 (v0006600-12) ).

Статтею 572 ЦК України визначено, що в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Так, відповідно до п. 3.2.7 кредитного договору, Кредитодавець має право звернути стягнення на предмет застави у разі неповернення Позичальником кредиту в обумовлений цим договором строк, несплати процентів за його використання та можливих штрафних санкцій згідно з умовами цього договору.

Пунктом 4.1 договору застави визначено, що заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави у повному обсязі (сума основного боргу, проценти, неустойка, витрати по зверненню стягнення на предмет застави) в порядку, передбаченому цим договором застави у разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано.

В п. 4.2 договору застави сторони визначили право Заставодержателя звернути стягнення на предмет застави на його вибір шляхом позасудового врегулювання або за рішенням суду.

Здійснюючи позасудове звернення стягнення та реалізацію майнових прав, що є предметом застави, Заставодержатель вправі задовольнити свої вимоги за рахунок предмета застави на свій вибір: звернути стягнення на предмет застави в позасудовому порядку шляхом прийняття у власність відступлених майнових прав у порядку, передбаченому чинним законодавством про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень, цим договором і договором відступлення права вимоги; або здійснити договірне списання грошових коштів, розміщених на вкладному рахунку Заставодавця відповідно до договору банківського вкладу, на свою користь та направити зазначені грошові кошти на погашення зобов'язань і витрат, передбачених п. 1.1 цього договору застави. Право Заставодержателя на договірне списання виникає в момент виникнення у нього права звернення стягнення на предмет застави (п. 4.3 договору застави).

Згідно зі ст. 589 ЦК України у разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов'язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв'язку із пред'явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором.

При цьому ч. 1 ст. 20 Закону України "Про заставу" передбачено, що заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано, якщо інше не передбачено законом чи договором.

Згідно з ч. 1 ст. 24 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса в порядку, встановленому законом, або в позасудовому порядку згідно із цим Законом.

Відповідно до п.п. 1, 3 ч. 1 ст. 26 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень", обтяжувач має право на власний розсуд обрати позасудовий спосіб звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, зокрема шляхом передачі рухомого майна, що є предметом забезпечувального обтяження, у власність обтяжувача в рахунок виконання забезпеченого обтяженням зобов'язання в порядку, встановленому цим Законом, або шляхом відступлення обтяжувачу права задоволення забезпеченої обтяженням вимоги у разі, якщо предметом забезпечувального обтяження є право грошової вимоги.

Частиною 1 ст. 27 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" передбачено, що, якщо інше не встановлено цим Законом, обтяжувач, який має намір звернути стягнення на предмет забезпечувального обтяження в позасудовому порядку, зобов'язаний надіслати боржнику та іншим обтяжувачам, на користь яких встановлено зареєстроване обтяження, письмове повідомлення про порушення забезпеченого обтяженням зобов'язання. Повідомлення надсилається одночасно з реєстрацією в Державному реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження.

Якщо протягом 30 днів з моменту реєстрації в Державному реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження зобов'язання боржника, виконання якого забезпечене обтяженням, залишається невиконаним і в разі якщо предмет забезпечувального обтяження знаходиться у володінні боржника, останній зобов'язаний на вимогу обтяжувача негайно передати предмет обтяження у володіння обтяжувача. До закінчення процедури звернення стягнення обтяжувач зобов'язаний вживати заходи щодо збереження відповідного рухомого майна згідно з вимогами, встановленими статтею 8 цього Закону (ч. 2 ст. 28 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень").

При цьому, відповідно до ч.ч. 1, 3, 4 ст. 32 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень", якщо предметом забезпечувального обтяження є право грошової вимоги, звернення стягнення на нього здійснюється шляхом відступлення обтяжувачу відповідного права. Обтяжувач зобов'язаний повідомити в порядку, встановленому статтею 27 цього Закону, боржника та інших обтяжувачів відповідного права грошової вимоги про свій намір набути на свою користь таке право. Після закінчення строку, вказаного в ч. 2 ст. 28 цього Закону, обтяжувач з вищим пріоритетом, який висловив намір звернути стягнення на предмет забезпечувального обтяження, надсилає письмове повідомлення всім особам, які повинні виконати вимоги за відповідним правом грошової вимоги боржника, яке є предметом забезпечувального обтяження. З дня відправлення зазначеного повідомлення обтяжувач з вищим пріоритетом набуває права кредитора в зобов'язанні, право вимоги за яким відступлене на його користь. Обтяжувач користується правами кредитора в цьому зобов'язанні до моменту повного задоволення його забезпеченої обтяженням вимоги.

Згідно зі ст. 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (ст. 33 ГПК України).

У відповідності до ст. 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи вищенаведені положення законодавства, умови договору застави та висновки в правову позицію Верховного Суду України у даній справі, попередніми судовими інстанціями встановлено, що в матеріалах справи відсутні докази направлення вимог (повідомлень) банку про звернення стягнення на предмет застави на адресу боржника чи майнового поручителя в порядку ст. 27, 32 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень". Відсутні в матеріалах справи і докази наявності в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна відомостей про реєстрацію звернення стягнення на предмет застави.

З огляду на наведене, як вірно встановлено Господарськими судами першої та апеляційної інстанцій, до ПАТ "ВіЕйБі Банк" майнові права на вклад (грошові кошти) не перейшли.

Крім того, зважаючи на зазначене вище, звернення стягнення на предмет застави є правом банку, а не його обов'язком, і, як було встановлено судами попередніх інстанцій, ПАТ "Всеукраїнський Акціонерний Банк" не скористався своїм правом на звернення стягнення на предмет застави, а обрав іншій спосіб захисту свого інтересу - у вигляді грошового стягнення заборгованості із позичальника, а докази повідомлення банком Заставодавця або Позичальника про набуття Заставодержателем у власність предмету застави матеріали справи не містять.

Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом (ч. 1 ст. 43 ГПК України).

Таким чином, суди дійшли вірного висновку, що зобов'язання відповідача за кредитним договором не припинилися, а право вимоги банку про повернення кредиту, сплату процентів та комісії залишилося дійсним і підлягає судовому захисту.

З огляду на наведене, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про підставність позовних вимог в частині стягнення з відповідача 870 000,00 грн заборгованості за неповернутим кредитом.

Згідно з п. 4.3 кредитного договору, у разі несвоєчасного погашення кредиту, сплати процентів та комісій, визначених цим договором, Позичальник сплачує Кредитодавцю пеню в національній валюті України у розмірі подвійної процентної ставки, визначеної в п. 1.1.3 цього договору, від суми відповідного непогашеного платежу за кожний день прострочення виконання, за реквізитами та у день, вказаними Кредитодавцем.

Частиною 6 ст. 232 ГК України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Здійснивши перерахунок заявленої до стягнення суми пені відповідно до подвійної облікової ставки Національного банку України та вимог ст. 232 ГК України, суди попередніх інстанцій обґрунтовано визначились про наявність підстав для стягнення з відповідача пені за несвоєчасну сплату відсотків в сумі 816,58 грн.

У відповідності до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши правильність нарахування заявлених до стягнення сум інфляційних збитків за несвоєчасне погашення відсотків та за несвоєчасну сплату комісії, а також 3 % річних за несвоєчасне погашення відсотків, попередні судові інстанції дійшли правильного висновку, що розрахунок інфляційних збитків за несвоєчасне погашення відсотків в сумі 1520,43 грн та 3 % річних за несвоєчасне погашення відсотків в сумі 230,98 грн позивачем здійснено правильно і вимоги у зазначеній частині підлягають задоволенню в повному обсязі. При цьому, суд першої інстанції, з яким цілком слушно погодився апеляційний господарський суд, вірно визначили про помилковість розрахунку позивачем суми інфляційних збитків за несвоєчасну сплату комісії та задовольнили вказану вимогу частково, на суму 15,00 грн.

Згідно положень ч. 2 ст. 111-5 ГПК України, касаційна інстанція перевіряє юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду та постанові апеляційного господарського суду.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази (ст. 111-7 ГПК України).

Доводи скаржника, викладені в касаційній скарзі, були предметом дослідження суду апеляційної інстанції, їм дана належна оцінка, тому відхиляються як необґрунтовані та такі, що не спростовують зроблених судом висновків. При цьому, в частині встановлення фактичних обставин справи та переоцінки наявних доказів, касаційна скарга не відповідає вимогам ст. 111-7 ГПК України стосовно меж перегляду справи в касаційній інстанції.

Що стосується посилання скаржника в касаційній скарзі на судову практику, то колегія суддів Вищого господарського суду України звертає увагу, що в межах даної справи Верховним Судом України зроблено висновок, який є обов'язковим та висловлено правову позицію, яка викладена у відповідних висновках Верховного Суду України у цій справі.

Керуючись статтями 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,-

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Компанія Росток" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 03.11.2016 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 21.02.2017 у справі № 910/5748/15-г - без змін.