головуючого Гольцової Л.А. (доповідач) суддів Іванової Л.Б., Козир Т.П. розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 22.12.2016 та на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 08.02.2017 у справі № 904/8991/16 Господарського суду Дніпропетровської області за позовом Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" до Комунального підприємства теплових мереж "Криворіжтепломережа" про стягнення 18079956,91 грн за участю представників:

позивача: Пац В.О., дов. від 13.05.2014;

відповідача: повідомлений, але не з'явився;

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 22.12.2016 у справі № 904/8991/16 (суддя - Юзіков С.Г.) позов задоволено частково. Суд стягнув з відповідача на користь позивача 2167653,88 грн пені, 10401129,24 грн індексу інфляції, 1513434,14 грн 3% річних. В решті позову відмовлено.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 08.02.2017 (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Подобєд І.М., судді - Широбокова Л.П., Орєшкіна Е.В.) рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 22.12.2016 у справі № 904/8991/16 залишено без змін.

Не погоджуючись з судовими рішеннями попередніх інстанцій, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати в частині, якою зменшено розмір пені на 50% та прийняти в цій частині нове рішення, яким стягнути пеню в повному обсязі.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, скаржник послався на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Відзив на касаційну скаргу не надходив, що не є перешкодою для суду касаційної інстанції переглянути в касаційному порядку оскаржувані судові рішення попередніх інстанцій.

Усіх учасників судового процесу відповідно до ст. 111-4 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм судами попередніх інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Місцевим та апеляційним господарськими судами під час розгляду справи встановлено, що між ПАТ "НАК "Нафтогаз України" (Продавець) та Комунальним КП теплових мереж "Криворіжтепломережа" (Покупець) 05.12.2013 укладений договір купівлі-продажу природного газу № 653/14-БО-5, за умовами якого Продавець зобов'язався передати у власність Покупцю у 2014 році природний газ, ввезений на митну територію України ПАТ "НАК "Нафтогаз України" за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711210000, а Покупець зобов'язався прийняти та оплатити цей природний газ (далі газ), на умовах цього договору.

Газ, що подається за цим договором, використовується Покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами та організаціями та іншими споживачами (далі споживачам Покупця) (п.1.2 договору).

Пунктом 6.1 договору встановлено, що оплата за газ здійснюється Покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.

В платіжних дорученнях Покупець повинен обов'язково зазначати номер договору, дату його підписання та призначення платежу без зазначення періоду, за який здійснюється оплата. За наявності заборгованості у покупця за цим договором Продавець має право зарахувати кошти, що надійшли від Покупця, як погашення заборгованості за газ, поставлений в минулі періоди по цьому договору, в порядку календарної черговості виникнення заборгованості Кошти, які надійшли від Покупця, будуть зараховані як передоплата за умови відсутності заборгованості за цим договором (п. 6.3 договору).

Пунктом 9.3 договору встановлено, що строк у межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, штрафів, пені, відсотків річних, інфляційних нарахувань, встановлюється тривалістю у п'ять років.

Судами попередніх інстанцій досліджено, що на виконання умов договору, в період протягом січня-грудня 2014 року позивач поставив, а відповідач прийняв природний газ на загальну суму 105066373,84 грн., проте оплату за поставлений природний газ за зазначеним договором відповідач здійснював несвоєчасно та не в повному обсязі, що стало підставою для звернення позивача з позовом до відповідача про стягнення заборгованості, що був предметом розгляду справі № 904/6406/15 Господарського суду Дніпропетровської області.

Так рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 21.09.2015 у справі № 904/6406/15 з відповідача на користь позивача стягнуто основний борг в сумі 39734930,26 грн. за отриманий відповідно до договору № 653/14-БО-5 протягом січня-грудня 2014 року природний газ, пеню в сумі 6013796,37 грн, інфляційні втрати в сумі 18701400,64 грн, 3 % річних в сумі 1677298,92 грн, нараховані за прострочку платежу станом на 28.04.2015.

Предметом розгляду у даній справі, як вірно зазначено судами попередніх інстанцій, є вимоги позивача до відповідача про сплату заборгованості, що утворилась після донарахування позивачем пені в сумі 4335307,75 грн, 3% річних в сумі 1513434,14 грн та інфляційних втрат в сумі 12231215,02 грн за період з 29.04.2015 по 04.08.2016.

Приймаючи рішення у справі, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд, виходили з положень ЦК України (435-15) , ГК України (436-15) та, надавши оцінку всім матеріалам справи в сукупності, дійшли висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача 2167653,88 грн пені, 10401129,24 грн індексу інфляції, 1513434,14 грн 3% річних.

При цьому, в частині стягнення інфляційних втрат, суди, здійснивши перерахунок, задовольнили таку вимогу частково на суму 10401129,24 грн, а в частині стягнення пені, суди застосували норми ст. 83 ГПК України, ст. 233 ГК України та ст. 551 ЦК України та зменшили суму стягуваної пені до 50% з суми, що була предметом позовних вимог.

Згідно положень ч. 2 ст. 111-5 ГПК України, касаційна інстанція перевіряє юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду та постанові апеляційного господарського суду.

Відповідно абз. 2 п. 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення" (v0006600-12) , рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору (п.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 (v0006600-12) ).

Договір є підставою виникнення цивільних прав і обов'язків (ст. 11, 626 ЦК України), які мають виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до договору (ст. 526 ЦК України), а одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається (ст. 525 ЦК України).

Статтею 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Слід зазначити, що передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Господарські суди попередніх інстанцій, дослідивши правильність нарахування позивачем до стягнення з відповідача 3% річних, а також суми інфляційних втрат та відповідність цього розрахунку наявним матеріалам справи, з урахуванням норм ст. 625 ЦК України, правильно дійшли висновку про задоволення позову в повній мірі в частині стягнення суми 3% річних та часткове задоволення вимоги про стягнення з відповідача суми інфляційних втрат.

Судові акти в цій частині сторонами не оскаржуються.

Вирішуючи спір в частині стягнення пені, місцевий господарський суд з урахуванням поданого відповідачем клопотання про зменшення розміру заявленої до стягнення пені, частково задовольнив позовні вимоги про стягнення пені, зменшивши заявлений позивачем розмір на 50 %.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Пунктом 7.2 договору передбачено, що у разі невиконання Покупцем умов п.6.1 договору Продавець має право не здійснювати поставку газу Покупцю або обмежити поставку пропорційно до кількості несплачених обсягів з наступною поставкою цих обсягів при умові їх оплати та наявності технічної можливості. У разі невиконання Покупцем п.6.1 умов цього договору, він у безспірному порядку зобов'язується сплатити Продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

Згідно з ч. 1 ст. 233 ГК України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Частиною 3 ст. 551 ЦК України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Вирішуючи питання про зменшення розміру пені, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Беручи до уваги обставини справи, Вищий господарський суд України вважає, що ухвалюючи рішення у справі про зменшення розміру належної до сплати пені, використовуючи надане суду право п. 3 ст. 83 ГПК України, суд обґрунтовано визнав даний випадок винятковим та правильно застосував до спірних правовідносин норми ч. 3 ст. 551 ЦК України, ч. 1 ст. 233 ГК України. Суд касаційної інстанції вважає, що таке зменшення, з огляду на нарахування, крім пені, також й інфляційних втрат та 3% річних, та зважаючи на майновий стан сторін спору та необхідність дотримання балансу їх інтересів, відповідає вимогам співрозмірності та справедливості.

Матеріали справи свідчать про те, що господарськими судами першої та апеляційної інстанції в порядку ст. 43 ГПК України всебічно, повно і об'єктивно досліджено матеріали справи в їх сукупності і вірно застосовано норми процесуального та матеріального права.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази (ст. 111-7 ГПК України).

Доводи касаційної скарги не спростовують правильних висновків місцевого та апеляційного господарських судів, зводяться до необхідності переоцінки встановлених судами обставин та підстав для зменшення пені, що не відноситься до компетенції суду касаційної інстанції відповідно до ст. 111-7 ГПК України.

Керуючись статтями 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,-

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 22.12.2016 та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 08.02.2017 у справі № 904/8991/16 - без змін.