касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Дослідно-експериментальний механічний завод" на постанову Донецького апеляційного господарського суду від 08.11.2016 у справі № 908/762/16 Господарського суду Запорізької області за позовом Державної екологічної інспекції у Запорізькій області до 1.Товариства з обмеженою відповідальністю "Дослідно-експериментальний механічний завод" 2.Товариства з обмеженою відповідальністю "Запорізька ливарно-механічна компанія" про стягнення суми,

Звернувшись в суд з даним позовом, Державна екологічна інспекція у Запорізькій області (далі - позивач) просила стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Дослідно-експериментальний механічний завод" (далі - відповідач-1) 34 244,88 грн. збитків.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач-1 здійснював викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря без спеціального дозволу, чим завдав шкоди.

Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 18.05.2016 залучено до участі у справі - Товариство з обмеженою відповідальністю "Запорізька ливарно-механічна компанія" (далі - відповідач-2).

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 18.07.2016 (суддя Науменко А.О.), в задоволенні позову відносно відповідача-1 відмовлено, провадження у справі щодо відповідача-2 припинено, у зв'язку з його ліквідацією.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 08.11.2016 (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Геза Т.Д., судді Склярук О.І., Малашкевич С.А.), вказане судове рішення скасовано і прийнято нове, позов до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дослідно-експериментальний механічний завод задоволено.

У касаційній скарзі відповідач-1 просить скасувати вищевказану постанову суду, а рішення суду першої інстанції залишити в силі, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

Учасники судового процесу відповідно до приписів статті 111-4 Господарського процесуального кодексу України належним чином повідомлялися про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак не використали наданого законом процесуального права на участь своїх представників у судовому засіданні, що не перешкоджає розгляду касаційної скарги.

Переглянувши у касаційному порядку оскаржену постанову суду, колегія суддів Вищого господарського суду України, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, виходить з наступного.

Відповідно до приписів статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, а згідно статті 11111 ч.2 п.4 цього кодексу у постанові суду касаційної інстанції мають бути зазначені стислий виклад суті рішення місцевого господарського суду, рішення, постанови апеляційного господарського суду.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, за результатами проведеної позивачем із 14.06.2013 по 21.06.2013 планової перевірки встановлено, що відповідач-1 з 30.10.2012 по 07.04.2013 здійснював викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря без дозволу, про що позивачем складено відповідний акт перевірки, який був отриманий відповідачем-1 та підписаний ним без жодних зауважень.

Також місцевим господарським судом встановлено, що за договором оренди нежитлового приміщення № 03/05-12 від 03.05.2012, укладеним між відповідачем-1 (орендодавець) та відповачем-2 (орендар), відповідач-1 надав, а відповідача-2 отримав в строкове платне орендне користування нежитлове приміщення під офіс за адресою: м. Запоріжжя, пр. Леніна, 20-В, загальною площею 297,84 кв.м для використання в цілях визначених орендарем (п. 1.1). Строк оренди з 03.05.2012 по 02.05.2015 (п. 1.2).

За договором оренди № 05/05-12 від 03.05.2012 відповідач-1 надав, а відповідача-2 отримав в строкове платне орендне користування промислове обладнання для використання у виробничо-технічних цілях, повний перелік якого зазначається у додатках № 1, № 2 (п. 1.1, п. 1.2, 1.3).

Відмовляючи у задоволенні позову до відповідача-1 та припиняючи провадження у справі до відповідача-2 місцевий господарський суд своє рішення мотивував тим, оскільки відповідач-2 володів виробничими потужностями (обладнанням), які є джерелом викидів, то відповідальність за використання вказаного обладнання, з моменту його передачі в оренду, покладається саме на останнього, а правові підстави для покладення такої відповідальності на відповідача-1, відсутні. У зв'язку із тим, що відповідач-2 припинив господарську діяльність, та у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 10.06.2016, 24.02.2014 здійснено державну реєстрацію припинення юридичної особи відповідача-2, код ЄДРПОУ 36358258), за рішенням засновників, то провадження у справі щодо нього підлягає припиненню.

Апеляційний господарський суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позов, виходив з того, що факт здійснення викидів в атмосферне повітря без дозволу підтверджується актом перевірки та наданою відповідачем-1 довідкою.

Однак повністю погодитися із висновками місцевого господарського суду не можна, а постанова суду апеляційної інстанції прийнята з порушенням норм процесуального права виходячи із наступного.

Згідно приписів статей 47, 34, 43, 105 ч.2 п.7 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) господарський суд повинен з'ясувати усі обставини справи, що входять до предмету доказування в ній та мають значення для її розгляду, на підставі належних та допустимих доказів.

Відповідно до вимог статті 11 Закону України "Про охорону атмосферного повітря" викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами можуть здійснюватися після отримання дозволу, виданого уповноваженим органом.

Статтею 33 вказаного Закону встановлено, що особи, винні, зокрема, у викидах забруднюючих речовин в атмосферне повітря без дозволу спеціально уповноважених на те органів виконавчої влади відповідно до закону несуть відповідальність згідно із Законом.

Статтею 69 частиною першою Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" (1264-12) передбачено, що шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації в повному обсязі.

Відповідно до п.2.2 Методики розрахунку розмірів відшкодування збитків, які заподіяні державі в результаті наднормативних викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря, затвердженої наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 10.12.2008 № 639 (z0048-09) (далі - Методика № 639), факт наднормативного викиду забруднюючих речовин в атмосферне повітря встановлюється державними інспекторами при проведенні перевірки суб'єктів господарювання інструментально-лабораторними методами контролю та розрахунковими методами.

Пунктом 2.7 цієї Методики № 639 (z0048-09) передбачено, що розрахункові методи визначення наднормативних викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря та об'ємної витрати газопилового потоку застосовуються у випадках, зокрема, викиду забруднюючих речовин від джерел викидів, які здійснюються без дозволу на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами суб'єктів господарювання.

Згідно пункту 3.6 Методики № 639 (z0048-09) розрахунок маси наднормативного викиду забруднюючої речовини в атмосферне повітря від джерела викиду, який здійснюється без дозволу на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами, здійснюється за параметрами джерела викиду (джерела утворення), зафіксованими у відповідній документації суб'єкта господарювання (матеріали інвентаризації стаціонарних джерел викидів, технологічні регламенти виробництва, режимні карти роботи паливовикористовувального обладнання, питомі викиди (показники емісії), дані державних статистичних спостережень з охорони атмосферного повітря за формою N 2-ТП (повітря)), або згідно з методиками для розрахунків маси викидів забруднюючих речовин за час роботи джерела без дозволу на викиди.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що розрахунок маси наднормативного викиду забруднюючих речовин в атмосферне повітря від джерела викиду, який здійснювався без дозволу на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами, здійснювався на підставі даних документації суб'єкта господарювання.

Відповідно до частини другої пункту 2 Порядку проведення та оплати робіт, пов'язаних з видачею дозволів на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами, обліку підприємств, установ, організацій та громадян-підприємців, які отримали такі дозволи, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 13.03.2002 № 302 (302-2002-п) , у редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин, дозвіл видається суб'єкту господарювання - власнику стаціонарного джерела викиду, з якого надходять в атмосферне повітря забруднюючі речовини або їх суміші, тобто в даному випадку відповідачу-1.

Таким чином як вбачається із встановлених судами обставин справи, дозвіл на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря мав отримати відповідач-1.

Згідно із положеннями статті 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала (ч.1). Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини (ч.2).

Отже відповідальність за завдану майнову шкоду настає не лише у наслідок неправомірних дій, а й за наслідками такої бездіяльності.

Відтак відповідач-1, який передав у користування вказане вище обладнання відповідачу-2, неправомірно, не отримавши дозвіл на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря, погодив за умовами договору, як це встановлено місцевим господарським судом, використання цього обладнання відповідачем-2 за призначенням із здійсненням викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря.

При цьому виходячи із наведених положень Порядку проведення та оплати робіт, пов'язаних з видачею дозволів на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами, обліку підприємств, установ, організацій та громадян-підприємців, які отримали такі дозволи, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 13.03.2002 № 302 (302-2002-п) , у редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин, у відповідачів не було правових підстав визначати в укладеному між ними договорі ту обставину, що дозвіл на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря має отримати відповідач-2.

Отже висновки суду апеляційної інстанції про наявність у діях відповідача-1 вказаного порушення, ґрунтуються на фактичних обставинах справи та вказаних нормах права, а тому його висновки щодо скасування рішення місцевого господарського суду у цій частині є правильними.

Відповідно до приписів статті 1190 частини 1-ї Цивільного кодексу України (435-15) особи, спільними діями або бездіяльністю яких було завдано шкоди, несуть солідарну відповідальність перед потерпілим.

Судом першої інстанції також встановлено, що відповідач-2 володів виробничими потужностями (обладнанням), які є джерелом викидів, і за вироком Комунарського районного суду міста Запоріжжя від 09.12.2013 був засуджений працівник відповідача-2, відповідальний за охорону навколишнього природного середовища, що, як зазначено цим судом, підтверджує порушення відповідачем-2 вимог природоохоронного законодавства.

Таким чином враховуючи наведені норми права та фактичні обставини справи слід погодитися із висновками місцевого господарського суду щодо наявності у діях відпоідача-2 також зазначеного порушення.

Відтак, неправомірні дії обох відповідачів призвели до зазначених наслідків у вигляді заподіяння шкоди навколишньому природному середовищу.

Однак оскільки згідно даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 10.06.2016, 24.02.2014 здійснено державну реєстрацію припинення юридичної особи відповідача-2, цей суд правомірно припинив провадження у справі у зв'язку із припиненням діяльності цього суб'єкта господарювання.

Такі дії суду відповідають положенням статті 80 частини 1-ї пункту 6-го Господарського процесуального кодексу України (1798-12) .

Разом з тим, скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позов до відповідача-1, суд апеляційної інстанції не врахував, що до участі у справі було залучено відповідача-2, провадження відносно якого на підставі вище викладеного правомірно припинено місцевим господарським судом.

Враховуючи вищевикладене, рішення суду апеляційної інстанції в частині, що стосується скасування рішення місцевого господарського суду стосовно припинення провадження у справі, належить скасувати, а рішення місцевого господарського суду в цій частини, належить залишити в силі.

В іншій частині постанову суду апеляційної інстанції належить залишити без змін.

Витрати із сплати судового збору відповідно до вимог статті 49 Господарського процесуального кодексу України належить покласти на відповідача-1.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 п.1, п.6, 11110 ч.1, 11111 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) ,

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Дослідно-експериментальний механічний завод" задовольнити частково.

Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 08.11.2016 у справі Господарського суду Запорізької області № 908/762/16, в частині скасування рішення Господарського суду Запорізької області від 18.07.2016, що стосується припинення провадження у справі, скасувати, а рішення Господарського суду Запорізької області від 18.07.2016 в цій частині залишити в силі.