Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Губенко Н.М. суддів Барицької Т.Л. Картере В.І. розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Сбербанк" на рішення від та на постанову від Господарського суду Дніпропетровської області 21.12.2016 Дніпропетровського апеляційного господарського суду 20.02.2017 у справі № 904/11194/15 Господарського суду Дніпропетровської області за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Коксотрейд" до Публічного акціонерного товариства "Сбербанк" треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача 1. Публічне акціонерне товариство "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" 2. Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку 3. Національний банк України про визнання договору про відкриття кредитної лінії недійсним в частині та визнання кредитних зобов'язань припиненими

у судовому засіданні взяли участь представники:

- позивача Вавдійчик Б.П.; Мецгер Ю.Ю.; - відповідача - третіх осіб Гей В.Г.; Перцова О.І.; 1. Терещенко Т.М.; 2. Шилов С.В.; 3. повідомлений, але не з'явився;

Товариство з обмеженою відповідальністю "Коксотрейд" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Публічного акціонерного товариства "Сбербанк" про визнання договору про відкриття кредитної лінії № 28-В/12/66/ЮО від 04.09.2012, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Коксотрейд" та Публічним акціонерним товариством "Дочірній банк Сбербанку Росії" (нове найменування - Публічне акціонерне товариство "Сбербанк"), недійсним в частині надання кредиту в розмірі 4444181,15 доларів США та визнання припиненими зобов'язань Товариства з обмеженою відповідальністю "Коксотрейд" перед Публічним акціонерним товариством "Сбербанк" з повернення суми кредиту та відсотків за користування ним за договором про відкриття кредитної лінії № 28-В/12/66/ЮО від 04.09.2012 в сумі 1363,52 доларів США (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог - т. 2 а. с. 122).

Справа розглядалась судами неодноразово.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 21.12.2016 у справі № 904/11194/15 (суддя Ніколенко М.О.), залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 20.02.2017 (колегія суддів у складі: Чимбар Л.О. - головуючий суддя, судді Вечірко І.О., Іванов О.Г.), позов задоволено частково. Визнано недійсним договір про відкриття кредитної лінії № 28-В/12/66/ЮО від 04.09.2012, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Коксотрейд" та Публічним акціонерним товариством "Дочірній банк Сбербанку Росії". В іншій частині у позові відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції та постановою апеляційного господарського суду, Публічне акціонерне товариство "Сбербанк" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 21.12.2016 та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 20.02.2017 у справі № 904/11194/15 в частині задоволення позовних вимог, та в цій частині прийняти нове рішення, яким у позові відмовити.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, скаржник посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Коксотрейд" надало відзив на касаційну скаргу, в якому з нею не погоджується та просить касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Сбербанк" залишити без задоволення, рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 21.12.2016 та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 20.02.2017 у справі № 904/11194/15 залишити без змін.

Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 111-4 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

26.04.2017, представником Товариства з обмеженою відповідальністю "Коксотрейд" заявлено клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку із необхідністю надати до Вищого господарського суду України додаткові пояснення на підтвердження пов'язаності ПАТ "Сбербанк" і ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк".

Дане клопотання про відкладення розгляду справи відхиляється судом касаційної інстанції з огляду на передбачені ст. 111-7 ГПК України межі перегляду справи в касаційній інстанції.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм судами попередніх інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, 04.09.2012 між ТОВ "Коксотрейд" (позичальник) та ПАТ "Дочірній Банк Сбербанку Росії", правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "Сбербанк" було укладено договір про відкриття кредитної лінії № 28-В/12/66/ЮО, за умовами якого банк відкриває позичальнику невідновлювальну кредитну лінію в іноземній валюті (доларах США), надає позичальнику кредитні кошти за рахунок кредитної лінії на умовах договору, а позичальник зобов'язується використовувати кредит на цілі, зазначені в п. 1.5 договору, своєчасно та у повному обсязі виплачувати банку проценти за користування кредитом, а також повернути наданий йому кредит у розмірах та у терміни, зазначені в ст. 8 договору, і виконувати інші умови договору (п. 1.1 договору).

В п. 1.5 кредитного договору сторони встановили, що кредит надається на рефінансування заборгованості за кредитним договором про відкриття кредитної лінії № 15-93/19-3305/07, укладеним 10.08.2007 між позичальником та ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк"; позичальник зобов'язаний використовувати кредит лише за цільовим призначенням, зазначеним в цьому пункті договору, а також в будь-якому випадку не може використовувати надані йому за цим договором кошти на цілі, що прямо або опосередковано заборонені законодавством України або його установчими документами.

05.09.2012 та 06.09.2012 ПАТ "Дочірній Банк Сбербанку Росії" на виконання укладеного між сторонами кредитного договору надав позичальнику кредитні кошти в сумі 4444181,15 доларів США та 1363,52 доларів США.

05.09.2012 позивач перерахував отримані за кредитним договором № 28-В/12/66/ЮО від 04.09.2012 грошові кошти в сумі 4444181,15 доларів США в якості рефінансування заборгованості за кредитним договором № 15-93/19-3305/07 від 10.08.2007.

Таким чином, частина кредиту в сумі 4444181,15 доларів США, отриманого за кредитним договором позивачем, була спрямована на погашення заборгованості за кредитним договором № 15-93/19-3305/07 від 10.08.2007, укладеним між позивачем та ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк".

Спір між сторонами виник у зв'язку з тим, що, на думку позивача, ПАТ "Дочірній Банк Сбербанку Росії" та ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" є спорідненими особами, внаслідок чого кредитний договір № 28-В/12/66/ЮО від 04.09.2012 в частині надання кредиту в розмірі 4444181,15 доларів США слід вважати таким, що суперечить положенням ч. 5 статті 52 Закону України "Про банки і банківську діяльність", і тому просить визнати його недійсним на підставі ч. 1 статті 203, ч. 1 статті 215 Цивільного кодексу України, зважаючи на те, що заборгованість позивача перед ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" за кредитним договором № 15-93/19-3305/07 від 10.08.2007 в сумі 4444181,15 доларів США була погашена позивачем за рахунок кредитних коштів, отриманих від ПАТ "Дочірній Банк Сбербанку Росії" згідно з умовами кредитного договору № 28-В/12/66/ЮО від 04.09.2012.

Постановою Вищого господарського суду України від 07.11.2016 у справі № 904/11194/15 скасовано рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 15.03.2016 та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 16.08.2016 у справі № 904/11194/15; справу № 904/11194/15 передано на новий розгляд до Господарського суду Дніпропетровської області.

Підставами направлення справи № 904/11194/15 Господарського суду Дніпропетровської області на новий розгляд стало те, що господарські суди, визнаючи частково недійсним договір про відкриття кредитної лінії № 28-В/12/66/ЮО від 04.09.2012, не встановили, яким чином право позивача порушується, не визнається або оспорюється у зв'язку з укладенням цього договору; в розумінні норм статей 2, 52 Закону України "Про банки і банківську діяльність" (в редакції від 24.05.2012, чинній на дату укладення оспорюваного договору), власниками істотної участі для встановлення критеріїв спорідненості та пов'язаності, вважаються саме юридичні та фізичні особи відповідно, а не держава Україна чи будь-які іноземні держави; судами попередніх інстанцій залишено поза увагою положення статті 2 Цивільного кодексу України, за змістом яких юридичні особи та іноземні держави є різними учасниками цивільних відносин, правовий статус яких не можна ототожнювати; суди першої та апеляційної інстанцій не надали належної правової оцінки умовам пункту 1.5 кредитного договору, за змістом якого позичальник в будь-якому випадку не може використовувати надані йому за цим договором кошти на цілі, що прямо або опосередковано заборонені законодавством України або його установчими документами; встановивши на підставі наданих Національним банком України відомостей структуру власності ПАТ "Сбербанк" та ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" станом на 01.01.2012, місцевий та апеляційний господарські суди не з'ясували дійсного правового статусу зазначених банків, зокрема, чи є вони банками з іноземним капіталом в розумінні абзацу 6 статті 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" (в редакції від 24.05.2012, чинній на дату укладення оспорюваного договору); всупереч вимог статей 43, 84, 101, 105 ГПК України судами першої та апеляційної інстанцій не відхилено належним чином як твердження заявника про недоведеність ознак спорідненості відповідача та третьої особи, яке обґрунтовується відсутністю будь-яких юридичних осіб - спільних власників істотної участі в розумінні статті 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність", так і доводи Банку про не зазначення в оскаржуваних рішеннях конкретного пункту (пунктів) статті 52 Закону України "Про банки і банківську діяльність", за яким банки з іноземним капіталом кваліфікуються як пов'язані особи, а вказано лише про опосередковане володіння державою Російська Федерація 10-ма і більше відсотками їх статутного капіталу та здійснення нею значного впливу на їх управління банків через афілійованих осіб контролерів; судами достеменно не досліджено тих обставин, чи може вважатися держава Російська Федерація такою, що здійснює вирішальний (значний) вплив та контроль стосовно відповідача та третьої особи, з огляду на те, що, на думку скаржника, засновниками Центрального банку Російської Федерації та Державної корпорації "Банк розвитку та зовнішньоекономічної діяльності (Зовнішекономбанк)" є різні юридичні особи та органи державної влади - Державна дума РФ та Уряд РФ відповідно, тобто не є спільними з банком власниками істотної участі, а нормами Конституції Російської Федерації органам державної влади заборонено втручатися у діяльність Центробанку Росії, що свідчить про неможливість контролю (впливу) держави Російської Федерації на діяльність Центробанку Росії і таким чином унеможливлює опосередковане володіння держави Російської федерації капіталом ПАТ "Дочірній банк Сбербанку Росії"; судами попередніх інстанцій не враховано тих обставин, що ОСОБА_12 не може вважатися контролером власників істотної участі у Банку та третьої особи ПАТ "Сбербанк", оскільки тільки з серпня 2013 року став відноситися до керівників Державної корпорації "Банк розвитку та зовнішньоекономічної діяльності (Зовнішекономбанк)" (член Спостережної ради) в розумінні статті 42 Закону України "Про банки і банківську діяльність", в той час як оспорюваний договір укладено раніше - у вересні 2012 року; в розрізі предмета та підстав позову судами не досліджено тих істотних обставин, чи можуть бути громадяни РФ ОСОБА_13 та ОСОБА_14 в розумінні п. п. 4, 5 ч. 2 статті 52 Закону України "Про банки і банківську діяльність" контролерами споріднених осіб банку або контролерами афілійованих осіб банку, що входять до переліку пов'язаних осіб банку, з метою погашення зобов'язань перед якими банку заборонено надавати кредити позичальникам; не з'ясовано того, чи є в розумінні п. 6 ч. 2 статті 52 Закону України "Про банки і банківську діяльність" афілійованими особами відповідач та третя особа, з одного боку, та Державна корпорація "Банк розвитку та зовнішньоекономічної діяльності (Зовнішекономбанк)" та ВАТ "Сбербанк Росії" (власники ПАТ "Сбербанк" та ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк"), з іншого боку; водночас колегія суддів суду касаційної інстанції визнала передчасним висновок судів першої та апеляційної інстанцій про відсутність спливу позовної давності, про застосування якої було заявлено відповідачем, оскільки судами попередніх інстанцій не відхилено належним чином твердження скаржника щодо наявності у позивача можливості на момент укладення оспорюваного договору дізнатися інформацію про структуру власності ПАТ "Сбербанк" і ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" із загальнодоступних джерел, а саме з офіційних сайтів зазначених банків.

Згідно із ч. 1 ст. 111-12 ГПК України вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

Вищий господарський суд України прийшов до висновку, що під час здійснення судами першої та апеляційної інстанцій нового розгляду справи, ними в порушення ч. 1 ст. 111-12 ГПК України, ігноруючи вказівки суду касаційної інстанції, не були досліджені всі обставини, які стали підставою для направлення справи на новий розгляд, викладені в постанові Вищого господарського суду України від 07.11.2016 у справі № 904/11194/15.

Так, судами попередніх інстанцій під час нового розгляду не враховано те, що, як зазначено було в постанові Вищого господарського суду України від 07.11.2016 у справі № 904/11194/15, в розумінні норм статей 2, 52 Закону України "Про банки і банківську діяльність" (в редакції від 24.05.2012, чинній на дату укладення оспорюваного договору), власниками істотної участі для встановлення критеріїв спорідненості та пов'язаності, вважаються саме юридичні та фізичні особи відповідно, а не держава Україна чи будь-які іноземні держави.

Крім того, суди попередніх інстанцій зазначаючи про те, що на момент звернення позивача із даним позовом позовна давність не спливла, повторно не відхилили твердження скаржника щодо наявності у позивача можливості на момент укладення оспорюваного договору дізнатися інформацію про структуру власності ПАТ "Сбербанк" і ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" із загальнодоступних джерел, а саме з офіційних сайтів зазначених банків.

Водночас, апеляційний господарський суд відхиляючи доводи апеляційної скарги про те, що господарський суд вийшов за межі позовних вимог, оскільки кредитний договір був визнаний недійсним в повному обсязі, в той час як позов було заявлено про визнання недійсним кредитного договору в частині надання кредиту в розмірі 4444181,15 доларів США виходив з того, що господарський суд діяв правомірно, скористався наданим йому правом, зазначеним в п. 1 ч. 1 ст. 83 ГПК України, згідно із яким господарський суд, приймаючи рішення, має право визнати недійсним повністю чи в певній частині пов'язаний з предметом спору договір, який суперечить законодавству.

Колегія суддів суду касаційної інстанції вважає, що апеляційний господарський суд дійшовши даного висновку не врахував: по-перше, п. 1 ч. 1 ст. 83 ГПК України надано право суду визнати недійсним повністю чи в певній частині пов'язаний з предметом спору договір, в той час як судом першої інстанції визнано недійсним повністю договір який і є предметом спору; по-друге, суд першої інстанції приймаючи рішення не зазначив, що ним визнається повністю недійсним кредитний договір на підставі п. 1 ч. 1 ст. 83 ГПК України.

Разом з тим, Публічне акціонерне товариство "Сбербанк" в апеляційній скарзі посилалося на те, що у справах №№ 904/43/16, 922/6553/15 відмовлено у задоволенні позовів, які подано з аналогічних підстав, що і даний позов - надання ПАТ "Сбербанк" кредиту особі для погашення цією особою зобов'язань перед ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк", що на думку скаржника має важливе значення під час розгляду даної справи відповідно до ч. 3 ст. 35 ГПК України.

Однак, апеляційний господарський суд не навів належного нормативно-правового відхилення зазначених доводів, а лише обмежився посиланням на те, що рішення у вказаних справах, на які посилається скаржник, є юридичною оцінкою фактичних даних у справах № 904/43/16 та № 922/6553/15, і така юридична оцінка не обов'язкова для господарських судів, що розглядають дану справу, що в свою чергу суперечить положенням статей 47, 43, 84, 105 ГПК України (1798-12) , ст. 6 (право на судовий розгляд) Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (ратифікована Законом України № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року (475/97-ВР) ) та статті 1 (захист власності) Першого Протоколу до зазначеної Конвенції, яка є частиною національного законодавства України.

Крім того, приписами ст. 85 ГПК України передбачено, що рішення суду, яке містить вступну та резолютивну частини, підписується всім складом господарського суду і додається до справи.

Однак, як вбачається із матеріалів справи, вступна та резолютивна частина рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 21.12.2016 у справі № 904/11194/15 (т. 5 а. с. 166), в порушення вимог ст. 85 ГПК України, не підписана.

В свою чергу, апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення місцевого господарського суду, не виявив даних порушень, місцевим господарським судом, норм процесуального права.

Отже, як місцевий, так і апеляційний господарські суди припустились неправильного застосування приписів ч. 1 ст. 47 ГПК України (1798-12) щодо прийняття судового рішення суддею за результатами обговорення усіх обставин справи та ч. 1 ст. 43 цього Кодексу стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, що відповідно до ч. 1 ст. 111-10 ГПК України є підставою для скасування судових рішень у справі.

Касаційна ж інстанція відповідно до ч. 2 ст. 111-7 ГПК України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

З огляду на наведене справа має бути передана на новий розгляд до суду першої інстанції, під час якого необхідно встановити обставини, зазначені в цій постанові, дати їм та доводам сторін належну правову оцінку, і вирішити спір відповідно до вимог закону.

Керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, 111-9 - 111-12 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Сбербанк" задовольнити частково.

Скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 21.12.2016 та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 20.02.2017 у справі № 904/11194/15.

Справу № 904/11194/15 направити на новий розгляд до Господарського суду Дніпропетровської області.