головуючого Губенко Н.М. суддів Барицької Т.Л. Картере В.І. розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Хміль Мар'яни Валеріївни на рішення від та на постанову від Господарського суду Львівської області 14.11.2016 Львівського апеляційного господарського суду 16.02.2017 у справі № 914/2320/16 Господарського суду Львівської області за позовом Відкритого акціонерного товариства "Бродирембуд" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ком Інвест Груп" треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача 1. Хміль Мар'яна Валеріївна 2. Приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Гусак Роман Тадейович про визнання недійсним договору купівлі - продажу

у судовому засіданні взяли участь представники:

- позивача повідомлений, але не з'явився; - відповідача - третіх осіб повідомлений, але не з'явився; 1. повідомлений, але не з'явився; 2. повідомлений, але не з'явився;

08.09.2016 Відкрите акціонерне товариство "Бродирембуд" звернулося до Господарського суду Львівської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ком Інвест Груп" про визнання недійсним договору купівлі - продажу від 28.02.2013.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 14.11.2016 у справі № 914/2320/16 (суддя Сухович Ю.О.), залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 16.02.2017 (колегія суддів у складі: Кордюк Г.Т. - головуючий суддя, судді Гриців В.М., Давид Л.Л.), визнано недійсним договір купівлі - продажу від 28.02.2013, укладений між ВАТ "Бродирембуд" та ТОВ "Комі Інвест Груп", будівлі складу, загальною площею 422,8 кв. м., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 10032346203, розташований за адресою: Львівська область, Бродівський район, м. Броди, вул. Чупринки, 17, посвідчений Приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Гусаком Р.Т. та зареєстрований в реєстрі за № 372.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції та постановою апеляційного господарського суду, Хміль Мар'яна Валеріївна звернулася до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 14.11.2016 та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 16.02.2017 у справі № 914/2320/16, та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, скаржник посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 111-4 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм судами попередніх інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, відповідно до рішення позачергових загальних зборів акціонерів ВАТ "Бродирембуд" від 27.01.2012, оформленого протоколом № 01/12, на зазначених зборах обрано комісію з припинення ВАТ "Бродирембуд", зокрема, головою комісії обрано Кравчука В.В. та наділено його повноваженнями генерального директора товариства згідно із ст. 7.3 статуту товариства.

02.03.2012 на позачергових зборах акціонерів ВАТ "Бродирембуд", скликаних комісією з припинення товариства, прийнято рішення, оформлене протоколом № 02/12, про надання дозволу голові комісії з припинення Кравчуку Віталію Володимировичу відчужувати майно товариства на суму до 3 млн. грн.

28.02.2013 між ВАТ "Бродирембуд" в особі Кравчука Віталія Володимировича та ТОВ "Комі Інвест Груп", договір купівлі - продажу, укладений між ВАТ "Бродирембуд", будівлі складу, загальною площею 422,8 кв. м., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 10032346203, розташований за адресою: Львівська область, Бродівський район, м. Броди, вул. Чупринки, 17, посвідчений Приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Гусаком Р.Т. та зареєстрований в реєстрі за № 372.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 12.03.2013 у справі № 5015/1174/12 визнано недійсним рішення позачергових загальних зборів акціонерів ВАТ "Бродирембуд" від 27.01.2012, що оформлене протоколом від 27.01.2012 № 01/12, оскільки воно прийнято з порушенням вимог Закону України "Про акціонерні товариства" (514-17) щодо скликання цих зборів та за відсутності кворуму при їх проведенні.

Суд першої інстанції задовольняючи позов виходив з того, що у Кравчука В.В. були відсутні повноваження на укладення від імені позивача спірного договору купівлі-продажу будівлі від 28.02.2013, оскільки рішенням Господарського суду Львівської області від 12.03.2013 у справі № 5015/1174/12, визнано недійсним рішення позачергових загальних зборів акціонерів ВАТ "Бродирембуд" від 27.01.2012, що оформлене протоколом від 27.01.2012 № 01/12, на підставі якого Кравчук В.В. був призначений головою комісії з припинення ВАТ "Бродирембуд".

Апеляційний господарський суд, залишаючи без змін рішення місцевого господарського суду, також виходив з того, що рішенням Господарського суду Львівської області від 08.11.2016 у справі № 914/2404/16 визнано недійсними рішення позачергових загальних зборів акціонерів ВАТ "Бродирембуд" від 02.03.2012, що оформлені протоколом № 02/12, яким надано дозвіл голові комісії з припинення Кравчуку Віталію Володимировичу відчужувати майно товариства на суму до 3 млн. грн.

Колегія суддів суду касаційної інстанції вважає передчасними зазначені висновки судів попередніх інстанцій з огляду на таке.

Юридична особа є учасником цивільних відносин і наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю (статті 2, 80, 91, 92 ЦК України). При цьому особливістю цивільної дієздатності юридичної особи є те, що така особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону (частина перша статті 92 ЦК України).

Правочини юридична особа також вчиняє через свої органи, що з огляду на приписи статті 237 ЦК України утворює правовідношення представництва, в якому орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана або має право вчинити правочин від імені цієї юридичної особи, в тому числі, вступаючи в правовідносини з третіми особами.

Крім того, управління товариством також здійснюють його органи - загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом (стаття 97 ЦК України). За системним аналізом норм ЦК України (435-15) (статті 99, 145, 147), ГК України (436-15) (стаття 89), Закону України "Про господарські товариства" (1576-12) (статті 58, 59, 62, 63) виконавчий орган товариства вирішує всі питання, пов'язані з управлінням поточною діяльністю товариства, крім питань, що є компетенцією загальних зборів учасників товариства або іншого його органу. Здійснюючи управлінську діяльність, виконавчий орган реалізує колективну волю учасників товариства, які є носіями корпоративних прав.

Реалізація учасниками товариства корпоративних прав на участь у його управлінні шляхом прийняття компетентним органом рішень про обрання (призначення), усунення, відсторонення, відкликання членів виконавчого органу цього об'єднання стосується також наділення або позбавлення їх повноважень на управління товариством. Такі рішення уповноваженого на це органу мають розглядатися в межах корпоративних правовідносин, що виникають між товариством і особами, яким довірено повноваження з управління ним (пункт 3.2 Рішення Конституційного Суду України від 12 січня 2010 року № 1-рп/2010 (v001p710-10) у справі за конституційним зверненням товариства з обмеженою відповідальністю "Міжнародний фінансово-правовий консалтинг" про офіційне тлумачення частини третьої статті 99 Цивільного кодексу України).

З огляду на вищезазначене, дефекти в компетенції, обсязі повноважень виконавчого органу товариства, коли цей орган вступає в правовідносини із третіми особами, можуть залежати від дефектів реалізації учасниками товариства корпоративних прав. У такому випадку дефекти волі товариства, обмеження повноважень його виконавчого органу можуть перебувати поза межами розумного контролю з боку третьої особи, не викликаючи в третьої особи обґрунтованих сумнівів у правомірності дій виконавчого органу товариства.

Отже, на захист прав третіх осіб, які вступають у правовідносини з юридичними особами, в тому числі й укладають із юридичними особами договори різних видів, частиною третьою статті 92 ЦК України передбачено, що орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

При цьому частиною четвертою статті 92 ЦК України передбачено, що якщо члени органу юридичної особи та інші особи, які відповідно до закону чи установчих документів виступають від імені юридичної особи, порушують свої обов'язки щодо представництва, вони несуть солідарну відповідальність за збитки, завдані ними юридичній особі.

Таким чином, закон вимагає, щоб виконавчий орган товариства діяв добросовісно і розумно, керуючись інтересами товариства, а не власними. За порушення цієї вимоги на виконавчий орган може бути покладений обов'язок відшкодувати завдані товариству збитки.

Однак закон враховує, що питання визначення обсягу повноважень виконавчого органу товариства та добросовісність його дій є внутрішніми взаємовідносинами юридичної особи та її органу, тому сам лише факт учинення виконавчим органом товариства протиправних, недобросовісних дій, перевищення ним своїх повноважень не може слугувати єдиною підставою для визнання недійсними договорів, укладених цим органом від імені юридичної особи з третіми особами.

Частина третя статті 92 ЦК України встановлює виняток із загального правила щодо визначення правових наслідків вчинення правочину представником із перевищенням повноважень (статті 203, 241 ЦК України). Для третьої особи, яка уклала з юридичною особою договір, обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи, в тому числі й повноважень виконавчого органу товариства, загалом не мають юридичної сили, хоча б відповідні обмеження й існували на момент укладення договору.

Разом із тим, обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи набуває юридичної сили для третьої особи в тому випадку, якщо саме вона, ця третя особа, вступаючи у відносини з юридичною особою та укладаючи договір, діяла недобросовісно або нерозумно, зокрема, достеменно знала про відсутність у виконавчого органу товариства необхідного обсягу повноважень або повинна була, проявивши принаймні розумну обачність, знати про це. Тягар доказування недобросовісності та нерозумності в поведінці третьої особи несе юридична особа.

За змістом положень статті 55 Конституції України кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку.

Згідно із частиною першою статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до статті 16 ЦК України визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів і загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачені статтею 215 ЦК України.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, а правочин - бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Недодержання стороною (сторонами) правочину в момент його вчинення цих вимог чинності правочину є підставою недійсності відповідного правочину (стаття 203, частина перша статті 215 ЦК України).

За таких обставин, з урахуванням статті 98 ЦК України та з огляду на приписи статей 92, 203, 215, 241 ЦК України рішення загальних зборів учасників товариства є актами, що зумовлюють настання правових наслідків, спрямованих на регулювання відносин у різних питаннях діяльності товариства, і мають обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин. Таким чином, у разі визнання судом недійсним рішення загальних зборів учасників товариства, воно є недійсним з моменту його прийняття.

Однак, для визнання недійсним договору, укладеного виконавчим органом товариства (директором) з третьою особою, з підстав порушення цим органом установленого обмеження повноважень щодо представництва, не має самостійного юридичного значення сам по собі той факт, що згодом визнано недійсним у судовому порядку рішення загальних зборів учасників товариства про обрання (призначення) виконавчого органу, згідно якого виконавчий орган діяв на момент укладення договору.

Такий договір може бути визнаний недійсним із зазначених підстав у тому разі, якщо буде встановлено, що сама третя особа, контрагент юридичної особи за договором, діяла недобросовісно і нерозумно. Тобто третя особа знала або за всіма обставинами, проявивши розумну обачність, не могла не знати про обмеження в повноваженнях виконавчого органу товариства.

Закон не встановлює виключного переліку обставин, які свідчать про недобросовісність чи нерозумність дій третьої особи у відносинах із юридичною особою. Тому з огляду на загальні засади здійснення цивільних прав (стаття 12 ЦК України) висновок про добросовісність поведінки третьої особи залежить від того, чи відповідало укладення договору її внутрішній волі, чи бажала третя особа реального настання правових наслідків, що обумовлені договором, і чи настали такі наслідки насправді. Таким чином, підлягає оцінці не лише поведінка третьої особи до та в момент укладення оспорюваного договору, але й після його укладення, зокрема чи виконала третя особа свої обов'язки за договором, у який спосіб, як у подальшому третя особа розпорядилася одержаним за оспорюваним договором, чи не було залучення третьої особи до участі в укладенні договору формальною дією, спрямованою на подальше відчуження предмета договору з метою протиправного позбавлення юридичної особи права власності на майно.

Такі правові позиції викладено в постановах Верховного Суду України від 27.04.2016 у справі № 6-62цс16, від 13.03.2017 у справі № 6-147цс17.

Однак, суди попередніх інстанцій не врахували наведене та належним чином не встановили обставин та не дали їм належної оцінки, що необхідно для правильного застосування статті 92 ЦК України, а саме не проаналізували поведінку відповідача: чи діяв він, укладаючи оспорюваний договір, добросовісно і розумно; чи виконав він обов'язки за договором; як у подальшому він розпорядився предметом оспорюваного договору; чи є обґрунтовані підстави для висновку, що участь відповідача як покупця в укладенні договору була формальною, спрямованою на протиправне позбавлення позивача нерухомого майна в зв'язку з перебуванням учасників товариства в корпоративному конфлікті.

Крім того, відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.

За змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі "Хаджинастасиу проти Греції", національні суди повинні зазначати з достатньою ясністю підстави, на яких ґрунтується їхнє рішення, що, серед іншого, дає стороні можливість ефективно скористатися наявним у неї правом на апеляцію; у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Кузнєцов та інші проти Російської Федерації" зазначено, що ще одним завданням вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Проніна проти України") і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Приписи статей 47, 43 ГПК України (1798-12) зобов'язують господарський суд з'ясувати усі обставини справи, що входять до предмету доказування в ній та мають значення для її розгляду.

Згідно із ст. 84 ГПК України в мотивувальній частині рішення суду вказуються серед іншого доводи, за якими господарський суд відхилив клопотання і докази сторін; законодавство, яким господарський суд керувався, приймаючи рішення. Відповідно до п. 7 ч. 2 ст. 105 ГПК України у постанові суду апеляційної інстанції мають бути зазначені обставини справи, встановлені апеляційною інстанцією, доводи за якими апеляційна інстанція відхиляє ті чи інші докази, мотиви застосування законів та інших нормативно-правових актів.

Відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарські суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом.

Хміль Мар'яна Валеріївна як у суді першої інстанції так і в суді апеляційної інстанції посилалася, зокрема, на те, що Відкрите акціонерне товариство "Бродирембуд" звертаючись із даним позовом невірно обрало спосіб захисту свого порушеного права.

Однак, суди попередніх інстанцій не навели нормативно-правового відхилення зазначених доводів Хміль Мар'яни Валеріївни, що в свою чергу суперечить положенням статей 47, 43, 84, 105 ГПК України (1798-12) , ст. 6 (право на судовий розгляд) Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (ратифікована Законом України № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року (475/97-ВР) ) та статті 1 (захист власності) Першого Протоколу до зазначеної Конвенції, яка є частиною національного законодавства України.

Отже, як місцевий, так і апеляційний господарські суди припустились неправильного застосування приписів ч. 1 ст. 47 ГПК України (1798-12) щодо прийняття судового рішення суддею за результатами обговорення усіх обставин справи та ч. 1 ст. 43 цього Кодексу стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, що відповідно до ч. 1 ст. 111-10 ГПК України є підставою для скасування судових рішень у справі.

Відповідно до частини першої ст. 111-10 ГПК України підставами для скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Згідно із ч. 2 ст. 111-7 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

З огляду на наведене справа має бути передана на новий розгляд до суду першої інстанції, під час якого необхідно встановити обставини, зазначені в цій постанові, дати їм та доводам сторін належну правову оцінку, і вирішити спір відповідно до вимог закону.