У липні 2011 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом, у якому просив визнати протиправним та скасувати рішення ВРЮ від 14 червня 2011 року № 421/0/15-11 "Про внесення до Верховної Ради України подання про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Березанського міського суду Київської області за порушення присяги" (далі - Спірне рішення).

На обґрунтування позову послався на те, що ВРЮ всупереч вимогам статті 46 Закону України від 15 січня 1998 року № 22/98-ВР "Про Вищу раду юстиції" (далі - Закон № 22/98 ВР (22/98-ВР) ) не розглянула скаргу на рішення кваліфікаційної комісії суддів загальних судів Київського апеляційного округу (далі - Комісія) від 27 січня 2010 року щодо рекомендації ВРЮ вирішити питання про внесення подання до ВРУ про звільнення ОСОБА_1 з посади судді, які він подав 10 березня 2010 року. Цю обставину вважає підставою для скасування Спірного рішення.

Покликався й на те, що ні Комісія, ні ВРЮ не встановили фактів порушення ним присяги судді, а ті, що сталися під час розгляду справ і потім поставлені йому за провину, не свідчать про порушення присяги судді.

Вищий адміністративний суд України постановою від 4 жовтня 2011 року відмовив у задоволенні позову.

У своєму рішенні суд зазначив про таке. Відповідно до положень пункту 8 глави 4 "Розгляд скарг на рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності суддів та прокурорів" розділу 2 Регламенту Вищої ради юстиції, затвердженого рішенням ВРЮ від 4 жовтня 2010 року № 791/0/15-10, скарга судді на рішення Комісії про рекомендацію ВРЮ внести подання про звільнення судді з посади розглядається разом з пропозицією суб'єкта звернення про прийняття подання про звільнення судді з посади за особливих обставин у порядку, визначеному § 2.2 глави 1 цього розділу. З огляду на це ВРЮ скаргу ОСОБА_1 розцінила не як скаргу на рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді, а як письмові пояснення, тому не розглядала її в порядку, визначеному статтями 45 і 46 Закону № 22/98 ВР (22/98-ВР) . Суд вважав, що Комісія та ВРЮ встановили факти, що свідчать про порушення ОСОБА_1 присяги судді. Спірне рішення ВРЮ прийняла з дотриманням процедури його прийняття та в межах повноважень, визначених Конституцією України (254к/96-ВР) та Законом № 22/98 ВР (22/98-ВР) .

У заяві про перегляд рішення суду касаційної інстанції ОСОБА_1 порушує питання про скасування рішення суду касаційної інстанції з підстави, передбаченої пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС (2747-15) ), - встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом, а саме: статей 6, 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (995_004) № ETS № 005, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР (475/97-ВР) (далі - Конвенція). Зокрема, посилається на рішення Європейського суду з прав людини (далі - Суд) від 19 січня 2017 року у справі "Куликов та інші проти України".

У судовому засіданні заявник ОСОБА_1 дав пояснення, які подібні за змістом до наведених у заяві. Просив скасувати постанову Вищого адміністративного суду України від 4 жовтня 2011 року і направити справу на новий розгляду до того самого суду як суду першої інстанції.

Представник ВРЮ фактично не заперечувала проти скасування оскарженої постанови із направленням справи на новий судовий розгляд.

Верховний Суд України заслухав пояснення осіб, що беруть участь у справі, перевірив наведені заявником обставини в межах його доводів і дійшов висновку про таке.

Суд у рішенні "Куликов та інші проти України" констатував, що ВРЮ зазначила, що заявник ухвалив декілька незаконних рішень, а також допускав процесуальні помилки, здійснюючи правосуддя. ВРЮ дійшла висновку, що помилки заявника ставили під сумнів його об'єктивність, неупередженість і незалежність, а свої обов'язки він виконував несумлінно.

Щодо скарг заявників за пунктом 1 статті 6 Конвенції (995_004) Суд у рішенні "Куликов та інші проти України" зазначив, що національні органи, розглядаючи справи заявників, не були незалежними і неупередженими. Суд послався на висновки у справі "Олександр Волков проти України" (пункти 109-31), у якій було встановлено, що провадження у ВРЮ характеризувалося великою кількістю системних і загальних недоліків, які поставили під сумнів принципи незалежності та неупередженості, а подальший перегляд справи судом не усунув ці недоліки.

Послався Суд і на те, що звільнення заявника з посади судді становило втручання у його приватне життя, а також, що таке втручання не відповідало вимогам "якості закону", а тому не було правомірним у розумінні статті 8 Конвенції (995_004) .

В аспекті обставин справи за заявою ОСОБА_1 Суд зазначив, що станом на сьогодні в Україні впроваджується повномасштабна судова реформа, яка включає внесення змін до Конституції України (254к/96-ВР) та законів України, а також інстанційні зміни. Далі Суд звертає увагу на те, що, враховуючи обсяг та обставини заяви, що розглядається (заява ОСОБА_1), не можна дійти висновку, що ці істотно нові обставини роблять відповідні національні провадження prima facie (з першого погляду) даремними і безрезультатними.

Порядок виконання рішення Суду, яке набуло статусу остаточного, визначається Законом України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" (3477-15) (далі - Закон № 3477-IV (3477-15) ), іншими нормативно-правовими актами.

За абзацом дев'ятим частини першої статті 1 Закону № 3477-ІV виконання рішення Суду включає в себе: а) виплату стягувачеві відшкодування та вжиття додаткових заходів індивідуального характеру; б) вжиття заходів загального характеру.

Згідно зі статтею 10 Закону № 3477-IV з метою забезпечення відновлення порушених прав стягувача, крім виплати відшкодування, вживаються додаткові заходи індивідуального характеру: а) відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який стягувач мав до порушення Конвенції (995_004) і протоколів до неї (restitutio in integrum); б) інші заходи, передбачені у рішенні Суду.

Відновлення попереднього юридичного стану стягувача здійснюється, зокрема, шляхом: а) повторного розгляду справи судом, включаючи відновлення провадження у справі; б) повторного розгляду справи адміністративним органом.

Якщо виходити з характеру (змісту) дій, здійснених судом першої інстанції під час вирішення позову ОСОБА_1, конкретний прояв яких був встановлений Судом, то у підсумку можна дійти висновку, що оскаржене рішення про відмову у задоволенні позову належить визнати постановленим з порушенням норм матеріального права та положень адміністративного процесуального законодавства, зокрема вимоги про розгляд справи з дотриманням передбачених статтями 8, 9 КАС (2747-15) принципів верховенства права та законності.

Згідно з частинами першою, третьою статті 243 КАС (2747-15) суд задовольняє заяву за наявності підстав, передбачених статтею 237 цього Кодексу (2747-15) . Якщо судове рішення у справі переглядається з підстави, визначеної пунктом 3 частини першої статті 237 цього Кодексу (2747-15) , суд скасовує оскаржуване рішення повністю або частково і має право прийняти нове судове рішення або направити справу на новий розгляд до суду, який виніс оскаржуване рішення.

Констатовані Судом порушення конвенційних та національних вимог в аспекті цієї справи можуть бути усунуті в спосіб скасування рішення суду касаційної інстанції з направленням справи до того самого суду для постановлення рішення відповідно до вимог адміністративного процесуального законодавства.

Отже, заява ОСОБА_1 про скасування названого рішення з направленням справи на новий судовий розгляд підлягає задоволенню.

Керуючись пунктом 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VІІІ "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) , статтями 241 - 243 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , Верховний Суд України