Дроботової Т.Б. - головуючого Алєєвої І.В. Коробенка Г.П. за участю представників: прокуратури Коркішко В.М. - старший прокурор відділу Генеральної прокуратури України позивачів Цицюра В.І. - довіреність від 24.12.2016 р. відповідачів не з'явилися (про час і місце судового засідання повідомлено належно) третьої особи Смиченко В.В. - довіреність від 30.03.2017 р. розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційної фірми "Бородіно-А" на постанову від 25.01.2017 р. Одеського апеляційного господарського судуу справі № 5017/3724/2012 господарського суду Одеської області за позовом Заступника військового прокурора Білгород - Дністровського гарнізону Південного гарнізону України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, Білгород - Дністровської квартирно - експлуатаційної частини району до - Тарутинської районної державної адміністрації Одеської області; - Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційної фірми "Бородіно-А" за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивачів Кабінету Міністрів України про визнання недійсними договорів оренди землі та зобов'язання повернути земельні ділянки

У грудні 2012 року Заступник Білгород - Дністровського прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері звернувся до господарського суду Одеської області в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Білгород - Дністровської квартирно-експлуатаційної частини району до Тарутинської районної державної адміністрації Одеської області та ТОВ "ВКФ" "Бородіно -А" про визнання недійсними договорів оренди земельних ділянок площею 800,00 га № б/н від 05.06.2006 р. та площею 7,984 га № б/н від 17.12.2007 р., укладених між відповідачами та витребування вказаних земельних ділянок з володіння ТОВ "ВКФ" "Бородіно -А".

Позовні вимоги з посиланням на приписи статей 203, 215, 216 Цивільного кодексу України, статей 13, 18, 77, 92, 93 Земельного кодексу України, статей 207, 208 Господарського кодексу України, статей 2, 4 Закону України "Про оренду землі" та статей 1, 4 Закону України "Про використання земель оборони" обґрунтовані укладенням Тарутинською райдержадміністрацією спірних договорів із перевищенням відповідних повноважень та передачею у користування ТОВ "ВКФ" "Бородіно -А" земельних ділянок, які відносяться до земель оборони, за відсутності будь - яких дозволів та погоджень, що суперечить законодавству.

Тарутинська райдержадміністрація у запереченнях на позов просила відмовити у його задоволенні вказуючи, зокрема, на неподання прокурором доказів того, що землекористувачами спірних земельних ділянок є саме Міністерство оборони України або Білгород - Дністровська КЕЧ і це право ними отримано на підставі рішень органів виконавчої влади або місцевого самоврядування.

Міністерство оборони України у поясненнях просило задовольнити позов прокурора посилаючись на те, що право Міністерства оборони України на спірну земельну ділянку підтверджується, крім наданих доказів також висновками інших судів по аналогічним справам, зокрема: - постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 14.06.2012 р. по справі № 2-а-3436/08/1570, яка була залишена в силі ухвалою Вищого адміністративного суду України від 17.04.2014 р.; - постановою Одеського окружного адміністративного суду по справі № 1570/7450/2012, залишеною в силі ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду; - рішенням господарського суду у справі № 916/650/14, залишеним в силі постановою Вищого господарського суду України; - рішенням господарського суду у справі № 5017/3701/2012, залишеним в силі постановою Вищого господарського суду України від 18.05.2016 р.

Позивач зазначав, що відповідачем, в свою чергу, не надано доказів добровільної відмови Міністерства оборони України від користування земельною ділянкою Тарутинського полігону або надання Міністерством згоди на передачу земельної ділянки іншим особам.

Тарутинська райдержадміністрація та ТОВ "ВКФ" "Бородіно -А" подали до господарського суду заяви про застосування позовної давності на підставі статті 267 Цивільного кодексу України, оскільки про наявність оскаржуваних договорів оренди від 2007 року позивач дізнався у 2008 році, про що свідчить участь позивачів у адміністративній справі № 2а-3436/081570 (том 1 а.с. 107-109, 11, том 2 а.с. 65).

Міністерство оборони України у запереченнях на відповідні заяви відповідачів про застосування позовної давності, з огляду на приписи статей 256, 261, 264 Цивільного кодексу України та Закон України "Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства" від 20.12.2011 р. № 4176-VІ (4176-17) вказувало, що відповідний строк позовної давності прокурором не пропущено.

Ухвалами господарського суду від 12.02.2013 р. та від 13.06.2013 р. провадження у даній справі зупинялось. Ухвалою суду від 18.07.2016 провадження у справі поновлено.

Ухвалою господарського суду від 20.09.2016 р. до участі у справі в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача залучено Кабінет Міністрів України.

Рішенням господарського суду Одеської області від 18.10.2016 р. (судді: Цісельський О.В., Никифорчук М.І., Мостепаненко Ю.І.) позов задоволено повністю, визнані недійсними договори оренди землі від 05.06.2006 року № б/н та від 17.12.2007 року № б/н, зобов'язано ТОВ "ВКФ" "Бородіно -А" повернути Міністерству оборони України зі складанням акту прийому-передачі земельну ділянку площею 800,0 га, передану Тарутинською районною державною адміністрацією Одеської області за договором оренди землі від 05.06.2006 року № б/н, зареєстрованим у Тарутинському районному відділі земельних ресурсів 13.06.2006 за № 14 та земельну ділянку площею 7,984 га, передану Тарутинською районною державною адміністрацією Одеської області за договором оренди землі від 17.12.2007 року № б/н, зареєстрованим у Тарутинському районному відділі Одеської регіональної філії державного підприємства "Центр ДЗК" 17.12.2007 за № 040753400004.

Мотивуючи рішення суд першої інстанції дійшов висновку щодо доведеності та обґрунтованості позовних вимог визнавши при цьому недоведеними відповідачами обставини обізнаності прокурора про спірні договори, а відтак і пропуск останнім строку позовної давності.

За апеляційною скаргою ТОВ "ВКФ" "Бородіно -А" Одеський апеляційний господарський суд (судді: Головей В.М., Принцевська Н.М., Савицька Я.Ф.), переглянувши рішення господарського суду Одеської області від 18.10.2016 р. в апеляційному порядку, постановою від 25.01.2017 р. залишив його без змін з тих же підстав.

ТОВ "ВКФ" "Бородіно -А" подало до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить судові рішення у справі скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову прокурора відмовити, обґрунтовуючи доводи касаційної скарги порушенням судами норм матеріального та процесуального права.

Скаржник зазначає, що судами порушені норми Господарського процесуального кодексу України (1798-12) щодо забезпечення повного, всебічного та об'єктивного розгляду справи, не сприяння у наданні відповідачем доказів в обґрунтування своєї позиції та не забезпечення рівність всіх учасників процесу, віддавши перевагу доказам позивача, вказуючи також на те, що суд не маючи належних та беззаперечних доказів приналежності спірної земельної ділянки до земель оборони, безпідставно відмовив у проведенні судової будівельно - технічної експертизи із встановлення меж земельних ділянок. Крім того, з огляду на задоволення клопотання відповідачів про витребування від позивача для огляду у судовому засіданні оригіналів документів, на які він посилався та неподання позивачем таких документів, суд, на думку скаржника, не мав приймати копії вказаних документів як допустимі докази, а відтак, висновки судів зроблені на підставі припущень.

Скаржник не погоджується та вважає помилковими висновки судів щодо позовної давності, вказуючи на обізнаність прокурора та позивачів про спірні договори з 2008 року та відсутності у законі посилань на залежність початку перебігу строків позовної давності від встановлення судом факту перевищення відповідною особою певних повноважень.

Міністерство оборони України у відзиві на касаційну скаргу просить залишити її без задоволення, а судові рішення у справі без змін посилаючись на встановлені в інших справах обставини щодо належності спірної земельної ділянки до земель оборони та перевищення Тарутинською райдержадміністрацією своїх повноважень при розпорядженні вказаною земельною ділянкою, а також наголошуючи на безпідставність доводів скаржника про пропуск прокурором строку позовної давності.

Кабінет Міністрів України у поясненнях на касаційну скаргу, вважаючи її безпідставною, вказує на законність та правомірність судових рішень у справі, з огляду на обставини, встановлені іншими судовими рішеннями, а також встановлення обставин щодо розпорядження райдержадміністрацією землями оборони. Крім того, третя особа вказує на необґрунтованість доводів відповідача про необхідність призначення у справі судової будівельно - технічної експертизи, у зв'язку з тим, що відповідно до статті 41 Господарського процесуального кодексу України експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмету доказування, тобто коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування, проте, в даному випадку не потрібні спеціальні знання, виходячи із фактичних обставин справи повно встановлених судами.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення присутніх у судовому засіданні прокурора та представників сторін, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Здійснюючи судовий розгляд справи судами першої та апеляційної інстанції були встановлені наступні обставини:

- 18.12.1945 р. Постановою Ради народних комісарів УРСР № 2002/063 відведено на території Бородінського, Тарутинського та Саратського районів Ізмаїльської області 20000 га землі під окружний Артилерійський полігон Одеського військового округу. При цьому, Ізмаїльський облвиконком було зобов'язано після затвердження Радою народних комісарів СРСР відводу землі, встановити межі земельної ділянки, що відводиться, в натурі;

- 12.02.1946 р. Ізмаїльським обласним виконавчим комітетом та Бюро обкому КП(б)У прийнято постанову № 53/9-ОП "О порядке передачи в натуре земель Одесскому военному округу, для учебного артилерийского лагеря под полигон, согласно постановлению СНК УССР от 18.ХІІ.1945 за № 2002/063";

- 10.06.1946 р. обласною комісією по передачі земель ОДВО складено акт передачі земельної ділянки під учбовий артилерійський полігон ОДВО на площі 23600 га. Згідно цього акту земельну ділянку в натурі відведено за рахунок земель Саратського, Тарутинського, Бородинського, Староказачанського та Арцизького районів, та відвід меж оформлено відповідними актами. Крім того, у акті зазначено, що при відводі земель в натурі виявилося, що у зв'язку з рельєфом місцевості (з метою включення деяких висотних пунктів) площу артполігону необхідно збільшити, у зв'язку з чим фактично відведено під полігон на 3600 га більше, ніж було передбачено проектом, що було узгоджено районними організаціями. Схема фактичного відводу земель є додатком до вказаного акта;

- 10.06.1946 р. рішенням звуженого засідання Ізмаїльського обласного виконавчого комітету № 7 вирішено затвердити акт обласної комісії від 10.06.1946 про передачу земельної ділянки площею 23600 га під учбовий артилерійський полігон Одеського військового округу.

- 01.07.1997 р. згідно з Директивою Міністра оборони України № 115/1/0220 Одеський військовий округ був реорганізований (перейменований) у Південне оперативне командування, а в 2015 році згідно з спільною Директивою Міністра оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України від 01.02.2015 р. № Д-322/1/4дск найменування "Південне оперативне командування" було змінено на Оперативне командування "Південь", цей орган військового управління на теперішній час є складовою Збройних Сил України;

- на підставі договору № 96 від 24.04.1990 р., на замовлення КЕЧ Арцизського району державним підприємством "Одеський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою" в період 1990-1991 років виконувалися роботи по виготовленню правовстановлюючих документів на земельні ділянки;

- за результатами роботи проектним інститутом виготовлено План меж земельної ділянки артполігону інв. № 12-170-19 від 29.10.1990 р. з відображенням суміжників, таблиці геодезичних координат та експлікацією відведених земель та складено технічний звіт по встановленню зовнішніх меж для видачі Державного акту на право користування землею КЕЧ Арцизського району на території Тарутинського району Одеської області;

- відповідно до розпорядження районної державної адміністрації виконкому місцевої Ради народних депутатів від 22.02.1993 р. за № 11 комісією у складі представників органів державної та місцевої влади, а також представників Міністерства оборони України було проведено інвентаризацію земель Міністерства оборони України на території Тарутинського району Одеської області;

- за результатами інвентаризації було складено акт із додатками, в якому зазначено, що станом на час проведення інвентаризації у в/ч 55465 (Тарутинський учбовий центр) знаходиться у користуванні земельна ділянка площею 23943,4 га яка залишається в її користуванні;

- в подальшому користування землями Тарутинського артполігону здійснювалося військовими частинами Міноборони.

Судами під час розгляду справи також було встановлено, що 05.05.2005 р. Тарутинською районною державною адміністрацією прийнято розпорядження № 101/А-2005, яким вилучено земельну ділянку площею 23943 га та переведено її у землі запасу Веселодолинської сільської ради, а розпорядженням від 14.12.2005 р. № 368/А-2005 внесено зміни до пункту 1 вищевказаного розпорядження, зокрема, припинено право користування земельною ділянкою загальною площею 23253,17 гектарів та переведено її у землі запасу Веселодолинської сільської ради.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 14.06.2012 р. у справі № 2-а-3436/08/1570 розпорядження Тарутинської райдержадміністрації Одеської області від 05.05.2005 р. № 101/А-2005 та пункт 1 розпорядження від 14.12.2005 р. № 368/А-2005. визнані протиправними та скасовані.

05.06.2006 р. між Тарутинською райдержадміністрацією (орендодавець) та ТОВ "ВКФ" "Бородіно -А" (орендар) на підставі розпорядженням Тарутинської райдержадміністрації № 187/А-2006 від 10.05.2006 р. було укладено тимчасовий договір оренди землі, відповідно до якого орендарю було передано в оренду земельну ділянку загальною площею 800,00 га. Із тексту договору вбачається, що його було укладено до виготовлення Проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки і отримання кадастрового номера. Після виготовлення проекту землеустрою договір мав бути заключний на двадцять п'ять років згідно розпорядження.

13.06.2006 р. договір був зареєстрований у Тарутинському відділі земельних ресурсів за № 14.

У липні 2006 року розпорядженням Тарутинської райдержадміністрації № 217/А-2006 було внесено зміни до розпорядження № 187/А-2006 від 10.05.2006 р. в частині зміни цільового призначення земельної ділянки, на яку було надано згоду на виготовлення проекту землеустрою орендарю.

22.01.2007 р. розпорядженням Тарутинської райдержадміністрації № 17/А-2007 було затверджено проекти землеустрою щодо відведення у довгострокову оренду земельних ділянок із земель запасу Веселодолинської сільської ради та передано Товариству земельну ділянку загальною площею 800,0 га пасовищ в довгострокову оренду строком на 25 років для ведення підсобного сільського господарства, земельну ділянку загальною площею 7,984 га відкритих земель запасу з технічним рослинним покровом в довгострокову оренду строком на 49 років для розміщення комплексу для вирощування овець та ферми по вирощуванню фазанів та перепелів.

13.06.2007 р. розпорядженням Тарутинської райдержадміністрації № 178/А-2007 "Про утворення районної комісії з проведення інвентаризації земель колишнього загальновійськового полігону на території Веселодолинської сільської ради" було вирішено, зокрема, утворити районну комісію для проведення інвентаризації земель колишнього загальновійськового полігону на території Веселодолинської сільської ради та затвердити її склад у кількості 10 осіб (том 3 а.с. 101).

На виконання вказаного розпорядження Тарутинської райдержадміністрації на замовлення Веселодолинсьої сільради ДП "Одеський науково-дослідний інститут землеустрою" було виготовлено "Технічний звіт із землеустрою щодо інвентаризації земельної ділянки колишнього загальновійськового полігону (том 3 а.с. 104-105).

17.12.2007 р. між Тарутинською райдержадміністрацією (орендодавець) та ТОВ "ВКФ" "Бородіно -А" (орендар) на підставі розпорядженням Тарутинської райдержадміністрації № 17/А-2007 від 22.01.2007 р. було укладено договір оренди землі, відповідно до якого орендарю було передано в оренду земельну ділянку загальною площею 7,984 га. під розміщення комплексу для вирощування овець та ферми для вирощування фазанів та перепелів із земель запасу Веселодолинської сільської ради.

17.12.2007 р. зазначений договір було зареєстровано в Тарутинському районному відділі Одеської регіональної філії державного підприємства "Центр ДЗК" за № 040753400004.

Як вбачається з матеріалів справи, предметом спору у даній справі є вимога прокурора в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Білгород - Дністровської КЕЧ про визнання недійсними договорів оренди земельних ділянок площею 800,00 га № б/н від 05.06.2006 р. та площею 7,984 га № б/н від 17.12.2007 р., укладених між Тарутинською райдержадміністрацією та ТОВ "ВКФ" "Бородіно -А" та витребування вказаних земельних ділянок з володіння ТОВ "ВКФ" "Бородіно -А", з посиланням на приписи статей 203, 215, 216 Цивільного кодексу України, статей 13, 18, 77, 92, 93 Земельного кодексу України, Закону України "Про використання земель оборони" (1345-15) з підстав укладенням Тарутинською райдержадміністрацією спірних договорів із перевищенням відповідних повноважень та передачею у користування товариству земельних ділянок, які відносяться до земель оборони, за відсутності будь - яких дозволів та погоджень, що суперечить законодавству.

Статтею 14 Закону України "Про Збройні Сили України" передбачено, що Збройні Сили України можуть здійснювати господарську діяльність згідно із законом. Особливості правового режиму майна Збройних Сил України визначаються відповідним законом.

Згідно зі статтею 3 Закону України "Про Збройні Сили України", Положенням про Міністерство оборони України, затвердженим Указом Президента України від 06.04.2011 р. № 406/2011 (406/2011) , Міністерство оборони України є центральним органом влади і військового управління, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, зокрема, надає згоду або відмовляє в наданні згоди на відчуження майнових об'єктів, що відносяться до основних фондів підприємств, установ і організацій, які належать до сфери управління Міноборони України, а також на передачу в заставу цілісних майнових комплексів підприємств, будівель та споруд, що належать до сфери управління Міноборони України, його структурних підрозділів; здійснює у межах повноважень інші функції з управління об'єктами державної власності, що належать до сфери управління Міноборони України; здійснює в установленому порядку відчуження військового майна, передачу його до сфери управління центральних чи місцевих органів виконавчої влади, інших органів, уповноважених управляти державним майном, самоврядним установам та організаціям, які провадять діяльність в інтересах національної безпеки і оборони, та в комунальну власність, готує пропозиції щодо зміни цільового призначення земельних ділянок Збройних Сил.

Відповідно до статті 3 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" (в редакції, чинній на момент укладення спірних договорів) військове майно закріплюється за військовими частинами Збройних Сил України на праві оперативного управління (з урахуванням особливостей, передбачених частиною другою цієї статті). З моменту надходження майна до Збройних Сил України і закріплення його за військовою частиною Збройних Сил України воно набуває статусу військового майна. Військові частини використовують закріплене за ними військове майно лише за його цільовим та функціональним призначенням. Облік, інвентаризація, зберігання, списання, використання та передача військового майна здійснюються у спеціальному порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.

Військові частини ведуть облік закріпленого за ними майна в органах квартирно-експлуатаційної служби Збройних Сил України (стаття 4 цього Закону) .

Згідно з приписами статті 6 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" відчуження військового майна здійснюється Міністерством оборони України через уповноважені Кабінетом Міністрів України підприємства та організації, визначені ним за результатами тендеру, після його списання, за винятком майна, визначеного частиною другою цієї статті. Рішення про відчуження військового майна, що є придатним для подальшого використання, але не знаходить застосування у повсякденній діяльності військ, надлишкового майна, а також цілісних майнових комплексів та іншого нерухомого майна приймає Кабінет Міністрів України за поданням Міністерства оборони України. Порядок відчуження військового майна визначається Кабінетом Міністрів України. Постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2000 р. № 1919 (1919-2000-п) затверджено Положення "Про порядок відчуження та реалізації військового майна Збройних Сил", пунктом 3 якого передбачено, що повноваження суб'єктам підприємницької діяльності на реалізацію військового майна, яке є придатним для подальшого використання, але не може бути застосоване у повсякденній діяльності військ, надлишкового майна (крім майна, зазначеного у пункті 4 цього Положення), а також цілісних майнових комплексів, у тому числі військових містечок та іншого нерухомого майна надає Кабінет Міністрів України у встановленому порядку.

Згідно зі статтею 13 Земельного кодексу України, статтею 1 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України", статтями 9, 14 Закону України "Про збройні Сили України" землі, закріплені за військовими частинами та установами Збройних Сил України, є державною власністю та належать їм на праві оперативного управління, а вирішення питань щодо порядку надання Збройним Силам України в управління об'єктів державної власності, в тому числі земельних ділянок, відноситься до повноважень Кабінету Міністрів України.

Відповідно до частини 2 статті 14 Закону України "Про Збройні Сили України" земля, води, інші природні ресурси, а також майно, закріплені за військовими частинами, військовими навчальними закладами, установами та організаціями Збройних Сил України, є державною власністю, належить їм на праві оперативного управління та звільняються від сплати усіх видів податків.

Згідно зі статтею 77 Земельного кодексу України землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно законодавства України. Землі оборони можуть перебувати у державній та комунальній власності. Порядок використання земель оборони встановлюється законом.

У статті 1 Закону України "Про використання земель оборони" також закріплено, що землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України.

Наказом Міністра оборони України від 22.12.1997 № 483 (v0483322-97) затверджено Положення відведення земельних ділянок для потреб Збройних Сил України (в редакції, чинній на момент укладення спірних договорів та розгляду справи судами), за змістом пунктів 15, 16, 19, 44, 45, 46, 48, 50 якого відведення земельних ділянок для потреб Збройних Сил України проводиться на підставі рішень Рад, які в межах своєї компетенції надають в користування землі. Земельні ділянки для потреб Збройних Сил України надаються в постійне або тимчасове користування, в тому числі на умовах оренди. В рішенні про надання земель вказуються умови користування землею. Право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються відповідними радами. За відсутністю потреби або по закінченню терміну користування землі, надані для потреб Збройних Сил України, підлягають передачі місцевим органам влади. Передача земель місцевим органам влади проводиться за згодою Міністра оборони України або за його дорученням начальником розквартирування військ та капітального будівництва - начальником Головного, управління розквартирування військ та капітального будівництва Збройних Сил України. Своєчасне виявлення земель, що не використовуються, та надання відомостей про них покладається на заступників Міністра оборони України - командувачів видів Збройних Сил України, командуючих військами військових округів, Північного оперативно-територіального командування, начальників управлінь центрального апарату Міністерства оборони України, а також командирів військових частин - землекористувачів. Перелік земель, які пропонуються до передачі місцевим органам влади, Головне управління розквартирування військ та капітального будівництва Збройних Сил України погоджує з заступниками Міністра оборони України - командувачами видів Збройних Сил України, начальниками управлінь центрального апарату Міністерства оборони України, командуючими військами військових округів, Північного оперативно-територіального командування, на території яких знаходиться земельна ділянка, і подає на затвердження Міністру оборони України. Оформлення передачі земель місцевим органам влади здійснюють землекористувачі спільно з квартирно-експлуатаційною частиною, відділенням морської інженерної служби Військово-Морських Сил України, на обліку яких знаходяться земельні ділянки в порядку, встановленому Земельним кодексом України (2768-14) .

Здійснюючи судовий розгляд справи, судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що згода Міністерства оборони України на передачу спірної земельної ділянки Тарутинській районній державній адміністрації не надавалась. Міністерство оборони України не зверталося з поданням про відмову від користування земельною ділянкою Тарутинського артполігону, за рахунок земель якого передано в оренду земельну ділянку за оскаржуваними договорами оренди землі від 05.06.2006 р. та 17.12.2007 р. Відповідне рішення стосовно відчуження спірної земельної ділянки Кабінетом Міністрів України за поданням Міністерства оборони України не приймалося.

За статтею 2 Земельного кодексу України земельними відносинами є суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею, суб'єктами в яких виступають громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади, а об'єктами -землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні паї (частки).

Відповідно до частини 1 статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією (254к/96-ВР) .

Частиною 1 статті 116 Земельного кодексу України встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Статтями 124 та 125 цього Кодексу передбачено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями. Право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Відповідно до частин 1, 3 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно зі статтею 203 цього Кодексу, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

З позовами про визнання недійсними правочинів щодо земельних ділянок мають право звертатися сторони цих правочинів (договорів), а також інші зацікавлені особи, у разі порушення їх прав або законних інтересів.

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що Тарутинською районною державною адміністрацією договори оренди землі з ТОВ "ВКФ" "Бородіно -А" від 05.06.2006 р. та 17.12.2007 р. укладені з перевищенням повноважень, що свідчить про обґрунтованість позовних вимог в частині визнання оскаржених договір недійсними.

При цьому, здійснюючи судовий розгляд справи судами першої та апеляційної інстанції, виходячи з приписів статей 256, 257, 261 Цивільного кодексу України, було встановлено, що оскільки прокурор та позивачі не є сторонами оспорюваних угод та були позбавлені права під час судового розгляду адміністративної справи № 2-а-3436/08/1570 перевірити повноваження осіб, які укладали спірні договори оренди, початок перебігу позовної давності слід обраховувати не з моменту, коли прокуратурі стало відомо про наявність оспорюваних правочинів, а з моменту, коли органи прокуратури дізнались про факт відсутності у Тарутинської районної державної адміністрації повноважень на розпорядження землями оборони, які відповідно до статті 84 Земельного кодексу України відносяться до земель державної власності.

Відповідно до статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази. У касаційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Враховуючи викладене та межі перегляду судових рішень судом касаційної інстанції, судова колегія вважає правомірними висновки судів першої та апеляційної інстанції, а судові рішення у даній справі вважає такими, що відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстав для їх зміни чи скасування не вбачається.

Викладені у касаційній скарзі доводи скаржника судова колегія вважає непереконливими та такими, що не відповідають приписам чинного законодавства, спростовуються матеріалами справи та встановленими судами обставинами, а також такими, що зводяться до переоцінки доказів у справі та непогодження із судовими рішеннями.

Клопотання ТОВ "ВКФ" "Бородіно -А" про відкладення розгляду касаційної скарги колегія суддів вважає таким, що не підлягає задоволенню, з огляду приписи статті 69 Господарського процесуального кодексу України щодо меж строків вирішення спору, а також не доведення заявником підстав, які б унеможливлювали розгляд касаційної скарги у даній справі, згідно зі статтею 77 Господарського процесуального кодексу України, при цьому, явка сторін в суд касаційної інстанції не визнавалась обов'язковою, а сторонами їх правова позиція, доводи та заперечення викладені у наявних в матеріалах справи документах.