Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Рогач Л.І., - головуючого, доповідача Алєєвої І.В., Дроботової Т.Б.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державного підприємства "Дніпропетровський науково-виробничий комплекс "Електровозобудування" на постанову Донецького апеляційного господарського суду від 18.01.2017 у справі № 908/1817/16 Господарського суду Запорізької областіза позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Продтехпостачання" до - Державного підприємства "Дніпропетровський науково-виробничий комплекс "Електровозобудування"; - Товариства з обмеженою відповідальністю "Термінатор Плюс" про стягнення 21 113 397, 78 грн. (згідно із заявою про збільшення позовних вимог)

за участю представників: позивача Матохнюк А.А. - предст., дов. від 23.12.16 відповідачів 1) Лящовський В.Р. - предст., дов. від 10.04.17 2) не з'явився

Товариство з обмеженою відповідальністю "Продтехпостачання" звернулося до господарського суду з позовом про стягнення з Державного підприємства "Дніпропетровський науково-виробничий комплекс "Електровозобудування" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Термінатор Плюс" (як поручителя) основної заборгованості у розмірі 10868000, 10 грн., пені в сумі 1205305, 87 грн., 3 % річних у розмірі 736939, 73 грн. інфляційних втрат у сумі 8303152, 08 грн. Позов мотивовано неналежним виконанням відповідачем-1 своїх зобов'язань за договором поставки щодо здійснення розрахунків за отриманий товар та обґрунтовано приписами статей 525, 526, 549- 551, 553, 554, 625, 712 Цивільного кодексу України.

Відповідач - Державне підприємство "Дніпропетровський науково-виробничий комплекс "Електровозобудування" проти задоволення позову заперечував, зазначивши, що при підписанні договору сторони не погодили істотні умови договору, у зв'язку з чим не можна вважати договір укладеним, а поставка товару здійснювалась в позадоговірному порядку; за контррозрахунком позовних вимог підлягає стягненню у справі 1010834,57 грн; також відповідач подав заяву про застосування строків позовної давності.

Відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Термінатор Плюс" проти задоволення позовних вимог щодо нього заперечив, вказуючи, що з огляду на приписи частини четвертої статті 559 Цивільного кодексу України порука є припиненою, а, відтак, відповідальним за невиконання грошових зобов'язань за договором поставки є отримувач товару.

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 06.12.2016 (судді: Колодій Н.А. - головуючий, Носівець В.В., Корсун В.Л.) позов до Державного підприємства "Дніпропетровський науково-виробничий комплекс "Електровозобудування" задоволено частково; стягнуто з Державного підприємства "Дніпропетровський науково-виробничий комплекс "Електровозобудування" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Продтехпостачання" основну заборгованість у розмірі 10868000,10 грн., 3% річних у сумі 721307,68 грн. та інфляційні втрати у розмірі 8303152,08 грн.; вирішено питання про розподіл судових витрат. У задоволенні іншої частини позову та в позовних вимогах до іншого відповідача відмовлено.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 18.01.2017 (судді: Скакун О.А. - головуючий, Чернота Л.Ф., Татенко В.М.) рішення місцевого господарського суду залишено без змін.

Не погоджуючись з висновками господарських судів попередніх інстанцій, Державне підприємство "Дніпропетровський науково-виробничий комплекс "Електровозобудування" подало до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить рішення та постанову у справі скасувати, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимоги відмовити повністю. Обґрунтовуючи касаційну скаргу, скаржник посилається на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, зокрема, пунктів 2, 8 статті 181 Господарського кодексу України, статей 530, 638 Цивільного кодексу України. Скаржник наполягає, що спірний договір поставки є неукладеним, оскільки сторони не узгодили умову щодо строку оплати товару, а строк дії договору визначено до 31.12.13, отже, поставка товару відбувалась не на виконання цього договору; у специфікаціях сторони не погодили строк та умови оплати товару, специфікація № 1 не підписана скаржником, відповідно, строк оплати поставленого товару не настав, позивач не надав рахунки-фактури та не пред'явив вимоги про виконання зобов'язання відповідно до частини другої статті 530 Цивільного кодексу України; відповідач також вказує про порушення судами приписів статей 256, 258 Цивільного кодексу України в частині незастосування позовної давності до всіх вимог позивача у справі, порушення судом апеляційної положень статей 79, 83 Господарського процесуального кодексу України, оскільки суд не задовольнив клопотання про зупинення провадження у цій справі до вирішення іншої, пов'язаної з неї справи, про визнання договору поставки недійсним.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Термінатор Плюс" надало заяву про розгляд касаційної скарги за відсутності її представника.

Позивач у відзиві на касаційну скаргу проти задоволення касаційної скарги заперечив, вказавши, що доводи, викладені заявником, спростовуються матеріалами справи.

В судовому засіданні представник скаржника доводи, викладені в касаційній скарзі, підтримав та просив судові рішення у справі скасувати.

В судовому засіданні 11.04.2017 оголошувалась перерва до 13.04.2017 о 9-40 год. відповідно до статті 77 Господарського процесуального кодексу України.

13.04.2017 скаржник подав через канцелярію суду клопотання про відкладення розгляду справи та ознайомлення з матеріалами справи, а також про продовження строку розгляду касаційної скарги, мотивуючи клопотання тим, що Лящовський В.Р. є представником скаржника лише з 10.04.2017 та не знайомий з матеріалами справи, а також з відзивом на касаційну скаргу. Клопотання колегією суддів відхилені відповідно до приписів статей 22, 77 Господарського процесуального кодексу України, оскільки заявник не навів обставин, що свідчать про неможливість розгляду касаційної скарги у даному судовому засіданні та не навів обставин, які перешкоджали його представнику добросовісно та своєчасно скористатись належним йому процесуальним правом на ознайомлення з матеріалами справи протягом строку, на який оголошувалась перерва у судовому засіданні.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати чи вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду або відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Господарські суди попередніх інстанцій встановили, що 15.04.2013 Державне підприємство "Дніпропетровський науково-виробничий комплекс "Електровозобудування" (покупець) та Товариство з обмеженою відповідальністю "Продтехпостачання" (продавець) уклали договір № 336, за умовами якого продавець зобов'язується у 2013 році поставити покупцеві товари, зазначені у Специфікаціях, а Покупець зобов'язується прийняти такі товари і сплатити за них визначену Специфікаціями грошову суму (ціну). Відповідно до пункту 1.2 договору поставки найменування (номенклатура, асортимент) та кількість Товару зазначається сторонами у Специфікаціях. Згідно з пунктом 4.1 договору поставки розрахунки проводяться шляхом банківського переказу у формі 100 % попередньої оплати та підписання відповідних документів. За пунктом 8.1 цей Договір набуває чинності з моменту підписання його сторонами і діє до 31.12.2013, а в частині виконання розпочатих обов'язків - до повного їх виконання.

Пунктом 5.1 Договору поставки передбачено, що строк поставки кожної партії товару передбачається сторонами безпосередньо у Специфікації до цього Договору.

Відповідно до підпункту 7.2.2 Договору поставки у випадку порушення строків оплати за товар покупець сплачує продавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від простроченої суми за кожен день прострочення.

Суди встановили, що відповідно до Специфікації № 1 до договору № 336 від 15.04.2013 сторони погодили найменування, марку, кількість і вартість товару та вимоги до його якості: електродвигуни тягові СТК-520У1 у кількості 24 штук загальною вартістю 13728000,10 грн.; Специфікація підписана представниками сторін та скріплена печатками підприємств постачальника і покупця.

Також суди попередніх інстанцій встановили, що на виконання договору поставки позивач поставив покупцю товар на загальну суму 13728000,12 грн. згідно з видатковими накладними: № 17 від 17.09.2013 на суму 2288000,02 грн., № 18 від 19.09.2013 на суму 2288000,02 грн., № 19 від 20.09.2013 на суму 2288000,02 грн., № 2 від 04.03.2014 на суму 2288000,02 грн., № 8 від 15.04.2014 на суму 2288000,02 грн., № 9 від 16.04.2014 на суму 2288000,02 грн.

Однак, покупець здійснив часткову оплату поставленого товару на суму 2860000,00 грн., а розмір заборгованості станом на день розгляду спору складає 10868000, 10 грн.

Також суди встановили, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Продтехпостачання" (кредитор) та Товариство з обмеженою відповідальністю "Термінатор Плюс" (поручитель) уклали Договір поруки № 31/01/2014 від 31.01.2014, за умовами якого поручитель зобов'язався солідарно відповідати перед кредитором за виконання ДП "ДНВК "Електровозобудування" (боржник) зобов'язань за Договором № 336, укладеним 15.04.2013 між Кредитором і Боржником, у розмірі 1000,00 грн. За змістом пункту 1.2 цього договору підставою для виникнення відповідальності Поручителя перед Кредитором є невиконання, несвоєчасне виконання або невиконання належним чином Боржником усіх зобов'язань, що передбачені Договором поставки. Згідно з пунктом 4.1 договору поруки у разі настання обставин, вказаних у пункті 1.2 цього Договору, Кредитор має право пред'явити вимоги до Поручителя у розмірі 1000,00 грн. невиконаних Боржником зобов'язань за договором поставки, у тому числі зі стягнення неустойки та інших санкцій. Договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до повного виконання взаєморозрахунків між Сторонами (пункт 8.1 Договору). Відповідно до пункту 8.2 договору порука припиняється одночасно з припиненням зобов'язання, виконання якого забезпечено цим Договором, а також з інших підстав, передбачених чинним законодавством України.

Предметом судового розгляду у цій справі є вимога про стягнення з Державного підприємства "Дніпропетровський науково-виробничий комплекс "Електровозобудування" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Термінатор Плюс" основної заборгованості у розмірі 10868000,10 грн., а також пені в сумі 1205305,87 грн., 3 % річних у розмірі 736939,73 грн. та інфляційних втрат у сумі 8303152,08 грн. у зв'язку з невиконання ДП "ДНВК "Електровозобудування" зобов'язань за Договором № 336 від 15.04.2013.

Задовольняючи частково позов, місцевий господарський суд встановив, що факт поставки товару підтверджено матеріалами справи та сторонами не заперечується, доказів оплати товару у повному обсязі відповідач ДП "ДНВК "Електровозобудування" не надав, а позовні вимоги до нього визнані судом обґрунтованими; водночас, з урахуванням заяви ДП "ДНВК "Електровозобудування" про застосування наслідків спливу позовної давності, суд відмовив у стягненні суми пені з огляду на приписи статті 258 Цивільного кодексу України, та у позові щодо іншого відповідача, встановивши, що порука є припиненою відповідно до частини четвертої статті 559 Цивільного кодексу України.

Переглядаючи справу в повному обсязі відповідно до приписів статті 101 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції з вказаними висновками погодився та зазначив, що заперечення ДП "ДНВК "Електровозобудування" щодо не укладеності договору поставки не заслуговують на увагу, оскільки визначення його як неукладеного може мати місце на стадії укладання договору, а не за наслідками виконання договору сторонами; договір поставки, укладений сторонами, містить умови щодо строку та порядку оплати, а також необхідні реквізити сторін, що свідчить про можливість виконання зобов'язання відповідачем; ненадання рахунку (рахунку-фактури) не є відкладальною умовою у розумінні статті 212 ЦК України та не є простроченням кредитора в розумінні статті 613 ЦК України, а тому наявність або відсутність рахунку-фактури не звільняє відповідача від обов'язку з оплати поставленого товару в порядку, передбаченому договором поставки. Також суд відхилив заперечення відповідача щодо спливу встановленого статтею 257 ЦК України загального трирічного строку позовної давності, оскільки такий строк для вимог щодо стягнення основного боргу не сплинув.

Зобов'язанням, відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України, є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Судова колегія зазначає, що відповідно до приписів частини першої статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 цього Кодексу).

В силу положень статей 525, 526 Цивільного кодексу України, статті 193 Господарського кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Невиконання зобов'язання або виконання зобов'язання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України є порушенням зобов'язання.

Згідно із частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Враховуючи, що укладений договір за своєю правовою природою є договором поставки, суд бере до уваги, що приписами частини другої статті 712 Цивільного кодексу України унормовано, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 Цивільного кодексу України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

В силу положень статей 525, 526 Цивільного кодексу України, статті 193 Господарського кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Невиконання зобов'язання або виконання зобов'язання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України є порушенням зобов'язання.

Згідно із частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Відповідно до частини першої статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Обов'язок доведення обставин справи належним та допустимими доказами покладається на сторони відповідно до положень статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України.

Дослідивши матеріали господарські сиди попередніх інстанцій достеменно встановили факт наявності у покупця заборгованості за отриманий товар, доказів про зворотне покупець не надав.

Як вбачається з матеріалів справи, заперечення покупця упродовж розгляду справи зводились, в основному, до того, що поставка товару відбувалась не на виконання договору № 336 від 15.04.2013, та, відповідно, щодо строків виконання грошового зобов'язання. Аналогічні доводи містить і касаційна скарга.

Втім, як вбачається зі змісту судових рішень, вказані вище заперечення були розглянуті та обґрунтовано відхилені судами попередніх інстанцій як такі, що спростовуються матеріалами справи. При цьому суди відхили і доводи про те, що поставки у 2014 році суперечать умовам договору № 336, оскільки строк його дії встановлено до 31.12.2013 та зазначили, що всі видаткові накладні, наявні в матеріалах справи, у тому числі і за 2014 рік, містять посилання саме на спірний договір.

Судова колегія також відзначає, що відсутність викладеного письмово сторонами спору тексту договору поставки в будь-якому разі не звільняє скаржника від обов'язку оплатити одержаний товар, будь-яких доводів щодо достовірності його отримання чи невідповідності товару сфері діяльності скаржник не навів.

Доводи касаційної скарги наведених висновків судів не спростовують, а фактично зводяться до переоцінки доказів, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, передбачених статтею 111-7 Господарського процесуального кодексу України.

Не заслуговують на увагу також і доводи касаційної скарги щодо порушення судом апеляційної інстанції статті 79 Господарського процесуального кодексу України щодо безпідставної відмови у задоволенні клопотання про зупинення провадження у справі, оскільки зі змісту постанови вбачається, що суд апеляційної інстанції розглянув та мотивовано відхилив клопотання відповідача про зупинення провадження у справі за відсутності ознаки неможливості встановлення усіх істотних обставин в межах та під час розгляду цієї справи, що відповідає положенням статті 79 Господарського процесуального кодексу України.

Таким чином, господарські суди попередніх інстанцій на підставі належних доказів повно та достовірно встановили істотні обставини справи, вірно розподілили обов'язок доказування між сторонами врахувавши зазначені норми законодавства дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин; обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Перевіривши у відповідності до частини 2 статті 111-5 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у постанові апеляційного та рішенні місцевого господарського судів, колегія суддів дійшла висновків про те, що господарські суди вирішили спір відповідно до вимог статей 4-2, 4-3, 33, 34, 43, 84, 101, 105 Господарського процесуального кодексу України, розглянули всебічно, повно та об'єктивно в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності, надали оцінку доказам, наявним у матеріалах справи, та доводам сторін, відповідно відобразивши це в судових рішеннях.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 43, 111-7, пунктом 1 статті 111-9, статтями 111-10, 111-11, 111-12 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

Касаційну скаргу Державного підприємства "Дніпропетровський науково-виробничий комплекс "Електровозобудування" залишити без задоволення.

Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 18.01.2017 у справі № 908/1817/16 Господарського суду Запорізької області та рішення Господарського суду Запорізької області від 06.12.2016 залишити без змін.