головуючого Гольцової Л.А. (доповідач) суддів Іванової Л.Б., Картере В.І. розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на постанову Київського апеляційного господарського суду від 28.11.2016 за скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Інбудінвест" на діївідділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції Україниу справі № 910/16673/14 Господарського суду міста Києва за позовом Національного банку України до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інбудінвест" третя особа Публічне акціонерне товариство "Брокбізнесбанк" про Звернення стягнення на предмет іпотеки в сумі 82252140,12 грн за участю відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України

за участю представників:

позивача: повідомлений, але не з'явився;

відповідача: Кондратюк С.В., дов. від 05.09.2016;

третьої особи: Кошаровський О.В., дов. від 31.01.2017;

ДВС: повідомлений, але не з'явився;

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.10.2016 у справі № 910/16673/14 (суддя - Шкурдова Л.М.) відмовлено в задоволенні скарги ТОВ "Інбудінвест" на дії відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 28.11.2016 (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Майданевич А.Г., судді - Гаврилюк О.М., Сулім В.В.) ухвалу Господарського суду міста Києва від 25.10.2016 у справі № 910/16673/14 скасовано. Скаргу ТОВ "Інбудінвест" на дії відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України задоволено. Визнано недійсною постанову заступника начальника відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України ОСОБА_6 про стягнення виконавчого збору від 16.08.2016 ВП№51831156.

Не погоджуючись з постановою апеляційної інстанції, Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати та відмовити в задоволенні скарги ТОВ "Інбудінвест" в повному обсязі.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, скаржник послався на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального та матеріального права.

Департаментом державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, в порядку ст. 121-1 ГПК України, подано заяву про зупинення виконання судового рішення у даній справі, проте колегія суддів Вищого господарського суду України відмовляє в задоволенні заяви, оскільки не знаходить підстав для її задоволення.

Від представника Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України 13.04.2017 надійшло клопотання про відкладення розгляду скарги в зв'язку з неможливістю направити представника в засіданні суду, яке за результатами його розгляду було відхилено судовою колегією.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Крім того, учасники судового процесу були попереджені в ухвалі про порушення касаційного провадження від 06.04.2017 про те, що нез'явлення їх повноважних представників у судове засідання касаційної інстанції не тягне перенесення розгляду справи на інші строки, не перешкоджає розгляду справи без їх участі (п. 5 резолютивної частини ухвали).

Відзиви на касаційну скаргу не надходили, що не є перешкодою для суду касаційної інстанції переглянути в касаційному порядку оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції.

Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 111-4 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального та матеріального права при прийнятті оскаржуваної постанови, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, враховуючи наступне.

ТОВ "Інбудінвест" звернулось до Господарського суду міста Києва зі скаргою на дії відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України у виконавчому провадженні № 51831156 у справі за позовом Національного банку України до ТОВ "Інбудінвест", третя особа ПАТ "Брокбізнесбанк" про звернення стягнення на предмет іпотеки в сумі 82252140,12 грн.

Обґрунтовуючи скаргу ТОВ "Інбудінвест" зазначає, що державним виконавцем в постанові про стягнення судового збору у виконавчому провадженні № 51831156 невірно визначено суму виконавчого збору в розмірі 10% від фактично стягнутої суми за рахунок коштів, одержаних від реалізації іпотечного майна, але не більше 10% від суми заборгованості за виконавчим документом, оскільки ст. 28 Закону України "Про виконавче провадження" передбачає, що у разі виконання рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки розмір виконавчого збору становить 120 неоподаткованих мінімумів доходів громадян з боржника - юридичної особи.

Крім того, як зазначає скаржник, в оскаржуваній постанові зазначено про надання строку для добровільного виконання рішення суду проте рішення суду від 20.01.2016 у даній справі не передбачає можливості добровільного виконання рішення, оскільки резолютивна частині рішення передбачає звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів.

При винесенні ухвали про відмову в задоволенні скарги ТОВ "Інбудінвест" на дії відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором від 18.03.2010, з метою задоволення вимог НБУ за Кредитним договором від 04.06.2009 № 20/09/5 на загальну суму 82252140,12 грн, які задоволені рішенням Господарського суду міста Києва від 20.01.2016 у справі № 910/16673/14, є майновими вимогами, а тому виконавчий збір з виконання наказу має обчислюватися у відповідності до ч.1 ст. 28 Закону України "Про виконавче провадження" в розмірі 10% від фактично стягнутої суми за рахунок коштів, одержаних від реалізації іпотечного майна, але не більше 10% від суми заборгованості за виконавчим документом.

Апеляційний господарський суд скасував ухвалу суду першої інстанції та визнав недійсною постанову заступника начальника відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України ОСОБА_6 про стягнення виконавчого збору від 16.08.2016 ВП№51831156 виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 121-2 ГПК України, скарги на дії чи бездіяльність органів Державної виконавчої служби щодо виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів можуть бути подані стягувачем, боржником або прокурором протягом десяти днів з дня вчинення оскаржуваної дії, або з дня, коли зазначеним особам стало про неї відомо, або з дня, коли дія мала бути вчинена.

Згідно із ст. 124 Конституції України, судові рішення є обов'язковими до виконання на всій території України.

Статтею 115 ГПК України визначено, що рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження" (1404-19) .

Виконання рішення господарського суду провадиться на підставі виданого ним наказу, який є виконавчим документом (ч. 1 ст. 116 ГПК України).

Виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 13.12.2012 № 18-рп/2012 (v018p710-12) ).

Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.01.2016 у справі № 910/16673/14 звернуто стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором від 18.03.2010 з метою задоволення вимог Національного банку України за кредитним договором від 04.06.2009 № 20/09/5 на загальну суму 82252140,12 грн, що складається з простроченої заборгованості за кредитом в сумі 77904218,17 грн, заборгованості за прострочені проценти в сумі 4345649,88 грн та нарахованої і несплаченої пені за простроченими процентами в сумі 2272,07 грн, а саме:

- нежилі приміщення (в літ. К), загальною площею 476,80 кв.м., які складаються з групи нежилих приміщень №№ 1, 1а, 1б (в літ. К), що розташовані за адресою: м. Київ, вул. Хорива, буд. 55;

- нежилі приміщення (в літ. К), загальною площею 519,20 кв.м., що розташовані за адресою: м. Київ, вул. Хорива, буд. 55.

Визначено спосіб реалізації предмета іпотеки за іпотечним договором від 18.03.2010, шляхом проведення прилюдних торгів за початковою ціною для подальшої реалізації нежитлових будівель у сумі 46417912,70 грн.

23.05.2016 Господарським судом міста Києва видано відповідний наказ.

Відділом примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України 03.08.2016 відкрито виконавче провадження № 51831156 з виконання наказу Господарського суду міста Києва від 23.05.2016 у справі № 910/16673/14.

16.08.2016 відділом примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України винесено оскаржувану постанову про стягнення виконавчого збору у виконавчому провадженні № 51831156, якою постановлено стягнути з боржника - ТОВ "Інбудінвест" виконавчий збір у розмірі 10% від фактичного стягнутої суми за рахунок коштів, одержаних від реалізації іпотечного майна, але не більше 10% від суми заборгованості за виконавчим документом (82252140,12 грн), що складає 8225214,01 грн.

Відповідно до ч. 2. ст. 25 Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п'ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом. За заявою стягувача державний виконавець одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження може накласти арешт на майно та кошти боржника, про що виноситься відповідна постанова.

Згідно з ч. 1 ст. 28 Закону України "Про виконавче провадження" (в редакції, яка діяла на момент винесення про стягнення виконавчого збору), у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню чи поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом. У разі невиконання боржником у той самий строк рішення, за яким боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавчий збір стягується в розмірі шістдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - фізичної особи і в розмірі ста двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - юридичної особи. У зазначених розмірах виконавчий збір стягується з боржника також у разі повернення виконавчого документа без виконання за письмовою заявою стягувача та у разі виконання рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки та виконання боржником рішення після закінчення строку для самостійного його виконання, зокрема шляхом перерахування коштів безпосередньо на рахунок стягувача. Постанова про стягнення виконавчого збору може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом.

Статтею 41 Закону України "Про іпотеку" визначено, що якої реалізація предмета іпотеки, на який звертається стягнення, за рішенням суду або за виконавчим написом нотаріуса, проводиться, якщо інше не передбачено рішенням суду, шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України "Про виконавче провадження" (1404-19) , з дотриманням вимог цього закону.

При цьому, як вірно зазначає суд апеляційної інстанції, в рішенні суду 20.01.2016 визначено спосіб реалізації предмету іпотеки за іпотечним договором, а саме шляхом проведення прилюдних торгів.

Апеляційний господарський суд обґрунтовано визначив, що законодавством України не передбачено порядок, згідно з яким ТОВ "Інбудінвест" (боржник - іпотекодавець) мав би можливість самостійно, у добровільному порядку у відведений для цього строк сім днів з моменту винесення (отримання) постанови, виконати рішення, як встановлено в постанові та передбачено ч. 2 ст. 25 Закону України "Про виконавче провадження", оскільки реалізація предмета іпотеки, на який звертається стягнення за рішенням суду, проводиться виключно шляхом продажу на прилюдних торгах, в порядку виконавчого провадження.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що здійснити самостійно (добровільно) реалізацію заставленого майна є неможливим, відповідно до закону, в тому числі є неможливим та незаконним виконання ТОВ "Інбудінвест" (іпотекодавцем) рішення господарського суду про звернення стягнення на предмет іпотеки власноруч у строк семи днів з моменту винесення (отримання) постанови.

Суд апеляційної інстанції звернув увагу на Порядок реалізації арештованого майна шляхом проведення електронних торгів, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22.12.2015 № 2710/5 (z1620-15) , відповідно до якого, організатор електронних торгів (державне підприємство) здійснює внесення до системи електронних торгів інформації про арештоване майно (формування лота) та його реалізацію за заявкою відділу державної виконавчої служби (пункт 2 розділу II вказаного Порядку), що унеможливлює ініціювання електронних торгів з боку ТОВ "Інбудінвест".

У постанові відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби України Міністерства юстиції України про відкриття виконавчого провадження від 03.08.2016 ВП № 51831156 визначено спосіб реалізації предмета іпотеки - шляхом проведення прилюдних торгів та надано строк для добровільного виконання протягом семи днів з моменту винесення (отримання) цієї постанови, а також зазначено, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення, буде розпочате примусове виконання цього рішення зі стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій.

Водночас, як вірно зазначає апеляційний господарський суд, державний виконавець, вказуючи у постанові про відкриття виконавчого провадження про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у 7-ми денний строк з моменту винесення (отримання) постанови, не зазначив, яким чином боржник може добровільно виконати рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів.

Отже, враховуючи вищенаведене, а також вимоги чинного законодавства, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що місцевий господарський суд дійшов помилкового висновку про правомірність прийняття відділом примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби України Міністерства юстиції України постанови про стягнення виконавчого збору від 16.08.2016.

Статтею 111-5 ГПК України визначено, що касаційна інстанція використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду.

Згідно зі ст. 111-7 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на обмеженість процесуальних дій касаційної інстанції, пов'язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням, колегія суддів, враховуючи наведене вище, відхиляє всі доводи скаржника, які, фактично, зводяться до переоцінки доказів та необхідності додаткового встановлення обставин справи, а також на довільному тлумаченні чинного законодавства.