головуючого Гольцової Л.А. (доповідач) суддів Іванової Л.Б., Картере В.І. розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Корпоративного недержавного пенсійного фонду Національного банку України на постанову Київського апеляційного господарського суду від 08.11.2016 у справі № 910/1674/16 Господарського суду міста Києва за позовом Корпоративного недержавного пенсійного фонду Національного банку України до Публічного акціонерного товариства "Банк "Софійський" треті особи 1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Мік Мега"; 2. Товариство з обмеженою відповідальністю "ЛК-Альянс"; 3. Товариство з обмеженою відповідальністю "Термінал"; 4. Товариство з обмеженою відповідальністю "Крокус К" про визнання прав іпотекодержателя, визнання прав заставодержателя, зобов'язання вчинити певні дії за участю представників:

позивача: Биченко С.О., дов. від 03.06.2015; Сащук Д.П., дов. від 09.03.2016;

відповідача: повідомлений, але не з'явився;

третьої особи-1: Перевозник П.М., дов. від 14.11.2016;

третьої особи-2: повідомлений, але не з'явився;

третьої особи-3: повідомлений, але не з'явився;

третьої особи-4: повідомлений, але не з'явився;

Рішенням Господарського суду міста Києва від 08.06.2016 у справі № 910/1674/16 (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Головіна К.І., судді - Сівакова В.В., Шкурдова Л.М.) позовні вимоги задоволено частково.

Визнано за Корпоративним недержавним пенсійним фондом Національного банку України права іпотекодержателя:

- за іпотечним договором № 12/32/061, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кошевою В.О. від 05.12.2014, зареєстрованим в реєстрі за № 1755;

- за іпотечним договором № 32/1-1-2-16-Іп-84, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кошевою В.О. від 28.12.2012, зареєстрованим в реєстрі за № 2750;

- за іпотечним договором № 12/32/025, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кошевою В.О. від 28.04.2014, зареєстрованим в реєстрі за № 1004.

Визнано за Корпоративним недержавним пенсійним фондом Національного банку України права заставодержателя за договором застави обладнання № 12/32/026, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кошевою В.О. від 28.04.2014, зареєстрованим в реєстрі за № 1007.

В решті позовних вимог відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 08.11.2016 (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Баранець О.М., судді - Сітайло Л.Г., Калатай Н.Ф.) рішення Господарського суду міста Києва від 08.06.2016 у справі № 910/1674/16 скасовано частково та прийнято нове рішення, яким в позові відмовлено повністю.

Не погоджуючись з постановою апеляційного господарського суду, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, скаржник послався на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Від представників ТОВ "Мік Мега" та ПАТ "Банк "Софійський" надійшли клопотання про зупинення провадження у даній справі до вирішення справи № 910/1674/16, які колегія суддів касаційної інстанції розглянула та дійшла висновку про відхилення в зв'язку з відсутністю підстав для їх задоволення.

Відповідач надав відзив на касаційну скаргу, в якому заперечує проти її задоволення, просить прийняте у даній справі оскаржуване судове рішення залишити без змін.

Від третьої особи-1 надійшов відзив на касаційну скаргу, в якій заперечує проти її задоволення, просить прийняте у даній справі оскаржуване судове рішення залишити без змін.

Відзиви на касаційну скаргу від третіх осіб 2, 3, 4 не надходили, що не є перешкодою для суду касаційної інстанції переглянути в касаційному порядку оскаржувану постанову суду.

Усіх учасників судового процесу відповідно до ст. 111-4 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм судами попередніх інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне.

Місцевим та апеляційним господарськими судами під час розгляду справи встановлено, що між ПАТ "Банк "Софійський" (Банк) та Корпоративним недержавним пенсійним фондом Національного банку України (Клієнт) укладені депозитні договори:

- договір банківського строкового вкладу № 168Д-3/3 від 14.12.2012 (далі - депозитний договір-1);

- договір банківського строкового вкладу № 222Д-3/3 від 06.05.2014 (далі - депозитний договір-2);

- договір банківського строкового вкладу № 223Д-3/3 від 06.05.2014 (далі - депозитний договір-3).

Відповідно до зазначених договорів 1, 2, 3, Банк зобов'язався сплачувати Клієнту проценти за користування депозитом, пеню у разі її витребування, а також повернути кошти з банківських рахунків у повному обсязі, кінцевий строк повернення яких становить 06.11.2015, 09.11.2015 та 16.12.2015 (відповідно).

У разі виникнення необхідності дострокового повернення вкладу, включно із мінімальною сумою, зазначеною у п. 3.1 договору, Клієнт зобов'язався звернутись до Банку не пізніше, як за 2 робочі дні до дати повернення з вимогою повного повернення вкладу, зазначивши при цьому день повернення вкладу на рахунок клієнта (п. 8.4 депозитного договору-1, п.п. 9.5 депозитних договорів-2, 3).

В забезпечення виконання Банком своїх зобов'язань за депозитними договорами 1, 2, 3, Корпоративний недержавний пенсійний фонд НБУ (Заставодержатель) та ПАТ "Банк "Софійський" (Заставодавець) 05.06.2014 уклали договір застави майнових прав (далі - договір застави майнових прав) з наступними змінами.

За умовами договору застави майнових прав, відповідач передав позивачу свої права вимоги до боржників за кредитними договорами № 32/1-1-2-16/3 від 02.04.2014, 32/1-1-2-16/2 від 05.0.2012 та кредитним договором № 010/32/011 від 27.03.2014.

Майнові права сторони за домовленістю оцінили на загальну суму 78292278,01 грн (п. 1.2 договору застави майнових прав).

Як встановлено судом першої інстанції, позивач свої зобов'язання за депозитними договорами 1, 2, 3 виконав в повному обсязі, перерахувавши на депозитні рахунки в ПАТ "Банк "Софійський" грошові кошти на загальну суму 32541878,64 грн та в подальшому, скориставшись своїм правом, передбаченим вищезазначеними договорами 1, 2, 3, звернувся до відповідача з вимогою від 03.11.2015 № 19-01005/83258 про дострокове повернення суми вкладів та нарахованих на цю суму відсотків.

В свою чергу, Банк листом від 06.11.2015 № 32/3085 повідомив позивача про те, що вартість застави перевищує залишок депозитних коштів на рахунках останнього, а тому запропонував укласти договір відступлення права вимоги із третьою особою-1 - ТОВ "Мік Мега", в якому передбачити повернення Банку надлишково отриманих коштів від звернення стягнення на предмет застави.

Проте, відповідачем не було виконано зобов'язань щодо повернення позивачу грошових коштів за депозитними договорами 1, 2, 3, що стало підставою для звернення до суду з даним позовом.

Приймаючи рішення у справі, суд першої інстанції виходив з положень ЦК України (435-15) , Закону України "Про заставу" (2654-12) та, надавши оцінку всім матеріалам справи в сукупності, дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог та визнання за Корпоративним недержавним пенсійним фондом Національного банку України права іпотекодержателя за іпотечним договором № 12/32/061, іпотечним договором № 32/1-1-2-16-Іп-84, іпотечним договором № 12/32/025, а також визнання за Корпоративним недержавним пенсійним фондом Національного банку України права заставодержателя за договором застави обладнання № 12/32/026.

Апеляційний господарський суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції виходив з того, що відповідно до рішення Господарського суду міста Києва від 29.06.2016 у справі № 910/6931/16, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 29.09.2016 визнано недійсним договір застави майнових прав, укладений 05.06.2014 між позивачем та відповідачем, тому слід відмовити в задоволенні позову про визнання за Корпоративним недержавним пенсійним фондом Національного банку України права іпотекодержателя за іпотечним договором № 12/32/061, іпотечним договором № 32/1-1-2-16-Іп-84, іпотечним договором № 12/32/025, а також визнання за Корпоративним недержавним пенсійним фондом Національного банку України права заставодержателя за договором застави обладнання № 12/32/026.

Крім того, суд зазначив, що відповідач передав позивачу свої права вимоги до боржників за кредитними договорами № 32/1-1-2-16/3, № 32/1-1-2-16/2, проте відповідач не є банківською чи іншою фінансовою установою, яка має відповідну ліцензію на вчинення банківських операцій, зокрема, надання кредиту а тому наведене не узгоджується з вимогами ст. 512, 515, 1054 ЦК України.

Згідно положень ч. 2 ст. 111-5 ГПК України, касаційна інстанція перевіряє юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду та постанові апеляційного господарського суду.

Відповідно абз. 2 п. 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення" (v0006600-12) , рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору (п.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 (v0006600-12) ).

Згідно із ст. 546 ЦК України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Зокрема, застава - це спосіб забезпечення зобов'язань, якщо інше не встановлено законом (ст. 1 Закону України "Про заставу").

Статтею 572 ЦК України визначено, що в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Частиною 1 ст. 20 Закону України "Про заставу" передбачено, що заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано, якщо інше не передбачено законом чи договором.

Відповідно до ст. 589 ЦК України, у разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов'язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв'язку із пред'явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором.

Заставодержатель набуває право вимагати в судовому порядку переводу на нього заставленого права в момент виникнення права звернення стягнення на предмет застави (ч. 2 ст. 23 Закону України "Про заставу").

При заставі прав, якщо інше не передбачено договором, заставодержатель має право незалежно від настання терміну виконання забезпеченого заставою зобов'язання вимагати в судовому порядку переводу на себе заставленого права, якщо заставодавець порушив обов'язки, передбачені статтею 50 цього Закону (ст. 51 Закону України "Про заставу").

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів вважає, що судами попередніх інстанцій при прийнятті рішень не з'ясовано перехід до позивача прав кредитора за кредитними договорами.

Стаття 3 Закону України "Про іпотеку" передбачає, що іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.

Також, слід звернути увагу, що постановою Вищого господарського суду України від 17.01.2017 постанову Київського апеляційного господарського суду від 29.09.2016 та рішення Господарського суду міста Києва від 29.06.2016 у справі № 910/6931/16 скасовано, а справу передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Згідно зі ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Оскільки, в силу приписів ст. 111-7 ГПК України, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, а лише на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів касаційної інстанції дійшла висновку, що рішення місцевого господарського суду та постанова господарського суду апеляційної інстанції підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд.

Під час нового розгляду справи господарському суду слід взяти до уваги наведене в цій постанові, вжити всі передбачені законом засоби для всебічного, повного і об'єктивного встановлення обставин справи, прав і обов'язків сторін і, в залежності від встановленого та у відповідності з чинним законодавством, прийняти відповідне рішення.