ВИДАВНИЦТВО ЯК СУБ ЄКТ АВТОРСЬКОГО ПРАВА

Видавнича справа і авторське право співіснують ніби такі собі сіамські близнюки. Адже легальне провадження видавничої діяльності неможливе без дотримання особистих немайнових і майнових прав авторів або інших осіб, які мають виключне право на використання твору. У свою чергу, суб'єкт авторського права з метою реалізації належних йому майнових прав, як правило, мусить звертатися до послуг професійних видавців.

Якщо напружити уяву, то навіть у по-юридичному "сухому" положенні ст. 12 Закону "Про авторське право і суміжні права" (далі — Закон) можна розгледіти своєрідну алегорію суспільного симбіозу авторського права і видавничої діяльності. Йдеться про правову норму, в тексті якої наголошується на розмежуванні авторського права (його виникнення немислиме у відриві від творчої праці й тому веде свій "родовід" від автора твору) і праві власності на матеріальний об'єкт, в якому втілено конкретний твір, що як певна матеріальна річ може належати будь-якій особі. Названі суб'єктивні права не залежать одне від одного. Водночас перетворення немайново-го за своєю суттю блага, яким є авторське право, у суто майнове за своєю природою право власності на той самий примірник книги неможливе без сприяння видавця або іншого професійного посередника між суб'єктом авторського права і споживачами виготовленого видання твору.

Особисті немайнові і майнові права

Коли ми говоримо про авторське право то повинні вирізняти дві його складові якими є особисті немайнові права автора твору і майнові права особи, яка має авторське право. Головна різниця між ними у тому, що особисті немайнові права можуть належати тільки автору і є невідчу-жуваними, тоді як майнові права становлять такий самий об'єкт товарно-грошових відносин, як і будь-яке інше майно. Тому виключно майнові авторські права можуть бути передані автором іншим особам за винагороду на якийсь певний час або взагалі відступлені (відчужені) ним.

Щодо дотримання видавництвом особистих немайнових прав автора проблем зазвичай не виникає, якщо тільки не має місця чистої води плагіат, який становить відверте посягання на право авторства (не плутати з авторським правом). Проте у випадках наступного використання вже виданих самостійних творів у так званих складених творах, а також при реалізації наданого видавництву права щодо здійснення перекладу твору чи його переробки або адаптації, треба зважати на те, що автор має право вимагати збереження цілісності твору і протидіяти перекрученнюі спотворенню, іншій зміні твору чи посяганню на твір, що може зашкодити честі і репутації автора (ст. 14 Закону). Особливої актуальності порушений аспект дотримання особистих немайнових авторських прав набуває у разі, коли йдеться про наукові твори.

У ст. 15 Закону зазначається, що дді майнових прав автора чи іншої особи, які' має авторське право, належать:

а) виключіі не право на використання твору;

б) виключне право на дозвіл або заборону використання твору іншими особами.

Саме наявність у видавництва відповідного обсягайвових авторських прав або дозволу на використання твору найчастіше й визначає правомірність дій цього суб'єкта видавничої справи щодо підготовки, випуску в світ і дальшого розповсюдження видавничої продукції.

Підстави набуття авторського права

Зазвичай видавництво стає суб'єктом авторського права у трьох випадках: а) коли автором твору як первісним суб'єктом Авторського права було відчужено належні йому виключні майнові права на користь видавництва чи передано право на використання твору видавництвом; б) коли майнові авторські права передаються видавництву не автором, а особою, яка раніше на встановлених законом підставах стала суб'єктом авторського права щодо певного твору; в) коли твір був створений у порядку виконання трудових (службових) обов'язків працівником видавництва і цей об'єкт авторського права відповідає всім передбаченим у законі ознакам службового твору.

До першої групи обставин, що зумовлюють передачу майнових авторських прав належить також і їх набуття за авторським договором замовлення. Тому на такі угоди повною мірою розповсюджується загальний правовий режим укладання авторського договору, встановлений положеннями статей 31 — 34 Закону. До речі, це передбачає і безумовну обов'язковість застереження в авторському договорі замовлення кожного окремого майнового права, яке відчужується чи тимчасово передається видавництву автором. Як правило, це робиться шляхом наведення в угоді сторін вичерпного переліку допустимих способів використання твору та вказівкою на характерчтакого використання — виключний чи невиключ-ний, строковий чи безстроковий (останнє актуально тоді, коли сторони авторського договору замовлення мають намір включити до нього елементи договору про відчуження майнових авторських прав).

Отже, видавцеві, який турбується про забезпечення правомірності своєї діяльності, належить звертати пильну увагу на питання належного укладання авторських договорів і на відповідне оформлення трудових відносин зі своїми творчими працівниками.

Авторський договір

Розглянемо особливості договірних відносин у сфері авторського права. До речі, в ужитому тут контексті авторське право визначається не як комплекс суб'єктивних прав уповноваженої особи, а як конгломерат відповідних правових норм, котрі становлять окремий інститут тієї підгалузі

цивільного права, що звичайно називається правом інтелектуальної власності й до якої поряд з авторським правом входить право промислової власності.

Відповідно до Закону відносини з відчуження майнових авторських прав і передачі права на використання твору оформлюються авторськими договорами. З цього приводу відзначу, що формальна невідповідність назви договору його нормативному позначенню чи навіть певні розбіжності між назвою і дійсним змістом угоди самі по собі, як правило, не спричинюють суттєвих негативних наслідків. Проте такі "дрібнички" іноді стають додатковими чинниками, що здатні впливати на тлумачення умов договору в разі виникнення спору. З огляду на це, найменування угоди про передачу авторських прав як виключної чи невиключної ліцензії наразі відноситься радше до сфери застосування міжнародних торговельних звичаїв, тоді як Закон зазначених термінів уникає.

Попутно нагадаю, що до ухвалення Закону України від 11.07.2001 р. № 2627-ІІІ "Про внесення змін до Закону України "Про авторське право і суміжні права" Законом передбачалась можливість передачі (відступлення) авторського права і видачі виключної чи невиключної ліцензії, які, втім, оформлялися все тим же авторським договором (ст. 27 колишньої редакції Закону). Тож для "внутрішнього вжитку" краще все ж таки послуговуватися назвами, наведеними у статтях 31 і 32 Закону, де йдеться, зокрема, про авторські договори, про передачу виключного чи невиключе-ного права на використання твору.

Слід пам'ятати, що авторський договір, як і будь-яка інша цивільно-правова угода, підлягає всім правилам цивільного законодавства щодо дійсності угод, форми та умов укладання договорів. У зв'язку з чим особливу увагу слід звертати на включення до авторського договору всіх його істотних умов — через те, що за відсутності хоча б однієї з них, договір вважається неукладе-ним. Відповідно замість встановлення договірних відносин і законного придбання чи використання певних виключних чи невиключних прав, дії набувача (користувача, ліцензіата) будуть кваліфіковані як порушення чужого авторського права. Адже відповідно до вже згаданої ст. 32 Закону використання твору будь-якою особою допускається виключно на основі авторського договору, за винятком випадків, коли закон передбачає вільне використання твору з некомерційною метою. Таким чином, якщо належний суб'єкт авторського права і одночасно "сторона" в договорі, що не відбувся, виявиться недобросовісною особою, цей суб'єкт вправі буде (за формальними, звісно, підставами) звернутися до суду за "захистом" свого права.

За наведених обставин, виходячи з положень ст. 454 Цивільного кодексу України (далі — ЦК), тільки наявність в діях позивача грубої необережності допоможе відповідачеві уникнути майнової відповідальності або домогтися зменшення розміру відшкодування шкоди. Довести ж відсутність будь-якої вини у діях кожної із сторін буде надзвичайно складно, оскільки вони обидві повинні були знати про вимоги законодавства і керуватися відповідними приписами Закону щодо включення до авторського договору відповідних істотних умов.

Істотні умови

Відповідно до ст. 153 ЦК України договір вважається укладеним, коли між сторонами у потрібній в належних випадках формі досягнуто згоди зі всіх істотних умов. Щодо змісту авторського договору про відчуження майнових авторських прав у спеціально присвяченій цьому питанню ст. 31 Закону прямо названо лише одну істотну (необхідну) умову — про "поіменне", так би мовити, зазначення кожного з відчужуваних майнових прав. Але для визнання юридичного факту укладання договору цього замало, оскільки у тій же ст. 153 ЦК України до істотних віднесено не тільки умови договору, які визнані істотними за законом (1), але й такі, що необхідні для договорів даного виду (2), а також всі ті умови, щодо яких за заявою однієї зі сторін повинно бути досягнуто згоди (3). З цих позицій вищезгадане положення ст. 31 Закону можна підвести як під першу з перелічених категорій істотних умов (хоч зазначене положення і не назване у ст. 31 істотною умовою, але відповідна вимога викладена в імперативній формі), так і під другу (і через формальну неназваність як "істотна" у спеціальній правовій нормі, і через те, що її наявність вимагається насамперед в силу самої суті авторського договору). Які ж ще умови необхідні для договорів про відчуження майнових авторських прав?

Визначитися з цим питанням допоможуть інші норми Закону. Наприклад, цей правовий акт більш детально регламентує зміст договору про передачу прав на використання творів, щодо якого встановлено безумовну обов'язковість погодження наступних істотних умов: строку дії договору, способу використання твору, території, на яку поширюється передане право, розміру і порядку виплати авторської винагороди. Звідси, за аналогією закону і відповідно до суті правовідносин, встановлення яких прагнуть сторони, ті ж самі умови, адаптовані до договору про відчуження майнового авторського права, належить включати і до договорів цього виду — як необхідні.

Проте є й особливості. Наприклад, це положення про строк дії авторського договору про відчуження майнових авторських прав. Його треба сприймати з урахуванням того, що будь-яке "відчуження", продаж, передбачають безумовну передачу права власності, що наперед заперечує строковість відповідної угоди. Інше питання — строк пере-дання відчужуваного права, який може збігатися з днем підписання договору, а може бути й відтермінований щодо цієї дати.

Крім того, з авторського договору може випливати невизначеність строку виконання відповідного зобов'язання. Тоді, якщо зазначена невизначеність не ставить під сумнів питання про наявність (укладення) договору як такого, починають діяти правила ст. 165 ЦК України. Згідно з вказаною нормою, якщо строк виконання зобов'язання не встановлений або визначений моментом витребування, кредитор вправі вимагати виконання, а боржник вправі провести виконання у будь-який час. При цьому боржникові надається семиденний пільговий строк для виконання його обов'язку з дня пред'явлення вимоги кредитора. Так чи інакше, але в цьому випадку сторони створюють собі зайвий клопіт, оскільки обставини потребуватимуть підписання ними ще одного спільного документа, що засвідчуватиме виконання договору.

Зверну увагу ще на одну специфічну рису договору про відчуження майнових авторських прав. Мова про те, що зазначені права можуть бути передані іншій особі як повністю, так і частково, що певною мірою нагадує угоду про продаж складових частин подільної речі.

Спільним для всіх авторських договорів є й те, що сама лише загальна вказівка про відчуження майнових авторських прав або про передачу виключних чи невиключних прав на використання твору у будь-якій формі і будь-яким способом ще не означає домовленості щодо відповідної істотної умови договору. Натомість діє правило, за яким майнові права, не зазначені в авторському договорі як відчужувані, вважаються такими, що не передані.

Кожне майнове авторське право, що передається за авторським договором, має бути чітко застережене. При цьому під майновими авторськими правами найчастіше розуміються певні способи використання твору. У частині 3 ст. 15 Закону наведений не вичерпний перелік способів можливого використання твору, до якого включено, зокрема: відтворення творів; переклади, переробки, адаптації та інші подібні зміни творів; включення творів як складових частин до збірників, антологій, енциклопедій тощо; розповсюдження творів шляхом першого продажу, відчуження іншим способом або шляхом здавання в майновий найм чи у прокат та шляхом іншої передачі до першого продажу примірників твору; подання творів до загального відома публіки таким чином, що її представники можуть здійснити доступ до творів з будь-якого місця і у будь-який час за їх власним вибором; імпорт примірників творів.

Крім того, щодо договорів на право використання творів Закон виходить з того (як говорять юристи — встановлено відповідну презумпцію), що передане право є невиключним, якщо в авторському договорі не передбачено іншого.

Щодо форми авторських договорів, то всі вони укладаються у письмовій формі, за винятком договорів про використання (опублікування) твору в періодичних виданнях (ст. 44 ЦК України, ст. 33 Закону). Вимог щодо нотаріальної форми якогось з видів авторських договорів Закон не містить.

Отже, уважне ставлення до всіх питань, пов'язаних з укладанням авторського договору, слугує надійною запорукою дотримання вимог авторського права (як частини права інтелектуальної власності) при провадженні видавничої діяльності. Це не тільки убезпечить видавництво від претензій з боку авторів та їх правонаступників, але й стверджуватиме ділову репутацію суб'єкта видавничої справи та довіру до нього з боку споживачів і потенційних партнерів.

Володимир ПРИМАК

По материалам газеты "Юридичний вісник України" №23 від 8-14 червня 2002 року;